Провадження № 11-кп/803/1485/26 Справа № 212/12429/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
05 травня 2026 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5
за участю прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 62025170030004617 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Покровського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 лютого 2026 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кривого Рогу, громадянина України, раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
засуджено за ч. 5 ст. 407 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі, -
Згідно вироку, солдата ОСОБА_8 10 липня 2024 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №201 зараховано до списків особового складу військової частини, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду курсанта 5 навчального взводу 5 навчальної роти 6 зведеного навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 .
25 вересня 2024 року солдат ОСОБА_8 , діючи в умовах воєнного стану, з прямим умислом, з мотивів небажання виконувати обов'язки військової служби та з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, вирішив стати на злочинний шлях та у порушення зазначених статутних вимог самовільно без дозволу командира залишити місце служби, а саме розташування наметового містечка 5 навчального взводу 5 навчальної роти 6 зведеного навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , за адресою АДРЕСА_2 .
Так, реалізуючи свій злочинний умисел, 25 вересня 2024 року солдат ОСОБА_8 , самовільно без дозволу командира залишив місце служби, а саме розташування наметового містечка 5 навчального взводу 5 навчальної роти 6 зведеного навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_2 , командуванню про причини свого неприбуття ОСОБА_8 , не доповів, хоча об'єктивно повинен був і міг це зробити, а став проводити час на власний розсуд поза межами місця несення служби, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з'явлення у військову частину чи звернення до органів військового управління за наявності реальної можливості для цього.
Крім того, відповідно до підпункт 1 пункту 7-2 глави XII Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», внесений відповідно до Закону України 4392-IX від 30.04.2025, 23 травня 2025 року, наказом командира військової частини НОМЕР_2 , яка визначена як одна з частин, яка здійснює приймання військовослужбовців, які самовільно залишили військову частину або місце служби та виявили бажання продовжити проходження військової служби у Збройних Силах України, (по стройовій частині) №150, солдата ОСОБА_8 , зараховано до списків особового складу військової частини, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду солдата резерву взводу резерву рядового складу роти резерву рядового складу військової частини НОМЕР_2 .
27 травня 2025 року, солдат ОСОБА_8 , діючи в умовах воєнного стану, з прямим умислом, з мотивів небажання виконувати обов'язки військової служби та з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, вирішив стати на злочинний шлях та у порушення зазначених статутних вимог самовільно без дозволу командира залишити місце служби, а саме розташування наметового містечка взводу резерву рядового складу роти резерву рядового складу військової частини НОМЕР_2 , за адресою: АДРЕСА_2 .
Так, реалізуючи свій злочинний умисел, 27 травня 2025 року, солдат ОСОБА_8 , самовільно без дозволу командира залишив місце служби, а саме розташування наметового містечка взводу резерву рядового складу роти резерву рядового складу військової частини НОМЕР_2 , за адресою: АДРЕСА_2 , командуванню про причини свого неприбуття ОСОБА_8 , не доповів, хоча об'єктивно повинен був і міг це зробити, а став проводити час на власний розсуд поза межами місця несення служби, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з'явлення у військову частину чи звернення до органів військового управління за наявності реальної можливості для цього та до теперішнього часу на службу не повернувся.
В ході відпрацювання осіб, які самовільно залишили військову частину, працівниками СКП ВП №3 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області, 20 жовтня 2025 року, був зупинений солдат ОСОБА_8 , та доставлений до ВП № 3 Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Кості Гордієнка, буд. 7, після чого був затриманий у порядку ст. 208 КПК України.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 ставить питання про скасування вироку суду. Вважає його необґрунтованим. Зазначає, що суд, при призначенні покарання не врахував обставини, що пом'якшують покарання, а саме щтре каяття та повне визнання ним вини. Наголошує, що усвідомив свої вчинки та виражає готовність до військової служби. Звертає увагу, що кримінальне правопорушення вчинено ним через збіг тяжких обставин, а саме через незадовільний стан здоров'я на той час. Просив суд вирок суду скасувати та на підставі ст. 75 КК України звільнити його від призначеного покарання, а також надати йому можливість виправлення без відбування покарання з можливістю вподальшому повернутись до військової служби за мобілізацією на період військового стану.
Заслухавши доповідача, думку обвинуваченого та його захисника, які підтримали доводи апеляційної скарги, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, судова колегія доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Так, відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно положень ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
З матеріалів справи вбачається, що військовослужбовець ОСОБА_8 двічі, в умовах воєнного стану самовільно залишив місце служби.
Особа, що набула статусу військовослужбовця, під час проходження військової служби повинна, окрім іншого, дотримуватися вимог ст. 17, 65 Конституції України, ст.ст. 6, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України №548-XIV від 24.03.1999, ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України №551-XIV від 24.03.1999, Військової Присяги, які вимагають від нього свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, постійно бути зразком високої культури, скромності і витримки, берегти військову честь, захищати свою і поважати гідність інших людей, бути ввічливим і дотримуватись військового етикету, поводитися з гідністю і честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
При вирішенні питання про призначення покарання і його розміру обвинуваченому ОСОБА_8 суд першої інстанції врахував характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, конкретні обставини кримінального провадження, його ставлення до вчиненого, особу обвинуваченого, який на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває; раніше не судимий; за місцем проходження служби характеристика задовільно.
При призначенні покарання судом також враховані і обставини, які пом'якшують покарання відповідно до ст. 66 КК України, а саме повне визнання ОСОБА_8 вини та щире каяття, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
Покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також попередження здійснення нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.
У зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України захист незалежності та територіальної цілісності держави набув особливого значення для кожного громадянина та має забезпечуватися всіма можливими засобами.
Наслідки самовільного залишення військовослужбовцем місця служби в цих умовах через призначене їм покарання мають досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
В іншому випадку звільнення ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням сформує негативну думку у інших осіб щодо дотримання дисципліни, матиме вплив на їх бойовий дух та мотивацію, а також жодним чином не сприятиме дотриманню мети та принципів призначення покарання.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 положень ст. 75 КК України.
Посилання ОСОБА_8 на те, що кримінальне правопорушення було вчинено ним через збіг тяжких обставин, а саме через незадовільний стан здоров'я, не знайшли свого підтвердження, оскільки матеріали справи не містять відомостей про перебування обвинуваченого у лікарні або звернення до лікаря у дні самовільного залишення місць служби.
Стосовно висловленого ОСОБА_8 бажання повернутись до військової служби, то апеляційний суд зазначає, що така можливість може бути реалізована шляхом звернення до суду з клопотанням в порядку ст. 81-1 КК України.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції врахував всі обставини справи, дані про особу обвинуваченого, тому призначене судом першої інстанції покарання у виді 5 років позбавлення волі відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження скоєння нових злочинів, у зв'язку із чим підстав для зміни або скасування вироку суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Покровського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 лютого 2026 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою - в той самий строк з дня отримання копії ухвали.
Судді