Ухвала від 06.05.2026 по справі 908/6167/15

УХВАЛА

06 травня 2026 року

м. Київ

cправа № 908/6167/15 (908/3314/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пєскова В. Г. - головуючого, Огородніка К. М., Погребняка В. Я.,

перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 (вх. № 2606/2024)

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2026

у складі колегії суддів: Паруснікова Ю. Б. - головуючого, Верхогляд Т. А., Іванова О. Г.

та на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.02.2024

у складі судді Черкаського В. І.

у справі № 908/3314/23

за позовом ОСОБА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Константа"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1) ОСОБА_3 ,

2) Обслуговуючий кооператив "Будівельно-житловий кооператив "Зірковий Запоріжжя",

треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору, на стороні відповідача:

1) ОСОБА_4 ,

2) ОСОБА_1 ,

про визнання майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва,

в межах справи № 908/6167/15

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Константа", -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Константа" про визнання майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва, у якому просив визнати за ним майнове право (в тому числі на отримання в натурі та оформлення у власність після завершення будівництва) на фактично оплачені квадратні метри у розмірі 84,51 від загальної площі двокімнатної квартири номер АДРЕСА_1 пров. Зірковий, в м. Запоріжжі.

Позов обгрунтований невиконанням відповідачем умов мирової угоди від 29.05.2012, укладеної у справі № 19/157/10-25/195/10-12/5009/7270/11 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Константа", щодо вводу в експлуатацію будинку, чим порушені договірні зобов'язання стосовно передання позивачу права власності на придбані квартири.

20.12.2023 ухвалою Господарського суду Запорізької області залучено до участі у справі № 908/6167/15 (908/3314/23) у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4 .

27.02.2024 ухвалою Господарського суду Запорізької області залучено до участі у справі № 908/6167/15 (908/3314/23) третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_3 , Обслуговуючий кооператив "Будівельно-житловий кооператив "Зірковий Запоріжжя" та третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача-2 - ОСОБА_1 .

27.02.2024 рішенням Господарського суду Запорізької області у справі №908/6167/15 (908/3314/23) позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 майнові права на фактично оплачену площу житлового приміщення у розмірі 84,51 кв.м. у двокімнатній квартирі номер АДРЕСА_1 .

За висновком суду першої інстанції, позивач набув майнові права на об'єкт незавершеного будівництва у розмірі оплат за інвестиційним договором.

20.11.2024 постановою Центрального апеляційного господарського суду скасовано рішення Господарського суду Запорізької області від 27.02.2024 у справі № 908/6167/15 (908/3314/23) Позов ОСОБА_2 у справі № 908/6167/15 (908/3314/23) залишено без розгляду.

13.03.2025 постановою Верховного Суду скасовано постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.11.2024 у справі № 908/6167/15 (908/3314/23). Справу передано для продовження розгляду до Центрального апеляційного господарського суду.

10.02.2026 постановою Центрального апеляційного господарського суду (повну постанову складено 20.03.2026) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.02.2024 у справі № 908/6167/15 (908/3314/23) залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Запорізької області від 27.02.2024 у справі №908/6167/15 (908/3314/23) залишено без змін.

13.04.2026 (через підсистему "Електронний суд") ОСОБА_1 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій скаржник просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2026 та рішення Господарського суду Запорізької області від 27.07.2024 у справі №908/6167/15 (908/3314/23); прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Також скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

14.04.2026 зазначену касаційну скаргу передано колегії суддів у складі: головуючого - Пєскова В. Г. (суддя-доповідач), суддів: Картере В. І., Огородніка К. М.

24.04.2026 (через підсистему "Електронний суд") від ОСОБА_3 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду нажійшли заперечення проти ввдкриття касаційного провадження за касаціцною скаргою ОСОБА_1 .

Зазначені заперечення обгрунтовані тим, що оскаржуваними судовими рішеннями безпосередньо не вирішувались питання про права, інтереси чи обов'язки третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_1. Крім цього, ОСОБА_5 вказує, що у цій справі третя особа на стороні відповідача ОСОБА_1 має різні позиції з відповідачем. Також наголошує на помилковості тверджень скаржника щодо прийняття постанови неповноважним складом суду апеляційної інстанції, оскільки постановою Верховного Суду від 13.03.2025 у цій справі було скасовано постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.11.2024, а справу № 908/6167/15 (908/3314/23) передано для продовження розгляду до Центрального апеляційного господарського суду. За наведених підстав, ОСОБА_3 просить відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у цій справі.

З 27.04.2026 по 29.04.2026 суддя Пєсков В. Г. перебував у відпустці, з 30.04.2026 по 02.05.2026 - у відрядженні.

04.05.2026 у зв'язку з відпусткою судді Картере В. І., відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 у справі №908/6167/15 (908/3314/23) визначено склад колегії суддів: головуючий - Пєсков В. Г. (суддя-доповідач), судді: Огороднік К. М., Погребняк В. Я.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.

Частиною першою статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КузПБ) визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Частиною другою статті 7 КУзПБ встановлено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі №918/335/17 дійшла висновку, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи:

1) перша група стосується розв'язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення (розумій також і відсторонення) керуючого санацією, ліквідатора тощо;

2) друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, у межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване Кодексом України з процедур банкрутства, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.

Згідно з висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 19.01.2021 у справі № 916/97/20, визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство. Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб'єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справи про банкрутство.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Частиною п'ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Предметом позову у справі № 908/6167/15 (908/3314/23), який розглядався в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Константа", є вимога ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Константа" про визнання майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва. Позов подано у 2023 році.

У пункті 2 частини першої статті 163 ГПК України зазначено, що ціна позову визначається, зокрема, у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

Майном як особливим об'єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 907/9/17).

Майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Тобто, будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19.

Позовна вимога ОСОБА_2 про визнання майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва обгрунтована здійсненням ним оплати вартості майнових прав у розмірі 481 706,94 грн, що становить фактичну оплату площі житлового приміщення у розмірі 84,51 кв.м. у двокімнатній квартирі номер АДРЕСА_1 ., що свідчить про її майновий характер.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня установлено у розмірі 2 684 грн.

Отже, ціна позову у справі № 908/6167/15 (908/3314/23) не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на час подання позову (2 684 грн х 500 = 1 342 000 грн).

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Аналіз наведених вище норм дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Верховний Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає, що скарга подається з підстав, визначених у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України (оскільки суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду) та у пункті 4 частини другої статті 287 ГПК України (згідно з пунктом 1 частини першої статті 310 ГПК України, оскільки справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду).

За доводами скаржника, обраний позивачем спосіб захисту є неправомірним, (оскільки позивач вже використав один з передбачених статтею 16 ЦК України способів захисту, а застосування двох окремих способів законодавством не передбачено); неефективним (оскільки позовні вимоги заявлені на майбутнє, а винесене рішення не призведе безпосередньо до змін в обсязі прав позивача і не забезпечить їх примусову реалізацію) та неналежним (оскільки позовна вимога зводиться лише до визнання за позивачем певного об'єкту цивільних прав, але не визначає правового титулу (конкретного права), на підставі якого позивач вимагає визнати цей об'єкт за собою).

Також ОСОБА_1 у касаційній скарзі наголошує, що судом прийнято рішення за відсутності предмету спору, не встановлено змісту порушеного права позивача, зроблено помилковий висновок про збереження за позивачем майнових прав на нерухомість навіть після звернення до суду з вимогами про повернення сплачених за її придбання грошових коштів, а також помилково не застосовано строк позовної давності.

Крім цього скаржник посилається на те, що після скасування Верховним Судом постанови Центрального апеляційного господарського суду від 20.11.2024 та передачі справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, справу було повторно розглянуто тим же складом апеляційного суду, що є порушенням частини третьої статті 36 ГПК України.

Водночас, перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , колегією суддів встановлено, що подана касаційна скарга не містить жодних обґрунтувань щодо випадків, передбачених підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за умови наявності яких можливе відкриття Верховним Судом касаційного провадження за касаційною скаргою на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність ( рішення ЄСПЛ у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006).

Умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення ЄСПЛ у справі "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996 та у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначено, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Таким чином, зважаючи на предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2026 та рішення Господарського суду Запорізької області від 27.07.2024 у справі № 908/6167/15 (908/3314/23), оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Водночас, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

При цьому колегія суддів враховує також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) про те, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з наведених вище підстав, Верховений Суд не розглядає клопотання скаржника про поновлення строку на касацйне оскарження та не надає оцінку доводам ОСОБА_3, викладеним у запереченнях проти відкриття касаційного провадження.

Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, пунктом 2 частини третьої статті 287, пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.02.2026 та рішення Господарського суду Запорізької області від 27.07.2024 у справі № 908/6167/15 (908/3314/23).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді К. Огороднік

В. Погребняк