Провадження № 2/641/1039/2026 Справа № 641/9128/25
30 квітня 2026 року м. Харків
Слобідський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Маньковської О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Макарової А.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
До суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 12.04.2024 року між ТОВ "Лінеура Україна" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 4548400, у відповідності до умов якого ОСОБА_1 отримала строковий кредит шляхом перерахування на картковий рахунок грошових коштів в розмірі 2000 грн. на строк 360 днів, зі сплатою процентної ставки за користування кредитом у розмірі 2,5 % на день. Згідно умов договору ОСОБА_1 зобов'язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, проте, свої зобов'язання не виконала, в той час, як первісний кредитор перерахував кредитні кошти на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 . 25.11.2024 року між ТОВ "Лінеура Україна" та ТОВ "Українські фінансові операції" укладено договір факторингу № 25/11/2024, відповідно до умов якого ТОВ "Лінеура Україна" відступило на користь ТОВ "Українські фінансові операції" право грошової вимоги, зокрема, за кредитним договором № 4548400 від 12.04.2024 року. Враховуючи, що в порушення умов вказаного кредитного договору про належне, повне і своєчасне виконання зобов'язань, ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, не сплачує платежі, в результаті чого має заборгованість в загальному розмірі 20000 грн., а саме: 2000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 11 400 грн. - заборгованість за процентами, нарахованими первісним кредитором; 6600 грн. заборгованість за процентами нарахованими позивачем та судові витрати.
Ухвалою суду від 28.11.2025 року відкрито провадження по справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, та витребувано докази.
На виконання ухвали суду від 28.11.2025 А-Банк надана відповідь, в якій зазначено, що на ім'я ОСОБА_1 емітована картка № НОМЕР_2 та надано рух коштів по рахунку за період з 12.04.2024 року по 17.04.2024 рік, згідно якого 12.04.2024 року на рахунок ОСОБА_1 зараховано 2000 грн.
Ухвалою суду від 12.01.2026 року задоволено заяву судді Слобідського районного суду м. Харкова Василенко О.Я. про самовідвід.
Ухвалою суду від 14.01.2026 року справа прийнята до розгляду в провадження судді Маньковської О.О.
Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що нею не укладався договір про відкриття кредитної лінії № 4548400 про надання коштів на умовах споживчого кредиту та не здійснювались будь-які дії, направлені на його укладення, зокрема не отримувала смс для входу в особистий кабінет, не ознайомлювалась з редакцією Правил надання коштів позику на сайті кредитодавця, не заявляла про бажання отримати грошові кошти, не проходила процедуру ідентифікації/верифікації, не надавала свої персональні дані. Таким чином, кредитором не було здійснено ідентифікацію та верифікацію відповідача. ОСОБА_1 не надавалися Оферта та паспорт споживчого кредиту, адже у неї відсутній особистий кабінет на сайті ТОВ «Лінеура Україна». Крім того, відповідач посилалась, що первісним кредитором не перераховувались грошові кошти на її рахунок. Вважає, що розрахунок заборгованості, доданий до позовної заяви не є беззаперечним доказом факту заборгованості. Крім того, вказала, що до матеріалів справи додано копію Договору № 4548400 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 12.04.2024 року, якого ОСОБА_1 не укладала, пролонгувань, відповідно, не здійснювала. Крім того, зазначила, що договір не містить реквізитів та підписів сторін. В матеріалах справи відсутня оферта, яка може підтвердити укладення договору. Паспорт споживчого кредиту, який наданий до позовної заяви, не підписаний відповідачем. У довідці про перерахування суми кредиту вказано, що кошти було перераховано на картку. В даному банку ОСОБА_1 не відкривала рахунків. Всі матеріали позовної заяви не завірені відповідальною особою.
Крім того, відповідач, посилалась на норми ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті , не може перевищувати 1%. Таким чином, вважала, що умова укладеного договору, передбачена п. 1.4.1, щодо встановлення денної процентної ставки у 2,5 % на підставі ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування» є нікчемною. Таким чином, вважала вірним нарахування відсотків в розмірі 7200 грн за період дії договору з 12.04.2024 року по 29.01.2025 рік. Також, посилаючись на судову практику, вважала, що проценти можуть бути нараховані лише в межах дії кредитного договору. Крім того, відповідач посилалась на відсутність оригіналів документів, щодо укладення договору споживчого кредиту, а також надані позивачем докази не містять підпису відповідача як позичальника, що виключає можливість переконатися в тому, чи справді саме викладені в них умови мали на увазі сторони, укладаючи кредитний договір, чи був відповідач з ними належним чином ознайомлений і саме на таких умовах погоджувався отримати кредит. Крім того, письмовий договір з відповідачем не укладався, а електронний договір вважається укладеним з моменту його одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір. Таким чином, вважала, що позовні вимоги заявлені до відповідача безпідставні, у зв'язку з чим просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Представником позивача надано відповідь на відзив, в якому останній заперечував проти обґрунтування відзиву, наполягав на задоволенні позовних вимог, вказавши, що заперечення відповідача є безпідставними. Вказав, що для укладення Договору, сторони мають здійснити певний алгоритм дій, без укладення якого, договір не бути вважатись таким, що укладений належним чином. Крім того, вказавши на судову практику, вважав, що в разі незгоди із розрахунком заборгованості, відповідач має навести свій розрахунок, чого останнім не зроблено. Також, зазначив, що відповідачем не надано доказів повного та належного виконання зобов'язань за Договором № 4548400 від 12.04.2024 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. При подачі позову позивачем надано до суду копії витребуваних доказів у відповідності до вимог законодавства. Крім того, позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» сформована в системі «Електронний суд» та скріплена електронним цифровим підписом представника позивача, тому докази є поданими належним чином та є достовірними та допустимими.
Представник позивача подав письмову заяву, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив розглядати справу за його відсутності.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, про місце, дату і час слухання справи повідомлена своєчасно і належним чином, надала суду заяву про слухання справи за її відсутності та надала суду відзив.
Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про місце і час судового засідання, суд розглядає справу за відсутності сторін.
Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов такого висновку.
Так, 12.04.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір № 4548400 про надання коштів, який підписано електронним підписом позичальника одноразовим ідентифікатором 70123, який направлено позикодавцем на номер мобільного телефону клієнта (а.с. 22-31).
Відповідно до умов кредитного договору, сума кредиту за договором становить 2 000 грн., строком кредитування - 360 днів, детальний термін (дата) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживачів та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Графік платежів). Тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти на таких умовах: стандартна процентна ставка - 2,50% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредитування. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 20 000 грн. (Розділ 1 Договору )
Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок Клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_3 . Інформування клієнта про зміни в умовах надання фінансової послуги, щодо якої укладено Договір, здійснюється через особистий кабінет та/або Вебсайт Товариства. Кредит вважається погашеним в день отримання Товариством коштів в погашення заборгованості за кредитом (Розділ 2 Договору).
Проценти , що нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році. Розмір процентної ставки, встановленої п. 1.4 Договору, залежить від умов її встановлення та є незмінним протягом усього строку дії Договору та не може бути збільшений Товариством в односторонньому порядку (Розділ 3 Договору).
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, надала відзив на позовну заяву, зазначивши, що їй не було відомо про існування кредитного договору, зазначеного у позовній заяві, матеріали справи не містять доказів укладення нею кредитного договору № 4548400, не вчиняла будь-яких дій, передбачених для укладення електронного договору, які судом оцінюються критично, з наступних підстав.
Так, правовідносини у цій справі регулюються положеннями Цивільного кодексу України, а також Закону України «Про електронну комерцію».
За змістом ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Із ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За положеннями ст. 627 ЦК України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Положеннями ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», визначено Порядок укладення електронного договору. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч.6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію»).
Положеннями частини 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» цієї статті передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Статтею 12 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису за ЗУ "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, судом встановлено, що між ОСОБА_1 та первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна» укладено Договір в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі Кредитодавця та доступний через веб-сайт Кредитодавця www.credit7.ua. Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього Кредитного договору (акцепт) надається Позичальником, шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронним повідомленням (СМС) на мобільний телефонний номер Позичальника або передається іншим чином засобами зв'язку вказаними Позичальником під час реєстрації особистого кабінету, а Позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього Кредитного до електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту) в Особистому на сайті Товариства. Після укладення цей Кредитний договір розміщується в особистому Позичальника.
Електронні підписи сторін зазначені в розділі реквізити сторін, укладеного кредитного договору.
Тож, для підписання Кредитного договору було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.
Таким чином, вказаний кредитний договір підписано електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора.
В преамбулі Кредитного договору та анкеті-заяві, зазначено особисті дані ОСОБА_1 - реквізити паспортного документу, адреса місця реєстрації, РНОКПП.
Доказів про те, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, РНОКПП) були використані первісними кредитодавцями для укладення Кредитного договору, ОСОБА_1 до суду не надано. Відповідачем не зазначалось, що з даного приводу вона звертався до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій, як і не оскаржував правомірність (дійсність) укладених договорів.
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору.
Також, відповідач заперечувала про обізнаність щодо умов Договору, посилаючись, що не підписувала паспорт споживчого кредиту.
Так, ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, підписання такого паспорта не означає укладення кредитного договору. Паспорт споживчого кредиту не є тим документом, який Закон «Про споживче кредитування» включає до форми договору про споживчий кредит (стаття 13).
У Постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.05.2022 № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20) суд дійшов висновку, що під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину. Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Таким чином, з приводу заперечень сторони відповідача, що вона не підписувала паспорт споживчого кредиту, що свідчить про необізнаність з умовами та правилами кредитного договору, суд приходить до висновку, що відсутність підпису у паспорті споживчого кредиту, не спростовує факт укладення Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту.
Разом з тим, суд критично оцінює заперечення сторони відповідача, оскілтьки як вбачається з паспорту споживчого кредиту, у графі «підпис споживача», міститься електронний підпис ОСОБА_1 , здійснений шляхом одноразового ідентифікатора 25555 12.04.2024 року о 12:58:44 (а.с.18-20).
Як вбачається з інформаційної довідки IPay.ua,ТОВ «Універсальні платіжні рішення» надається послуга з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків. На підставі укладеного договору із ТОВ «Лінеура Україна» ФК-П-19/03-01 від 12.03.2019 року, було перераховано грошові кошти на платіжну карту клієнта 12.04.2024 року о 13:01:15 на суму 2000 грн., номер картки НОМЕР_2 , номер транзакції НОМЕР_4 , призначення платежу зарахування 2000 грн. на картку НОМЕР_1 (а.с. 42).
Згідно відповіді на запит А-Банк, картка № НОМЕР_2 емітована на ім'я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 та згідно виписки про рух коштів по рахунку в період з 12.04.2024 по 17.04.2024 рік, ОСОБА_1 зараховано грошові кошти в сумі 2000 грн. 12.04.2024 року (а.с. 131-140)
Таким чином, заперечення сторони відповідача, що нею не отримувались грошові кошти від позикодавця, судом оцінюються критично, як такі, що спростовуються наданою випискою про рух коштів та належність кредитної картки відповідачу.
Доказів на спростування доказів щодо відсутності рахунку у банку «А-Банк», де емітовано кредитну картку, на яку переказано грошові кошти позикодавцем, стороною відповідача не надано, як і не надано доказів щодо використання її рахунку іншою особою, у зв'язку з чим вона зверталась би до правоохоронних органів.
25.11.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладений договір про відступлення прав вимоги № 25/11/2024, згідно умов якого, ТОВ «Українські фінансові операції» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлися боржниками ТОВ «Лінеура Україна», в тому числі і до відповідача за кредитним договором № 4548400 від 12.04.2024 року (а.с. 56-57,68-83).
На підтвердження заборгованості позивачем надано розрахунок заборгованості, відповідно до якого загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором № 4548400 від 12.04.2024 року, складає 20 000 грн., з яких: 2 000,00 грн. - тіло кредиту, 11400,00 грн. - нараховані проценти на момент відступлення права вимоги станом на 25.11.2024 року, 6000,00 грн. - нараховані відсотки в період з 26.11.2026року по 06.04.2025 рік (а.с. 58-64).
26.11.2024 року відповідачу було направлено Досудову вимогу на предмет погашення кредитної заборгованості (а.с. 39).
Відомостей щодо погашення суми заборгованості до суду не надано.
Таким чином, суд приходить до висновку, що між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 12.04.2024 року № 4548400, право вимоги за яким перейшло до ТОВ «Українські фінансові операції» за яким утворилась заборгованість в сумі тіла кредиту в розмірі 2000 грн, яка є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Разом з тим, при розв'язанні вимоги про стягнення заборгованості в сумі нарахованих відсотків, суд приходить до наступного.
Так, положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
З дослідженого судом договору № 4548400 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 12.04.2024 року встановлено, що даний договір укладено в електронній формі та зі сторони споживача підписано електронним підписом.
Отже, підписання вищезазначених договору свідчить про те, що ОСОБА_1 всі умови цілком зрозуміла та своїм підписом підтвердила та закріпила те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частинами 1 та 2 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, надані позивачем докази, які досліджені судом, підтверджують факт укладення договору між сторонами у справі та порушення відповідачкою взятих на себе договірних зобов'язань.
Разом з тим, як вбачається з умов кредитного договору, для нарахування процентів за користування ОСОБА_1 кредитом передбачено застосування стандартної процентної ставки: 2,50 % за кожен день користування кредитом в межах всього строку кредиту.
Тобто, згідно наданого розрахунку, для визначення заборгованості за договором, позичальником застосовано процентну ставку в розмірі 2,50 % в день.
При цьому, загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні, визначені Законом України «Про споживче кредитування».
Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, була доповнена частиною п'ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023.
Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов'язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.
Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону (яким, зокрема, доповнено пунктом 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування») поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Договір № 4548400 про надання споживчого кредиту укладений 12.04.2024 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому строк дії пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» не поширюється на вказаний кредитний договір.
Тому суд розраховує заборгованість за укладеним між сторонами договором, виходячи з встановленої ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальної денної процентної ставки 1%.
Розрахунок процентів на користування ОСОБА_1 кредитом становитиме 7200 грн. (2 000,00 грн. х 1 % х 360 днів = 7200 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог вважає, що стягненню підлягає сума в розмірі 7 200 грн. - заборгованість по відсоткам в межах строку кредиту.
Враховуючи, що відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 2000 грн. та процентами в розмірі 7200 грн.
При розв'язанні вимог сторони позивача щодо застосування положень ч.ч. 10,11 ст. 265 ЦПК України, суд приходить до наступного.
Так, висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 жовтня 2024 року у справі №911/952/22 передбачають, що частині десятій статті 238 ГПК України, частинам десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України кореспондують норми частин одинадцятої, дванадцятої статті 26 Закону «Про виконавче провадження», якими конкретизується порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за механізмом (формулою) визначеним у цьому рішенні суду. Зокрема, визначено: якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
Системний аналіз наведених норм свідчить, що положення частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України закріплюють механізм, який позбавляє кредитора необхідності звернення до суду з позовом щодо нарахування та стягнення, зокрема, відсотків за наступні періоди невиконання зобов'язання після того, як був розглянутий по суті і задоволений його позов про стягнення боргу, відсотків за невиконання того самого зобов'язання між тими ж сторонами.
Застосування частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України полягає у продовженні нарахування відсотків поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті позовних вимог. Вони застосовуються лише в тих випадках, коли суд, розглянувши спір по суті, ухвалив рішення про застосування відсотків.
Тобто можливість нарахування відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов'язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог у рішенні суду). Якщо суд не застосував відсотки в рішенні, то не може бути і зазначено про їх нарахування до моменту виконання рішення. І навпаки - якщо суд їх застосує, то у рішенні може зазначатися про нарахування відсотків до моменту виконання рішення.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що нарахування відсотків у порядку частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України ґрунтується на тих самих нормах матеріального права, які є підставою для задоволення позову судом за результатом розгляду справи та які зазначені в мотивувальній частині рішення.
За своєю природою відсотки, зазначені в частині десятій статті 238 ГПК України, частинах десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України, є заходами відповідальності, що застосовані судом за порушення боржником виконання зобов'язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов'язання не виконується. Зазначені норми не визначають якоїсь іншої чи особливої правової природи відсотків, про нарахування яких суд може зазначити у рішенні про стягнення до моменту його виконання.
Стягнення процентів річних та суми інфляційних втрат визначено частиною другою статті 625 ЦК України, тобто не ґрунтується на тих самих нормах матеріального права, які є підставою для задоволення даного позову судом за результатом розгляду справи та не зазначені в мотивувальній частині рішення.
Отже, підстави для застосування положень частини десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України відсутні.
Таким чином, всупереч умовам кредитного договору, після відступлення права грошової вимоги, відповідач не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ані на рахунки ТОВ «Лінеура Україна», ані на рахунки попереднього кредитора, що не заперечувалось й самим відповідачем у поданому ним відзиві на позовну заяву.
Відповідно до ч.1 ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Положеннями частин 1-6 статті 137ЦПКУкраїни визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року в справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано: договір про надання юридичних послуг № 01/08/2024-А від 01.08.2024 року, Акт № 4548400 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно Договору № 01-08/2024-А від 01.08.2024 року, детальний опис робіти (наданих послуг), заявка на виконання доручення № 4548400, рахунок на оплату.
Верховним Судом зазначено в постановах від 10 грудня 2019 року у справі №160/2211/19, від 18 листопада 2021 року у справі № 580/2610/19 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Разом з тим, згідно Постанови Верховного суду від 13 березня 2025 року у справі № 275/150/22, визначено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
Враховуючи заперечення стороною відповідача щодо неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката, оцінюючи обґрунтованість позовної заяви в частині стягнення витрат на правову допомогу, в контексті положення частини четвертої статті 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, вважає, що заявлена позивачем сума є неспівмірною.
Так, суд враховує характер правовідносин, обсяг наданих адвокатом послуг заявнику, складність справи, необхідність процесуальних дій сторони, реальність наданих адвокатських послуг, розумність їхнього розміру та приходить до висновку, що розмір витрат на правову допомогу адвоката в суді, який підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок відповідача, підлягає зменшенню та відшкодуванню у сумі 3 000,00 грн.
Питання щодо судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України, та з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме, в розмірі 1114,30 грн. з розрахунку: 9200,00 грн. (розмір задоволених позовних вимог) х100%/20000,00 грн (розмір заявлених позовних вимог) = 46 % задоволених позовних вимог; 2422,40 грн (ставка судового збору) х 46 %/100% = 1114,30 грн.
Керуючись ст.ст.11, 14, 16, 526, 530, 549, 611, 1050, 1054, 1055 ЦК України , ст.ст.12, 13, 76, 77, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 277-279, 280-283, 354 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові операції» заборгованість за кредитним договором № 4548400 від 12.04.2024 року в розмірі 9200,00 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредита в сумі 2000 грн., заборгованості за нарахованими відсотками - 7200 грн., судовий збір в розмірі 1114,30 грн. та витрати на професійно правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн., а всього суму в розмірі 13 314 (тринадцять тисяч триста чотирнадцять) грн. 30 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові операції», ЄДРПОУ 40966896, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, приміщення 2.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 .
Суддя О.О.Маньковська