про відмову у відкритті касаційного провадження
05 травня 2026 року
м. Київ
справа №520/20453/25
адміністративне провадження № К/990/18098/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Бевзенка В.М. та Стародуба О.П., перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1
на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2026 року
у справі №520/20453/25
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень з урахуванням вже виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 обчислити ОСОБА_1 грошову компенсацію за піднайом (найом) житлових приміщень та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року позов задоволено повністю.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду 27 березня 2026 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року у справі №520/20453/25.
Не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції, військова частина НОМЕР_1 (далі - скаржник, відповідач) 21 квітня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулася через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» з касаційною скаргою до Верховного Суду.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою судом з'ясовані такі обставини.
Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 20 вересня 2023 року по 21 червня 2025 року, що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20 вересня 2023 року №9 та витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11 червня 2025 року №162.
10 жовтня 2024 року позивач подав рапорт на виплату грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17 лютого 2025 року №313 ОСОБА_1 призначено виплату грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень у 2025 році з 01 січня 2025 року у розмірі 2280,00 грн.
Однак, позивач не погодився з фактичним нарахуванням грошової компенсації саме з 01 січня 2025 року, а не з дня реєстрації рапорту, тобто з 10 жовтня 2024 року.
09 липня 2025 року позивач направив до військової частини НОМЕР_1 лист з проханням вжити заходів щодо виплати грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень відповідно до Порядку виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, розвідувальних органів, Державної прикордонної служби, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони та військовослужбовцям, відрядженим до Міністерства освіти і науки, Державного космічного агентства, за піднайом (найом) ними житлових приміщень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2013 року №450 (далі - Порядок №450) з урахуванням вже виплачених сум.
Листом від 19 липня 2025 року №2368/19073 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про відмову у виплаті грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень, посилаючись на пункт 3 Порядку №450.
Позивач не погодився з відмовою військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні йому грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень з 10 жовтня 2024 року, а тому звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з даним позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 27 грудня 2025 року звернулася до Другого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою та клопотанням про відстрочення сплати судового збору.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2026 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без руху на підставі статті 298 КАС України, у зв'язку з несплатою судового збору та встановлено п'ятиденний строк з моменту отримання копії цієї ухвали для надання до суду документа про сплату судового збору.
У встановлений судом строк військова частина НОМЕР_1 не звернулася до суду апеляційної інстанції з клопотанням про усунення недоліків, продовження строку для усунення недоліків, відстрочення або звільнення від сплати судового збору.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2026 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року повернуто особі, яка її подала.
Копія ухвали надійшла в електронний кабінет через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» 27 січня 2026 року о 21:14, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 09 березня 2026 року вдруге звернулася з апеляційною скаргою та заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження до Другого апеляційного адміністративного суду.
На обґрунтування поважності підстав пропуску строку відповідач зазначав, що ним дотримано строк при зверненні з апеляційною скаргою вперше, однак у зв'язку з неналежним фінансуванням військової частини НОМЕР_1 , тимчасово була відсутня можливість сплатити судовий збір, що призвело до повернення апеляційної скарги. Заявник апеляційної скарги посилався на те, що особовий склад військової частини НОМЕР_1 , включно з юридичною службою виконують бойові завдання в районах ведення бойових дій під час забезпечення здійснення заходів із національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф. Виконання вказаних заходів передбачає періодичні перебої з електропостачанням, стільниковим зв'язком та унеможливлює безперервний доступ до мережі Інтернет. Зазначене позбавило можливості безперебійного доступу до електронного кабінету в підсистемі ЄСІКС «Електронний суд» та, як наслідок, можливості реалізувати своє право на апеляційне оскарження.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2026 року наведені військовою частиною НОМЕР_1 підстави пропуску строку визнані неповажними та відмовлено у задоволенні заяви про поновлення строку.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2026 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без руху на підставі статті 295 КАС України, оскільки наведені скаржником підстави пропуску строку визнані судом неповажними та встановлено десятиденний строк з моменту отримання копії ухвали для звернення до суду з обґрунтованою заявою про поновлення строку.
Відмовляючи у задоволенні заяви про поновлення строку на касаційне оскарження та залишаючи апеляційну скаргу без руху суд апеляційної інстанції виходив з того, що сама по собі можливість повторного звернення до суду не створює у сторони безумовного права ігнорувати часові обмеження. Оскільки вперше подана військовою частиною НОМЕР_1 апеляційна скарга була повернута у зв'язку з несплатою судового збору, такі обставини суд визнав суб'єктивними, а не об'єктивно непереборними перешкодами.
Крім того, суд зазначив, що специфіка обов'язків юридичної служби, визначена Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, передбачає організацію правової роботи як у мирний, так і у воєнний час. Оскільки юрисконсульти безпосередньо не задіяні у вогневому стримуванні ворога, факт ведення бойових дій військовою частиною не є автоматичною підставою для поновлення строку, особливо за відсутності доказів повної неможливості роботи (наприклад, актів про тривале знеструмлення приміщення тощо).
Водночас суд констатував наявність невиправданого зволікання, оскільки між отриманням ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2026 року про повернення первинної апеляційної скарги та повторним зверненням від 09 березня 2026 року минуло більше 30 днів. Такий значний проміжок часу, на думку суду, свідчить про пасивну процесуальну поведінку військової частини НОМЕР_1 , що не відповідає критерію розумного строку та вимогам щодо добросовісного користування правами.
14 березня 2026 року на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху військова частина НОМЕР_1 звернулася до апеляційного суду із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження.
На обґрунтування заяви про поновлення строку заявник посилався на несвоєчасне надходження відповідних бюджетних асигнувань з Державного бюджету України, що об'єктивно унеможливило здійснення своєчасної сплати судового збору.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2026 року наведені військовою частиною НОМЕР_1 підстави пропуску строку визнані судом неповажними, відмовлено у задоволенні заяви про поновлення строку та відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року у справі №520/20453/25.
Відмовляючи у задоволенні заяви про поновлення строку та відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд виходив з того, що фінансові труднощі державного органу, проблеми з асигнуваннями або особливості внутрішніх процедур погодження платежів є суб'єктивними факторами. Держава в особі її органів владних повноважень не може отримувати преференції або виправдовувати зволікання власними ж бюрократичними процесами, оскільки це порушує принцип рівності сторін та право приватної особи на остаточність судового рішення.
Крім того, суд вважав недостатніми надані військовою частиною НОМЕР_1 такі докази, як рапорти та заявки на кошти, оскільки вони не підтверджують реальної відсутності, необхідних для сплати судового збору, коштів на рахунках відповідача протягом усього тримісячного періоду.
Верховний Суд дійшов висновку, що правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження є очевидним, розумні сумніви щодо їх застосування чи тлумачення відсутні.
Відповідно до частини першої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з частиною третьою статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з моменту отримання копії ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, визнані судом неповажними.
Враховуючи наведене, за результатами оцінки зазначених у надісланій на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, заяві про поновлення строку апеляційного оскарження підстав суддя-доповідач може визнати їх поважними та відкрити апеляційне провадження або визнати такі підстави неповажними, у зв'язку з чим відмовити у відкритті апеляційного провадження на підставі частини третьої статті 298 КАС України.
Як зазначено вище, суд апеляційної інстанції ухвалою від 13 березня 2026 року надавав відповідачу достатній строк для усунення недоліків апеляційної скарги щодо надання заяви про поновлення строку апеляційного оскарження з обґрунтуванням поважності підстав пропуску такого строку.
Крім того, доводи касаційної скарги щодо встановлення судом апеляційної інстанції неправомірних обмежень у реалізації відповідачем права на апеляційне оскарження судового рішення не спростовують вищенаведених висновків про очевидне правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Пунктом 1 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно з положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до пункту шостого частини п'ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява №23436/03).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Важливість дотримання строків звернення з касаційною скаргою також зумовлена й тим, що у контексті концепції справедливого судового розгляду особливу цінність має принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового судового рішення тільки з метою повторного слухання справи та ухвалення нового рішення. Відступ від цього принципу можливий, тільки коли він зумовлений особливими й непереборними обставинами.
Суд наголошує, що поважними визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.
Варто зазначити, що безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду.
У касаційній скарзі військова частина НОМЕР_1 зазначає, що держава в особі суду не може вимагати від бюджетної установи дотримання суворих часових рамок для оплати судового збору, одночасно не забезпечуючи цю установу вчасним та повним фінансуванням із Державного бюджету України. Військова частина НОМЕР_1 стверджує, що такі обставини перебувають поза межами її волевиявлення, а тому визнання їх неповажними є проявом надмірного формалізму, що порушує право на доступ до правосуддя. При зверненні зі скаргою вдруге відповідач подав документ про сплату судового збору, що свідчить про відсутність з боку суб'єкта владних повноважень зловживань та добросовісне виконання свого права на апеляційне оскарження.
Також скаржник зазначає, що через постійні загрози ворожих атак юридична та фінансова служби військової частини НОМЕР_1 розміщені територіально на значній відстані один від одного, що ускладнює їх оперативну взаємодію.
Крім того, відповідач у касаційній скарзі здійснює посилання на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28 листопада 2024 року у справі №200/3599/23, у якій сформовано позицію щодо індивідуального підходу до оцінки поважності причин пропуску строку військовими частинами, що виконують бойові завдання.
Надаючи оцінку обґрунтованості наведеним у касаційній скарзі доводам військової частини НОМЕР_1 колегія суддів зазначає таке.
При перевірці обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції у поєднанні з наведеними у касаційній скарзі доводами за аналогічних обставин, застосовним є висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24 липня 2023 року у справі №200/3692/21, відповідно до якого строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об'єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
До того ж, Верховний Суд у вищенаведеній постанові зазначив, що невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Також Верховний Суд неодноразово, зокрема, але не виключно у постановах від 28 квітня 2021 року у справі №640/3393/19, від 21 вересня 2023 року у справі №160/15387/22, від 09 листопада 2023 року у справі №560/11237/22, від 20 листопада 2023 року у справі №120/18501/21-а, акцентував увагу на тому, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з Державного бюджету України, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на апеляційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.
Оцінюючи висновок суду апеляційної інстанції щодо неповажності підстав пропуску строку у зв'язку з неналежним фінансуванням військової частини НОМЕР_1 , на предмет його обґрунтованості в контексті доводів касаційної скарги, колегія судів зауважує, що Держава в особі її органів зобов'язана дотримуватися принципу належного урядування та організовувати свою фінансову діяльність таким чином, щоб забезпечувати виконання процесуальних обов'язків у встановлені законом строки. Внутрішні процедури погодження та виділення коштів не переривають перебіг процесуальних строків, оскільки право на оскарження не може реалізовуватися у будь-який довільний час за бажанням державного органу.
Суд враховує значущість функцій, які виконує військова частина НОМЕР_1 в умовах збройної агресії рф проти України, проте наголошує, що сам по собі факт запровадження воєнного стану не є самостійною і обґрунтованою підставою для поновлення процесуальних строків. Такі обставини як виконання військовою частиною бойових завдань та відсутність електропостачання приміщення військової частини не можуть вважатися об'єктивними обставинами без підтвердження їх належними і допустимими доказами. Однак скаржником до касаційної скарги не долучено доказів того, як саме виконання бойових завдань та територіальна віддаленість підрозділів унеможливили вчинення конкретної процесуальної дії (сплати збору та подання скарги) протягом тривалого періоду - з моменту отримання ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2026 року про повернення вперше поданої апеляційної скарги до дати повторного звернення з апеляційною скаргою - 09 березня 2026 року. Скаржник також не долучає акти, якими б підтверджувалася відсутність електроживлення приміщення у період на який припадало вчинення процесуальної дії зі звернення до суду.
На думку колегії суддів, суд апеляційної інстанції за наслідками вирішення питання поважності підстав пропуску строку дійшов обґрунтованого висновку про те, що повернення первинної апеляційної скарги відбулося через суб'єктивні причини (невиконання ухвали про залишення без руху), а повторне звернення із затримкою в 41 день після отримання копії ухвали про повернення апеляційної скарги, свідчить про невиправдане зволікання. Поновлення строку за таких обставин призвело б до порушення принципу юридичної визначеності та прав позивача, на користь якого було ухвалено рішення суду першої інстанції.
Верховний Суд також зазначає, що питання поважності причин пропуску строку вирішується судом у кожній конкретній справі на підставі наданих доказів. У даному випадку суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що надані рапорти та заявки-розрахунки не є достатнім підтвердженням абсолютної неможливості сплатити судовий збір у розмірі 1453,44 грн протягом всього періоду пропуску, оскільки підтверджують лише відсутність коштів саме на конкретну дату та не підтверджують відсутність коштів на рахунках військової частини НОМЕР_1 в період з моменту виникнення права на звернення з апеляційною скаргою до моменту її фактичного подання вдруге, а також регулярне та послідовне вчинення дій з метою отримання належного фінансування.
Колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги щодо сплати судового збору, оскільки сплата судового збору є складовою доступу до суду та свідчить лише про намір оскаржити судове рішення та жодним чином не може підтверджувати поважність підстав пропуску строку.
Неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб військової частини НОМЕР_1 , виникнення організаційних складнощів у суб'єкта владних повноважень для своєчасного подання апеляційної скарги є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною, є відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Відповідач, що діє від імені держави, як суб'єкт владних повноважень, не може намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання з виконанням ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо вчасного подання апеляційної скарги.
В такому випадку, суд апеляційної інстанції, встановивши, що військова частина НОМЕР_1 звернулася з апеляційною скаргою без дотримання вимог процесуального закону щодо строку для апеляційного оскарження, та у заяві про поновлення строку не навела поважних підстав пропуску такого строку, обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосовування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права не викликають сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а тому у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою необхідно відмовити.
Аналогічна позиція щодо визнання касаційної скарги необґрунтованою висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 10 грудня 2025 року у справі №160/13440/25, від 23 лютого 2026 року у справі №420/15316/25, від 03 березня 2026 року у справі №320/28591/24.
Керуючись статтями 169, 328, 333 КАС України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2026 року у справі №520/20453/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
2. Надіслати скаржнику копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді В.М. Бевзенко
О.П. Стародуб