справа №754/19494/25 головуючий у суді І інстанції Банах О.Л.
провадження №33/824/2160/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
28 квітня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі судді Березовенко Р.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Деснянського районного суду м. Києва від 03 березня 2026 року, якою:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КУпАП,
Постановою судді Деснянського районного суду м. Києва від 03 березня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП (протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 508555 від 10.11.2025) та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 10 років, без конфіскації транспортного засобу.
Не погоджуючись з даним судовим рішенням, ОСОБА_1 10 березня 2026 року засобами поштового зв'язку подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову судді Деснянського районного суду м. Києва від 03 березня 2026 року та закрити провадження у справі за відсутності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
Апелянт зазначає, що не погоджується з винесеною постановою, оскільки рішення першої інстанції було прийнято з грубим порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.
Так, ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу з істотним порушенням права на захист, оскільки справу було розглянуто за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Враховуючи ті обставини, що особа подала заяву про відкладення розгляду шляхом електронної пошти.
Також, апелянт зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази перебування ОСОБА_1 у стані сп'яніння та наркотичного сп'яніння, належного проведення процедури огляду та належного оформлення відмови від проходження огляду.
Крім того, суд першої інстанції не перевірив законність процедури пропозиції пройти медичний огляд, оскільки відповідно до вимог законодавства та Інструкції МВС і МОЗ щодо проведення огляду на стан сп'яніння, поліцейський повинен: належним чином роз'яснити права особи, запропонувати пройти огляд у визначеному порядку, зафіксувати відмову у присутності свідків або за допомогою відеофіксації.
Разом з цим, з матеріалів справи не вбачається належного дотримання цієї процедури.
На думку апелянта, суд першої інстанції фактично поклав в основу рішення лише припущення працівників поліції, оскільки у постанові суду зазначено, що про стан сп'яніння нібито свідчили: почервоніння обличчя, поведінка, що не відповідала обстановці. Однак, такі ознаки є суб'єктивними та не можуть самі по собі підтверджувати факт перебування особи у стані наркотичного сп'яніння.
Так, у постанові від 22 травня 2019 року у справі №686/18462/17 Верховний Суд зазначив, що ознаки сп'яніння мають бути підтверджені об'єктивними доказами, а не лише суб'єктивним сприйняттям працівників поліції.
Відтак, на думку апелянта, судом не дотримано принципу презумпції невинуватості, оскільки відповідно до ст. 62 Конституції України та ст. 280 КУпАП, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Проте, суд фактично переклав обов'язок доведення невинуватості на особу, яка притягається до відповідальності.
Крім іншого, на думку апелянта, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки не було забезпечено всебічного дослідження доказів, не перевірено дотримання процедури огляду та не встановлено належних доказів відмови від огляду. Справу розглянуто без участі особи.
Таким чином, висновок суду про наявність складу адміністративного правопорушення є передчасним та необгрунтованим.
Також, ОСОБА_1 вказує, що протокол про адміністративне правопорушення є належним доказом про винність особи та за своєю суттю є процесуальним документом, яким уповноважений орган засвідчує певне порушення, допущене особою, яке містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого відповідними нормами КУпАП і який є підставою для подальшого провадження у справі, якщо протокол було складено без порушень, у відповідності до чинного законодавства передбаченого ст. 256 КУпАП.
Рапорт працівника поліції не може вважатися належним і допустимим доказом учинення адміністративного правопорушення, (20 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 524/5741/16-а, адміністративне провадження N К/9901/33786/18).
Апелянт, звертає увагу суду, що згідно наданих працівниками поліції доказів до матеріалів справи працівниками поліції не зазначено чи набрали дані постанови/протоколи законної сили, чи було позбавлено ОСОБА_1 права керування транспортним засобом, що є необхідною складовою адміністративного правопорушення за ч.3 ст. 130 КУпАП. Однак, судом першої інстанції вказане повністю проігноровано та упереджено здійснено розгляд справи, суд фактично перейняв на себе повноваження сторони обвинувачення, що є грубим порушенням.
З огляду на викладене, на думку апелянта, постанова суду першої інстанції є необґрунтованою, винесеною з порушенням вимог закону та підлягає скасуванню, а провадження у справі підлягає закриттю, у зв'язку з відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення.
Саме по собі посилання в протоколі на існування попередньої постанови без долучення її копії та підтвердження факту набрання нею законної сили не може вважатися достатнім доказом повторності.
Матеріали справи фактично обмежуються протоколом про адміністративне правопорушення, рапортом працівника поліції та посиланням на інформацію з електронних баз даних. Водночас відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність правопорушення, і такі дані повинні бути отримані з дотриманням процесуальних гарантій.
Сам по собі протокол або рапорт працівника поліції не є беззаперечним доказом вини особи та підлягає перевірці в судовому засіданні. Інформація з баз даних без належного процесуального оформлення, без витребування та дослідження оригіналів процесуальних документів (попередньої постанови, відомостей про набрання нею законної сили, підтвердження вручення) не може вважатися належним доказом повторності.
Суд першої інстанції не витребував матеріали попередньої справи, не перевірив факт набрання законної сили попередньою постановою, не дослідив належним чином докази факту керування транспортним засобом, обмежившись формальним посиланням на матеріали поліції. Такий підхід свідчить про неповне з'ясування обставин справи та істотне порушення вимог процесуального закону.
Отже, за відсутності належних і допустимих доказів як факту правопорушення, так і його повторності, постанова суду є необгрунтованою та підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
У судове засідання апелянт та його представник не з'явилися, про розгляд справи повідомлені у встановленому законом порядку.
ЄСПЛ виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (рішення у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
У рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04).
Київська міська прокуратура про апеляційний розгляд справи повідомлена 15 квітня 2026 року, про що свідчить Звіт про направлення вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, однак позицію щодо справи не висловила.
Суддя враховує, що розумні строки судового розгляду є невід'ємним елементом права на справедливий суд, а невиправдано тривалий розгляд справи без достатніх на те підстав, призводить до перебування учасників справи у стан правової невизначеності, враховуючи, що позиція апелянта у справі є чіткою і зрозумілою, а тому дійшла висновку про визнання неповажними причин неявки апелянта та його представника у судове засідання, а неявку такою, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, проаналізувавши апеляційні доводи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на наступне.
Щодо визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП.
Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 10 листопада 2025 серії ЕПР 1 № 508555, 10.11.2025 о 02 год. 05 хв. в м. Києві, вул. Бальзака, 6, водій ОСОБА_1 був зупинений за порушення комендантської години, та керував транспортним засобом з явними ознаками сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, не чітка мова, тремтіння пальців рук, від проходження огляду у встановленому законом порядку на місці зупинки за допомогою алкотестеру «Drager», та в лікаря нарколога водій категорично відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ст. 130 КУпАП.
Окрім цього, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 протягом календарного року вже двічі притягався до відповідальності за ст. 130 КУпАП, а саме:
- постановою Святошинського районного суду м. Києва від 15липня 2025 року останнього було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 130 КУпАП, а саме за керування 22березня 2025рокутранспортним засобом у стані сп'яніння;
- постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 29липня 2025 року останнього було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, а саме,за керування 22 лютого 2025 року транспортним засобом у стані сп'яніння.
Таким чином, посилаючись на дані обставини, суд першої інстанції прийшов до висновку, що дії ОСОБА_1 необхідно кваліфікувати за ч. 3 ст. 130 КУпАП.
Відтак, судом першої інстанції було притягнуто ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 3 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 10 років, без конфіскації транспортного засобу.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. ст. 130 КУпАП, виходячи з такого.
Так, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", зобов'язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішення позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" № 39598/03 від 21 липня 2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv. theUnitedKingdom), n. 161. Series А заява № 25).
Згідно з положеннями КУпАП, розгляд справи про адміністративне правопорушення проводиться лише в межах обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, при цьому суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати фактичні обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, доповнювати його чи уточнювати.
Вказані вимоги закону також узгоджуються з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яку національні суди повинні враховувати при здійсненні правосуддя.
Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини («Малофеєв проти Росії» , рішення від 30 травня 2013 року, заява № 36673/04 та «Карелін проти Росії», рішення від 20 вересня 2016 року, заява № 926/08), у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки, особа має захищатись виключно від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично самим судом.
Відповідно до пункту п'ятого Рішення Конституційного Суду України №1-рп/19 від 26 лютого 2019 року презумпція невинуватості є важливою гарантією дотримання прав особи та обов'язковою складовою справедливого судового розгляду. Конституційний Суд України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип indubioproreo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачяться на користь її невинуватості.
Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Згідно пункту 2 статті 6 Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Відповідно до практики ЄСПЛ принцип презумпції невинуватості вимагає, зокрема, щоб при виконанні своїх обов'язків судді не починали розгляду справи з упередженням щодо вчинення підсудним правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується; тягар доведення лежить на стороні обвинувачення, і будь-який сумнів тлумачиться на користь обвинуваченого; сторона обвинувачення має повідомити підсудного про висунуте проти нього обвинувачення (для того, щоб він міг підготувати і представити свій захист відповідно) та надати суду докази, достатні для його засудження (пункт 77 рішення у справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» від 06.12.1988 р., пункт 97 рішення у справі «Яношевич проти Швеції» від 23.07.2002 р.).
Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (справи "Надточій проти України" від 15 травня 2008 року, «Шмауцер проти Австрії» від 23 жовтня.1995 року, «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998 року). ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення (пункти 17, 21 рішення "Надточій проти України").
Таким чином, судовий розгляд справи про адміністративне правопорушення має відбуватися виключно в межах зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення обставин інкримінованого особі адміністративного правопорушення.
Разом з цим, згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 10 листопада 2025 року, серії ЕПР 1 №508555 поліцейським було встановлено порушення ОСОБА_1 вимог п.2.5 Правил дорожнього руху, за яке передбачено відповідальність за ч. 2 ст.130 КУпАП.
Однак, при розгляді справи судом першої інстанції самостійно було здійснено перекваліфікацію дій особи встановлених у протоколі, а саме притягнуто ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 3 ст. 130 КУпАП, що виходить за межі пред'явленого звинувачення вказаного у протоколі про адміністративне правопорушення.
За обставин досліджених під час апеляційного перегляду цієї справи, слід дійти висновку про те, що суд самостійно змінив обставини викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, який складений за ч. 2 ст. 130 КУпАП, а отже фактично самостійно змінив обвинувачення, чим вийшов за межі своїх повноважень.
Встановлені обставини апеляційним судом свідчать про наявність підстав для скасування постанови Деснянського районного суду м. Києва від 03 березня 2026 року, оскільки перекваліфікація дій визначених у протоколі про адміністративне правопорушення, виходить за межі повноважень суду першої інстанції.
Враховуючи дані обставини, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що постанова Деснянського районного суду м. Києва від 03 березня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП (протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 508555 від 10.11.2025) та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 10 років, без конфіскації транспортного засобу, не може залишатися без змін, а підлягає скасуванню.
Відтак, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що доводи апеляційної скарги у частині щодо перейняття судом першої інстанції повноважень сторони обвинувачення заслуговують на увагу, а тому в цій частині апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Щодо визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 130 КУпАП.
Так, відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Положеннями статей 251 та 252 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Так, частиною першою статті 130 КУпАП передбачена відповідальність як за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, так і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Частиною 2 ст. 130 КУпАП передбачено, що повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або адміністративний арешт на строк десять діб з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого і на інших осіб - накладення штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або адміністративний арешт на строк десять діб з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.
Відповідно до частин першої, другої статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно зі статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII встановлено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до абзацу другого частини п'ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-XII учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Положеннями абзацу п'ятого частини другої статті 16 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-XII встановлено, що водій зобов'язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Так, відповідно до пункту 1.3 Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до пункту 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
У пункті 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.
Так, судом першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що на відеозаписі зафіксовані усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення цієї справи, зокрема зафіксовано факт керування транспортним засобом ОСОБА_1 .
Також, з відеозапису встановлено, що о 01:42 на запитання поліцейського щодо вживання ОСОБА_2 алкоголю, останній відповів «трішки».
ОСОБА_2 під час встановлення обставин щодо вживання ним алкоголю відмовлявся будь-яким чином від проходження огляду, як за допомогою Драгеру так, і безпосереднього проведення огляду лікарем, що зафіксовано на відеозаписі о 01:43, 02:01, 02:05, 02:06, 02:24.
Відтак, з відеозапису встановлено, що водій своєю поведінкою будь-яким чином уникав проходження тесту щодо встановлення стану сп'яніння, що розцінюється судом як відмова від проходження огляду.
Крім цього, з відеозапису вбачається, що поліцейськими при встановлені особи водія, було виявлено, що ОСОБА_2 вже був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 та 2 ст. 130 КУпАП.
Дані обставини також стали підставою для винесення поліцейським постанови щодо притягнення водія до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП, оскільки ОСОБА_1 не пред'явив посвідчення водія, у зв'язку з тим, що позбавлений у праві керування транспортними засобами (о 02:42 відеозапису).
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що відеозаписом належним чином підтверджуються обставини відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння, а тому доводи апелянта щодо неналежного оформлення відмови від огляду та проведення процедури огляду є безпідставними, оскільки своєю пасивною поведінкою водій намагався уникнути перевірки на стан сп'яніння.
Досліджені апеляційним судом відеозаписи інформативні, позбавлені упередженості та суб'єктивного ставлення, є послідовними, містять у хронологічній послідовності необхідні відомості про обставини, які мають значення для правильного розгляду справи. З переглянутих судом відеозаписів прослідковується чітка послідовність подій, які відбувались 10 листопада 2025 року під час спілкування та складення відносно ОСОБА_2 протоколу про адміністративне правопорушення, які беззаперечно підтверджують відомості, викладені в протоколі та вину правопорушника.
Будь-яких фактичних даних, які б спростовували чи ставили під сумнів достовірність вищевказаних відеозаписів стороною захисту не надано і не встановлено таких обставин і під час перегляду справи.
Апеляційний суд звертає увагу, що фабула частини другої статті 130 КУпАП не передбачає виключень та поважних причин для відмови від огляду. За даної правої конструкції та складу інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення не має правового значення чи вживав останній алкоголь або ж інші речовини, адже склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП утворила саме відмова від проходження огляду у встановленому законом порядку. Дії ОСОБА_1 після відмови від проходження огляду на стан сп'яніння на місці свідчать про його небажання бути присутнім при подальшому розгляді справи, а також проходити огляд на стан сп'яніння у лікаря-нарколога.
Таким чином, у даній справі мала місце належна правова процедура та законний алгоритм проведення огляду водія на стан алкогольного сп'яніння.
За таких обставин, оскільки відеозапис є одним із об'єктивних доказів у справі про адміністративне правопорушення, так як на ньому зафіксована подія правопорушення, апеляційний суд оцінює його в сукупності з іншими дослідженими судом та наведеними в оскаржуваній постанові доказами, і така сукупність належних та допустимих доказів свідчить про беззаперечну доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП.
Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апелянта щодо відсутності доказів перебування ОСОБА_1 у стані сп'яніння, порушення проведення процедури огляду, належного оформлення відмови від огляду не знайшли свого підтвердження та спростовуються відеозаписом, який долучений до матеріалів справи.
Також, доводи щодо не роз'яснення прав особи, пропозиції пройти огляд у визначеному порядку, фіксації відмови у присутності свідків або за допомогою відеофіксації, на думку суду є необґрунтованими, оскільки з відеозапису встановлено, що водію було роз'яснено можливість пройти тест за допомогою Драгера або ж огляду у лікаря.
Крім цього, встановлено, що поліцейським при врученні протоколу про адміністративне правопорушення о 02:41 було роз'яснено права, повідомлено місце розгляду протоколу та порядок оскарження. Також, роз'яснено права у відповідності до ст. 63 Конституції України. Дані обставини зафіксовані на боді-камеру поліцейських.
Таким чином, зазначені вище обставини, в повній мірі спростовують доводи апеляційної скарги.
Враховуючи обставини справи та дослідженні докази, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про наявність доказів, які підтверджують винуватість ОСОБА_1 , а саме:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №508555 від 10.11.2025 року;
- направленням на огляд водія ОСОБА_1 з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 10.11.2025 року;
- даними DVD-R диску з відеозаписами з нагрудної камери працівника поліції.
Окрім цього, суд апеляційної інстанції враховує, що уповноваженими особами було встановлено повторність вчинення адміністративного правопорушення, що підтверджується довідкою від 10.11.2025, карткою обліку адміністративного правопорушення від 22.03.2025, з якої вбачається, що ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 130 КУпАП та карткою обліку адміністративного правопорушення від 22.02.2025 з якої вбачається, що ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Також, у матеріалах справи наявні копії постанови судді Святошинського районного суду м. Києва від 15.07.2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за ч.2 ст. 130 КУпАП та постанова судді Шевченківського районного суду м. Києва від 29.07.2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд звертає увагу, що виходячи із системного аналізу ст.ст. 7, 251, 252, 280 КУпАП та ст.ст. 85, 86 КПК України в поєднанні із вказаною вище позицією Конституційного суду України, викладеною у рішенні № 12 рп/2011 від 20 жовтня 2011 року, а також практикою ЄСПЛ, що за правилами, визначеними ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" має враховуватися судом як джерело права, можна зробити висновок, що у справах про притягнення осіб до адміністративної відповідальності належними вважаються докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність передбачених ст. 280 КУпАП обставин, які підлягають доказуванню у справі, а також інших обставин, які мають значення для справи, та прямо чи непрямо підтверджують достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Водночас допустимим визнається доказ, якщо він отриманий суб'єктом, уповноваженим на це законодавством із належного джерела та з додержанням належної процедури отримання, тобто дотримання процесуального порядку їх збирання та закріплення відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема КУпАП.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні рішення.
Згідно імперативних приписів, закріплених у ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
За правилами, визначеними відповідними нормами КУпАП, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин адміністративного провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Згідно cт.cт. 254-256 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення - це офіційний документ, відповідним чином оформлений уповноваженою особою про вчинення діяння (діянь), яке (які) містить ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею КУпАП,є джерелом доказів у справах про адміністративні правопорушення. У ньому, крім іншого, зазначаються відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; прізвища, адреси свідків та потерпілих якщо вони є; пояснення, особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що докази долучені стороною обвинувачення при направлені матеріалів до суду для розгляду протоколу про адміністративне правопорушення є допустимими та належними, оскільки в силу виконання обов'язків уповноважена особа при оформленні протоколу про адміністративне правопорушення діяла в межах своїх повноважень.
Крім цього, суд апеляційної інстанції враховує, що дані докази були надані, з метою підтвердження повторності вчинення адміністративного правопорушення.
Як визначено п. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення.
Склад адміністративного правопорушення - це передбачена нормами права сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу в цілому. Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення знаходить свій прояв у дії чи бездіяльності, що заборонені адміністративним правом, та залежить від місця, часу, обставин і способу скоєння адміністративного правопорушення тощо, а також від причинного зв'язку між діянням і шкідливими наслідками цього діяння, вчинення протиправного діяння в минулому, його системності.
Суд, у відповідності з приписами ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що зазначені докази є достатніми для встановлення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, оскільки свідчать про повторність вчинення останнім аналогічного адміністративного правопорушення протягом року.
Щодо доводів апелянта про збирання доказів судом першої інстанції, апеляційний суд їх відхиляє, оскільки докази зібрані в межах встановлення особи водія та при оформленні протоколу про адміністративне правопорушення.
З приводу посилань на те, що відсутні докази підтвердження набрання законної сили постанов про притягнення до адміністративної відповідальності, суд апеляційної інстанції вважає їх непереконливими, оскільки посилаючись на дану обставину апелянт не надає суду доказів, які б спростували те, що останній не притягувався до відповідальності за ч.1 та ч. 2 ст. 130 КУпАП.
Також, доводи апелянта щодо розгляду справи за його відсутності, суд вважає необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 при врученні постанови про адміністративне правопорушення було роз'яснено порядок розгляду протоколу, який датований 10.11.2025, що вказує на те, що останній з 10.11.2025 по 03.03.2026 мав достатньо часу для підготовки пояснень по справі, а тому зазначені доводи є безпідставними.
Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що захисником ОСОБА_1 - адвокаткою Ничик А.В. неодноразово подавались заяви про відкладення розгляду справи, що свідчить про обізнаність учасника справи щодо її розгляду.
Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 у цій частині, з зазначених вище підстав.
Апеляційний суд, враховуючи встановлені обставини справи, дійшов висновків про скасування постанови Деснянського районного суду м. Києва від 03 березня 2026 року, якою ОСОБА_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КУпАП, з підстав зазначених вище.
Разом з цим, при розгляді апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції було встановлено підстави для визнання винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, а тому наявні підстави для ухвалення нового судового рішення у даній справі в межах протоколу про адміністративне правопорушення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Деснянського районного суду м. Києва від 03 березня 2026 року, - задовольнити частково.
Постанову судді Деснянського районного суду м. Києва від 03 березня 2026 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КУпАП - скасувати та ухвалити нове судове рішення у справі.
Визнати винним ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 130 КУпАП та накласти адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000,00 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на три роки, без конфіскації транспортного засобу.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665 грн. 60 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 05 травня 2026 року.
Суддя: Р.В. Березовенко