06.05.2026 року м.Дніпро Справа №904/7144/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач)
суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Релеванте»
на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2026 (суддя Рудь І.А.) у справі №904/7144/25 про повернення зустрічної позовної заяви
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецстройтранс»
про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у сумі 329800,00 грн
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецстройтранс»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Релеванте»
про стягнення заборгованості у сумі 1215108,59 грн
Короткий зміст обставин справи та оскаржуваного судового рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецстройтранс» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог), в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Релеванте» заборгованість у сумі 1215108,59 грн, з яких: основний борг у розмірі 1128200,00 грн., втрати від інфляції грошових коштів у розмірі 4283,26 грн., три відсотки річних у розмірі 4646,00 грн., пеня у розмірі 48005,33 грн., штраф у розмірі 29974,00 грн.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди техніки та механізмів №2804-О/25 від 28.04.2025 в частині повної та своєчасної оплати.
24.03.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Релеванте» до суду першої інстанції надійшла зустрічна позовна заява, в якій останнє просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецстройтранс» безпідставно збережені кошти у сумі 329800,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2026 у справі №904/7144/25 повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «Релеванте» зустрічну позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецстройтранс» про стягнення 329800,00 грн.
Розглянувши матеріали зустрічного позову місцевий господарський суд зауважив про те, що позивач за зустрічним позов просить стягнути заборгованість за договором оренди техніки та механізмів №2805-О/25 від 28.04.2025, тоді як вимоги за первісним позовом ґрунтуються на договорі оренди техніки та механізмів №2804-О/25 від 28.04.2025. З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції виснував, що зустрічна позовна заява не є взаємопов'язаною з первісним позовом, оскільки позовні вимоги, викладені в ній, виникають з іншого правочину. Наведене стало підставою для повернення зустрічної позовної заяви на підставі положень п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись із зазначеною ухвалою до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Релеванте», в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2026 у справі №904/7144/25 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги товариство посилається на те, що суд першої інстанції повернув зустрічний позов з формальних підстав через наявність однієї технічної помилки/описки в номері договору на 4 сторінці заяви. Натомість, викладена у зустрічному позові інформація, в тому числі посилання на Акти здачі-приймання виконаних робіт, складених на виконання саме договору оренди техніки та механізмів №2804-О/25 від 28.04.2025, свідчить про те, що і первісні і зустрічні вимоги виникли на підставі одного договору і мають розглядатись в межах одного провадження. Відтак, апелянт наполягав на тому, що повернення зустрічного позову за вказаних обставин є проявом надмірного формалізму з боку суду першої інстанції, що спричинило порушення конституційних прав ТОВ «Релеванте».
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач), суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Релеванте» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2026 про повернення зустрічного позову у справі №904/7144/25; розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу, інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Зазначену ухвалу надіслано всім учасникам справи в електронні кабінети через систему «Електронний суд» 16.04.2026 об 11:25, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставку електронного листа.
У ході апеляційного розгляду даної справи Центральним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 2 ст. 273 ГПК України.
Позивач не скористався своїм правом згідно з частиною 1 статті 263 Господарського процесуального кодексу України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 ст. 263 цього Кодексу не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Клопотань від учасників справи про розгляд апеляційної скарги з їх повідомленням (викликом) до суду також не надходило.
Не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Згідно з ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин.
Частиною 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з ч. 1-2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виходячи з норм статей 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.
Тобто, реалізація конституційного права, зокрема на судовий захист, ставиться у залежність від положень процесуального закону, в даному випадку - норм Господарського процесуального кодексу України.
Частиною першою статті 46 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Нормою пункту 3 частини другої статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 180 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.
Частиною 2 статті 180 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Згідно із частиною 4 статті 180 Господарського процесуального кодексу України зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред'явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 162, 164, 172, 173 цього Кодексу.
Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального права при постановленні ухвали, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
За своєю сутністю зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом з метою захисту прав відповідача, оскільки задоволення його вимог виключає задоволення вимог позивача.
При поданні зустрічного позову позивач за первісним позовом стає відповідачем за зустрічним позовом, а відповідач займає процесуальне становище позивача. При цьому, пред'являючи зустрічний позов, відповідач завжди має переслідувати одночасно дві цілі: захистити своє порушене чи оспорене право та захиститися проти вимог позивача.
Умовами пред'явлення зустрічного позову є: взаємопов'язаність зустрічного позову з первісним, що виявляється у тому, що вони виникають з одних правовідносин; доцільність сумісного розгляду основного і зустрічного позовів, оскільки це дозволяє більш повно і об'єктивно дослідити обставини справи, встановити фактичні взаємовідносини сторін, виключити ухвалення взаємосуперечливих чи взаємовиключних судових рішень.
Отже, зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом з метою захисту прав відповідача, оскільки задоволення його вимог унеможливлює задоволення вимог позивача. Зустрічний позов має бути пред'явлений лише до первісного позивача (або одного зі співпозивачів). Умовою пред'явлення зустрічного позову є його взаємопов'язаність із первісним; взаємопов'язаність позовів виявляється у тому, що вони виникають з одних правовідносин.
Відповідні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №200/22329/14-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.07.2025 у справі №449/1010/22.
Як вбачається із матеріалів справи, до Господарського суду Дніпропетровської області з первісним позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецстройтранс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Релеванте» про стягнення заборгованості та штрафних санкцій у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди техніки та механізмів №2804-О/25 від 28.04.2025 в частині повної та своєчасної оплати.
В подальшому, Товариство з обмеженою відповідальністю «Релеванте» надіслало до Господарського суду Дніпропетровської області зустрічну позовну заяву про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, яку просить об'єднати для спільного розгляду з первісним позовом.
Як вже було зазначено, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказана зустрічна позовна заява не є взаємопов'язаною з первісним позовом, оскільки позовні вимоги, викладені в ній, виникають з іншого правочину, а саме за договором оренди техніки та механізмів №2805-О/25 від 28.04.2025, тоді як вимоги за первісним позовом ґрунтуються на договорі оренди техніки та механізмів №2804-О/25 від 28.04.2025. Окремо, місцевий господарський суд акцентував увагу на тому, що позивачем за зустрічним позовом не надано до суду копію договору оренди техніки та механізмів №2805-О/25 від 28.04.2025.
Дослідивши зміст зустрічної позовної заяви, колегія суддів встановила, що скаржник на 4 сторінці зустрічного позову посилається на договір з реквізитами №2805-О/25 від 28.04.2025. Натомість, далі по тексту представник товариства обґрунтовує зустрічні позовні вимоги посилаючись виключно на договір з реквізитами №2804-О/25 від 28.04.2025.
При цьому, змістовне навантаження зустрічного позову, а саме процитовані пункти спірного правочину, а також посилання на Акти здачі-приймання виконаних робіт, які складені на виконання умов договору №2804-О/25 від 28.04.2025 та вже містяться в матеріалах справи в якості додатків до первісного позову, є вагомим свідченням того, що заявлені у справі зустрічні вимоги випливають з одних і тих самих фактичних обставин та доказів, що і первісні.
За наведених обставин, апеляційний суд розцінює посилання скаржника на 4 сторінці зустрічного позову на договір з реквізитами №2805-О/25 як очевидну технічну помилку (описку в одну цифру), що не змінює суті правовідносин.
Натомість, суд першої інстанції, обмежившись констатацією розбіжностей у номері правочину, не здійснив належного аналізу підстав зустрічного позову та фактично проігнорував матеріально-правову природу спірних відносин. Такий підхід свідчить про перевагу форми над змістом, що є неприпустимим при вирішенні питання про прийняття зустрічного позову до спільного розгляду.
Апеляційний суд наголошує, що право на доступ до суду є фундаментальною складовою права на справедливий суд, гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.
Згідно з практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, та як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Європейським судом з прав людини неодноразово було зазначено, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки", "Зубац проти Хорватії" та "Волчлі проти Франції").
При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
В рішенні у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
Тому суди повинні уникати надмірного формалізму під час вирішення питання про прийняття до розгляду заяв та скарг.
З огляду на вищезазначене, повернення судом першої інстанції зустрічного позову, з наведених в ухвалі підстав, є необґрунтованим і таким, що суперечить нормам процесуального права, має ознаки надмірного формалізму та у розумінні сталої практики Європейського суду може розцінюватись як створенням перешкод, що обмежує заявника права на справедливий суд, яке передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи наведене в сукупності, колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної скарги щодо порушення місцевим господарським судом норм процесуального права внаслідок повернення зустрічної позовної заяви (з зазначених судом в оскаржуваній ухвалі підстав), які знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2026 у справі №904/7144/25. Висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для повернення зустрічного позову є передчасним, не відповідає критерію повноти та всебічності дослідження матеріалів справи та зроблений з порушенням норм процесуального права.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Статтею 280 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Отже, наявні підстави, передбачені ч. 1 п. 4 ст. 280 Господарського процесуального кодексу України.
Положеннями ч. 3 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Встановивши обґрунтованість доводів апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку про необхідність скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи на розгляд суду першої інстанції згідно ч. 3 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України.
Відтак, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Релеванте» підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2026 у справі №904/7144/25 - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання щодо прийняття зустрічного позову.
Судові витрати.
У зв'язку зі скасуванням ухвали місцевого господарського суду з передачею справи на розгляд суду першої інстанції (вирішення питання щодо прийняття зустрічної позовної заяви у справі), розподіл сум судового збору здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Релеванте» задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2026 про повернення зустрічної позовної заяви у справі №904/7144/25 скасувати.
Матеріали оскарження ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2026 про повернення зустрічної позовної заяви у справі №904/7144/25 повернути до Господарського суду Дніпропетровської області для вирішення питання щодо її прийняття.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачено статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 06.05.2026.
Головуючий суддя Г.В. Левшина
Суддя Л.В. Андрейчук
Суддя С.В. Вінніков