05 травня 2026 року місто Київ
Справа № 759/1551/25
Апеляційне провадження № 22-ц/824/8615/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О.В. (суддя-доповідач), суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 червня 2025 року (у складі судді Петренко Н.О.)
у справі за позовом Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
Короткий зміст позовних вимог
13 січня 2025 року позивач звернувся до суду із цим позовом, який мотивував тим, що між позивачем та відповідачем укладено договори: від 19.06.2019 № 2001336616201 на суму 38 200 грн; від 17.02.2021 № 1001816541501 на суму 40 000 грн.
Відповідач порушила умови договорів, не виконуючи зобов'язання щодо повернення кредиту, сплати процентів та комісій, унаслідок чого станом на 31.10.2024 утворилася заборгованість:
за договором від 19.06.2019 - 62 663,48 грн (38 186,97 грн - основний борг, 24 476,51 грн - проценти, 0 грн - комісія);
за договором від 17.02.2021 - 59 597,58 грн (33 519,23 грн - основний борг, 10,35 грн - проценти, 26 068 грн - комісія). Загальна сума заборгованості становить 122 261,06 грн.
Позивач направив відповідачу письмові вимоги про погашення заборгованості за адресою, зазначеною в анкеті, але заборгованість не погашена.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Святошинський районний суд м. Києва рішенням від 09 червня 2025 року позов задовольнив, стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість за кредитними договорами від 19.06.2019 № 2001336616201 та від 17.02.2021 № 1001816541501 у розмірі 122 261,06 грн, з яких:
за договором від 19.06.2019: 62 663,48 грн (38 186,97 грн - основний борг, 24 476,51 грн -проценти);
за договором від 17.02.2021: 59 597,58 грн (33 519,23 грн - основний борг, 10,35 грн - проценти, 26 068,00 грн - комісія).
Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» судовий збір 2 422,40 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_1 26 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Зазначає, що суд порушив правила об'єднання позовних вимог, оскільки банк в одній позовній заяві поєднав вимоги за двома різними кредитними договорами, які, на думку скаржника, мають самостійні підстави виникнення, окремий предмет доказування та повинні оцінюватися окремо.
Заперечує правомірність нарахування та стягнення комісії за договором від 17.02.2021, посилаючись на те, що така комісія фактично встановлена за дії банку, які за законом мають надаватися споживачеві безоплатно. Умова договору про сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною, а тому вимоги банку в частині стягнення 26 068 грн комісії є безпідставними.
Стверджує, що банк не довів належного погодження з нею всіх істотних умов кредитних договорів, зокрема умов щодо процентної ставки та інших складових вартості кредиту. Надана банком публічна пропозиція не може вважатися належним доказом, оскільки відсутнє підтвердження, що саме ця редакція діяла на момент укладення договорів і що вона була доведена до відома позичальника та ним прийнята.
Посилається на безпідставність нарахування процентів, оскільки вона є дружиною діючого військовослужбовця, призваного за мобілізацією, а тому відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» проценти за користування кредитом їй як дружині військовослужбовця не підлягали нарахуванню.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Позивач не скористався своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
У судове засідання учасники справи не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином в порядку ст. 128 ЦПК України: шляхом доставки судової повістки-повідомлення в електронний кабінет ЄСІТС.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 викладено позицію, що неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, а тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Ураховуючи викладене, колегія суддів ухвалила розглядати справу за відсутності учасників справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд встановив, що між Акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 укладено два кредитні договори:
від 19.06.2019 № 2001336616201 на суму 38 200,00 грн;
від 17.02.2021 № 1001816541501 на суму 40 000,00 грн.
Договори укладено шляхом підписання відповідачем анкети-заяви до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, що є договором приєднання відповідно до ст. 634 ЦК України. Відповідач підтвердила ознайомлення з умовами договорів, включаючи Публічну пропозицію АТ «ПУМБ», розміщену на сайті pumb.ua, та зобов'язалася виконувати їх.
Відповідно до умов договорів, відповідач зобов'язалася повернути кредитні кошти, сплатити проценти та, за договором від 17.02.2021, комісію за обслуговування кредитної заборгованості.
Відповідач порушила умови договорів, не здійснюючи належне погашення кредитів, процентів та комісій. Станом на 31.10.2024 заборгованість становить:
за договором від 19.06.2019 № 2001336616201 - 62 663,48 грн, з яких 38 186,97 грн - основний борг, 24 476,51 грн - проценти, 0 грн - комісія;
за договором від 17.02.2021 № 1001816541501 - 59 597,58 грн, з яких 33 519,23 грн - основний борг, 10,35 грн - проценти, 26 068,00 грн - комісія. Загальна сума заборгованості - 122 261,06 грн.
Позивач направив відповідачу письмові вимоги (повідомлення) про погашення заборгованості за адресою, зазначеною в анкеті ( АДРЕСА_1 ). Заборгованість не була погашена.
Позиція суду апеляційної інстанції
Заслухавши доповідь судді-доповідача Желепи О.В., переглянувши справу та перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції частково не відповідає.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, як це встановлено в частині першій статті 1048 ЦК України.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. 1069 ЦК України якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір плати за використання клієнтом коштів банку, яке не встановлене договором, не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами норм статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.
З наведеного слідує, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, то на нього покладено обов'язок надати докази на підтвердження видачі кредиту та його розміру, умов та порядку нарахування відсотків, комісій та інших сум, заявлених позивачем до стягнення.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 77 ЦПК України).
Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Задовольняючи позов у повному обсязі суд першої інстанції виходив із того, що обставини наведені в позовній заяві та додані до неї докази не спростовані відповідачем.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Скаржник зазначає, що є дружиною військовослужбовця, а тому має пільги передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема щодо не нарахування процентів за користування кредитом.
Колегія суддів частково визнає обґрунтованими ці доводи враховуючи таке.
Із витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб вбачається, що 27 квітня 1990 року був зареєстрований шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відповідно до довідки від 13 листопада 2025 року № 4494 ОСОБА_2 призваний на військову службу під час мобілізації та перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 25 травня 2022 року по дату видачі довідки.
Таким чином знайшли свої підтвердження доводи скарги про те, що скаржник є дружиною військовослужбовця, який бере участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
Водночас підстав для не нарахування їй відсотків за кредитними договорами в повному обсязі немає.
Приписи п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», щодо «не нарахування дружинам (чоловікам) військовослужбовців, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову» набрали чинності лише 18 травня 2024 року із набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-IX.
При цьому, як вбачається із матеріалів справи проценти за договором від 19.06.2019 № 2001336616201 нараховувалися лише до 30 серпня 2022 року.
Водночас проценти за користування кредитними коштами за договором від 17.02.2021 № 1001816541501 у розмірі 3,54 грн за період з травня по жовтень 2024 року дійсно вже не підлягали нарахуванню, а тому не підлягають стягненню із відповідача.
В апеляційній скарзі скаржник не заперечує факту отримання кредитних коштів у розмірі 40 000 грн за договором від 17.02.2021 № 1001816541501, водночас вказує про нікчемність умов договору в частині комісії, а тому безпідставність вимог щодо її стягнення в розмірі 26 068,00 грн.
Колегія суддів погоджується із такими доводами апеляційної скарги та вважає висновки суду в цій частині помилковими, виходячи з такого.
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (ч.ч. 1,2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування»).
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультрактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч.1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06. 2017 № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 11, ч. 5.ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У справі, що переглядається встановлено, що умовами кредитного договору від 17.02.2021 № 1001816541501 передбачено сплату позичальником щомісячної комісії за управління кредитом, яка становить 3,99 % від суми кредиту. Необхідність внесення плати за обслуговування кредиту, передбачена в Графіку платежів.
При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).
Враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення умов кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за комісією, є необґрунтованими з вищевказаних підстав і задоволенню не підлягають.
Оскільки положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати комісію за розрахунково-касове обслуговування є нікчемними, кошти, які були зараховані позивачем на погашення нарахованої комісії в сумі 4 788 грн, підлягають зарахуванню на погашення грошових зобов'язань в порядку, визначеному ст. 534 ЦК України.
Отже, з урахуванням умов кредитного договору, грошові кошти, які зараховані на погашення заборгованості за комісією в сумі 4 788 гривень, підлягають зарахуванню в такому порядку: в рахунок погашення заборгованості за процентами в сумі 6,81 грн (4 788 грн - 6,81 грн (розмір процентів після списання безпідставно нарахованих) = 4 781,19 грн (залишок); за основною сумою заборгованості за кредитом в сумі 4 781,19 грн (33 519,23 грн (розмір заборгованості за тілом кредиту) - 4 781,19 грн = 28 738,04 грн).
Таким чином з урахування часткового погашення відповідачем кредиту, заборгованість за кредитним договором від 17.02.2021 становить 28 738,04 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту.
Доводи про те, що позивач не довів належного погодження з нею всіх істотних умов кредитних договорів, зокрема умов щодо процентної ставки та інших складових вартості кредиту, а надана банком публічна пропозиція не може вважатися належним доказом, оскільки відсутнє підтвердження, що саме ця редакція діяла на момент укладення договорів і що вона була доведена до відома позичальника та ним прийнята колегія суддів відхиляє як безпідставні.
Із матеріалів справи вбачається, що з моменту підписання договору від 19.06.2019 та встановлення кредитного ліміту в розмірі 20 000 грн, останній неодноразово збільшувався та станом на 15.12.2020 становив 38 200 грн.
При цьому із виписки з особового рахунку ОСОБА_1 вбачається, що вона активно користувалася таким кредитним лімітом та частково здійснювала його погашення до червня 2021 року, водночас станом на 31 жовтня 2024 року утворилася заборгованість у розмірі 38 186,97 грн, що є тілом кредиту та підлягає безумовному поверненню, а також 24 476,51 грн процентів за користування такими коштами, що розраховані та нараховані позивачем у відповідності до погоджених сторонами правил та умов користування кредитним лімітом, а тому також підлягають стягненню.
Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем станом на 31 жовтня 2024 року становить 91 401,52 грн.
Доводи про порушення правил об'єднання позовних вимог колегія суддів також відхиляє як безпідставні та необґрунтовані враховуючи таке.
Згідно з ч. 1 ст. 20 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
У справі, що переглядається об'єднано позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за двома договорами: від 19.06.2021, який є договором банківського рахунку із можливістю його кредитування (використання кредитного ліміту) та від 17.02.2021, який є безпосереднім кредитним договором.
Указані вимоги пов'язані між собою аналогічними підставами виникнення правовідносин між сторонами (користування чужими грошовими коштами із правом їх неповернення протягом узгодженого сторонами строку за умови сплати процентів за таке користування), а також докази у справі (зокрема виписка за особовим рахунком відповідача) є рівноцінним доказом при вирішенні позовних вимог щодо кожного з договорів.
Інші доводи апеляційної скарги також зводяться до незгоди із рішення суду за відсутності переконливих доводів щодо порушення судом норм матеріального чи процесуального права, є неналежними та явно необґрунтованими, а тому колегія суддів їх відхилила.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки суд першої інстанції, правильно встановивши факт укладення між сторонами кредитних договорів, отримання відповідачем кредитних коштів та наявність у неї обов'язку щодо їх повернення, водночас не врахував нікчемність умов договору від 17.02.2021 № 1001816541501 у частині сплати щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості, безпідставність нарахування процентів за цим договором за період дії передбаченої законом пільги для дружини військовослужбовця, а також необхідність зарахування сплачених відповідачем коштів, віднесених банком на погашення комісії, у рахунок виконання основного грошового зобов'язання, рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості не може вважатися законним та обґрунтованим, а тому підлягає зміні в цій частині.
Із відповідача підлягає стягненню заборгованість за кредитними договорами в загальному розмірі 91 401,52 грн, яка складається із заборгованості за договором від 19.06.2019 № 2001336616201 у розмірі 62 663,48 грн, з яких 38 186,97 грн - основний борг, 24 476,51 грн - проценти, та заборгованості за договором від 17.02.2021 № 1001816541501 у розмірі 28 738,04 грн, що становить заборгованість за тілом кредиту. В іншій частині позовних вимог, зокрема щодо стягнення комісії та безпідставно нарахованих процентів за договором від 17.02.2021 № 1001816541501, слід відмовити.
Судові витрати
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позовні вимоги задоволено частково, а саме на 74,76 % (91 401,52 грн / 122 261,06 грн * 100%), а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1 811 грн (2 422,40 грн * 74,76 %).
Водночас з позивача на користь відповідача підлягає стягненню сплачений нею судовий збір у розмірі 1 146,40 грн (4 542 грн * 25,24 %).
Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 259, 263, 268, 367, 374, 376, 381-384, 389ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 червня 2025 року - змінити.
Зменшивши стягнуту з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість за кредитними договорами від 19.06.2019 № 2001336616201 та від 17.02.2021 № 1001816541501 з 122 261,06 грн до 91 401,52 грн.
Зменшити розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний Банк» заборгованості за договором № 1001816541501 від 17 лютого 2021 року з 59 597,58 грн до 28 738,04 грн.
Зменшити розмір стягнутого з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний Банк» судового збору з 2 422,40 грн до 1 811 грн.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 146,40 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач О.В. Желепа
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова
-