Провадження № 22-ц/803/5443/26 Справа № 207/5377/25 Суддя у 1-й інстанції - Корнєєва І.В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
05 травня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Гапонова А.В., Агєєва О.В.,
за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвент»,
третя особа, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 ,
розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвент» на ухвалу Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 17 лютого 2026року, головуючий у суді першої інстанції Корнєєва І.В.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
21 серпня 2025року ОСОБА_1 подав в суд позов проти Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвент» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Інвент», Товариство), визначивши третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 з вимогою про припинення обтяження майна та виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про іпотеку №5700595 від 19 травня 2014року та запису про обтяження №5687388 від 06 серпня 2007року, про реєстрацію обтяжень нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 , внесених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчук С.П., іпотекодавець (обтяжувач) - ТОВ «Фінансова компанія «Інвент» на підставі договору №2300/К від 06 серпня 2020року про відступлення права вимоги.
Існування таких вимог позивач пов'язував із тим, що він є власником квартири, на яку накладені вищевказані обтяження. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повністю погасили заборгованість за рішенням суду у справі 2-56/12 та відповідно за кредитним договором, яка стягувалась на користь ПАТ «Дельта Банк» та в подальшому була відступлена на користь ТОВ «Фінансова компанія «Інвент», а тому відсутні законні підстави для обтяження нерухомого майна позивача. Проте, незважаючи на погашення заборгованості записи про обтяження з державних реєстрів не виключені, що порушує права позивача на розпорядження належним йому нерухомим майном.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 17 лютого 2026 року задоволено клопотання ТОВ «Фінансова компанія «Інвент» та закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Інвент», третя особа: ОСОБА_2 , про скасування запису про обтяження та вилучення заборони з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у зв'язку із відсутністю предмета спору. Стягнуто з ТОВ «Фінансова компанія «Інвент» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 968,96грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00грн, а всього загальну суму 12 968,96грн.
Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, виходив з того, що за заявою відповідача 31 грудня 2025року було припинено заборону відчуження та іпотеку, тобто під час підготовчого розгляду справи відповідачем були задоволені позовні вимоги позивача. У зв'язку з цим суд вважав за можливе задовольнити заяву відповідача та закрити провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.
Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат та стягуючи з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу суд першої інстанції виходив з доведеності понесення позивачем таких витрат, а також з того, що закриття провадження у справі було обумовлено задоволенням відповідачем позовних вимог після пред'явлення позову.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
10 березня 2026року ТОВ «Фінансова компанія «Інвент» подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд» апеляційну скаргу на ухвалу Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 17 лютого 2026 року.
В апеляційній скарзі висловило вимогу про скасування ухвали в частині стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 968,96грн, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00грн, та відмову у задоволенні заяви представника позивача про стягнення понесених судових витрат.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, оскільки процесуальним законом не передбачено відшкодування відповідачем позивачу понесених судових витрат у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України за відсутністю предмета спору.
Наполягав, що положення частини третьої статті 142 ЦПК України, на які посилався суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі як на підставу для стягнення судових витрат, застосовуються лише у разі, коли позивач відмовився від позову, чого у цій справі не було.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти апеляційної скарги, заявляв що обставини якими скаржник обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Третя особа, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмета спору, своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористалась та відзиву на апеляційну скаргу не подавала.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
11 березня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду з Дніпровського районного суду міста Кам'янського витребувано цивільну справу №207/5377/25; та 18 березня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.
06 квітня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду на 1610год 05 травня 2026року.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
У даній справі відповідач заперечує висновки суду лише в частині вирішення питання розподілу судових витрат - тож з огляду на те, що не оспорюється решта висновків суду щодо закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, ухвала суду в частині таких висновків не може бути предметом перегляду в апеляційному порядку.
Стягуючи з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності таких вимог, з урахуванням того, що клопотання про закриття провадження у справі було зумовлено задоволенням відповідачем позовних вимог позивача після пред'явлення позову.
Вислухав пояснення учасників справи котрі з'явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, так як судом першої інстанції при постановленні ухвали додержані норми матеріального і процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
У зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи, суд може закінчити розгляд цивільної справи без прийняття судового рішення - закрити провадження у справі.
Підстави для закриття провадження у справі визначені у статті 255 ЦПК України.
Так, згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Відповідно до оскаржуваної ухвали провадження у цій справі було закрито за клопотанням відповідача саме у зв'язку з відсутністю предмета спору на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.
Статтею 142 ЦПК України врегульовано розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.
Так, згідно з положеннями частини третьої вказаної статті, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Доводи апеляційної скарги про те, що положення частини третьої статті 142 ЦПК України, на які посилався суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі як на підставу для стягнення судових витрат, застосовуються лише у разі, коли позивач відмовився від позову, є безпідставними та обумовлені помилковим тлумаченням відповідачем норм чинного законодавства України з огляду на таке.
Буквальний аналіз другого речення частини третьої статті 142 ЦПК України свідчить про те, що для її застосування, тобто для присудження стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат у справі, необхідними є наявність таких складових елементів (умов): позивач не підтримує своїх вимог; це відбулося внаслідок задоволення вимог, яке в свою чергу має бути здійснене відповідачем; після пред'явлення позову.
За встановленими у цій справі обставинами відповідач подав клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку із відсутністю предмета спору у зв'язку з тим, що за заявою відповідача 31 грудня 2025року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Юрчак О.В. було припинено обтяження та заборону відчуження предмету іпотеки - квартири АДРЕСА_1 .
Тобто, після пред'явлення позову позивачем відповідач задовольнив позовні вимоги позивача.
Терміни «відмова позивача від позову» та «позивач не підтримує своїх вимог», які використовуються в нормах процесуального законодавства, не є тотожними за їх мовним викладенням, тому не можуть тлумачитись однаково за допомогою мовного способу тлумачення. Відмова позивача від позову передбачає його активну дію, яка проявляється шляхом подання суду відповідної заяви. Непідтримання своїх вимог може проявлятись як у вигляді активної дії з відмови від позову, так і шляхом пасивної поведінки з невчинення дій на підтримання своїх вимог.
При цьому, не підтримувати позовні вимоги позивач може як шляхом відмови від позову, так і внаслідок відсутності предмета спору. Дійсний зміст норми другого речення частини третьої статті 142 ЦПК України полягає в тому, що таке непідтримання позовних вимог сталось внаслідок їх задоволення відповідачем після пред'явлення позову, а не в тому, в який саме спосіб позивач не підтримує свої позовні вимоги.
Крім того, стаття 142 ЦПК України містить назву «Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду», водночас закриття провадження у справі згідно з частиною першою статті 255 ЦПК України здійснюється не лише внаслідок відмови позивача від позову, а й внаслідок відсутності предмета спору.
Тому, норми частини третьої статті 142 ЦПК України мають застосовуватись у разі закриття провадження у справі не лише через відмову позивача від позову, а й через відсутність предмета спору.
Такі висновки суду повністю узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 березня 2026року по справі №917/1161/25, предметом розгляду в якій було застосування норми частини третьої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, зміст якої є повністю аналогічним змісту частини третьої статті 142 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне зазначити, що при застосуванні частини третьої статті 142 ЦПК України у разі закриття судом провадження за відсутності предмета спору (на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України немає значення, ким саме було ініційоване питання про закриття провадження - позивачем або відповідачем.
Задоволення після пред'явлення позову позовних вимог відповідачем фактично є свідченням того, що відповідач: 1) погодився з тим, що позов пред'явлено до належного відповідача; 2) визнає позовні вимоги.
Тобто, задоволення позовних вимог відповідачем суд може вважати свідченням того, що пред'явлення позову цим позивачем до цього відповідача відбулося внаслідок неправомірного діяння відповідача, що і виступає підґрунтям необхідності покладення на такого відповідача судових витрат із розгляду справи.
Відтак, у межах цього спору задоволення позовних вимог відповідачем свідчить про те, що предмет спору у справі перестав існувати, що може бути підставою для винесення судом ухвали про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, а також може бути підставою для застосування частини третьої статті 142 ЦПК України та покладення на ТОВ «Фінансова компанія «Інвент» судових витрат позивача по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
За таких обставин колегія суддів не погоджується та відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що процесуальним законом не передбачено відшкодування відповідачем позивачу понесених судових витрат у разі закриття провадження у справі за відсутністю предмета спору.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, віднесено, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012року Закону № 5076-VI, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 вказаного Закону, інші види правової допомоги - інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушення, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Встановлено, що на підтвердження витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 через представника Кондратенка Д.А. надав: договір №160224-1 про надання правової (правничої) допомоги від 16 лютого 2024року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Кондратенком Д.А.; додаткову угоду №1 від 01 серпня 2025року до вказаного договору; акт приймання-передачі наданих послуг від 29 січня 2026року за договором про надання правової допомоги від 16 лютого 2024року та додаткової угоди №1 від 01 серпня 2025року; ордер на надання правничої допомоги від 21 травня 2025року; квитанції від 05 серпня 2025року на 5 000,00грн та від 29 січня 2026року на суму 7 000,00грн.
Відповідно до пункту 2 додаткової угоди №1 до договору про надання правової (правничої) допомоги №160224-1, сторони визначили суму гонорару за подання позову, передбаченого пунктом 1 цієї угоди, та супроводження його розгляду в суді і подальшого виконання судового рішення, виходячи з погодинної роботи адвоката, вартість якої становить 1 000,00грн за одну годину. Остаточна вартість наданих послуг та відповідна їй сума гонорару визначається кількістю фактично відпрацьованих адвокатом годин, яка погоджується сторонами шляхом підписання двостороннього акту наданих послуг.
Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг від 29 січня 2026року, адвокатом за дорученням клієнта виконано, а клієнтом прийнято юридичні послуги згідно переліку (підготовка та подання позовної заяви, участь в судових засіданнях у справі, ознайомлення з клопотанням відповідача про закриття провадження у справі з перевіркою викладених в ньому підстав, підготовка клопотання про стягнення витрат на правову допомогу), вартість яких становить 12 000,00грн, на які адвокатом витрачено часу 12 годин.
Позивач дійсно отримав правову допомогу від адвоката Кондратенка Д.А., а отже не викликає сумнівів, що позивачем фактично здійснено витрати на професійну правничу допомогу, надану адвокатом у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції.
З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що стягнуті судом першої інстанції з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000,00грн не є завищеними та є належним чином обґрунтованими.
Більш того, відповідач не заявляв про неспівмірність понесених позивачем судових витрат та не подавав до суду клопотань про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи, що після відкриття провадження у справі відповідач задовольнив позовні вимоги позивача, припинивши обтяження та заборону відчуження предмету іпотеки, внаслідок чого перестав існувати предмет спору, з урахуванням виконаної адвокатом роботи та витраченого ним часу на надання позивачу правничої допомоги, принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та значення справи для сторін, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо покладення на ТОВ «Фінансова компанія «Інвент» витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00грн, яка була надана в суді першої інстанції, що є обґрунтованим та не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару.
Крім того, правильними є висновки суду першої інстанції про необхідність у відповідності до вимог частини третьої статті 142 ЦПК України стягнути з відповідача на користь позивача сплачений останнім при зверненні до суду першої інстанції судовий збір у розмірі 968,96грн.
Тож, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм процесуального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність ухвали суду.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Оскільки ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 17 лютого 2026року провадження у справі було закрито у зв'язку з відсутністю предмета спору та така відсутність предмета спору була обумовлена задоволенням відповідачем позовних вимог вже після пред'явлення позову позивачем, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 968,96грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00грн.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Залишити без задоволення апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвент».
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 17 лютого 2026року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05 травня 2026року.
Судді: