Справа № 216/3566/26
провадження 1-кп/216/773/26
іменем України
06 травня 2026 року місто Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12026041230000075 від 13.01.2026 року відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Секешфехервар Республіки Угорщина, громадянина України, який офіційно не працевлаштований, має середньо-спеціальну освіту, у офіційному шлюбі не перебуває, неповнолітніх дітей або інших утриманців не має, не є депутатом чи адвокатом, зареєстрований за адресою:, АДРЕСА_1 , фактично проживає адресою:, АДРЕСА_2 . Раніше неодноразово судимого, а саме:
- 08.12.2021 Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за ч. 1 ст. 259 КК України до 3 років позбавлення волі. На підставі ст.ст. 75, 76 КК України від відбуття покарання звільнений з іспитовим строком 1 рік.
- 28.02.2023 Дзержинським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185, 71 КК України до 5 років 1 місяця позбавлення волі.
- 28.07.2023 Інгулецьким районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за ч. 4 ст. 185, 71 КК України до 5 років 5 місяців позбавлення волі.
- 23.05.2024 Інгулецьким районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за ч. 1 ст. 369, ч. 4 ст. 70 КК України до 3 років позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70, 71 КК України до 5 років 11 місяців позбавлення волі.
- 29 серпня 2024 року ухвалою Дніпровського апеляційного суду змінено вирок Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 травня 2024 року. Виключено з мотивувальної та резолютивної частини вироку посилання на застосування ст. 71 КК України та призначення покарання за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання покарання, призначеного за вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28.02.2023 року. Постановлено вважати засудженим ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 369 КК України до 3 (трьох) років позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань за вироком Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 травня 2024 року та за вироком Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 липня 2023 року, остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді 5 (п'яти) років 8 (восьми) місяців позбавлення волі.
- 25.11.2024 р. ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області на підставі ч. 2 ст. 74 КК України звільнено засудженого ОСОБА_4 , від покарання, призначеного йому вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28.02.2023 року справа № 210/4879/22, вироком Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11.07.2023 року справа № 213/1998/23, у зв'язку з усуненням караності діяння. Приведено у відповідність чинному законодавству вирок Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.05.2024 року справа № 213/86/23. Постановлено вважати засудженим ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 369 КК України до 3 років позбавлення волі. Строк відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з 03 травня 2023 року. Звільнився по відбуттю строку покарання 01.05.2026,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.185 КК України,
Обвинувачення, визнане судом доведеним
05.08.2022, в період часу з 11:59 год. по 12:18 год., тобто в період военного стану, не пізніше 11:59 год., ОСОБА_4 , знаходячись за місцем свого мешкання, за адресою: АДРЕСА_3 , діючи з корисливих мотивів, маючи прямий умисел на вчинення злочину, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, реалізуючи заздалегідь виниклий умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна вчиненого в умовах воєнного стану і обернення його на свою користь, маючи у розпорядженні засоби вчинення злочину, а саме належний його батьку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , підключений до мережі Інтернет мобільний телефон «Redmi M2006C3LG» з раніше встановленим на нього власником застосунком «Приват 24», призначеним для дистанційного керування банківськими рахунками, права на який належать АТ КБ «ПриватБанк», а також з sim-картою оператора мобільного зв'язку ТОВ «Лайфселл», якій відповідає абонентський номер НОМЕР_1 , що використовувався володільцем як логін доступу (фінансовий номер телефону) у застосунку «Приват 24» до відкритого на його ім'я у АТ КП «Приват-Банк» банківського рахунку, якому відповідає банківська картка № НОМЕР_2 , достовірно знаючи pin-код для входу у вищевказаний застосунок, діючи таємно, без відома та згоди власника майна та АТ КБ «ПриватБанк», шляхом обміну ідентифікаційними даними з АТ «Приват Банк» у застосунку «Приват 24» здійснив від його імені верифікацію особи як ОСОБА_6 , за наслідками якої отримав безпосередній доступ до вищезгаданого банківського рахунку та можливості здійснювати банківські операції за ним.
Далі, ОСОБА_4 , в цей же період часу, знаходячись там же, діючи на досягнення єдиного злочинного наміру направленого на таємне викрадення чужого майна в умовах воєнного стану і обернення його на свою користь, шляхом вільного доступу та вищевказаними засобами, здійснив трьома переказами (транзакціями) переведення належних АТ КБ «ПриватБанк» кредитних грошових коштів з банківського рахунку, якому відповідає банківська картка № НОМЕР_2 відкритого у АТ «Приват Банк» на ім'я ОСОБА_6 у сумі 11500 грн. на відкритий на власне ім'я у AT «А-Банк» банківський рахунок, якому відповідає банківська картка № НОМЕР_3 , таким чином заволодівши ними та обернувши на свою користь і розпорядившись ними на власний розсуд, тим самим завдавши АТ КБ «ПриватБанк» майнової шкоди на суму 11500 грн.
Стаття Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнаний обвинувачений
Розглядаючи кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дії ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч.4 ст.185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану.
Докази на підтвердження встановлених судом обставин
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Представник потерпілого в судовому засіданні участі не брав, про дату час та місце проведення розгляду справи повідомлялись належним чином, подав заяву, в якій просив проводити судовий розгляд кримінального провадження за його відсутності, зазначив, що при ухваленні вироку та призначенні покарання покладався на розсуд суду.
В ході судового розгляду кримінального провадження обвинувачений свою вину у вчиненні вказаного вище кримінального правопорушення визнав у повному обсязі, щиро розкаявся. Не заперечував фактичні обставини справи, викладені вище, розмір майнової шкоди спричиненої потерпілому. Підтвердив вчинення ним вищезазначеного злочину за обставин, вказаних вище, надавши відповідні пояснення. Зазначив, що в обвинувальному акті правильно зазначені час, спосіб, місце та інші обставини вчиненого ним кримінального правопорушення. Повідомив, що засуджує свої дії готовий відшкодувати потерпілому у повному обсязі матеріальні збитки. Показав, що по закінченні досудового розслідування в повному обсязі ознайомився з матеріалами кримінального провадження і не заперечує докази, зібрані в ході досудового розслідування. Також пояснив, що показання надає добровільно, будь-яке фізичне або психологічне насильство до нього не застосовувалось. Зазначив, що розуміє наслідки розгляду справи в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.
Як зазначено Європейським судом з прав людини, ані текст, ані дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі за вільним власним його або її бажанням відмовлятися, прямо або автоматично, від права на гарантії справедливого судового розгляду. Проте така відмова повинна, якщо вона є, бути ефективною для цілей Конвенції, бути встановлена однозначно і повинні бути застосовані мінімальні гарантії, які відповідають її важливості (Pfeifer та Plankl проти Австрії, § 37). Крім того, вона не повинна суперечити жодному важливому інтересу суспільства (Ермі проти Італії [ВП], § 73; Сейдович проти Італії [ВП], § 86; Дворскі проти Хорватії [ВП], § 100). «Право на судовий розгляд» не є абсолютним ані у кримінальному, ані у цивільному процесі. Воно має встановлені обмеження (Девеєр проти Бельгії, § 49; Карт проти Туреччини [ВП], § 67).
Ураховуючи обставини даної кримінальної справи, позицію потерпілого, обвинуваченого та участь у кримінальному провадженні його захисника, суд приходить до висновку, що у цій справі дотримані необхідні та достатні гарантії справедливого судового розгляду і відмова обвинуваченого від дослідження доказів у повному обсязі не суперечить завданням кримінального провадження та жодним важливим інтересам суспільства.
Ураховуючи наведене, визнання обвинуваченим своєї вини, неоспорення ним фактичних обставин справи, суд зі згоди всіх присутніх учасників судового розгляду вирішив не досліджувати всі докази щодо обставин скоєння обвинуваченим вказаних вище кримінальних правопорушень та розглянув справу в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, що характеризують його особистість. Наслідки розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, учасникам судового провадження роз'яснено.
Призначення покарання
Дані про особу обвинуваченого
ОСОБА_4 офіційно не працевлаштований, , не одружений, не має на утриманні неповнолітніх дітей або інших утриманців, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, звертався за медичною допомогою до лікаря-нарколога з 2022 року з приводу вживання психостимуляторів зі шкідливими наслідками, психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання декількох психоактивних речовин, синдром залежності.
Обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання
Під час судового розгляду обвинувачений вину визнав повністю, щиро розкаявся, засудив свої дії, повідомив, що усвідомив суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення та недопустимість подібних дій.
Враховуючи наведене, а також позицію обвинуваченого під час судового провадження, обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого, суд у відповідності до вимог ст. 66 КК України визнає щире каяття.
Обставиною, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжує покарання обвинуваченого, суд визнає рецидив злочинів.
Застосовне законодавство
Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Приписами ст. 70 КК України визначено, що при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б одне із кримінальних правопорушень є умисним тяжким або особливо тяжким злочином, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Якщо хоча б за один із вчинених кримінальних правопорушень призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.
До основного покарання, призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за кримінальні правопорушення, у вчиненні яких особу було визнано винною.
За правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Верховним Судом неодноразово зазначалось, що заходи примусу повинні ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства (постанови від 31.01.2023 у справі № 759/6139/22, від 27.10.2022 у справі № 546/526/18, від 30.11.2022 у справі № 379/1657/18).
Питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання (постанова Верховного Суду від 31.01.2023 у справі № 759/6139/22).
Також Верховним Судом неодноразово зазначалось на другорядній ролі кари як мети покарання та необхідності вирішення питання щодо звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням з урахуванням таких критеріїв, як співрозмірність вказаного рішення характеру вчиненого діяння та його наслідкам (постанови від 09.06.2022 у справі № 389/936/19, від 27.05.2021 у справі № 127/2554/15-к).
Мотиви призначення покарання
Прокурор просив призначити обвинуваченому покарання за вчинення вказаного вище кримінального правопорушення в межах санкції ч.4 ст.185 КК, а саме у виді позбавлення волі на строк 5 років. Зважаючи на те, що обвинувачений щиро розкаявся у скоєному, вважав можливим на підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання, з іспитовим строком 2 роки.
Захисник та обвинувачений, посилаючись на щире каяття обвинуваченого, просили призначити покарання із застосуванням ст. 75 КК України з іспитовим строком 1 рік.
Враховуючи тяжкість вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке відноситься до умисних тяжких злочинів характер та конкретні обставини його скоєння; дані про особу обвинуваченого, вказані вище, визнання обвинуваченим своєї вини, його щире каяття, наявність обставини, що обтяжує покарання (рецидив злочинів), а також засади диспозитивності кримінального провадження та позицію його сторін, суд приходить до висновку, що покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років буде необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Суд вважає, що відсутні умови і підстави призначення обвинуваченому більш суворого покарання.
Зважаючи на те, що обвинувачений щиро розкаявся у скоєному, , то суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без реального відбуття призначеного йому покарання, однак в умовах здійснення контролю за його поведінкою в період строку звільнення від покарання з покладенням обов'язків, передбачених ст.ст. 75,76 КК України на строк 2 роки.
Суд вважає вищезазначені обставини дійсно можуть бути підставою для застосування інституту звільнення від покарання з випробуванням, бо ще не втрачена можливість соціальної реабілітації та виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства.
Дане покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчиненню ним нових кримінальних правопорушень. Крім того, призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого і є дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року та не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України.
Щодо застосування ч. 4 ст. 70 КК України суд зазначає наступне.
Кримінальне правопорушення, що є предметом розгляду даного кримінального провадження, було вчинено обвинуваченим 05.08.2022 р. тобто до постановлення 23.05.2024 р. вироку Інгулецьким районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, яким, з урахуванням ухвали Дніпровського апеляційного суду від 29 серпня 2024 року та ухвали Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25.11.2024 р. постановлено вважати засудженим ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 369 КК України до 3 років позбавлення волі. ОСОБА_4 повністю відбув покарання за вказаним вироком та звільнився по відбуттю строку покарання 01.05.2026 р.
Враховуючи викладене, у справі, що розглядається підлягають застосуванню положення ч.4 ст. 70 КК України.
Призначення покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК, має ряд особливостей, з урахуванням яких, загальний алгоритм призначення покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК передбачає такі елементи: 1) одержання точних даних про покарання, призначене особі попереднім вироком/попередніми вироками та у разі відбуття призначеного покарання, точного визначення його відбутої частини; 2) призначення покарання за злочин, вчинений до постановлення попереднього вироку, а якщо вчинено декілька таких злочинів, які не охоплюються однією статтею чи частиною статті КК, то призначення покарання за кожен злочин окремо; 3) визначення покарання за сукупністю вказаних злочинів; 4) призначення покарання за сукупністю злочинів, встановлених попереднім та новим вироками; 5) зарахування в строк остаточного покарання, призначеного за сукупністю вчинених злочинів, покарання, відбутого за попереднім вироком/попередніми вироками, якщо таке зарахування можливе.
При цьому, призначаючи покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК суд не вправі змінювати покарання, призначене попереднім (першим) вироком за окремий злочин. Він також не повинен ще раз призначати (дублювати) це покарання у новому (другому) вироку. В даному разі діє юридична презумпція законності й обґрунтованості попереднього вироку, яку суд підтверджує, застосовуючи ч. 4 ст. 70 КК.
Разом з тим, для призначення остаточного покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів мають значення саме призначені попередніми вироками засудженому покарання, а не їх відбуття, натомість відбуття покарання є визначальним при застосуванні судом положень ст. 71 КК та призначенні остаточного покарання за сукупністю вироків.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 лютого 2021 року, справа № 760/26543/17.
Так, попереднім вироком Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, з урахуванням ухвали Дніпровського апеляційного суду від 29 серпня 2024 року та ухвали Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25.11.2024 р. постановлено вважати засудженим ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 369 КК України до 3 років позбавлення волі. Згідно відповіді ДУ «Південноукраїнської виправної колонії № 83», ОСОБА_4 звільнений по відбуттю покарання 01.05.2026р.
Вирішуючи питання про призначення покарання за сукупністю злочинів, встановлених попереднім та новим вироками суд вважає за необхідне призначити остаточне покарання шляхом поглинання менш суворого покарання за вироком Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.05.2024 р., з урахуванням ухвали Дніпровського апеляційного суду від 29 серпня 2024 року та ухвали Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25.11.2024 р, більш суворим покаранням за цим вироком.
Окрім того, в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, підлягає зарахуванню покарання, відбуте повністю за вироком Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 травня 2024 року.
Разом з тим, суд вважає, що у даному випадку не підлягає застосуванню тлумачення закону про кримінальну відповідальність відповідно до якого якщо особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається, а кожний вирок виконується самостійно.
Вказаний підхід покликаний не допускати положення коли суд який ухвалює наступний за хронологією вирок ставав би у позицію суду вищої інстанції та фактично ревізував міру покарання, призначену особі попереднім вироком.
Однак, згідно обставин даної справи, ОСОБА_4 попереднім вироком було засуджено до покарання, що належить відбувати реально та воно повністю відбуто засудженим. Натомість, цим вироком до ОСОБА_4 застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Таким чином, призначення покарання із застосуванням положення ч.4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим не призведе до ревізування міри покарання, призначеної ОСОБА_4 попереднім вироком та яка засудженим відбута повністю.
Разом з тим, застосування протилежного підходу призведе до очевидно несправедливого погіршення положення обвинуваченого, коли з незалежних від нього обставин, фактично відбуте ОСОБА_4 , покарання в порушення вимог ч. 4 ст. 70 КК України не буде зрахувано у строк призначеного за цим вироком суду порання.
Відповідно до абз. 8 п. 2 ч. 3 та абз. 13 п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою у мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження та мотиви його ухвалення
Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом під час ухвалення вироку
Щодо запобіжного заходу
Суд враховує, що на час ухвалення вироку щодо ОСОБА_4 не застосовано жодного запобіжного заходу та не покладені процесуальні обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Ураховуючи відсутність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а також характеризуючи відомості щодо особи обвинуваченого, щире каяття у скоєному, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу або покладення процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлений.
Процесуальні витрати.
Процесуальі витрати у вказаному кримінальному провадженні відсутні.
Вирішення долі речових доказів.
Питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується у відповідності до ст. 100 КПК України.
Згідно з ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Керуючись ст. 128-129, 369-371, 373-377 КПК України, -
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.05.2024 р., з урахуванням ухвали Дніпровського апеляційного суду від 29 серпня 2024 року та ухвали Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25.11.2024 р, більш суворим покаранням, призначеним за цим вироком, остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у вигляді 5 (п'ять) років позбавлення волі.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 70 КК України, зарахувати у строк призначеного ОСОБА_4 цим вироком суду покарання, строк відбутого ним покарання за вироком Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.05.2024 р., з урахуванням ухвали Дніпровського апеляційного суду від 29 серпня 2024 року та ухвали Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25.11.2024 р., який становить 3 (три) роки позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом двох років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі ст.76 КК України на період іспитового строку покласти на засудженого такі обов'язки :
1)періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2)повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання;
3)не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
4) працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано відповідну посаду (роботу).
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 не обирався.
Речові докази, а саме: два електронних носія DVD-R диск 16х 4.7 GB, які упаковані в окремі паперові конверти - залишити в матеріалах кримінального провадження.
Документи, приєднані до матеріалів кримінального провадження - залишити в матеріалах кримінального провадження.
Іспитовий строк ОСОБА_4 обчислювати з моменту проголошення вироку, тобто з 06 травня 2026 року.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому його захиснику, прокурору та представнику потерпілого.
Суддя ОСОБА_7