8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність
"30" квітня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/719/26
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Міньковського С.В.
при секретарі судового засідання: Черновій В.О.
розглянувши заявуОСОБА_1
про неплатоспроможність ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
за участю:
боржник : не з'явився
Фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Харківської області з заявою про відкриття провадження у справі про його неплатоспроможність відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки він має прострочені зобов'язання на загальну суму 418 082,42 грн, в якій просить суд прийняти цю заяву, відкрити провадження у справі про його неплатоспроможність, ввести процедуру реструктуризації боргів, ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника та призначити керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Шалашного Леоніда Олександровича.
Ухвалою від 17.03.2026 суд прийняв заяву фізичної особи ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність до розгляду та призначив підготовче засідання по справі на 02.04.2026.
01.04.2026 до суду надійшли додаткові пояснення боржника до заяви про відкриття провадження у справі про його неплатоспроможність.
Ухвалою суду від 02.04.2026 року, у зв'язку із неявкою боржника в судове засідання, розгляд справи в підготовчому засіданні суду відкладено на 30.04.2026 року; зобов'язано боржника надати суду додаткові документи, які свідчать про його неплатоспроможність.
В судове засідання, призначене на 30.04.2026 року, боржник знову не з'явився, причини неявки не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду поданої заяви був повідомлений належним чином.
Разом із цим, враховуючи, що суд надав боржнику достатньо часу в умовах воєнного стану для реалізації його прав, передбачених ст. 42 ГПК України, зокрема приймати участь в судовому засіданні, а також беручи до уваги строковий характер проведення підготовчого засідання суду, суд дійшов висновку, що зібраних доказів достатньо для проведення підготовчого засідання за наявними у справі матеріалами в даному судовому засіданні.
Розглянувши заяву ОСОБА_2 про відкриття провадження у справі про його неплатоспроможність, проаналізувавши матеріали справи, у тому числі долучені до заяви документи, суд зазначає наступне.
Із введенням в дію 21.10.2019 Кодексу України з процедур банкрутства запроваджено новий інститут врегулювання питань неплатоспроможності фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який не є тотожним за своєю метою та механізмом реалізації інституту банкрутства юридичних осіб.
Метою запровадження цього інституту є врегулювання відносин щодо відновлення платоспроможності боржників, які опинилися у скрутному фінансовому становищі не з власної вини та потребують підтримки з боку держави. Законодавець визначив, що призначенням відповідних норм є забезпечення допомоги добросовісним боржникам, передусім шляхом реструктуризації їх боргів, а у разі неможливості їх погашення - надання можливості списання заборгованості.
У преамбулі Кодексу України з процедур банкрутства закріплено, що цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи. Водночас, на відміну від процедур банкрутства юридичних осіб, положення Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства «Відновлення платоспроможності фізичних осіб» акцентують на пріоритеті реабілітаційних процедур щодо боржника-фізичної особи.
Отже, у справах про неплатоспроможність фізичних осіб задоволення вимог кредиторів не визначено як основну мету провадження, натомість законодавець надає пріоритет відновленню платоспроможності боржника.
За змістом статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства лише боржник наділений правом ініціювати справу про свою неплатоспроможність. Таким чином, законодавством запроваджено так зване «добровільне банкрутство» фізичної особи, що є правом, а не обов'язком боржника, яким він може скористатися за умови дотримання встановлених вимог з метою реструктуризації боргів, їх списання та/або звільнення від боргів.
З аналізу положень Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства вбачається, що законодавець виходить із презумпції добросовісності боржника, який, ініціюючи провадження у справі про неплатоспроможність, прагне досягти компромісу з кредиторами щодо зміни способу та порядку виконання своїх зобов'язань, а у разі недосягнення згоди - допускає можливість визнання його банкрутом із подальшим задоволенням вимог кредиторів за рахунок реалізації належного йому майна.
Частиною другою статті 6 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що до боржника - фізичної особи застосовуються такі судові процедури, як реструктуризація боргів та погашення боргів. При цьому відповідно до частини п'ятої статті 119 цього Кодексу в ухвалі про відкриття провадження у справі зазначається, зокрема, про введення процедури реструктуризації боргів боржника.
Реструктуризація боргів боржника є першою, обов'язковою та пріоритетною судовою процедурою у справах про неплатоспроможність фізичних осіб, спрямованою на відновлення платоспроможності боржника шляхом зміни способу та порядку виконання його зобов'язань відповідно до затвердженого плану. У межах цієї процедури боржник має можливість врегулювати свою заборгованість з урахуванням об'єктивних фінансових можливостей, забезпечивши при цьому мінімально необхідний рівень задоволення власних побутових потреб, а також може розраховувати на часткове або повне списання боргів.
Аналогічний підхід викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі № 910/6639/20, в якій зазначено, що інститут неплатоспроможності фізичних осіб спрямований на звільнення боржника від надмірного боргового тягаря та створення для нього найбільш сприятливих умов для погашення заборгованості шляхом її реструктуризації, а у разі неефективності таких заходів - шляхом реалізації активів боржника. Водночас можливість скористатися передбаченими Кодексом процедурами реабілітації надається виключно добросовісному боржнику.
Принцип добросовісності є однією з основних засад судочинства та передбачає обов'язок учасників справи сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Добросовісність процесуальної поведінки означає, що особа повинна діяти відкрито, чесно, з належною процесуальною активністю, не допускати зловживання процесуальними правами та сприяти суду у всебічному, повному й об'єктивному розгляді справи.
Отже, боржник, звертаючись до суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, повинен діяти добросовісно, виявляти належну процесуальну активність та бути зацікавленим у повному й своєчасному розгляді справи. Така зацікавленість, зокрема, передбачає приймати участь особисто або через представника в судових засіданнях, надавати пояснення щодо поданої заяви та подавати всі необхідні докази на підтвердження обставин, які свідчать про неплатоспроможність.
Разом з тим, ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце підготовчого засідання, у судові засідання 02.04.2026 та 30.04.2026 року не з'явився, причин неявки суду не повідомив. Таким чином, боржник не скористався наданим йому процесуальним правом надати суду пояснення щодо поданої заяви та підтвердити викладені у ній обставини.
Суд звертає увагу на те, що ініціювання провадження у справі про неплатоспроможність покладає на боржника обов'язок доведення обставин, що є підставою для відкриття такого провадження. Невиконання цього обов'язку, зокрема ненадання суду відповідних пояснень щодо поданої заяви, унеможливлює здійснення судом повної та всебічної перевірки наявності підстав для відкриття провадження у справі.
Суд також враховує, що процесуальна поведінка учасників справи повинна відповідати принципам добросовісності та заборони зловживання процесуальними правами. Подання заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність без подальшої участі у її розгляді, неявка в судові засідання та невиконання вимог суду можуть свідчити про формальний характер такого звернення та ознаки недобросовісного користування процесуальними правами.
Крім того, неявка боржника у судове засідання позбавила суд можливості з'ясувати обставини, викладені у заяві, отримати необхідні пояснення та встановити дійсні наміри боржника щодо проходження процедури реструктуризації боргів, що є ключовим елементом провадження у справах про неплатоспроможність фізичних осіб.
За таких обставин, поведінка ОСОБА_2 не узгоджується з метою процедур неплатоспроможності, спрямованих на добросовісне врегулювання заборгованості, та не свідчить про наявність реального наміру скористатися передбаченими законом механізмами відновлення платоспроможності.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу заявника на те, що відповідно п. 11 ч.3 ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додається декларація про майновий стан боржника за формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства.
Згідно до ч.5. ст.116 КУзПБ зазначено, що Декларація про майновий стан подається боржником за три роки (за кожен рік окремо), що передували року подання до суду заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Боржник також подає декларацію про майновий стан за рік, в якому подається заява про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, станом на перше число місяця, що передує місяцю подання заяви до суду.
Суд зазначає, що для відновлення платоспроможності Кодекс України з процедур банкрутства покладає на боржника обов'язки, зокрема на етапі ініціювання справи про його неплатоспроможність: надати повну і достовірну інформацію про власний майновий стан та членів його сім'ї, щодо розміру та джерел доходів (пункти 4-11 ч.3 ст.116 Кодексу України з процедур банкрутства), тому, у разі необхідності, і додаткові пояснення чи документи на підтвердження належного виконання цих вимог.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 у справі №910/6639/20 вказав, що інститут надання фізичною особою декларації про майновий стан боржника за останні три роки разом із заявою про визнання її неплатоспроможною обумовлений, передусім, необхідністю визначення обсягів майнових активів боржника з метою ефективного здійснення процедури погашення боргів такої особи, зокрема шляхом їх реструктуризації та подальшого задоволення грошових вимог кредиторів. Саме тому реалізація обов'язку фізичної особи, яка звернулася до компетентного суду за визнанням факту її неплатоспроможності, у тому числі, надавати достовірну інформацію про все наявне майно, зумовлена не тільки формальними вимогами законодавця, а й сутнісним змістом процедур у справах про неплатоспроможність фізичної особи. Отже, надання декларації про майновий стан є процесуальним обов'язком боржника у провадженнях про неплатоспроможність фізичної особи.
Таким чином, декларація про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність є документом, що заповнюється та подається боржником для мети розкриття перед судом та кредиторами свого реального майнового стану та дослідження питання можливості реструктуризації боргів. Декларація про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність повинна відповідати принципам повноти та достовірності. Порушення цих принципів може свідчити про недобросовісність або необачність боржника.
Інститут надання фізичною особою декларації про майновий стан боржника за останні три роки разом із заявою про визнання його неплатоспроможним обумовлений, передусім, необхідністю визначення обсягів майнових активів боржника з метою ефективного здійснення процедури погашення боргів такої особи, зокрема шляхом їх реструктуризації та подальшого задоволення грошових вимог кредиторів.
Подання декларації про майновий стан боржником надає можливість не лише встановити перелік та вартість майна, стан доходів та витрат на відповідну дату, а й динаміку розміру активів за відповідний період.
Боржник має усвідомлювати, що ризики зазначення неповної інформації у декларації покладаються саме на боржника. Саме такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 916/2372/20.
Так, в поданій до суду декларації про майновий стан боржника за 2025 рік боржник вказує, що його дохід становить 830,32 грн. В декларації про майновий стан за 2026 рік станом на 01.02.2026 року боржник зазначив, що його дохід становить 830,32 грн. (додаткове благо). Будь-які інші доходи у ОСОБА_2 відсутні.
Проте в проєкті плану реструктуризації ОСОБА_2 зазначив, що має неофіційні доходи у розмірі 8700,00 грн. Натомість вищевказані доходи не були відображені в деклараціях про майновий стан боржника, що може свідчити про недобросовісну поведінку боржника, оскільки згідно Розділу ІІ декларації, заявник мав надати відомості про доходи та інші грошові виплати боржника та членів сім'ї з усіх джерел в Україні, чого ОСОБА_2 зроблено не було.
Крім того, в поданій заяві про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність зазначено, що боржник почав брати кредити кошти через складне матеріальне становище та нестачу коштів навіть на базові потреби. Разом із тим, як встановив суд, в деклараціях про майновий стан за 2023-2026 роки у розділі XIV "Відомості про фінансові зобов'язання боржника та членів його сім'ї та інші витрати, у тому числі за межами України" в розділі 70 "витрати на придбання майна, товарів, послуг та в розділі 73 витрати на побутові потреби", боржником не зазначено жодних витрат. Отже, саме на які цілі були витрачені кредитні кошти, боржником відповідного обґрунтування не надано.
Також, в декларації про майновий стан за 2026 рік, боржник вказує, що він зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 , яка збігається із фактичним місцем його проживання. Проте в проєкті плану реструктуризації зазначає, що орендує житло, на підтвердження чого надав договір про оренду квартири у м. Києві. Отже, інформація щодо фактичного місця проживання заявника ОСОБА_2 є суперечливою.
З одного боку, у декларації про майновий стан за 2026 рік зазначено, що він зареєстрований і фактично проживає за адресою в місті Харкові. З іншого боку, у проєкті плану реструктуризації боржник вказує, що орендує житло у місті Києві та підтверджує це відповідним договором оренди. Такі розбіжності не дають можливості однозначно встановити фактичне місце проживання заявника, що може свідчити про подання неповної або недостовірної інформації, а також про його недобросовісну поведінку при підготовки заяви про відкриття провадження про неплатоспроможність.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу заявника на те, що відповідно п. 4 ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства, разом із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржник зобов'язаний подати пропозиції щодо реструктуризації боргів (проект плану реструктуризації боргів). При цьому вимоги до такого проекту плану реструктуризації визначені статтею 124 КУзПБ.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 124 КУзПБ у плані реструктуризації боргів боржника зазначаються: 1) обставини, які спричинили неплатоспроможність боржника; 2) інформація про визнані судом вимоги кредиторів із зазначенням їх розміру та черговості задоволення; 3) інформація про майновий стан боржника за результатами проведених заходів з виявлення та складання опису майна боржника (проведення інвентаризації); 4) інформація про всі доходи боржника, у тому числі доходи, які боржник розраховує отримати протягом процедури реструктуризації боргів; 5) розмір суми, яка щомісяця буде виділятися для погашення вимог кредиторів; 6) вимоги кредиторів до боржника, які будуть прощені (списані) у разі виконання плану реструктуризації боргів; 7) розмір суми, яка щомісяця залишатиметься боржнику на задоволення побутових потреб, у розмірі не менше одного прожиткового мінімуму на боржника та на кожну особу, яка перебуває на його утриманні; 8) розмір суми, яка щомісяця виділятиметься для погашення наявних у боржника обов'язкових періодичних зобов'язань (виплата аліментів тощо).
Виконання мети процедури реструктуризації боргів боржника у справі про неплатоспроможність фізичної особи можливе лише за умови, коли боржник істинно бажає виконати взяті на себе грошові зобов'язання, але через певні майнові/фінансові причини не може їх виконати в повному обсязі належним чином. Як було зазначено вище,
Системне тлумачення приписів книги четвертої КУзПБ "Відновлення платоспроможності фізичної особи" свідчить, що за їх змістом законодавець закріпив у спеціальних нормах Кодексу принцип добросовісної поведінки боржника - фізичної особи, за яким право на звільнення від боргів та відновлення платоспроможності у судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи набуває лише добросовісний боржник, який не за своїм неправомірним умислом потрапив у стан неплатоспроможності, сумлінно виконує обов'язки боржника та демонструє дієве прагнення до компромісу з кредиторами щодо умов реструктуризації боргів та в межах об'єктивних можливостей вживає заходів до задоволення їх вимог.
Боржник має реалізувати право ініціювати провадження у справі про власну неплатоспроможність не на шкоду кредиторам, а для досягнення легітимної мети цього провадження - соціальної реабілітації добросовісного боржника за спеціальною судовою процедурою.
Такими чином, погашення вимог кредиторів (виконання взятих на себе грошових зобов'язань) у межах об'єктивних можливостей за рахунок наявних активів боржника є проявом добросовісного використання боржником своїх прав у судових процедурах неплатоспроможності та істинного бажання виконати взяті на себе грошові зобов'язання.
Суд вважає, що боржник повинен запропонувати обґрунтований та виконуваний (реальний) проєкт плану реструктуризації своїх зобов'язань, оскільки метою і завданням процедури реструктуризації боргів є забезпечення розгляду кредиторами розробленого боржником проекту плану реструктуризації боргів для відновлення його платоспроможності. Розроблення боржником такого документу є закономірними очікуваннями кредиторів фактичного погашення їх вимог в межах процедури.
Таким чином, при поданні до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, обов'язком боржника є складення реального (виконуваного) проєкту плану реструктуризації, який після розгляду господарським судом грошових вимог та формування реєстру кредиторів розробляється, уточнюється та погоджується з кредиторами.
До заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство заявником долучено проєкт плану реструктуризації боргів, в якому зазначено, що наразі він отримує неофіційні доходи у розмірі 8700,00 грн. Щомісяця боржник має намір виділяти на погашення вимог кредиторів 5372,00 грн. Проте будь-яких доказів, які підтверджують, що він працює та отримує дохід 8700,00 грн. боржником не надано. Відповідно до відомостей ПФУ про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб, боржник був звільнений з роботи 31.05.2019 і до цього часу ОСОБА_1 так не і працевлаштувався. Отже боржник є безробітним, про що він сам зазначає в поданих до суду деклараціях за 2023-2026 роки та його дохід у 2026 році становив лише 830,32 грн. (додаткове благо). Також, як вбачається з матеріалів заяви, у ОСОБА_1 відсутні будь-які активи (грошові кошти, рухоме та нерухоме майно).
Таким чином наданий до суду проєкт плану реструктуризації не є реальним та виконуваним, адже у боржника за даними його документів, на даний час відсутні будь-які активи, які він може направити на погашення вимог кредиторів. Фактично план реструктуризації ОСОБА_1 не містить умови відновлення платоспроможності боржника шляхом зміни способу та порядку виконання його зобов'язань згідно з планом реструктуризації боргів боржника. За умови відсутності будь-яких активів у боржника, останній може лише запропонувати списати заборгованість перед кредиторами, що не узгоджується з самим поняттям судової процедури реструктуризація.
Суд зауважує, що провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб'єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного.
На переконання суду, з огляду на положення процесуального закону, господарський суд, здійснюючи правосуддя, обмежений принципами диспозитивності та змагальності сторін, водночас у справах про банкрутство (неплатоспроможність) судовий контроль є невід'ємною складовою цього провадження.
У справах про неплатоспроможність фізичних осіб існує ризик ігнорування боржниками мети і завдань процедури реструктуризації боргів, що може полягати у наданні фіктивного та не виконуваного плану реструктуризації, який не відповідатиме вимогам статті 124 КУзПБ.
Вказане вище не може залишатись поза судовим контролем, оскільки господарський суд не позбавлений можливості надавати оцінку поведінці боржника у разі розгляду судом заяви боржника про його неплатоспроможність у підготовчому засіданні: чи є вона відкритою, зрозумілою, своєчасною та добросовісною чи, навпаки, недобросовісною, такою, що містить ознаки ухилення від виконання зобов'язань, маючи на меті лише фактичне списання заборгованості перед кредиторами, що свідчить про зловживання правом боржника на доступ до суду зі зверненням із заявою про неплатоспроможність.
На думку суду, поданий до суду план реструктуризації наразі є фіктивним та невиконуваним, що не узгоджується з правовою природою процедури реструктуризації боргів у справі про неплатоспроможність фізичної особи, яка застосовується з метою відновлення платоспроможності боржника, шляхом зміни способу та порядку виконання його зобов'язань перед кредиторами за планом реструктуризації, а лише може свідчити про зловживання правом на доступ до суду зі зверненням із заявою про його неплатоспроможність за формальними ознаками та створення умов щодо порушення інтересів кредиторів на отримання належного боргу з боржника.
Також судом встановлено, що між ОСОБА_2 та арбітражним керуючим Шалашним Л.О. укладено договір №16-25/02/2026 про виконання повноважень у справі про неплатоспроможність. Відповідно до умов договору, основна грошова винагорода арбітражного керуючого за виконання повноважень керуючого реструктуризацією у розмірі 49 920,00 грн підлягає сплаті боржником шляхом безготівкового перерахування на депозитний рахунок суду до 25.06.2026 (включно), але в будь-якому разі - до повного виконання відповідного зобов'язання.
Водночас, згідно з платіжною інструкцією №527A-H0CM-PEAA-XE7K від 03.02.2026, боржником вже сплачено 24 960,00 грн, що ставить під сумнів доводи про відсутність у нього грошових коштів.
Разом з тим заявником не доведено, за рахунок яких джерел буде сплачено решту винагороди арбітражного керуючого. Поданий проєкт плану реструктуризації боргів передбачає спрямування доходів боржника на побутові потреби та погашення вимог кредиторів, однак витрати на оплату послуг арбітражного керуючого у ньому не враховані.
Крім того, відповідно до поданої декларації про майновий стан за 2026 рік, доходи боржника та членів його сім'ї відсутні. Отже, джерела фінансування виплати решти грошової винагороди керуючого реструктуризацією суду не відомі, а належні докази можливості її сплати боржником не надано.
Наведені обставини в сукупності не свідчать про добросовісність поведінки боржника, а також те, що останній буде демонструвати дієве прагнення до компромісу з кредиторами щодо умов реструктуризації боргів та в межах об'єктивних можливостей вживати заходів до задоволення їх вимог.
Виходячи зі встановлених вище обставин, суд дійшов висновку, що боржником належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами, в розумінні положень ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, не доведено наявності правових підстав для відкриття провадження у справі про свою неплатоспроможність.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 119 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність, якщо відсутні відповідні підстави.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі суд дійшов висновку, що заявнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Керуючись статтями 113, 115, 116, 119 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 76, 77, 78, 79, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність.
Суд роз'яснює боржнику, що згідно із частиною 7 статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства відмова у відкритті провадження у справі про банкрутство не перешкоджає повторному зверненню до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство за наявності підстав, встановлених цим Кодексом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена у визначені статтями 256, 257 ГПК України строк та порядку.
Ухвала підписана 05.05.2026 року.
СуддяМіньковський С.В.