06.05.2026 м. Дніпро Справа № 904/2569/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),
суддів: Віннікова С.В., Левшиної Г.В.,
секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.,
Представники сторін:
від позивача: Захаркевич А.В.;
від відповідача (апелянта): не з'явився.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІНДУСТРІЯ-СЕРВІС ЛТД» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2026 (суддя Колісник І.І.)
у справі № 904/2569/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнігран", смт Гранітне Коростенського району Житомирської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія-Сервіс ЛТД", м. Дніпро
про стягнення 61 603, 60 грн
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2025 у справі № 904/2569/25 задоволено повністю позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнігран" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія-Сервіс ЛТД" про стягнення 61 603, 60 грн, з яких: основний борг у розмірі 52 615, 13 грн, 3% річних у розмірі 1 445, 99 грн, інфляційні втрати у розмірі 7 542, 48 грн та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422, 40 грн.
03.09.2025 через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС представник відповідача адвокат Бузівська Н.М. подала заяву про відстрочення виконання рішення суду строком на шість місяців з дня його ухвалення.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2025 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія-Сервіс Лтд" про відстрочення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2025 у справі № 904/2569/25.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія-Сервіс ЛТД" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2025 у справі № 904/2569/25 залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2025 залишено без змін.
25.02.2026 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія-Сервіс ЛТД" адвоката Бузівської Н.М. через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС повторно надійшла заява про відстрочення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2025 у справі № 904/2569/25 строком на три місяці з дня його ухвалення.
Подану заяву заявник обґрунтовував скрутним фінансовим становищем, наявністю дебіторської заборгованості контрагентів перед відповідачем та збитковістю господарської діяльності. Зокрема, заявник зазначав, що згідно з балансом станом на 31.03.2025 сума дебіторської заборгованості перед відповідачем становить 7 124 500 грн, а згідно з балансом станом на 30.06.2025 - 7 227 100 грн. Також заявник посилався на показники рядка 2350 фінансової звітності, відповідно до яких збитки відповідача становили 1 104 700 грн станом на 31.03.2025 та 3 212 000 грн станом на 30.06.2025.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2026 у справі № 904/2569/25 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія-Сервіс Лтд" про відстрочення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2025.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія-Сервіс ЛТД" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2026 та прийняти нове судове рішення, яким відстрочити виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2025 у справі № 904/2569/25 на шість місяців з дня винесення рішення у справі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, на думку апелянта, неповно дослідив надані відповідачем докази, не надав належної правової оцінки фінансовій звітності відповідача, зокрема показникам рядка 2350 балансів станом на 31.03.2025 та 30.06.2025, у яких відображено збитки підприємства. Апелянт вважає, що зазначені збитки, а також значна дебіторська заборгованість контрагентів перед відповідачем, свідчать про наявність виняткових обставин, які істотно ускладнюють виконання судового рішення.
Також скаржник зазначає, що суд першої інстанції, посилаючись на окремі показники фінансової звітності, зокрема наявність основних засобів, запасів, грошових коштів та чистого доходу, не дослідив фінансову звітність у повному обсязі, не врахував наявність збитків та, відповідно, дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для відстрочення виконання рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнігран" заперечує проти її задоволення та просить залишити ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2026 без змін.
Позивач зазначає, що питання щодо наявності чи відсутності підстав для відстрочення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2025 уже було предметом судового розгляду. Ухвалою суду першої інстанції від 16.09.2025 відповідачу було відмовлено у відстроченні виконання рішення, а постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2026 зазначену ухвалу залишено без змін.
Позивач наголошує, що відповідач повторно звернувся із аналогічною заявою, не навівши жодних нових обставин чи доказів, які не були предметом дослідження судів раніше. На думку позивача, така поведінка свідчить про зловживання процесуальними правами та спрямована на затягування виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Крім того, позивач у відзиві звертає увагу на те, що фінансова звітність самого відповідача спростовує доводи про неможливість виконання рішення. Так, чистий дохід відповідача за І квартал 2025 року становить 11 906 800 грн, а за І півріччя 2025 року - 22 623 600 грн. При цьому загальна сума грошових зобов'язань відповідача перед позивачем становить 64 026 грн з урахуванням судового збору. Отже, сума боргу є незначною у співвідношенні з доходами відповідача та становить менше 0,3% від доходу за півріччя.
Також позивач зазначає, що наявність збитків як бухгалтерського показника не є тотожною відсутності грошових коштів або майна, за рахунок якого може бути виконане судове рішення. Дебіторська заборгованість, на яку посилається відповідач, навпаки є активом підприємства, а відповідач не довів її безнадійності, неможливості її стягнення або вжиття всіх необхідних заходів для отримання належних йому коштів.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, а також правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця, у випадках, встановлених законом, - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Згідно з частиною третьою статті 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу чи порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до частини четвертої статті 331 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Частиною п'ятою статті 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Аналіз наведених положень процесуального закону свідчить про те, що відстрочення або розстрочення виконання судового рішення не є способом звільнення боржника від виконання рішення суду чи засобом відкладення виконання рішення з мотивів небажання або економічної незручності його виконання. Такі процесуальні заходи можуть застосовуватись судом лише у виняткових випадках, коли наявні обставини, які об'єктивно, реально та істотно ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим.
При цьому саме на заявника покладається обов'язок доведення існування таких обставин, їх виняткового характеру, причинного зв'язку між відповідними обставинами та неможливістю або істотним ускладненням виконання рішення суду, а також тимчасового характеру таких обставин.
Відповідно до статей 13, 73, 74 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги чи заперечення учасників справи.
За змістом статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України докази мають бути належними, допустимими, достовірними та вірогідними, а суд оцінює їх як окремо, так і в сукупності.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком, і таке право реалізується лише за наявності належно доведених обставин, які мають винятковий характер та істотно ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 905/2953/17 зроблено висновок, що суд, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, має враховувати матеріальні інтереси сторін, фінансовий стан сторін, ступінь вини боржника у виникненні спору, наявність інфляційних процесів та інші обставини справи. Подібний підхід застосовується Верховним Судом і в подальшій практиці щодо статті 331 ГПК України.
Разом із тим Верховний Суд послідовно виходить із того, що посилання боржника лише на складний фінансовий стан, збитковість господарської діяльності, відсутність коштів або наявність дебіторської заборгованості саме по собі не свідчить про наявність виняткових обставин у розумінні статті 331 Господарського процесуального кодексу України, якщо заявником не доведено, що такі обставини об'єктивно унеможливлюють або істотно ускладнюють виконання конкретного судового рішення.
Колегія суддів також враховує, що відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, а судове рішення є обов'язковим до виконання.
Аналогічні положення містяться у статтях 18 та 326 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, фізичними та юридичними особами на всій території України.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права на судовий захист та завершальною стадією судового провадження. Право на суд було б ілюзорним, якби остаточне та обов'язкове судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у справах "Горнсбі проти Греції", "Шмалько проти України", "Півень проти України", у яких наголошено, що виконання судового рішення є складовою права на справедливий суд.
Отже, вирішуючи питання про відстрочення виконання рішення, суд має забезпечити справедливий баланс між інтересами боржника та стягувача. Надання відстрочки не може створювати для стягувача надмірного тягаря, нівелювати обов'язковість судового рішення або фактично легітимізувати подальше невиконання рішення суду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для відстрочення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2025 у справі № 904/2569/25.
Як правильно встановив суд, відповідач повторно звернувся із заявою про відстрочення виконання одного й того самого судового рішення, посилаючись фактично на ті самі обставини, які вже були предметом дослідження під час розгляду попередньої заяви про відстрочення виконання рішення та під час апеляційного перегляду ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2025.
Так, і в попередній заяві, і в заяві, за результатами розгляду якої постановлено оскаржувану ухвалу від 19.03.2026, відповідач посилався на скрутне фінансове становище, наявність збитків, дебіторської заборгованості та вплив воєнного стану на господарську діяльність підприємства. Зазначені обставини вже отримали правову оцінку суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2026 було підтверджено правильність висновку суду першої інстанції про те, що наведені відповідачем обставини не доводять наявності виняткових підстав для відстрочення виконання рішення суду.
При цьому, звертаючись повторно із заявою про відстрочення виконання рішення, відповідач не навів жодних нових істотних обставин, які виникли після розгляду попередньої заяви та які об'єктивно змінили б його майновий стан настільки, що виконання рішення стало неможливим або істотно ускладненим.
Колегія суддів зазначає, що повторне звернення із заявою про відстрочення виконання рішення саме по собі не заборонене процесуальним законом, однак таке звернення повинно ґрунтуватися на нових обставинах, які не були і не могли бути предметом оцінки суду під час попереднього розгляду відповідного питання. В іншому випадку повторне ініціювання розгляду тотожного питання за відсутності нових фактичних чи правових підстав суперечить принципу правової визначеності та може свідчити про недобросовісне користування процесуальними правами.
Відповідно до частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
За змістом частини другої статті 43 Господарського процесуального кодексу України суд, залежно від конкретних обставин, може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема подання заяви для вирішення питання, яке вже було вирішене судом, за відсутності інших підстав або нових обставин.
У цій справі суд обґрунтовано врахував, що відповідач фактично повторно порушив питання, яке вже було предметом судового контролю, не довівши появи нових виняткових обставин. Така процесуальна поведінка не може бути підставою для надання відстрочки виконання рішення, оскільки інакше це призвело б до можливості безпідставного багаторазового відтермінування виконання судового рішення шляхом подання тотожних заяв.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дослідив рядок 2350 фінансової звітності відповідача, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Суд у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали встановив, що відповідач посилався на наявність збитків за даними фінансової звітності, проте дійшов правильного висновку, що сам по собі факт збитковості діяльності не свідчить про неможливість виконання судового рішення. Отже, твердження апелянта про повне ігнорування судом першої інстанції зазначених показників не відповідає змісту оскаржуваної ухвали.
Крім того, навіть наявність у фінансовій звітності показника збитків не є безумовним доказом відсутності у підприємства грошових коштів, майна, активів або інших джерел для виконання судового рішення. Збиток є результатом бухгалтерського обліку співвідношення доходів та витрат за певний період, однак він не є тотожним неплатоспроможності боржника та не підтверджує неможливість виконання конкретного грошового зобов'язання.
Більше того, фінансова звітність відповідача, на яку він сам посилається, свідчить не лише про наявність збитків, а й про наявність значних активів та доходів. Так, згідно з матеріалами справи, відповідач має основні засоби, запаси, грошові кошти та їх еквіваленти, а також отримував значний чистий дохід від реалізації продукції, товарів, робіт чи послуг.
Зокрема, як зазначено у відзиві на апеляційну скаргу, чистий дохід відповідача за І квартал 2025 року становив 11 906 800 грн, а за І півріччя 2025 року - 22 623 600 грн. Водночас сума, присуджена до стягнення рішенням суду, становить 61 603,60 грн, а з урахуванням судового збору - 64 026 грн.
Тобто сума грошового зобов'язання відповідача перед позивачем є незначною порівняно із задекларованими відповідачем доходами. Співвідношення суми боргу до чистого доходу за І півріччя 2025 року становить менше 0,3%, а з урахуванням судового збору - також менше 0,3%. За таких обставин колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що виконання рішення суду не може об'єктивно створювати для відповідача надмірний фінансовий тягар.
Посилання апелянта на дебіторську заборгованість контрагентів перед відповідачем також не підтверджує наявності підстав для відстрочення виконання рішення.
Дебіторська заборгованість за своєю економічною та правовою природою є майновим активом боржника, тобто правом вимоги до третіх осіб. Наявність такої заборгованості сама по собі не свідчить про неможливість виконання рішення суду, а навпаки підтверджує наявність у боржника майнових прав, які можуть бути використані для поліпшення його фінансового стану.
Відповідач не надав доказів того, що зазначена дебіторська заборгованість є безнадійною, що він вжив усіх необхідних заходів для її стягнення, що існують об'єктивні перешкоди для реалізації відповідних майнових прав або що відсутність надходжень від контрагентів безпосередньо унеможливлює виконання саме рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2025 у справі № 904/2569/25.
Не надано відповідачем і доказів відсутності коштів на банківських рахунках, блокування рахунків, відкриття провадження у справі про банкрутство, арешту всього майна, неможливості реалізації активів або інших обставин, які б свідчили про реальну неможливість виконання судового рішення.
Колегія суддів також враховує, що господарська діяльність здійснюється суб'єктом господарювання на власний ризик. Наявність дебіторської заборгованості, збитковість певного звітного періоду, коливання доходів, невиконання зобов'язань контрагентами є звичайними ризиками підприємницької діяльності та не можуть автоматично перекладатися на стягувача шляхом відтермінування виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Саме лише посилання на загальний вплив воєнного стану на господарську діяльність також не є достатньою підставою для відстрочення виконання рішення суду.
Безумовно, введення воєнного стану в Україні є надзвичайною обставиною загальнодержавного характеру, яка впливає на економічну діяльність багатьох суб'єктів господарювання. Разом із тим для застосування статті 331 Господарського процесуального кодексу України заявник повинен довести не лише сам факт існування воєнного стану, а й конкретний, безпосередній та істотний вплив цієї обставини саме на можливість виконання конкретного судового рішення.
У даній справі відповідач не довів, що воєнний стан спричинив саме таке погіршення його фінансового чи майнового стану, яке унеможливлює або істотно ускладнює виконання рішення суду про стягнення 61 603, 60 грн. Не доведено також, що внаслідок воєнного стану відповідач втратив майно, виробничі потужності, доступ до рахунків, можливість здійснювати платежі або іншим чином був позбавлений реальної можливості виконати рішення суду.
Доводи апелянта про порушення судом першої інстанції статей 86 та 236 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів вважає необґрунтованими.
Оскаржувана ухвала містить виклад обставин справи, зміст заяви відповідача, заперечення позивача, норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування, а також висновки суду щодо відсутності підстав для відстрочення виконання рішення. Суд надав оцінку доводам сторін, дослідив фінансову звітність відповідача в сукупності та обґрунтовано дійшов висновку, що відповідач не довів наявності виняткових обставин.
Той факт, що суд не погодився з оцінкою доказів, запропонованою відповідачем, не свідчить про порушення статті 86 Господарського процесуального кодексу України. Оцінка доказів здійснюється судом за внутрішнім переконанням, а не шляхом автоматичного прийняття аргументів сторони, яка на ці докази посилається.
Колегія суддів звертає увагу, що апеляційна скарга фактично зводиться до незгоди відповідача з висновком суду першої інстанції та до повторного викладення тих самих доводів, які вже були предметом оцінки під час розгляду попередньої заяви про відстрочення виконання рішення. При цьому апелянт не спростував основного висновку суду першої інстанції - відсутності належних доказів того, що виконання рішення суду є неможливим або істотно ускладненим.
Відповідач також не довів, що ним вживалися реальні заходи для добровільного виконання рішення суду, зокрема часткове погашення заборгованості, звернення до контрагентів щодо стягнення дебіторської заборгованості, оптимізація витрат, реалізація активів або інші дії, спрямовані на виконання рішення.
Натомість з матеріалів справи вбачається, що відповідач неодноразово використовує процесуальні механізми, спрямовані на відтермінування або ускладнення виконання рішення суду. Така поведінка не узгоджується із принципом добросовісності учасників судового процесу та завданням господарського судочинства, визначеним статтею 2 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому колегія суддів враховує, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2025 набрало законної сили та є обов'язковим до виконання. Подальше відстрочення його виконання за відсутності доведених виняткових обставин порушувало б права стягувача, який має законне очікування на реальне та своєчасне отримання присуджених йому коштів.
За таких обставин суд дійшов правильного висновку, що наведені відповідачем обставини не є винятковими у розумінні статті 331 Господарського процесуального кодексу України та не підтверджують неможливості або істотного ускладнення виконання рішення суду.
Колегія суддів також вважає обґрунтованими доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що наявність у відповідача чистого доходу у значному розмірі, активів та дебіторської заборгованості спростовує твердження про неможливість виконання рішення суду. Водночас доводи відповідача про збитковість діяльності мають оціночний характер і не підтверджені доказами, які б свідчили про фактичну неплатоспроможність боржника.
З урахуванням викладеного апеляційний господарський суд доходить висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з додержанням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія-Сервіс ЛТД" не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2026 у справі № 904/2569/25 підлягає залишенню без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 234, 269, 270, 275, 276, 281- 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія-Сервіс ЛТД" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2026 у справі № 904/2569/25 - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2026 у справі № 904/2569/25 - залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуючий суддя Л.В. Андрейчук
Суддя С.В. Вінніков
Суддя Г.В. Левшина