Постанова від 07.04.2026 по справі 910/2010/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/2010/19 (910/4456/21)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковського О. В. - головуючого, Огородніка К. М., Погребняка В. Я.,

за участі секретаря судового засідання Аліференко Т. В.

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва (суддя Івченко А. М.) від 02.07.2025

на постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Буравльов С. І., судді: Андрієнко В. В., Шапран В. В.) від 16.12.2025

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Реверука Петра Костянтиновича

до 1) ОСОБА_2

2) ОСОБА_1

про визнання недійсними договорів про переведення боргу

в межах справи за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрейд Україна ЛТД"

про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро".

Учасники справи:

представник позивача - арбітражний керуючий Бандура І. В., ліквідатор;

представник відповідача 1 - не з'явився;

представник відповідача 2 - Гамей В. В., адвокат.

1. Короткий зміст вимог

1.1. 13.03.2019 Господарський суд міста Києва ухвалив відкрити за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрейд Україна ЛТД" провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" (далі - Боржник) за правилами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів, процедуру розпорядження майном та призначити розпорядником майна Боржника арбітражну керуючу Пісну Д. В. тощо.

16.04.2020 Господарський суд міста Києва постановив визнати Боржника банкрутом, відкрити ліквідаційну процедуру та призначити ліквідатором Боржника арбітражного керуючого Реверука П. К.

1.2. 19.03.2021 Боржник в особі ліквідатора арбітражного керуючого Реверука П. К. (далі - Позивач) подав позов про визнання недійсними договорів про переведення боргу (далі - Договори), а саме:

- договору № 23/01/1 про переведення боргу від 23.01.2018 за договором поворотної фінансової допомоги від 04.12.2017 у сумі 1 200 000 грн 00 коп., укладеного між Боржником (як кредитором), фізичною особою ОСОБА_2 (як новим боржником) (далі - Відповідач 1) та фізичною особою ОСОБА_1 (як первісним боржником) (далі - Відповідач 2);

- договору № 01/02 про переведення боргу від 01.02.2018 за договором поворотної фінансової допомоги № 30/01/01 від 30.01.2018 у сумі 1 300 000 грн 00 коп., укладеного між тими ж особами;

- договору № 22/03 про переведення боргу від 22.03.2018 за договором поворотної фінансової допомоги № 12/01/2 від 12.01.2018 у сумі 6 000 000 грн 00 коп., укладеного між тими ж особами;

- договору № 28/03/1 про переведення боргу від 28.03.2018 за договором поворотної фінансової допомоги № 19/02/01 від 09.02.2018 у сумі 1 500 000 грн 00 коп., укладеного між тими ж особами.

1.3. Позов обґрунтований заінтересованістю стосовно Боржника на час укладення оспорюваних Договорів ОСОБА_2 (Відповідача 1), який з 21.12.2012 до 03.04.2019 володів 50% статутного капіталу товариства Боржника, з 04.07.2016 до 25.09.2018 був його керівником, а з 03.08.2016 до 03.04.2019 - кінцевим бенефіціарним власником. Також Позивач зазначив про безоплатне відчуження майна та відмову від власних майнових вимог Боржника за оспорюваними Договорами, оскільки Відповідач 2, компенсуючи за переведену від нього Відповідачу 1 суму боргу, фактично виконав зобов'язання за договорами про надання поворотної фінансової допомоги на користь Відповідача 1, хоча у Відповідача 2 як первісного боржника не було перешкод для виконання відповідних зобов'язань на користь Боржника (як кредитора), тоді як Боржник за результатами вчинення оспорюваних правочинів не отримав жодних коштів, так як Відповідач 1 як новий боржник не сплатив відповідної суми заборгованості. При цьому Позивач зазначив про удаваність Договорів через вчинення таких правочинів для приховання договорів відступлення права вимоги за договорами поворотної фінансової допомоги.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. 02.07.2025 Господарський суд міста Києва постановив рішення (залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025) про задоволення позову та визнання оспорюваних Договорів про переведення боргу недійсними з покладенням судових витрат на відповідачів.

2.2. Судові рішення мотивовані навмисним уникненням Відповідачем 2 від виконання зобов'язання як за договорами поворотної фінансової допомоги так і за Договорами про переведення боргу щодо сплати боргу Боржнику, оскільки Відповідач 2 за оспорюваними правочинами сплатив Відповідачу 1, однак не Боржнику 10 000 000 грн 00 коп., що дорівнює сумі боргу за укладеними з ним договорами поворотної фінансової допомоги.

2.3. Апеляційний суд доповнив мотиви висновками:

- про безоплатне відчуження Боржником за оспорюваними договорами від 22.03.20218 власного майна у "підозрілий період", що зумовлює презумпцію сумнівності оспорюваних правочинів;

- про удаваність оспорюваних Договорів, якими приховані інші правочини (договори про відступлення права вимоги), оскільки фактично відбулась заміна кредитора у зобов'язанні за договорами про поворотну фінансову допомогу.

3. Встановлені судами обставини

3.1. Договори, що укладені 22.03.2018, 23.01.2018, 01.02.2018, 28.03.2018, про переведення права боргу укладені між Боржником (Кредитор), ОСОБА_2 (Відповідачем 1, Новий боржник) та ОСОБА_1 (Відповідачем 2, Первісний боржник).

3.2. Відповідно до умов Договорів, Первісний боржник переводить на Нового боржника грошові зобов'язання про повернення поворотної фінансової допомоги, що виникли на підставі Основного договору, а Новий боржник погоджується виконати зазначені грошові зобов'язання, що виникли на підставі Договорів поворотної фінансової допомоги, укладених між Боржником та Відповідачем 2 у період від 04.12.2017 до 09.02.2018.

3.3. Згідно з пунктом 2.1. оспорюваних Договорів, "не пізніше 10 календарних днів з дати підписання даного договору Первісний боржник компенсує Новому боржнику суму переведеного боргу, шляхом перерахування грошових коштів на картковий рахунок Нового боржника, або в інший спосіб, що не суперечить чинному законодавству".

3.4. Боржник надав Відповідачу 2 довідку від 28.03.2018 № 311 про відсутність у Відповідача 2 боргу за договорами поворотної фінансової допомоги № 12/01/2 від 12.01.2018; б/н від 04.12.2017; №30/01/01 від 30.01.2018; №09/02/1 від 09.02.2018 на загальну суму 10 000 000 грн 00 коп. Поряд з іншим, в довідці зазначається, що вона видана у зв'язку з виконанням пункту 2.1. Договорів про переведення боргу.

3.5. Позивач з посиланням на відомості з відкритих джерел аналітичної системи для комплаенсу, аналізу ринків, ділової розвідки та розслідувань - УouСоntrol, зазначив, що ОСОБА_2 (Відповідач 1) з 21.12.2012 до 03.04.2019 володів 50 відсотками розміру в статутному капіталі товариства Боржника, а з 04.07.2016 по 25.09.2018 був його керівником.

ОСОБА_2 з 03.08.2016 до 03.04.2019 залишався кінцевим бенефіціарним власником (контролером) товариства Боржника.

Оспорювані Договори про переведення боргу були укладені 22.03.2018; 23.01.2018; 01.02.2018; 28.03.2018, - у період, коли ОСОБА_2 був керівником, учасником та кінцевим бенифіціаром ТОВ "Імперія-Агро".

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1. 03.02.2025 Відповідач 2 ( ОСОБА_1 ) подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2025 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5.1. Згідно з аргументами в касаційній скарзі підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі є положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки апеляційний суд, залишивши без змін рішення суду першої інстанції, не врахувавши наведені Відповідачем 2 в апеляційному суді обставини переходу права вимоги Боржника з 15.05.2023 за договорами поворотної фінансової допомоги у сумі 10 000 000 грн 00 коп. до ТОВ "Оболонь Інвест Плюс", яке 11.05.2023 придбало такі права вимоги Боржника у процедурі банкрутства в результаті проведеного електронного аукціону з продажу права вимоги (дебіторської заборгованості) Боржника, між тим:

- за відсутності порушеного права Боржника неправильно застосував норми статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.08.2023 у справі № 906/436/22 про відсутність порушеного права;

- а також порушив пункт 1 частини першої статті 267 ГПК України, не залучивши ТОВ "Оболонь Інвест Плюс" до участі у цій справі як особу, якій з 15.05.2023 належить право вимоги у спірних правовідносинах.

5.2. Також за аргументами скаржника апеляційний суд неправильно застосував:

- частину першу статті 20 Закону України "Про відновлення боржника або визнання його банкрутством" без урахування правового висновку Верховного Суду від 04.11.2021 у справі № 910/2010/19, оскільки застосував зазначену норму за відсутності конкретних фактичних обставин, передбачених законом як підстави для недійсності (факту відчуження майна) та для висновку, що Боржник відчужив власні активи (право вимоги) безоплатно, не зазначивши у чому полягає неправомірність дій сторін Договорів, та не визначивши, яким саме нормам законодавства не відповідають Договори;

- статтю 235 ЦК України без урахування правових висновків щодо її застосування, викладених у постановах Верховного Суду України від 07.09.2016 у справі № 6-1026цс16 та Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 357/3132/15-ц, оскільки не з'ясував і не обґрунтував, на підставі яких доказів суд дійшов висновку про існування прихованого правочину - договору відступлення права вимоги, тоді як Боржник дав згоду на заміну боржника у зобов'язанні, правове становище Боржника як кредитора та розмір його вимог після укладення Договорів залишилися незмінним, а апеляційний суд не встановив і не обґрунтував факт настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені оспорюваними Договорами, не врахувавши також правову природу договору про переведення боргу та договору відступлення права вимоги, які мають різні правові наслідки для сторін, Позивач же не довів факт удаваності оспорюваних правочинів.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

6.1. Аргументи ліквідатора Боржника арбітражного керуючого Бандури Івана Васильовича (призначеного ліквідатором Боржника ухвалою господарського суду міста Києва від 29.05.2024) у відзиві на касаційну скаргу, у якому він заперечує аргументи в касаційній скарзі з підстав, що загалом аналогічні мотивами в оскаржуваних судових рішеннях, зводяться до:

- відсутності факту продажу права вимоги Боржника станом на дату подачі позову про визнання недійсними договорів про переведення боргу (19.03.2021), та до його подання, оскільки аукціон з продажу дебіторської заборгованості Боржника на користь ТОВ "Оболонь Інвест Плюс" відбувся 15.05.2023, а тому посилання скаржника на відсутність підстав для судового захисту Позивача є безпідставним;

- оскарження результатів зазначеного аукціону;

- суперечності аргументів скаржника, що право вимоги до ОСОБА_1 за договорами поворотної фінансової допомоги у сумі 10 000 000 грн 00 коп. належать ТОВ "Оболонь Інвест Плюс" (колишнє найменування ТОВ "Морган Кепітал"), а також твердженням скаржника щодо переведення боргу на користь ОСОБА_2 .

7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо права на захист порушеного права у спорі про недійсність правочину з переведення боргу

7.1. Предметом спору стали укладені Боржником та відповідачами три договори переведення боргу, який виник у Відповідача 2 як первісного боржника перед Боржником як кредитором за укладеними між ними договорами поворотної фінансової допомоги (пункти 1.2, 1.3, 3.1- 3.4).

7.2. Згідно з частиною першою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

7.3. Правила та підстави недійсності правочинів регламентовані, зокрема положеннями ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами першою -третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв'язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; а правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

7.4. Зміст частини третьої статті 215 ЦК України встановлює, що договір може бути визнаний недійсним за позовом як сторони оспорюваного договору, так і особи, яка не була його учасником, за обов'язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося (висновки у пункті 4.6 постанови Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/9305/19).

7.5. Згідно з положеннями статей 2, 4, 5 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Тому задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

7.6. Тож, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов'язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

7.7. Таким чином, Позивач у спірних правовідносинах зобов'язаний довести, що оспорюваними договорами переведення боргу порушуються його певні права та інтереси, що є умовою надання судового захисту порушеному, невизнаному або оспорюваному праву особи.

7.8. При цьому власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (висновки у постанові Великої палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 439/212/14-ц|14-75цс18, постанова Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №750/2728/16-ц, провадження № 61-8888св18, від 04.07.2018 у справі № 62/4611/13-ц, провадження №61-6130св18).

7.9. Враховуючи, що об'єктом захисту у спірних правовідносинах з оспорювання договорів про переведення боргу за договорами поворотної фінансової допомоги є право Боржника на повернення запозичених ним Відповідачу 1 коштів за укладеними між ними договорами поворотної фінансової допомоги (пункти 1.2, 1.3, 3.1- 3.4), Суд зазначає про таке.

7.10. Договори поворотної фінансової допомоги за своєю правовою природою, виходячи зі змісту приписів статей, зокрема 1046, 1047, 1049 ЦК України є договорами позики грошових коштів, тобто є двосторонніми правочинами, а також є односторонніми договорами, що мають реальний характер, оскільки після укладення відповідного договору з передачею (перерахуванням) позикодавцем коштів позичальнику всі обов'язки за договором позики, у тому числі з повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

А тому під час вирішення спору потрібно керуватися положеннями ЦК України, що регулюють правовідносини, які виникли з договору позики.

7.11. Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).

7.12. Згідно зі статтею 520 цього Кодексу боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

7.13. Таким чином, у спорі, в якому позикодавець за договорами поворотної фінансової допомоги оспорює угоди про переведення боргу за такими договорами, право вимоги належить особі позикодавця, тобто тій особі, якій належить право вимоги за договорами поворотної фінансової допомоги (позикодавцю), борг за якими був переведений за оспорюваними правочинами.

7.14. Між тим, апеляційний суд, переглядаючи оскаржуване рішення місцевого суду про задоволення позову про визнанням недійсними оспорюваних договорів переведення боргу за вимогами ліквідатора, що звернувся від імені Боржника, наведеного не врахував, не надавши оцінку аргументам в апеляційній скарзі Відповідача 2 як заявника за такою скаргою та зазначеним в ній обставинам щодо відчуження з 15.05.2023 (тобто до ухвалення оскаржуваних рішень в липні та в грудні 2025 року) права вимоги Боржника за укладеними ним з Відповідачем 2 договорами поворотної фінансової допомоги у сумі 10 000 000 грн 00 коп. на користь ТОВ "Оболонь Інвест Плюс", яке 11.05.2023 придбало такі права вимоги Боржника у процедурі банкрутства в результаті проведеного електронного аукціону з продажу права вимоги (дебіторської заборгованості) Боржника.

Тобто апеляційний суд, попри наведені аргументи Відповідача 2, не встановив особу, про порушення та захист права якої стверджується у спірних правовідносинах та якій відповідно належить право вимоги у цьому спорі, що є умовою надання судового захисту порушеному, невизнаному або оспорюваному праву особи (висновки у пунктах 7.2- 7.9 цієї постанови).

Дійшовши цього висновку Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника в касаційній скарзі (пункт 5.1).

7.15. Крім цього, з огляду на аргументи скаржника (пункт 5.1) щодо належності права вимоги за укладеними з Відповідачем 2 договорами поворотної фінансової допомоги у сумі 10 000 000 грн 00 коп. не Боржнику (від імені якого у спірних правовідносинах звернувся його ліквідатор), а іншій особі, ТОВ "Оболонь Інвест Плюс", яке між тим не було залучено до участі у цій справі, Суд також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, формульовані у пункті 10.33 постанови від 04.03.2026 у справі № 22/5241/21 (Провадження № 12-34гс25), відповідно до яких суд касаційної інстанції здійснює повноваження скасувати судове рішення з направленням справи на новий розгляд, якщо суд нижчої інстанції прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України), незалежно від вимог та доводів касаційної скарги, а також незалежно від того, чи звернулась з касаційною скаргою особа, про права, інтереси та (або) обов'язки якої суд нижчої інстанції ухвалив рішення.

Дійшовши цього висновку та з огляду на необхідність врахування наведених висновків Великої Палати Верховного Суду відповідно до вимог частини четвертої статті 300 ГПК України, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника в касаційній скарзі (пункт 5.1).

7.16. Таким чином, Суд констатує допущене апеляційним судом процесуальне порушення через ненадання цим судом оцінки викладеним в апеляційній скарзі аргументам про відсутність порушеного у спірних правовідносинах права позивача, Боржника (від імені якого у цій справі звернувся його ліквідатор), належність права вимоги іншій особі ТОВ "Оболонь Інвест Плюс", яке між тим не було залучено до участі у цій справі, наслідки врахування яких можуть вплинути на результат вирішення цього спору.

Дійшовши наведеного висновку, Суд не розглядає та не оцінює у цьому касаційному провадженні як заявлені передчасно аргументи Відповідача 2 у касаційній скарзі (пункт 5.2), які стосуються заперечення та оцінки висновків судів в оскаржуваних рішеннях щодо обґрунтованості вимог та наявності підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними.

7.17. Тож, оскільки зазначені процесуальні порушення, які були допущені апеляційним судом, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу встановлених статтею 300 ГПК України меж розгляду справи, відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду.

При цьому відповідно до частини п'ятої статті 310 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

А тому, виходячи з того, що відповідно матеріалів справи та апеляційної скарги аргументи про відчуження на користь ТОВ "Оболонь Інвест Плюс" у процедурі банкрутства Боржника з 15.05.2023 права вимоги Боржника за укладеними ним з Відповідачем 2 договорами поворотної фінансової допомоги у сумі 10 000 000 грн 00 коп., були заявлені лише в апеляційному суді, Суд зазначає, що апеляційний суд, усуваючи відповідні процесуальні порушення, має оцінити наведені аргументи Відповідача 2 з урахуванням визначених статтею 269 ГПК України меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

7.18. Дійшовши наведених висновків, Суд погоджується з вимогами та аргументами скаржника в тій частині (пункт 5.1), в якій він стверджує про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду, однак відхиляє інші вимоги скаржника (пункти 4.1) з мотивів, наведених в цій постанові.

7.19. Враховуючи викладене, визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, та з урахуванням положень пункту 2 частини першої статті 308, пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 310 ГПК України, Суд доходить висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова апеляційного суду в - скасуванню, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

7.20. Дійшовши висновку про направлення справи на новий розгляд до апеляційного суду, судові витрати у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 у справі № 910/2010/10 (910/4456/21) скасувати.

3. Справу № 910/2010/10 (910/4456/21) направити на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. В. Васьковський

Судді К. М. Огороднік

В. Я. Погребняк