Провадження № 22-ц/803/1463/26 Справа № 206/2032/25 Суддя у 1-й інстанції - Румянцев О.П. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.
05 травня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.
суддів Никифоряка Л.П., Халаджи О.В.
за участю секретаря Гречишникової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення на роботі,
- за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кучерук Антон Володимирович, на рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 25 вересня 2025 року, -
10.04.2025 року до Самарського районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення на роботі, в якому позивач просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ (розпорядженням) філії «Відомча воєнізована охорона» АТ «Українська залізниця» від 09.01.2025 року №42/ос «Про припинення трудового договору (контракту)»;
- зобов'язати АТ «Українська залізниця» поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника сектора швидкого реагування Дніпровського територіального управління філії «Відомча воєнізована охорона» АТ «Українська залізниця»;
- стягнути з АТ «Українська залізниця» середній заробіток ОСОБА_1 за час його вимушеного прогулу починаючи з 10.01.2025 року по дату винесення рішення суду;
- стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн;
- стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що наказом (розпорядженням) філії «Відомча воєнізована охорона» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 09.01.2025 року №42/ос «Про припинення трудового договору (контракту)» з 14.01.2025 року позивача було звільнено з займаної посади на підставі п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України у зв'язку із скороченням штату. На думку позивача, відповідач належним чином не запропонував йому іншу роботу на підприємстві. Позивачу не було надано повного переліку вакантних посад, які були в наявності на підприємстві відповідача в період 13.11.2024 року по 14.01.2025 року, тобто, по день звільнення позивача.
Рішенням Самарського районного суду міста Дніпра від 25 вересня 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення на роботі відмовлено.
14.10.2025 року від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кучерук Антон Володимирович, надійшла апеляційна скарга в якій ставиться вимога про скасування рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 25 вересня 2025 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог зі стягненням на його користь судових витрат понесених позивачем у суді першої інстанції у розмірі 15000,00 грн та апеляційної інстанції у розмірі 5000,00 грн.
В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що наданий відповідачем скріншот електронної пошти (скріншот листування щодо направлення документів) не є належним, достовірним та достатнім доказом того, що апелянту був належним чином запропонований повний перелік вакантних посад.
Відповідач подав відзив на позовну заяву та доказ у вигляді скріншоту електронної пошти (скріншоту листування щодо направлення документів) з пропущенням процесуальних строків, встановлених Самарським районним судом м. Дніпра в ухвалі від 16.04.2025 року про відкриття провадження в справі №206/2032/25.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст.360 ЦПК України не надходило.
Сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (а.с. 197-198).
Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи:
ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з Філією «Відомча воєнізована охорона» акціонерного товариства «Українська залізниця» на підставі наказу від 15.08.2022 року №135/ос його було прийнято на посаду начальника сектору швидкого реагування Дніпровського територіального управління за переведенням з регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» (а.с.25-36).
Згідно з наказом (розпорядженням) №42/ос від 09.01.2025 року про припинення трудового договору (контракту) Філії «Відомча воєнізована охорона» Акціонерного товариства «Українська залізниця», ОСОБА_1 звільнено 14.01.2025 року з посади начальника сектору швидкого реагування Дніпровського територіального управління за переведенням з регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» на підставі п.1 ст.40 КЗПП у зв'язку із скороченням штату, підстава: зміни №2 до штатного розписку територіальних управлінь, затверджені керівництвом філії «Відомча воєнізована охорона» акціонерного товариства «Українська залізниця» від 11.10.2024 року, наказ 11.10.2024 №ВВО-03/182 «Про зміни в організації виробництва і праці філії «Відомча воєнізована охорона». ОСОБА_1 письмові на наказі зазначив, що не згоден з наказом, так як його заява від 16.12.2024 року залишилась без розгляду (а.с.24).
Заявою від 13.11.2024 року ОСОБА_1 просив надати йому перелік вакантних посад по АТ «Укрзалізниця» на його особисту електронну пошту (а.с.59).
Повідомленням №15 від 13.11.2024 року ОСОБА_1 було запропоновано перелік вакантних посад. Перелік вакантних посад на 1589 аркушах надсилався позивачу на його електронну пошту (а.с. 58, 60, 61).
Оскільки така посада, як начальник сектора швидкого реагування Дніпровського територіального управління філії «Відомча воєнізована охорона» Акціонерного товариства «Українська залізниця» була виведена зі штатного розпису, а тому в даному випадку є зміни в організації виробництва і праці Акціонерного товариства «Українська залізниця». Позивача в установленому законом порядку за два місяці було попереджено про майбутнє вивільнення. Разом з тим позивачу був запропонований перелік вакантних посад, який повідомленням з додатком - переліком вакантних посад на 1589 аркушах, було надіслано на електронну пошту позивача, яку він надав особисто 13.11.2024 року, тобто відповідачем було дотримано вимог частини першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, що в своїй сукупності дало достатнього підстав для правомірного звільнення позивача відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.
За вищевказаних обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що звільнення позивача відбулося без порушення його трудових прав, при звільненні ОСОБА_1 був дотриманий порядок, встановлений трудовим законодавством, правових підстав для поновлення позивача на посаді судом не встановлено, адже поновлення може бути застосовано у випадку незаконного звільнення працівника, що не було доведено позивачем достатніми, належними та допустимими доказами, тому підстави для задоволення позову та поновлення на роботі відсутні.
Також, оскільки порушень трудового законодавства з боку відповідача в процесі звільнення ОСОБА_1 із займаної ним посади не встановлено, відповідно позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, які є похідними від вимоги про поновлення на роботі, задоволенню не підлягають.
З таким висновком погоджується й колегія суддів апеляційного суду з огляду на таке.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частиною 2 статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно зі статтею 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
З огляду на частину першу статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці, а згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частиною третьою статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Під час розгляду трудових спорів, пов'язаних зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Процедура звільнення працівника у разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників одна з підстав для розірвання трудового договору.
Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв'язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.
При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.
Згідно з положеннями частин 1-3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Отже, доводи апеляційної скарги не підлягають задоволенню, оскільки відповідачем були дотримані всі вимоги щодо процедури ознайомлення ОСОБА_1 із вакантними посадами, зокрема, відповідно до письмової заяви ОСОБА_1 на його електронну адресу направлявся електронний лист з додатком - переліком вакантних посад на 1589 аркушах.
Окрім цього, позивачем не була надана згода на його переведення на іншу роботи, виражена ним у формі подання належної заяви.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що звільнення позивача відбулося без порушенням вимог законодавства про працю.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із рішенням суду.
При таких обставинах апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Судом першої інстанції на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.
Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кучерук Антон Володимирович, залишити без задоволення.
Рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 25 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлено 05.05.2026 року.
Судді: