вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
06.05.2026м. ДніпроСправа № 904/1222/26
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
без повідомлення (виклику) учасників справи,
дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №904/1222/26
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БАУМІТ УКРАЇНА"до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВА КОМПАНІЯ «ПРОСПЕКТУМ»про стягнення грошових коштів,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Товариство з обмеженою відповідальністю ""БАУМІТ УКРАЇНА" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВА КОМПАНІЯ «ПРОСПЕКТУМ» (далі - відповідач) про стягнення 761.454,96 грн основної заборгованості, 3.897,43 грн інфляційних втрат, 3.801,00 грн трьох процентів річних, 38.453,73 грн пені, 76.145,50 грн штрафу.
Судові витрати у справі (13.256,29 грн судового збору та 18.840,00 грн витрат на оплату професійної правничої допомоги) стягнути з відповідача.
Позивач просить розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження, судові витрати (у тому числі адвокатські витрати) стягнути з відповідача.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/1222/26 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2026.
Ухвалою від 13.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).
Через систему «Електронний суд» 15.04.2026 від позивача надійшла заява про закриття провадження в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 231.429,66 грн.
Щодо повідомлення відповідача.
Ухвала про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі надсилалася відповідачу на адресу: 52005, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, селище міського типу Слобожанське, вул.Магістральна, будинок 34 А, офіс 3 (трек-номер R 06807 222730 5).
Кореспонденцію суду отримав представник відповідача 26.03.2026, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
За запитом від 05.05.2026, сформованим засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», з відповіді №34373442 встановлено відсутність у відповідача зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.
Згідно з положеннями ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).
Обов'язок суду повідомити учасників справи про дату, час і місце судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) господарського судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про дату, час і місце судового засідання, але й основних засад (принципів) господарського судочинства.
Розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час і місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату, час і місце слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №918/1478/14, від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).
Господарський суд також бере до уваги і те, що ухвала про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі була оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень невідкладно.
Суд вважає за необхідне зазначити, що статтями 42, 43 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; а також повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Сторони мають цікавитися станом відомих їм судових проваджень.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).
Згідно частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідачу(ам) в ухвалі про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач(і) має(ють) право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 165 ГПК України, власні заяви чи клопотання, подання яких передбачене положеннями ГПК України, (у разі наявності), а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 165 ГПК України одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду копія відзиву та доданих до нього документів, в т.ч. заяв чи клопотань, відповідач(і) зобов'язаний(і) надіслати іншим учасникам справи, докази чого надати суду разом з відзивом (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа).
Крім цього, відповідачу(ам) роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем(ами) відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
Отже, строк для подачі відзиву тривав до 10.04.2026.
Станом на дату винесення рішення відзив відповідачем не надано.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції позивача
Між позивачем (далі - позивач, постачальник) та відповідачем (далі - відповідач, покупець) був укладений договір поставки товару від 01.11.2021 (далі - договір).
На виконання своїх зобов'язань за договором, позивач у період з 01.11.2021 до 02.12.2025 поставив відповідачу товарів загальною вартістю 16.627.748,15 грн, що підтверджується видатковими накладними. Отриманий від позивача товар відповідач оплатив лише частково (на суму 15.866.293,19 грн). Станом на дату подання позову заборгованість відповідача перед позивачем складає 761.454,96 грн.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач правом на подачу відзиву не скористався.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладення договору; поставки товару; настання строку оплати товару; повної/часткової оплати товари; наявності/відсутності заборгованості за поставлений позивачем відповідачу товар; правомірності нарахування пені, штрафу, трьох процентів річних та інфляційних втрат.
01.11.2021 між позивачем (далі - позивач, постачальник) та відповідачем (далі - відповідач, покупець) був укладений договір №19-21 поставки товару (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого постачальник зобов'язується поставляти (передавати) у власність покупця, а покупець - приймати та оплачувати будівельні матеріали, що визначені у цьому договорі, вільний від прав та претензій третіх осіб.
Сума договору, відповідно до п. 2.5, складається із суми вартості партій товарів, поставлених постачальником протягом строку дії цього договору та вказаних у видаткових та товарно-транспортних накладних.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (п. 9.1). Строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 9.1 цього договору та закінчується 31.12.2021 (п. 9.2).
У пункті 9.6 договору сторони погодили, що договір без підписання додаткового письмового документа буде вважатися автоматично продовженим на кожний наступний календарний рік за умови, що жодна сторона не пізніше ніж за 30 календарних днів до 31 грудня кожного наступного календарного року письмово не повідомить іншу сторону про наміри припинити дію договору.
01.10.2025 між сторонами підписано додаткову угоду про умови, зокрема в частині умов оплати товару, які діяли у період з 01.10.2025 до 31.12.2025, а саме відповідно до підпункту 5.1.2 договору покупцю надається право оплати товару на умовах відстрочення платежу строком 30 календарних днів з дати поставки товару. Водночас додатковою угодою від 20.10.2025 сторони вирішили призупинити дію п. 1.1 додаткової угоди про умови до договору на період з 20.10.2025 до 31.12.2025 і домовилися, що у цей період відповідно до підпункту 5.1.2 договору, покупцю надається право оплати товару на умовах відстрочення платежу строком на 60 календарних днів з дати поставки товару.
У період з 01.11.2021 до 02.12.2025 позивач поставив відповідачу товар загальною вартістю 16.627.748,15 грн, що підтверджується долученими до справи видатковими накладними.
Відповідач за товар частково розрахувався, в тому числі і під час провадження у справі.
Несплата за отриманий товар зумовила звернення позивача до суду з даною позовною заявою.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом позову позивач визначив 761.454,96 грн основної заборгованості, 3.897,43 грн інфляційних втрат, 3.801,00 грн трьох процентів річних, 38.453,73 грн пені, 76.145,50 грн штрафу.
Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.
Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печаткою відповідача.
Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним.
Таким чином укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 статті 265 ГК України).
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору поставки, є господарськими зобов'язаннями і згідно з приписами ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 656 ЦК України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Статтею 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (ст. 663 ЦК України).
Позивач у період з 01.11.2021 до 02.12.2025 поставив відповідачу товар на загальну суму 16.627.748,15 грн, що підтверджується видатковими накладними.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до п. 5.1 договору товар, поставлений постачальником в межах кожної партії, повинен бути повністю оплачений покупцем за ціною, передбаченою у відповідній накладній, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на наступних умовах, визначених за вибором покупця:
5.1.1 на умовах попередньої оплати в розмірі 100% від вартості замовленого товару в строк, вказаний постачальником у рахунку-фактурі на оплату вартості замовленого товару
Або
5.1.2 на умовах відстрочення платежу на строк, який визначається в п. 1.1 додаткової угоди про умови, що містяться в додатку до цього договору та є його невід'ємною частиною (далі - додаткова угода про умови), та відраховується від дати поставки.
01.10.2025 між сторонами підписано додаткову угоду про умови, зокрема в частині умов оплати товару, які діяли у період з 01.10.2025 до 31.12.2025, а саме відповідно до підпункту 5.1.2 договору покупцю надається право оплати товару на умовах відстрочення платежу строком 30 календарних днів з дати поставки товару. Водночас додатковою угодою від 20.10.2025 сторони вирішили призупинити дію п. 1.1 додаткової угоди про умови до договору на період з 20.10.2025 до 31.12.2025 і домовилися, що у цей період відповідно до підпункту 5.1.2 договору, покупцю надається право оплати товару на умовах відстрочення платежу строком на 60 календарних днів з дати поставки товару.
На час подачі позову до суду сума фактично здійснених відповідачем оплат складала 15.866.293,19 грн.
Таким чином на час звернення позивача до суду з позовом заборгованість відповідача перед позивачем складала 761.454,96 грн.
Водночас в період з 07.03.2026 до 03.04.2026 відповідач сплатив заборгованість за договором у розмірі 231.429,66 грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2024 у справі № 916/1042/22 виснував таке.
Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 910/23359/15, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16, від 18.07.2019 у справі № 916/3147/16, від 26.11.2019 у справі № 920/240/18, від 18.07.2023 у справі № 906/1357/20, від 16.08.2023 у справі № 910/5571/22.
Водночас особа, яка звертається до суду з позовом повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів, та підтвердити, що її права та законні інтереси буде захищено та відновлено з допомогою певного способу захисту, визначеного у позові.
При цьому порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вирішуючи спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, 22.03.2023 у справі № 509/5080/18.
З урахуванням наведеного колегія суддів відзначила, що, що відсутність предмета спору на момент звернення з позовом до суду свідчить про відсутність порушеного права позивача, а тому є підставою для відмови у позові, а не для закриття провадження у справі.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у цій же справі №916/1042/22 у п. 28 ухвали від 10.01.2024 (якою справу №916/1042/22 було повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду) у п. 28 зазначила, що КГС ВС уважав, що для правильного застосування положення пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України вирішальним є наявність чи відсутність предмета спору на час звернення з позовом до суду, оскільки відсутність предмета спору на час звернення до суду свідчить про відсутність порушеного права позивача, а тому є підставою для відмови в задоволенні позову, а не для закриття провадження у справі.
В подальшому колегія Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду у п. 5.48 постанови від 20.02.2024 у справі № 916/1042/22 дійшла висновку, що відсутність предмета спору на момент звернення з позовом до суду свідчить про відсутність порушеного права позивача, а тому є підставою для відмови у позові, а не для закриття провадження у справі.
Крім того, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 30.08.2024 у справі №916/3006/23 висновує, що суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору.
З урахуванням наведеного місцевий суд відзначає, що відсутність предмета спору на момент звернення з позовом до суду свідчить про відсутність порушеного права позивача, а тому є підставою для відмови в задоволені відповідних позовних вимог. Закриття провадження у справі можливе у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Господарський суд встановив, що з позовом позивач звернувся до суду 12.03.2026 (в системі «Електронний суд» позов сформовано 11.03.2026), що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду (арк. 1 том 1), а часткове погашення основної заборгованості відбулося 07.03.2026 на суму 10.000,00 грн та у період з 12.03.2026 до 03.04.2026 на суму 221.429,66 грн, що підтверджується банківською випискою.
Отже у задоволені вимоги у розмірі 10.000,00 грн основної заборгованості слід відмовити, оскільки сплата відбулася до звернення позивача до суду з даною позовною заявою.
Водночас заборгованість у розмірі 221.429,66 грн припинила існування в процесі розгляду справи, а тому провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості у розмірі 221.429,66 грн слід закрити.
Таким чином, докази сплати заборгованості у розмірі 530.025,30 грн на час прийняття рішення у справі відсутні, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості у сумі 530.025,30 грн визнається обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені (ч. 3).
Відповідно до п. 6.4 договору за порушення строків розрахунків, встановлених договором, покупець сплачує постачальникові:
6.4.1 пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла протягом простроченого періоду, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
6.4.3 за порушення строків розрахунків, встановлених цим договором, понад 10 календарних днів, покупець додатково до пені сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від ціни несвоєчасно оплаченої партії товару.
Позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню за загальний період прострочення з 27.12.2025 до 10.03.2026 на загальну суму 38.453,73 грн та штраф у розмірі 10% від ціни несвоєчасно оплаченої партії товару на загальну суму 76.145,50 грн.
Відповідач відзиву з контррозрахунком не надав; вимогу не заперечив.
Згідно з приписами ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.
Господарський суд перевірив розрахунок пені та штрафу і визнав їх методологічно та арифметично правильними, а вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував три проценти річних за період прострочення з 27.12.2025 до 10.03.2026 на суму 8.801,00 грн та інфляційні втрати за період прострочення - січень 2026 року на суму 3.897,43 грн.
Відповідач відзиву з контррозрахунком не надав; вимогу не заперечив.
Згідно з приписами ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.
Господарський суд перевірив розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат і визнав вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Судові витрати
Відповідно до п. п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Водночас ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено понижуючий коефіцієнт у розмірі 0,8 для сплати судового збору у разі подання до суду документів у електронній формі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №916/228/22 наголосила, що при поданні позову через Електронний суд судовий збір розраховується з понижуючим коефіцієнтом.
Аналогічні правові позиції містяться в постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.01.2023 у справі №905/1977/21, постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №906/1091/23, постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14.12.2023 у справі №263/4787/15-ц.
Позовна заява у справі №904/1222/26 була сформована в системі «Електронний суд», а тому правомірним є застосування ставки судового збору з понижуючим коефіцієнтом 0,8, що становить 10.605,03 грн.
Господарський суд вважає за доцільне надати роз'яснення щодо повернення сплаченої суми судового збору за подання позовної заяви, у зв'язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Стаття 7 Закону України "Про судовий збір" містить вичерпний перелік пунктів, за якими повертається сплачена сума судового збору.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином у позивача наявна можливість повернути судовий збір у загальному розмір 2.651,26 грн (13.256,29 грн - 10.605,03 грн).
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
У відповідності до ч. 2 ст. 123 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Стаття 7 Закону України "Про судовий збір" містить вичерпний перелік пунктів, за якими повертається сплачена сума судового збору.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду зокрема у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Господарський суд встановив, що провадження у справі за позовними вимогами про стягнення 221.429,66 грн основної заборгованості підлягає закриттю у зв'язку із відсутністю предмета спору, а отже судовий збір сплачений за даною вимогою може бути повернутий позивачу (у розмірі 2.657,15 грн).
Відповідно до п. 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду зокрема в разі закриття провадження у справі.
Наразі в матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про повернення суми судового збору, а отже, підстави для ухвалення відповідного судового рішення станом на час постановлення даного рішення відсутні.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 7.827,57 грн.
Суд також встановив, що 03.01.2020 між позивачем (далі - позивач, клієнт) та адвокатським об'єднанням «Нечаєв і партнери» (далі - адвокатське об'єднання) було укладено договір №1/20 про надання правової допомоги (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого клієнт доручає, а адвокатське об'єднання приймає доручення клієнт про надання правової допомоги на умовах, визначених цим договором.
31.12.2025 між клієнтом та адвокатським об'єднанням було укладено договір про внесення змін до договору про надання правової допомоги №1/20 від 03.01.2020, згідно з яким сторони домовилися викласти п. 3.1 договору в такій редакції: «за надання юридичних послуг, передбачених цим договором, клієнт зобов'язується сплачувати адвокатському об'єднанню погодинну винагороду (гонорар) в розмірі 3.768,00 грн без ПДВ, за одну годину надання послуг, на підставі рахунків, виставлених адвокатським об'єднанням, якщо інша форма оплати не буде погоджена сторонами у додатковій угоді, що є невід'ємною частиною цього договору». Цей договір набирає чинності з 01.01.2026.
Договір про надання правової допомоги набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020. У разі відсутності письмової заяви однієї із сторін про припинення цього договору за один тиждень до закінчення календарного року дії договору він вважається продовженим кожен раз на наступний календарний рік на тих самих умовах, які передбачені цим договором.
Надання послуг з підготовки позовної заяви до відповідача за договором поставки №19-21 від 01.11.2021 підтверджується актом про надання юридичних послуг на суму 18.840,00 грн.
Сплата професійної правничої допомоги підтверджується банківською випискою.
Повноваження адвоката Осіпчука Віталія Юрійовича (який підписав позов) підтверджуються ордером серії АА №1687193 від 10.03.2026.
Статтею 15 ГПК України регламентовано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Згідно з ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
З урахуванням вищезазначених вимог закону при визначені розміру правничої допомоги суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява №19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.11.2021 у справі №914/1945/19, від 23.11.2021 у справі №873/126/21).
Приймаючи рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує позицію Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведену у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.01.2023 у cправі №908/2702/21, відповідно до яких під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п'ятій-сьомій статті 129 ГПК України і не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Дослідивши надані позивачем докази, якими підтверджуються витрати на професійну правничу допомогу, суд враховує такі критерії визначення розміру витрат на правову допомогу: категорію справи, яка не є складною; розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін; той факт, що обсяг виконаної роботи під час розгляду справи не вимагав значних витрат часу та вмінь для формування правової позиції, відшукання доказів на підтвердження заперечень. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у постановах від 25.08.2025 у справі №924/1334/23, від 02.07.2025 у справі №910/10776/24, від 01.07.2025 у справі №916/1986/24, від 13.05.2025 у справі №870/1/25, від 06.02.2025 у справі №904/4463/23 тощо.
Оцінивши зміст наданих послуг, які полягають у наданні послуг з підготовки позовної заяви до відповідача за договором поставки №19-21 від 01.11.2021 і підтверджуються актом про надання юридичних послуг на суму 18.840,00 грн, суд дійшов висновку розподілити вартість послуг у розмірі 10.000,00 грн. Решту витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги не розподіляти і покласти на позивача.
Відповідно до ч.ч. 4, 9 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
З урахуванням того, що рішення частково відбулось на користь позивача і спір виник внаслідок неправильних дій відповідача (в т.ч. в частині закриття провадження у справі), витрати на правничу допомогу у справі в даному випадку підлягають покладенню на відповідача пропорційно до розміру позовних вимог, визнаних судом обґрунтованими.
Таким чином, згідно зі ст. 129 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу (10.000,00 грн) покладаються на відповідача у розмірі 9.887,00 грн з урахуванням того, що 98,87% позовних вимог позивача судом визнано обґрунтованими.
Керуючись ст. ст. 73-79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд
Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 221.429,66 грн основної заборгованості закрити.
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТОРГОВА КОМПАНІЯ "ПРОСПЕКТУМ" (52005, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, селище міського типу Слобожанське, вул. Магістральна, будинок 34 А, офіс 3; ідентифікаційний код 43816977) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "БАУМІТ УКРАЇНА" (03083, місто Київ, ВУЛИЦЯ ПИРОГІВСЬКИЙ ШЛЯХ, будинок 34; ідентифікаційний код 34422747) 530.025,30 грн (п'ятсот тридцять тисяч двадцять п'ять грн 30 к.) основної заборгованості, 38.453,73 грн (тридцять вісім тисяч чотириста п'ятдесят три грн 73 к.) пені, 76.145,50 грн (сімдесят шість тисяч сто сорок п'ять грн 50 к.) штрафу, 3.801,00 грн (три тисячі вісімсот одну грн 00 к.) трьох процентів річних, 3.897,43 грн (три тисячі вісімсот дев'яносто сім грн 43 к.) інфляційних втрат, 7.827,57 грн (сім тисяч вісімсот двадцять сім грн 57 к.) судового збору, 9.887,00 грн (дев'ять тисяч вісімсот вісімдесят сім грн 00 к.) витрат на оплату професійної правничої допомоги.
В задоволенні решти позовних вимог (про стягнення 10.000,00 грн основної заборгованості) відмовити.
Видати наказ(и) після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.А. Дупляк