про закриття апеляційного провадження
29 квітня 2026 року м. Харків Справа № 917/1256/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Тарасова І.В.,
за участю секретаря судового засідання Довгань А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, Міністерства культури України, Полтавської міської ради (вх. № 497 П /2)
на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 18.09.2025 у справі № 917/1256/25, постановлену у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Погрібною С.В. (повна ухвала складена 24.09.2025),
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський завод Бетон Інвест", м.Полтава,
до Приватної виробничо-комерційної фірми "Мальва", м. Полтава,
про стягнення коштів,
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 18.09.2025 подання приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В.Л. про звернення стягнення на нерухоме майно боржника у справі № 917/1256/25 задоволено. Звернуто стягнення на нерухоме майно боржника Приватної виробничо-комерційної фірми "Мальва", право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, а саме: нежитлові приміщення громадського призначення з підземним паркінгом, літ. "А-4", "А1-4", загальною площею 4768,2 кв.м., за адресою: Полтавська обл., м. Полтава, вул. Соборності, буд. 40.
Полтавська обласна прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, Міністерства культури України, Полтавської міської ради із вказаною ухвалою суду першої інстанції не погодилася та 11.03.2026 через підсистему "Електронний суд" звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Полтавської області від 18.09.2025 у справі № 917/1256/25 та постановити нове рішення, яким подання приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича залишити без задоволення; стягнути на користь Полтавської обласної прокуратури (м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 7, реєстраційний рахунок №UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 02910060) судові витрати.
Звертаючись з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції, прокурор обґрунтовував необхідність представництва інтересів держави у суді порушенням прав Державної інспекції архітектури та містобудування України, Міністерства культури України, Полтавської міської ради щодо спірної нерухомості, яка знаходиться в Центральному ареалі міста Полтава та центральній комплексній охоронній зони пам'яток, в безпосередній близькості до пам'ятки архітектури національного значення "Кадетський корпус". Зокрема прокурор вказує, що за наслідками постановлення Господарським судом Полтавської області ухвали від 18.09.2025 у справі № 917/1256/25 відбулася легалізація об'єкта самочинного будівництва, що у свою чергу призвело до порушення інтересів держави, прав та інтересів осіб, в інтересах якого звернувся прокурор.
Одночасно Полтавська обласна прокуратура просить визнати причини пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Полтавської області від 18.09.2025 у справі № 917/1256/25 поважними та поновити пропущений строк.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Тарасова І.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 витребувано у Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/1256/25 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.
23.03.2026 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 917/1256/25 у 2-х томах.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2026 у зв'язку з відпусткою судді Тарасової І.В. апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.03.2026 поновлено Полтавській обласній прокуратурі в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, Міністерства культури України, Полтавської міської ради строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Полтавської області від 18.09.2025 у справі №917/1256/25; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, Міністерства культури України, Полтавської міської ради (вх. № 497 П/2) на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 18.09.2025 у справі №917/1256/25; призначено справу до розгляду на "29" квітня 2026 р.
09.04.2026 через підсистему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський завод Бетон Інвест" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому стягувач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури, а ухвалу Господарського суду Полтавської області від 18.09.2025 у справі №917/1256/25 - без змін.
В обґрунтування своєї позиції у справі вказує таке:
- протягом всього часу спірного будівництва жодний уповноважений орган державної влади, орган місцевого самоврядування та прокуратура не зверталися до суду з позовними заявами про визнання об'єкта за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, буд. 40, самочинним будівництвом. При цьому, вказує, що всі залучені особи, а саме: Полтавська обласна прокуратура, Полтавська міська рада, Міністерство культури України, Державна інспекція архітектури та містобудування України, були обізнані про будівництво об'єкта в центрі міста Полтави, проте не вчиняли жодних дій, направлених на припинення такого будівництва, визнання його самочинним тощо. Більш того, Полтавська міська рада передала в 2024 році в оренду земельну ділянку під таким будівництвом до 2029 року. Тим самим, стягував вказує, що жодного порушення державних інтересів чи прав іншим осіб не відбулося, а тому звернення прокурора з апеляційною скаргою є безпідставним;
- прокурор належним чином не обґрунтував наявність у нього підстав для звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою, обмежившись лише тим, що прокуратурою було надіслано листи на адресу Полтавської міської ради, Міністерства культури України, Державної інспекції архітектури та містобудування України, які в свою чергу повідомили про відсутність підстав для звернення з апеляційною скаргою до суду.
10.04.2026 Приватною виробничо-комерційною фірмою "Мальва" через підсистему «Електронний суд» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, Міністерства культури України, Полтавської міської ради на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 18.09.2025 р. у справі № 917/1256/25.
В обґрунтування своєї позиції у справі вказує на протиправність та безпідставність втручання органів прокуратури у справу № 917/1256/25, що має виключно приватноправовий характер відносин. Дії прокурорів спрямовані на перегляд правомірності прийняття рішень органами місцевого самоврядування, на підставі яких власник отримав право власності на майно, яке підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 244707925 від 17.02.2021. Спроби прокуратури оскаржити законність отримання майна в приватну власність є виявом надмірного та непропорційного втручання держави у права приватних осіб, що суперечить ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини. За твердженням боржника, в даній справі вбачається значне перевищення своїх повноважень Полтавською обласною прокуратурою, оскільки, як зазначено в апеляційні скарзі, самого скаржника жоден із державних органів чи органів місцевого самоврядування, в інтересах яких органом прокуратури здійснюється представництво інтересів, не має зауважень, претензій чи оскаржень щодо спірного об'єкту нерухомості, а тому не має намір проводити апеляційне оскарження ухвали суду. Навпаки вказаними органами видані дозвільні документи, на підставі яких було здійснено будівництво (реконструкція), що на сьогодні не оскаржуються в судових процесах, є чинними та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства. Справа №917/1256/25, в рамках якої органом прокуратури подано апеляцію, містить виключно "приватноправові відносини", не має в складі суб'єктів відносин "держави чи державного органу», не містить "інтересів держави чи державного органу". Відтак, на думку боржника, втручання органу прокуратури в дану справу є незаконним.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2026 у зв'язку з відпусткою судді Білоусової Я.О. апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Тарасова І.В.
В судовому засіданні прокурори Полтавської та Харківської обласних прокуратур підтримали вимоги поданої апеляційної скарги, просили суд задовольнити її в повному обсязі.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце його проведення повідомлені належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка про доставку електронного листа (ухвали Східного апеляційного господарського суду від 30.03.2026) до електронного кабінету кристувачів.
Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників учасників справи в судове засідання судом обов'язковою не визнавалась, у справі достатньо матеріалів для розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за відсутністю представників боржника та стягувача.
За змістом ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України).
Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абз. 3 п. 3.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 року № 11-рп/2007).
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, ЄСПЛ у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.
Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі "Белле проти Франції" ("Bellet v. France", заява № 13343/87) від 04.12.1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права". Як засвідчує позиція Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.
Реалізація конституційного права, зокрема на апеляційне оскарження судового рішення, ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в даному випадку - норм Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі ст. 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення. Не допускається касаційне оскарження судового рішення суду першої інстанції без його перегляду в апеляційному порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
З наведеного слідує, що Господарським процесуальним кодексом України виокремлено коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які умовно можна поділи на дві групи: 1) учасники справи; 2) особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
Особи, які не брали участі у справі також мають право подавати апеляційні скарги на таке рішення суду, нарівні з іншими учасниками відповідної справи. При цьому обов'язковою умовою для наявності такого права є вирішення судом у справі питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки. У такому разі особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї такого права, обґрунтувавши наявність трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) права, (2) інтереси та (3) обов'язки. У свою чергу суд має з'ясувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами або покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому, або ж це рішення матиме вплив на інтереси скаржника тощо.
Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку ст. 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов'язки (п. 18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року по справі № 921/730/13-г/3) і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов'язки, та про які саме (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 року по справі № 904/897/19).
Слід ураховувати, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийнято про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав по права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Наведену правову позицію викладено також Верховним Судом у постановах від 19.06.2018 року у справі № 910/18705/17, від 03.06.2019 року у справі № 910/6767/17, від 25.10.2019 року у справі № 910/16430/14, від 05.05.2020 року у справі № 910/9254/18, від 22.09.2020 року у справі № 908/2913/19.
Якщо скаржник лише робить припущення, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, інтереси, та/або обов'язки, або лише зазначає (констатує), що оскаржуваним рішенням вирішено його права, інтереси та/або обов'язки, то такі посилання не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги (п. 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року по справі № 921/730/13-г/3).
Відповідно до ч. 3 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону Прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Частиною 4 ст.53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно з п.2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладаються, зокрема, функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначеним цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 6 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, зокрема: звертатися до суду з позовом (заявою, поданням); вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження; ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи;. брати участь у розгляді справи.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що представництво прокуратурою інтересів держави в господарському суді можливе як у формі звернення з позовом, так і у формі вступу з власної ініціативи у справу, провадження в якій вже відкрито за позовом інших осіб, на будь-якому стадії судового процесу, як на стороні позивача, так і відповідача, або третьої особи чи особи, яка не брала участі у справі, але щодо якої господарський суд вирішив питання про її права та обов'язки ( аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.04.2024 у справі №910/21315/21).
Разом з тим, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов'язаннями державним майном, яким наділяє, зокрема, її органи (див. постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 26), від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (пункт 21), від 18.03.2020 у справі №553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (пункт 8.5), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 80), від 15.02.2022 у справі №910/6175/19 (пункт 7.45), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (пункт 8.16) і №922/1830/19 (пункт 7.1), від 14.12.2022 справі №2-3887/2009 (пункт 55), від 12.07.2023 у справі №757/31372/18-ц (пункт 37).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та №922/1830/19).
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави ( аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.19.2018 у справі № 924/1237/17, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, Великої Палати Верховного Суду у від 18.01.2023 у справі №488/2807/17).
Конституційний Суд України у рішенні №3-рп/99 від 08.04.1999 у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Прокурор під час звернення до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою зобов'язаний обґрунтувати та надати належні докази наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, що є обов'язковою умовою для виникнення у прокурора права на звернення до суду. При цьому, для встановлення наявності підстав представництва прокурором інтересів держави в судах, у кожному конкретному випадку суди перевіряють доводи всіх сторін щодо наявності чи відсутності підстав для такого представництва.
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достовірних доказів.
Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
За обставин даної справи, прокурор заявив про вступ у дану справу №917/1256/25 з метою захисту інтересів держави в особі - Державної інспекції архітектури та містобудування України (далі - ДІАМ), яка є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах у сфері містобудування. На думку прокурора, перебирання господарським судом на себе функцій ДІАМ у сфері містобудування шляхом винесення ухвали від 18.09.2025 беззаперечне порушує інтереси держави в особі зазначеного органу.
На виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", про встановлені прокурором порушення інтересів держави на підставі запиту від 23.02.2026 за № 15/2-1860ВИХ-26 повідомлено уповноважений орган, з метою самостійного вжиття заходів реагування задля їх поновлення - самостійного оскарження в апеляційному порядку ухвали Господарського суду Полтавської області від 18.09.2025 у справі № 917/1256/25.
Як вбачається з відповіді від 05.03.2026 № 1073/02/13, ДІАМ зазначає, що Державний архітектурно-будівельний контроль мав бути здійснений на спірному об'єкті будівництва за наявності підстав для проведення планових або позапланових перевірок.
Крім того прокурор заявив про вступ у дану справу в особі - Міністерства культури України, яке є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури, державної мовної політики та інформаційної безпеки, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, кінематографії.
Як зазначає прокурор, Міністерство культури України є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах у сфері охорони культурної спадщини. Водночас факти порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини очевидно створюють загрозу суспільним (загальним) інтересам, оскільки це може завдати шкоди інтересам значної (необмеженої) кількості осіб, які будуть позбавлені (обмежені) у доступі, огляду пам'ятки архітектури державного значення у притул до якої, у межах охоронюваної зони, здійснюється будівництво. Зокрема Міністерством культури України 22.07.2020 видано ПВКФ "Мальва" припис №292/6.11.6 про негайне припинення проведення будь-яких будівельних робіт на об'єкті "Реконструкція нежитлових приміщень (майстерні) з добудовою під нежитлові приміщення громадського призначення з підземним паркінгом по вул. Соборності, 40, Шевченківський адміністративний район міста Полтава", які виконуються з відхиленням від погодженої у встановленому порядку центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини проектної документації.
Відповідно до вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді, про встановлені прокурором порушення інтересів держави на підставі запиту від 23.02.2026 за № 15/2-1862ВИХ-26 повідомлено уповноважений орган, з метою самостійного вжиття заходів реагування задля їх поновлення - оскарження в апеляційному порядку ухвали від 18.09.2025 Господарського суду Полтавської області у справі № 917/1256/25.
Міністерство культури України листом від 02.03.2026 № 06/129/1743-26 повідомило, що, опрацювавши матеріали справи № 917/1256/25, встановлено, що предметом розгляду в зазначеному провадженні є господарський спір між приватними суб'єктами господарювання (ТОВ "Полтавський завод Бетон Інвест" та ПВКФ "Мальва") щодо стягнення заборгованості за договором підряду та подальшого звернення стягнення на майно боржника. З огляду на специфіку позовних вимог та правову природу спору, справа № 917/1256/25 не є предметом охорони культурної спадщини. Враховуючи викладене, Міністерство культури України повідомило про відсутність підстав для здійснення ним представництва інтересів держави у справі № 917/1256/25, оскільки питання стягнення боргів та виконавчого провадження між приватними особами виходять за межі повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
Крім того, прокурор заявив про вступ у дану справу в особі Полтавської міської ради, яка, на його думку, є органом, наділеним компетенцією та правом звернення з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 18.09.2025 у справі № 917/1256/25, яка прийнята з метою легалізації самочинного будівництва та без залучення до участі уповноваженого органу - власника земельних ділянок, на яких розміщено спірне нерухоме майно. Відтак вказує, що господарським судом прийнято рішення про права і інтереси незалученої особи.
На виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", про встановлені прокурором порушення інтересів держави на підставі запиту від 26.02.2026 за № 15/2-1861ВИХ-26 повідомлено уповноважений орган, з метою самостійного вжиття заходів реагування задля їх поновлення - самостійного оскарження в апеляційному порядку ухвали Господарського суду Полтавської області від 18.09.2025 у справі № 917/1256/25.
Полтавська міська рада листом від 06.03.2026 № 04-54/2/719 повідомила про відсутність наміру оскаржувати ухвалу Господарського суду Полтавської області.
Отже, в даному випадку, першочергово необхідно з'ясувати, чи зачіпає оскаржувана ухвала безпосередньо прав та обов'язків Державної інспекції архітектури та містобудування України, Міністерства культури України та Полтавської міської ради, в інтересах яких прокурор звернувся з апеляційною скаргою до суду.
З цього приводу судова колегія зазначає, що за змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 зауважила, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Задля остаточного вирішення спору і захисту порушеного права за результатами судового розгляду справи сторонами в судовому процесі мають бути саме сторони у спірних матеріальних правовідносинах, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у підпункті 9.18 постанови від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22.
Так, позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор) та яка звернулася до суду з відповідним позовом, а відповідачем - особа, яка, за твердженням позивача, повинна виконати зобов'язання (боржник). Схожі висновки Велика Палата Верховного Суду викладала у пунктах 46, 47, 76 постанови від 18.12.2024 у справі № 907/825/22 та підпункті 9.15 постанови від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський завод Бетон Інвест" до Приватної виробничо-комерційної фірми "Мальва" про стягнення 38 689 098,62 грн заборгованості за договором підряду №40/06 від 01.11.2019.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 05.08.2025 позов задоволено повністю; стягнуто з Приватної виробничо-комерційної фірми "Мальва" (вул. Ковпака, 29А, м. Полтава, Полтавська область, 36007, код ЄДРПОУ 13948611) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський завод Бетон Інвест" (вул. Ковпака, 39, м. Полтава, Полтавська область, 36007, код ЄДРПОУ 42565567) 38 689 098,62 грн заборгованості та 464 269,18 грн витрат по сплаті судового збору.
На виконання рішення видано відповідний наказ.
12.09.2025 приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник В.Л. звернувся до Господарського суду Полтавської області з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника - Приватної виробничо-комерційної фірми "Мальва" (код ЄДРПОУ 13948611), право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, а саме на нежитлові приміщення громадського призначення з підземним паркінгом, літ. "А-4", "А1-4", загальною площею 4 768,2 кв.м, за адресою: Полтавська обл., м. Полтава, вул. Соборності, буд. 40.
18.09.2025 постановлено оскаржувану ухвалу суду.
Водночас органи прокуратури, Державна інспекція архітектури та містобудування України, Міністерство культури України та Полтавська міська рада не були учасниками спору щодо стягнення заборгованості за договором підряду від 01.11.2019 № 40/06, у зв'язку з чим не визначені учасниками справи №917/1256/25, в межах якої постановлено оскаржувану ухвалу суду.
Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).
Згідно із частиною 1 статті 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказує, що "право на суд" було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року у справі № 488/3753/17-ц (провадження № 61-17011сво19) зроблено висновок про те, що розгляд процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб) є виконанням судових рішень, як заключного етапу у процесі реалізації захисту цивільних прав. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Правовідносини з виконання судових рішень є триваючими до тих пір, поки судове рішення не буде виконане у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
У частині першій статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За приписами частини першої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред'явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Питання про звернення стягнення на майно боржника, що не зареєстроване у встановленому законом порядку, вирішується судом в порядку, передбаченому частиною четвертою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" та стосується тих випадків, коли боржник фактично володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на таке майно за ним не зареєстровано у встановленому законом порядку.
Так, у разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності/спеціальному майновому праві, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності/спеціальному майновому праві об'єкта нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, заставлений третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. Арешт на подільний об'єкт незавершеного будівництва накладається з урахуванням особливостей, визначених абзацами другим - п'ятим частини першої цієї статті. У разі якщо право власності/спеціальне майнове право на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно (частини третя та четверта статті 50 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини десятої статті 336 ГПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Слід зазначити, що господарським судом першої інстанції було розглянуто подання приватного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника - Приватної виробничо-комерційної фірми "Мальва" в межах справи № 917/1256/25 про стягнення заборгованості за договором підряду № 40/06 від 01.11.2019, процедура якого передбачена ч.4 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження".
Метою вказаного розгляду є виконання вимог стягувача до боржника за виконавчим документом - судовим наказом у справі №917/1256/25.
Вимоги чинного законодавства не визначають Державну інспекцію архітектури та містобудування України, Міністерство культури України, Харківську міську раду як обов'язкових учасників процедури звернення стягнення на майно боржника, передбаченої ч.4 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження".
В свою чергу, оскаржуваною ухвалою суду було вирішено питання щодо звернення стягнення на нерухоме майно боржника Приватної виробничо-комерційної фірми "Мальва", яка фактично володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на таке майно за нею не зареєстровано в установленому законом порядку.
Відтак, в даному випадку ухвала суду стосується порядку виконання судового рішення в передбачений законом спосіб та не вирішує спір про право у правовідносинах, учасником яких є Державна інспекція архітектури та містобудування України, Міністерство культури України та Полтавська міська рада.
Звертаючись з апеляційною скаргою прокурор вказує, що нежитлові приміщення громадського призначення з підземним паркінгом, літ. "А-4", "А1-4", загальною площею 4 768,2 кв.м, за адресою: Полтавська обл., м. Полтава, вул. Соборності, 40, є об'єктом самочинного будівництва, на яке не можуть виникати майнові права в порядку виконання судового рішення. За твердженням прокурора, за наслідками постановлення оскаржуваної ухвали суду фактично відбулась легалізація права власності на об'єкт самочинного будівництва.
Судова колегія не погоджується з даним твердження прокурора, оскільки питання щодо наявності у спірного майна статусу самочинного будівництва чи набуття права власності на майно не було предметом даного судового розгляду.
Більш того, способи захисту прав особи, зокрема, власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.
Як вбачається з апеляційної скарги прокурора, особи, в інтересах яких звертається прокурор, а саме: Полтавська міська рада, Міністерство культури України, Державна інспекція архітектури та містобудування України, були обізнані про будівництво об'єкта в центрі міста Полтави, проте не вчиняли жодних дій, направлених на визнання його самочинним в передбачений Законом спосіб із застосуванням відповідного доказового інструментарію.
В даному випадку, подана у справі апеляційна скарга прокурора не може підміняти собою позов про визнання будівлі об'єктом самочинного будівництва, який має визначати чітко визначені ст. 376 ЦК України способи захисту в залежності від конкретних обставин справи.
Окрім цього, прокурор вказує, що продаж на аукціоні спірного майна "очевидно" створює загрозу суспільним (загальним) інтересам, може завдати шкоди інтересам значної (необмеженої) кількості осіб, які будуть позбавлені (обмежені) у доступі, огляду пам'ятки архітектури державного значення, у притул до якої, у межах охоронюваної зони, здійснюється будівництво.
Водночас слід зазначити, що питання продажу спірного майна, його будівництва судом не розглядалися, про вказані обставини в оскаржуваній ухвалі суду не йдеться.
Колегія суддів звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що на відміну від законодавства, яке діє "erga omnes" (щодо всіх, тобто з дією на невизначене коло суб'єктів), судове рішення у приватноправовому спорі, як правило, діє "inter partes" (тобто з правовими наслідками тільки для сторін у справі).
У справах за заявами (зокрема, апеляційною скаргою) прокурора в інтересах держави надважливим є врахування та застосування судом принципу пропорційності як універсального загальноправового принципу, спрямованого на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і суспільних (публічних) інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення - обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються; використання цього принципу дозволяє досягти розумного співвідношення між метою впливу з боку держави в особі органів прокуратури та засобами їх досягнення; принцип пропорційності вимагає виключно справедливого, раціонального та співрозмірного ініціювання прокурором судового процесу для захисту суспільних (публічних) інтересів (прав необмеженої кількості осіб).
В даному випадку справа № 917/1256/25, в межах розгляду якої органом прокуратури подано апеляційну скаргу, врегульовує приватноправові відносини, при цьому прокурором не доведено наявності порушення прав та інтересів Державної інспекції архітектури та містобудування України, Міністерства культури України, Полтавської міської ради, як станом на дату звернення до суду з поданням приватного виконавця, так і станом на дату постановлення оскаржуваної ухвали місцевим господарським судом.
За наслідками дослідження матеріалів справи апеляційним господарським судом встановлено, що в оскаржуваному судовому рішенні не містяться висновки про права, інтереси та (або) та обов'язки осіб, в інтересах яких звернувся прокурор, у правовідносинах, що виникли між учасниками цієї справи, а в мотивувальній та резолютивній частинах оскаржуваної ухвали не наведено висновків про їх права, інтереси та (або) обов'язки і які конкретно.
Відтак, звернення прокурора з апеляційною скаргою в даному судовому процесі є безпідставним.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.
При цьому, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України, оскільки у такому випадку немає правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, а отже немає і суб'єкта апеляційного оскарження.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 11.07.2019 року у справі № 911/2635/17, від 09.06.2020 року у справі № 908/2805/19.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19 (пункт 54)) дійшла висновку, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати.
З огляду на відсутність підстав для представництва інтересів держави у даній справі прокурором, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження, відкритого за апеляційною скаргою Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, Міністерства культури України, Полтавської міської ради.
В той же час, оскільки після відкриття апеляційного провадження колегією суддів встановлена відсутність підстав представництва прокурором інтересів держави в особі визначених ним органів, а відтак, підписання її особою, що не має права її підписувати, через що апеляційне провадження підлягає закриттю, то колегією суддів не надається оцінка іншим аргументам та доводам заявника апеляційної скарги, так як це унеможливлюється закриттям апеляційного провадження.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, наведеною в ухвалі від 08.12.2021 у справі № 916/2623/20, закриття провадження у справі і закриття апеляційного/касаційного провадження є різними, зовсім не тотожними інститутами і регулюються зовсім різними нормами ГПК України (ст. 231 та ст.ст. 264, 296 ГПК України, відповідно), відтак, підстави для повернення сплаченої суми судового збору за подачу апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 234, 235, п.2 ч.1 ст.264, 281 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, Міністерства культури України, Полтавської міської ради на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 18.09.2025 у справі № 917/1256/25 - закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з моменту складання повного тексту ухвали.
Повна ухвала складена 04.05.2026.
Головуючий суддя В.В. Лакіза
Суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя І.В. Тарасова