Справа №760/11014/26 2-о/760/333/26
про залишення заяви без руху
05 травня 2026 року суддя Солом'янського районного суду міста Києва Сердюк Наталія Володимирівна, розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , представник заявника - адвокат Колєва Юлія Леонідівна, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення факту перебування дитини на утриманні,
До Солом'янського районного суду міста Києва надійшла заява в порядку окремого провадження ОСОБА_1 , представник заявника - адвокат Колєва Юлія Леонідівна, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення факту перебування дитини на утриманні, в якій заявник просить встановити факт перебування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утриманні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Дослідивши матеріали заяви, суд дійшов висновку, що вона подана з порушенням вимог статей 175, 177, 293, 318 ЦПК України з огляду на таке.
Частиною 1 статті 293 ЦПК Україїни визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 293 та пунктом 2 частини 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає у порядку окремого провадження справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Верховний Суд у постанові від 22 березня 2023 року № 290/289/22-ц зазначив наступне "... в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц, від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19, від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20.".
Як вбачається зі змісту заяви, встановлення зазначеного факту необхідне заявнику для реалізації його прав та законних інтересів, зокрема для подання до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки та інших державних органів як належного та допустимого доказу фактичного утримання дитини.
Однак таке формулювання є загальним та не конкретизує, яке саме право підлягає реалізації, у яких саме правовідносинах та які юридичні наслідки настануть у разі встановлення відповідного факту.
Фактично заявник пов'язує необхідність встановлення факту із можливістю використання судового рішення у відносинах із територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Проте заявником не конкретизовано, до виникнення яких саме правових наслідків призведе встановлення судом факту перебування дитини на утриманні. Відсутність чітко визначеної правової мети робить вимогу передчасною, оскільки суд не може встановлювати факти «про всяк випадок» або для використання у невизначених правовідносинах. Сам по собі намір використання судового рішення у відносинах із органами державної влади не є належним юридичним наслідком у розумінні статті 315 ЦПК України та не може розглядатися як самостійна підстава для встановлення юридичного факту.
Крім того, із поданої заяви вбачається, що заявник обґрунтовує факт утримання дитини значною кількістю доказів (актом обстеження умов проживання; банківськими виписками; квитанціями про оплату витрат; довідками про доходи; документами щодо відсутності доходу у матері дитини). Таким чином, заявник фактично підтверджує наявність доказів, які можуть бути використані для підтвердження відповідних обставин без звернення до суду, що робить твердження заявника про неможливість встановлення зазначеного факту в інший спосіб необґрунтованим.
Як вже було зазначено вище, встановлення факту перебування дитини на утриманні заявника необхідне для використання у відносинах із державними органами, зокрема територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Суд наголошує, що в порядку окремого провадження він не може виступати органом, який дублює функції адміністративних установ або підміняє собою дискреційні повноваження органів державної влади щодо оцінки наявних у особи доказів. Заявником не надано документального підтвердження того, що він звертався до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із наявним пакетом документів, і йому було відмовлено у визнанні факту утримання через недостатність позасудових доказів.
Разом із цим, оскільки встановлення даного факту безпосередньо пов'язане із публічно-правовими відносинами у сфері військового обов'язку, заявнику необхідно вирішити питання про залучення до участі у справі як заінтересованої особи відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, на обліку якого він перебуває.
Наведені обставини свідчать про те, що заява подана без належного обґрунтування: юридичного значення встановлюваного факту, неможливості його підтвердження в інший спосіб, відповідності обраного способу захисту вимогам закону. Такі недоліки є істотними та перешкоджають вирішенню питання про відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 3 статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Відповідно до частини 1 статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Згідно з частиною 2 статті 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, внесе у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (частина 3 статті 185 ЦПК України).
Керуючись ст. 19, 175, 177, 185, 260, 293, 294, 318 ЦПК України, суддя
Заяву ОСОБА_1 , представник заявника - адвокат Колєва Юлія Леонідівна, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення факту перебування дитини на утриманні - залишити без руху.
Встановити заявнику строк 10 (десять) днів з дня отримання цієї ухвали на усунення недоліків шляхом належного оформлення позовної заяви відповідно до вищезазначених норм Цивільного процесуального кодексу України, зокрема:
- чітко визначити правову мету встановлення факту із посиланням на конкретні норми матеріального права;
- обґрунтувати неможливість підтвердження факту в позасудовому порядку через подання доказів звернення до компетентного органу (територіального центру комплектування та соціальної підтримки) та отримання відмови у визнанні відповідного статусу;
- залучити до участі у справі заінтересовану особу - відповідний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.
Роз'яснити, що у разі невиконання ухвали у зазначений судом строк заява буде вважатись неподаною та повернена заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Н.В. Сердюк