Номер провадження 22-ц/821/882/26Головуючий по 1 інстанції
Справа №704/194/26 Категорія: на ухвалу Воронкова І.Г.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
29 квітня 2026 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Карпенко О.В., Василенко Л.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» - Назаренка Сергія Миколайовича на ухвалу Тальнівського районного суду Черкаської області від 24 лютого 2026 року про відмову у забезпеченні доказів у справі за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про витребування доказів до пред'явлення позову, -
20.02.2026 до Тальнівського районного суду Черкаської області звернувся представник АТ «КБ «Приватбанк» з клопотанням про витребування доказів до пред'явлення позову (в порядку ч. 4 ст. 84 ЦПК України).
Клопотання мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав кредитний договір №CST0GA00000014 від 12.02.2007.
Позичальник не виконав взятих на себе зобов'язань, у зв'язку з чим за вищезазначеним договором наявна заборгованість у загальному розмірі 137 974, 76 грн.
У забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вищезазначеним договором, ОСОБА_2 та АТ КБ «Приватбанк» уклали договір іпотеки №CST0GA00000014 від 12.02.2007.
ІНФОРМАЦІЯ_1 Іпотекодержатель помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть.
З метою встановлення кола спадкоємців та пред'явлення до них вимог банк звернувся з претензією кредитора до органів нотаріату, які не надали інформацію про спадкоємців іпотекодавця, що підтверджується доданими до цього клопотання доказами.
На підставі викладеного банк просив суд витребувати в Тальнівської державної нотаріальної контори копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; витребувати у Відділі Центру надання адміністративних послуг апарату виконавчого комітету Тальнівської міської ради інформацію про склад сім'ї ОСОБА_2 та інформацію про осіб, зареєстрованих за однією адресою зі спадкодавцем станом на дату смерті померлої - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Тальнівського районного суду Черкаської області від 24 лютого 2026 року заяву представника АТ «КБ «Приватбанк» про витребування доказів до пред'явлення позову (в порядку ч. 4 ст. 84 ЦПК України) повернуто заявнику.
Ухвала суду мотивована тим, що зі змісту заяви про забезпечення доказів шляхом їх витребування, заявник зазначив, що йому потрібний такий захід для встановлення кола спадкоємців та пред'явлення до них вимог в майбутньому, при цьому не зазначив обґрунтованих припущень про те, що невжиття заходів забезпечення доказів може утруднити чи зробити неможливим збирання чи подання доказів або засіб доказування може бути втрачений.
Таким чином, заявником при поданні заяви про забезпечення доказів не зазначено обґрунтування необхідності забезпечення доказів, що свідчить про те, що заява подана без додержання вимог статті 117 ЦПК України.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду представник АТ КБ «Приватбанк» Назаренко С.М. звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, прийнятою із порушенням норм процесуального права, просив її скасувати та постановити нову, якою заяву про забезпечення доказів задовольнити.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги вказує, що без інформації про спадкоємців, у тому числі тих, хто проживає за адресою останнього місця реєстрації проживання померлого банк позбавлений можливості захистити свої права та інтереси у судовому порядку, адже пред'явлення позову до невідомих осіб не допускається. Матеріали спадкової справи та інформація про осіб, зареєстрованих за однією адресою зі спадкодавцем, можуть ідентифікувати спадкоємців померлого та визначити перелік спадкового майна, за рахунок якого кредитор має право задовольнити вимоги.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене судом першої інстанції судове рішення не відповідає зазначеним вище вимогам.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За приписами частини 1 статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах 2 та 3 статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні повинно бути зазначено, серед іншого, вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу (пункт 4 частини 2 статті 84 ЦПК України).
Так, метою процесуального інституту витребування доказів є допомога сторонам в отриманні доказів, які вони не можуть одержати самостійно, що підтверджується обов'язком особи, яка заявляє клопотання про витребування доказів, долучити до нього відомості про неможливість отримання таких доказів особисто.
Відповідно до частини 4 статі 84 ЦПК України суд може витребувати докази також до подання позову як захід забезпечення доказів у порядку, встановленому статтями 116-118 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою та другою статті 116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.
Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов'язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.
За змістом наведених норм обов'язковою умовою для вжиття судом заходів щодо забезпечення доказів є встановлення обставин, які дають підстави для висновку, що засіб доказування може бути безповоротно втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Обов'язок доведення таких обставин покладається на особу, яка звертається до суду із заявою про забезпечення доказів.
Процесуальний механізм забезпечення доказів призначений для того, щоб отримати/зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено.
Забезпечення доказів - це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмета доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх ймовірній втраті у майбутньому. Тобто ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об'єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 401/1824/17.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 367/6751/18-ц (провадження № 61-23322св19) викладено наступну правову позицію: «Суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим (частина перша статті 116 ЦПК України). Процесуальний механізм забезпечення доказів, зокрема шляхом їх витребування, призначений для того, щоб отримати/зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено. Забезпечення доказів - це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмету доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх ймовірній втраті у майбутньому. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об'єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів. Разом з цим, згідно зі статтею 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом».
Таку ж правову позицію щодо вирішення судами питання про забезпечення доказів висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.03.2020 у справі № 9901/608/19 та від 03.07.2019 у справі № 9901/845/18.
Однак, крім зазначеного, суд, при вирішенні питання про забезпечення доказів, має враховувати наступне.
Відповідно до пунктів 4-5 частини 1 статті 117 ЦПК України у заяві про забезпечення доказів зазначається: докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні; обґрунтування необхідності забезпечення доказів.
Суд при вирішенні питання про забезпечення доказів має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення доказів; забезпечення збалансованості прав та інтересів сторін; наявності взаємозв'язку між забезпеченням доказів, витребуванням певної інформації, і предмету позовних вимог, а також запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб учасників даного судового процесу, а також те, що є наявні підстави вважати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Ці обставини суд вважає істотними і необхідними для забезпечення доказів.
Таким чином, потрібно розрізняти витребування доказів як спосіб забезпечення доказів, що в майбутньому можуть бути втрачені або їх подання виявиться ускладненим (статті 116-119 ЦПК України), та витребування доказів як допомогу суду особам, котрі беруть участь у справі, у поданні відповідно доказу, який неможливо отримати самостійно (стаття 84 ЦПК України).
Для вирішення питання про забезпечення доказів, зокрема, і до подання позовної заяви, слід враховувати положення статті 116 ЦПК України, а саме те, що така процесуальна дія може бути вчинена судом, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. В інших випадках витребування доказів можливе у разі неможливості учасника самостійно надати докази, однак на іншій процесуальній стадії, а саме після відкриття провадження у справі.
У цьому випадку забезпечення доказів необхідне для того, щоб захистити порушене право заявника, а не для того, щоб встигнути отримати відповідні докази до настання моменту неможливості їх збирання.
Як вбачається із поданої заяви, АТ КБ «Приватбанк» має намір подати позов до суду для захисту свої прав з метою повернення наданих кредитних коштів. Внаслідок відмови нотаріуса повідомити про коло спадкоємців, які прийняли спадщину, а також їх анкетні дані, Банку невідома вищевказана інформація, тобто Банк позбавлений можливості вказати в позовній заяві відповідача (відповідачів).
В позовній заяві повинно бути викладено, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.
Колегія суддів вважає, що у заяві АТ КБ «ПриватБанк» виклало вимоги про забезпечення доказів щодо витребування певної інформації зі спадкової справи стосовно кола спадкоємців іпотекодавця ОСОБА_2 та належними і допустимими доказами довело неможливість самостійно отримати зазначену інформацію у державного нотаріуса, що необхідно Банку для складення та подачі позову до спадкоємців ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а відтак у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови у витребуванні доказів.
Внаслідок відмови нотаріуса повідомити інформацію по спадкоємцях, Банк позбавлений можливості вказати в позовній заяві зміст та розмір позовних вимог.
Пред'явлення позову до мертвої особи не допускається (п. 6 ч. 1ст. 186 ЦПК України), як і не можливе пред'явлення позову до невідомих осіб (п. 2 ч. 3ст. 175 ЦПК України).
Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення доказів в порядку їх витребування до подання позову, суд першої інстанції керувався відсутністю передумов для такого забезпечення, оскільки заявник не надав доказів того, що відповідні докази можуть бути втрачені або їх подання згодом стане неможливим чи утрудненим.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, при реалізації положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Вищенаведені обставини вказують про те, що судом, при розгляді заяви про витребування доказів, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а також висновки, викладені в ухвалі, не відповідають обставинам справи.
Згідно з вимогами ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції - скасуванню з направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 379, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» Назаренка Сергія Миколайовича- задовольнити частково.
Ухвалу Тальнівського районного суду Черкаської області від 24 лютого 2026 року - скасувати.
Матеріали справи № 704/194/26 за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про витребування доказів до пред'явлення позову направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Судді