04 травня 2026 року
м. Київ
справа №640/2884/19
адміністративне провадження №К/990/16836/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.12.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026 у справі № 640/2884/19 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІСАВІ» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
19.02.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІСАВІ» звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило суд визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0057581404 від 12.11.2018, яким донараховано суму податку на додану вартість в загальному розмірі 79 696,25 грн, у тому числі основний платіж 63 757,00 грн, штрафні санкції 15 939,25 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17.12.2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026 у справі № 640/2884/19 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.11.2018 № 0057581404 на суму 14965,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІСАВІ» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 360,72 грн.
Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.12.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026 у справі № 640/2884/19.
Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржником вказано п. 1, 4 ч. 4 ст. 328 КАС України з посиланням на не врахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 25.01.2019 у справі № 821/628/17 та від 11 травня 2023 року у справі № 640/4730/20, в частині доведення контролюючим органом необґрунтованості податкової вигоди і нереальності господарських операцій, а також вчинено посилання і на низку інших постанов Верховного Суду в контексті документального підтвердження реальності господарських операцій з обов'язковим підтвердженням економічної мети, наявності у контрагентів трудових ресурсів, перевірки кримінальних проваджень та ін.
За доводами скаржника, суд першої інстанції не врахував та не дослідив реальну можливість виконання робіт контрагентами та формально прийняв надані позивачем акти виконаних робіт та податкові накладні, як належні докази виконання господарських операцій; не з'ясував, чи мали ці підприємства матеріально-технічні, кадрові, фінансові чи інші ресурси для виконання робіт у задекларованих обсягах; також судом не враховано відсутність персоналу або основних засобів у контрагентів (жодного трудового ресурсу не було зафіксовано у звітності за відповідні періоди). Отже скаржник вважає, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального та процесуального права.
При вирішенні питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 2 і 3 статті 353 цього Кодексу.
Верховний Суд зауважує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому недостатньо зазначення в касаційній скарзі лише постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини 4 статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
До того ж, у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Повертаючись до визначених скаржником підстав касаційного оскарження судових рішень, Суд звертає увагу, що фактично доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до незгоди контролюючого органу саме зі встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи, а також містять посилання на переоцінку доказів у справі і на постанови Верховного Суду в контексті окремих висновків суду в частині дослідження реальності господарських операцій в кожній окремій справі, що в свою чергу не є належним викладенням підстав касаційного оскарження, передбачених процесуальним законодавством. Також, посилаючись на низку постанов Верховного Суду, скаржником не доведено подібність правовідносин у даній справі та визначених ним справах.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, частково задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій, проаналізувавши надані позивачем первинні документи, дійшли висновку про наявність реального характеру господарських операцій, оскільки вони узгоджуються між собою за змістом, датами, обсягами виконаних робіт та сумами розрахунків, що виключає їх формальний характер та штучність; факт здійснення оплати за виконані роботи у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням та банківською випискою, а також додатково свідчить про виконання договірних зобов'язань сторонами та спрямованість операції на досягнення економічного результату.
Крім цього, за наслідками апеляційного перегляду справи, судом відхилені посилання контролюючого органу на відсутність ділової мети господарських операцій, оскільки, спірні господарські операції між ТОВ «ДІСАВІ» та ТОВ «УКРБУД КОНСТРАКШН» були спрямовані на виконання конкретних будівельних робіт, безпосередньо пов'язаних із господарською діяльністю позивача, що узгоджується з його основним видом діяльності, а відтак мають очевидну ділову мету та економічний зміст. Доводи контролюючого органу щодо відсутності у ЄРПН податкових накладних на адресу ТОВ «УКРБУД КОНСТРАКШН» із відповідною номенклатурою послуг за висновком суду не можуть бути належним та достатнім доказом нереальності господарських операцій, оскільки наведені обставини стосуються діяльності контрагента та не спростовують факту отримання позивачем результату робіт, підтвердженого первинними документами.
Дійшовши вказаних висновків, суди попередніх інстанцій керувались правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 820/11856/13-а, від 31.01.2018 у справі № 826/245/14, від 06.02.2018 у справі № 810/6695/14, від 04.04.2018 у справі № 808/2519/15, від 18.10.2019 у справі №813/300/16, від 23.04.2019 у справі №825/1610/17, від 03.02.2022 у справі №640/11220/20, від 19.06.2018 у справі №826/7704/16, від 30.01.2018 у справі №2а/1770/3360/12, від 17.06.2021 року у справі №826/1158/18, від 01.07.2021 року у справі №822/1722/18, від 06.10.2021 року у справі №2340/2731/18, від 31.05.2024 року у справі № 826/9244/16, від 14.01.2025 року у справі № 640/4534/20, від 17.03.2026 року у справі №160/18728/24, а також і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 160/3364/19.
Доводи касаційної скарги не містять посилань на неправомірність таких висновків судів попередніх інстанцій, враховуючи застосування судами попередніх інстанцій таких правових позицій Верховного Суду і зводяться до висловлення незгоди скаржника з наданою судами правовою оцінкою доказів справі і до їх переоцінки, що не є належним викладенням визначеної скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 4 статті 328 КАС України (враховуючи водночас межі касаційного перегляду, визначені статтею 341 КАС України).
Також Верховний Суд зауважує, що невстановлення судами обставин справи від яких, як вважає скаржник, залежить правильність вирішення спору, знаходиться у площині дослідження та оцінки судом доказів у справі, що може бути підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 4 частини 4 статті 328 та відповідним пунктом частини 2 статті 353 КАС України, однак скаржником не вказано дану підставу касаційного оскарження.
Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 3 статті 334 КАС України).
Отже перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Тому скаржнику слід викласти передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для касаційного оскарження судових рішень.
Крім цього, в порушення вимог частини 4 статті 330 КАС України до касаційної скарги відповідачем не надано документ про сплату судового збору.
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Підпунктом 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено ставку судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру юридичною особою - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позов було подано у 2019 році. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» з 1 січня 2019 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1921 грн.
Згідно з підпунктом 3 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому у відповідності до частини 4 статті 6 Закону України «Про судовий збір» якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).
Касаційну скаргу надіслано через систему «Електронний суд». Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, скаржнику слід сплатити 3 073, 60 грн судового збору (1921 грн * 200% * 0,8) та надати до суду оригінал платіжного документа.
Реквізити для сплати судового збору: Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/Печерс. р-н/22030102. Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783. Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП). Рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007. Код класифікації доходів бюджету: 22030102. Найменування податку, збору, платежу: «Судовий збір (Верховний Суд, 055)». Призначення платежу: *;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), ВЕРХОВНИЙ СУД (назва відповідного касаційного суду, де розглядається справа, або Велика Палата Верховного Суду), номер справи, у якій сплачується судовий збір.
Згідно з частиною 2 статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За правилами частини 2 статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328-330, 332, 355, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.12.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026 у справі № 640/2884/19, залишити без руху.
Установити скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом належного викладення підстав касаційного оскарження, сплати судового збору за подання касаційної скарги та надання оригіналу платіжного документа.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
І.А. Васильєва
В.В. Хохуляк
Р.Ф. Ханова ,
Судді Верховного Суду