Іменем України
05 травня 2026 року
м. Харків
справа № 634/28/26
провадження № 22-ц/818/2528/26
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.
за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.
сторони справи:
заявниця - ОСОБА_1
заінтересована особа: Головне управління пенсійного фонду України в Харківській області
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Сахновщинського районного суду Харківської області від 16 січня 2026 року у складі судді Зимовського О.С.,-
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, в якій заявник просив встановити факт, що архівна довідка з документів архівного фонду КСП ім. Свердлова Сахновщинського району Харківської області від 17.12.2024 року № 376/01-13 належить ОСОБА_1 .
Заява обґрунтована тим, що в архівній довідці з документів архівного фонду КСП ім. Свердлова Сахновщинського району Харківської області від 17.12.2024 року № 376/01-13 виявлена невідповідність у зазначенні анкетних даних заявника, а саме замість: ОСОБА_1 зазначено помилково ОСОБА_1 . Необхідність встановлення даного факту потрібна заявнику для призначення пенсії.
Ухвалою Сахновщинського районного суду Харківської області від 16 січня 2026 року відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 .
Ухвала мотивована тим, що у зв'язку тим, що ПФУ є суб'єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції представник Головко В. В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу посилаючись на те що ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду справи до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що встановлення факту належності правовстановлюючого документу породжує юридичні наслідки, не пов'язані з наступним вирішенням спору про право, чинним законодавством передбачено іншого порядку його встановлення, як в цивільному судочинстві. Заяву ОСОБА_1 подано і оформлено в порядку встановленому ЦПК України та з додержанням вимог ст. ст. 175, 177, 293 ЦПК України
Згідно з вимогами ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
У частині першій статті 1 ЦК України вказано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
ОСОБА_1 звернулась до суду в порядку окремого провадження про встановлення належності йому відповідних правовстановлюючих документів. Встановлення даного факту заявнику необхідно для призначення пенсії.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
Водночас відповідно до частини третьої статті 315 ЦПК України справи про встановлення належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц зробила висновок про те, що не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.
За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи те, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб'єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб'єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.
Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.
Разом із тим, аналіз наведених цивільних процесуальних норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 28 серпня 2024 року у справі № 522/7723/23.
Також у постановах Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі
№ 733/324/21, від 25 листопада 2020 року у справі № 636/4087/19 та
від 05 лютого 2025 року у справі № 595/1959/23 вказано, що заява про встановлення факту належності документів, серед іншого, трудової книжки та довідок про уточнення стажу роботи, в яких по-батькові заявника вказано неправильно, за загальним правилом можуть бути предметом розгляду суду у порядку, передбаченому главою 6 розділу IV ЦПК України.
Наведеного суд першої інстанції не врахував та дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту належності правовстановлюючого документу.
Згідно з п.4 ч.1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Оскільки оскаржуване судове рішення постановлено з порушенням норм процесуального права, апеляційну скаргу належить задовольнити, ухвалу суду - скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підстави для розподілу судових витрат на стадії вирішення процесуального питання у дійсній справі відсутні.
Керуючись ст. 367, ч. 2 ст. 369, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Сахновщинського районного суду Харківської області від 16 січня 2026 року- скасувати.
Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О.Ю.Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук