Справа № 752/4162/26 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/3399/2026 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
28 квітня 2026 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційними скаргами прокурора групи прокурорів у кримінальному провадженні - прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 16 березня 2026 року про відмову у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. Ромни Сумської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
підозрюваного ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_7 ,
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 19 березня 2026 року залишено без задоволення клопотання слідчого відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_9 , погоджене прокурором у кримінальному провадженні - прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_6 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відносно ОСОБА_8 .
Застосовано до підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_2 , в межах строку досудового розслідування, тобто по 12.05.2026 року включно.
Покладено на підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:
- прибувати до слідчого, в провадженні якого перебуватиме кримінальне провадження, прокурора та суду за першим викликом;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- не відлучатися за межі населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- утримуватися від спілкування зі свідками та іншими підозрюваними щодо обставин кримінального провадження;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснено підозрюваному ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що у разі невиконання покладених на нього обов'язків до нього може бути застосований більш суворий запобіжний захід.
Контроль за виконанням ухвали покладено на прокурора Київської міської прокуратури.
Строк дії ухвали до 12.05.2026 року, включно.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, прокурор групи прокурорів у кримінальному провадженні - прокурор відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_1 від 16.03.2026, якою відмовлено у задоволенні клопотання слідчого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_9 , погоджене прокурором групи прокурорів у кримінальному провадженні - прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_6 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №42025100000000007 від 16.01.2025 - скасувати, та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання слідчого про застосування відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у межах строків досудового розслідування, без визначення розміру застави.
Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, прокурор посилається на те, що за наслідком досудового розслідування, 12.03.2026 ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України.
У зв?язку з наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також забезпечення виконання підозрюваним процесуальних обов'язків, до Голосіївського районного суду м. Києва подано клопотання про застосування відносно підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, яке залишено без задоволення та одночасно обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_8 , слідчим суддею констатовано обгрунтованість підозри останньому та наявність ризиків, визначених ст. 177 КПК України, зокрема, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України, вчинене в умовах воєнного стану, тобто своїми умисними діями сприяє послабленню обороноздатності країни. При цьому, останній перебував у злочинній змові під час вказаної незаконної діяльності, яка здійснюється з дотриманням вимог конспірації та підготовки залучених до неї осіб, що передбачає обов'язок знищити докази такої діяльності за можливості їх розголошення, а тому, беручи до уваги вчинення ним тяжкого злочину, він може переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, зокрема незаконним шляхом виїхати за кордон, використовуючи при цьому відповідні зв'язки та матеріальні цінності.
Крім того, у ході досудового розслідування на даний час не встановлено та не допитано усіх осіб, яким відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, а тому ОСОБА_8 , перебуваючи на свободі, може незаконно впливати на свідків.
Серед оточення ОСОБА_8 є невстановлені учасники злочину, яких він може повідомити про факт виявлення їх злочинної діяльності та обставини, які стали відомі йому в ході проведення досудового розслідування, що унеможливить притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб, а тому ОСОБА_8 може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Проте, слідчим суддею проігноровано вимоги ч. 6 ст. 176 КПК України, яку визнано такою, що відповідає Конституції України (є конституційною), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 7-p(II)/2024 від 19.06.2024, чим грубо порушено КПК України, що відповідно до ст.ст. 409 та 412 КПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , також не погоджуючись із ухвалою слідчого судді, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 16.03.2026 та застосувати до ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло за адресою проживання: АДРЕСА_2 , у період часу із 22 год. 00 хв до 07 год. 00 хв наступної доби.
В апеляційній скарзі захисник зазначає, що вказана ухвала є незаконною та необгрунтованою, у зв?язку із чим має бути скасована апеляційним судом з огляду на наступне.
Щодо необгрунтованості підозри та відсутності у слідчого судді визначених законом підстав для застосування до ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту захисник зазначає, що ст. 114-1 КК України належить до Розділу 1 «Кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки» Особливої частини КК України.
Відповідно до п.п. 2, 9 ч.1 ст.1 Закону України «Про національну безпеку України» воєнна безпека - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від воєнних загроз; національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.
Відповідно до ч.1 ст.114-1 КК України перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.
Отже, кримінальне правопорушення, визначене у ст. 114-1 КК України, передбачає наявність у особи прямого умислу перешкодити ЗСУ здійснити захист державного суверенітету та територіальної цілісності України від воєнної загрози, який реалізується через створення перешкод або встановлення будь-яких обмежень у законній діяльності військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань України.
На підтвердження доводів клопотання слідчий надав протоколи НСРД, з яких можливо встановити лише бажання дружини допомогти своєму чоловікові, який дійсно є наркозалежним, уникнути бюрократичних перешкод в отриманні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на вказаних підставах.
Отже, описана в повідомленні про підозру подія не може переконати розумну та безсторонню особу про непричетність ОСОБА_8 до кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України, через що вказана підозра є необгрунтованою.
Проте прокурор взагалі не долучив до матеріалів клопотання про обрання запобіжного заходу витягу з додатку «Резерв+», з якого можливо було б встановити, що останній дійсно визнаний обмежено придатним. Також прокурор не долучив до матеріалів клопотання копії довідки ВЛК, в якій зазначена підстава, на якій останньому було встановлено цей статус.
У зв?язку з тим, що прокурор не надав копію довідки ВЛК, захисником у судовому засіданні було подано клопотання про витребування цієї довідки із ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою встановлення як факту отримання ОСОБА_10 статусу обмежено придатний, так і підстав для надання такого статусу з посиланням на конкретний діагноз та статті розкладу хвороб.
Проте у задоволенні заявленого клопотання слідчим суддею було відмовлено.
Отже, оскільки до клопотання не надано довідку ВЛК на підтвердження визнання ОСОБА_10 обмежено придатним та підстав для надання останньому відповідного статусу, з якої б можливо було встановити причинно-наслідковий зв'язок між поставкою останнього на облік на програму ЗПТ та визнання його обмежено придатним, свідчить про необгрунтованість підозри ОСОБА_11 .
Так, як зазначено вище, оскаржуваною ухвалою до ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту. Проте, до матеріалів клопотання не було додано доказів на підтвердження наявності ризиків, які б перешкоджали застосувати до ОСОБА_8 більш м'який запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту.
Вказаний ризик переховування від органів досудового розслідування та суду обґрунтовується слідчим у клопотанні тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_8 у випадку визнання його винним судом, що змусить останнього переховуватися від органів досудового розслідування.
Проте, хоча суворість покарання має враховуватись судом при оцінці ризику переховування, але як неодноразово зазначав Європейський суд у своїх рішеннях, ризик переховування (втечі) підозрюваного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть підтвердити існування реального ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна, і необхідність в утриманні під вартою відсутня. («Панченко проти Росії» (Panchenko v. Russia), § 106, «Летельє проти Франції», п. 43).
Одним із таких факторів є обґрунтованість підозри та обсягу наданих доказів.
Суд має пересвідчитись, що надані стороною обвинувачення докази можуть переконати стороннього та об'єктивного спостерігача у імовірній причетності особи до скоєного кримінального правопорушення.
Чим вище ступінь такого переконання об'єктивного спостерігача у причетності до скоєного правопорушення, тим вищий ризик переховування від органів досудового розслідування.
Всупереч викладеного, ані слідчий, ані прокурор, не надав жодного доказу, на підставі яких можна встановити як факт вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.114-1 КК України, так і причетність ОСОБА_8 до цього злочину.
Тому, посилання слідчого в клопотанні на тяжкість інкримінованого ОСОБА_8 злочину та суворість можливого покарання за подію, яка відбулася більше семи місяців тому, пов'язану із постановленням ОСОБА_10 на програму ЗПТ, наркозалежність якого не спростована жодним доказом у кримінальному провадженні, як і не підтверджено жодним доказом причинно-наслідковий зв'язок між поставкою його на облік та «можливе» визнання його обмежено придатним з цієї підстави, не може бути виключною підставою для обгрунтування існування даного ризику.
Більш того, вказаний ризик нівелюється обов'язком ОСОБА_8 здати закордонний паспорт відповідним державним органом.
Також, підозрюваний має сталі соціальні зв'язки та інші зв'язки із територією України, що підтверджується наступним:
- перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_12 ;
- є батьком малолітньої дитини ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка перебуває на його утриманні;
- має на утриманні непрацездатного батька ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Крім того, ОСОБА_8 є засновником та виконуючим обов'язки директора двох медичних центрів: ТОВ «Центр лікування залежності» та ТОВ «Центр психіатричної допомоги», які мають відповідні ліцензії на провадження діяльності за спеціальностями: наркологія, психіатрія, організація і управління охороною здоров'я.
У вказаних медичних центрах працює щонайменше шість працівників, перед якими ОСОБА_8 несе відповідальність з оплати їхньої праці.
При цьому, якісне функціонування вказаних медичних центрів неможливо без особистої присутності ОСОБА_8 на них, так як потребує організацію їх діяльності, у тому числі, забезпеченні необхідним медичними препаратами та обладнанням.
Наведені обставини підтверджують міцний зв'язок підозрюваного із місцем його проживання, що зменшує такий ризик, як переховування від органів досудового розслідування або втеча.
Крім того, згідно із ч.ч. 1, 5 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
Контроль за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, здійснюється на підставі Інструкції про порядок виконання органами Національної поліції ухвал слідчого судді, суду про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту та про зміну раніше обраного запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України №654 від 13.07.2016 р.
Таким чином, оскільки слідчому судді не було надано реальних доказів (фактів та/або інформації), які могли б дати підстави стверджувати про те, що підозрюваний дійсно може (має намір) саме переховуватися від органів досудового розслідування, що формують так званий «ризик переховування» з врахуванням викладених вище обставин, вважаємо, що цей ризик може бути нівельований застосуванням до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу у вигляді нічного домашнього арешту, порядок контролю за яким є ідентичним запобіжному заході у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Обгрунтовуючи ризик знищення речей та документів, слідчий зазнає, що ОСОБА_8 може знищити будь-яку із речей та документів, що має значення для кримінального провадження.
Проте, усі речі та документи, які нібито підтверджують вину останнього в описаному в повідомленні про підозру кримінальному правопорушенні вже вилучені органом досудового розслідування як за місцем проживання ОСОБА_8 , так і за адресою місцезнаходження медичних центрів, засновником яких він є.
Вилучені речі та документи зберігаються у органу досудового розслідування, у зв?язку із чим ОСОБА_8 фізично не зможе отримати до них доступ.
Отже, ризик знищення речей та документів відсутній.
Відповідно до ч.1 ст.65 КПК України свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань. Згідно із ч.1 ст.133 КПК України слідчий, прокурор під час досудового розслідування має право викликати підозрюваного, свідка, потерпілого або іншого учасника кримінального провадження у встановлених цим Кодексом випадках для допиту чи участі в іншій процесуальній дії. Відповідно до ч.1 ст.135 КПК України особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв?язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.
Отже, статус свідка набувається особою виключно після виклику її на допит у встановленому законом порядку.
Проте, слідчий не додав до клопотання доказів виклику будь-кого у якості свідка, а, отже, твердження останнього про те, що ОСОБА_8 може впливати на свідків є голослівним, за відсутністю доказів наявності цих свідків.
Отже, ризик незаконного впливу на свідків відсутній.
Обгрунтовуючи відсутність ризику перешкоджання підозрюваного кримінальному провадженню іншим чином, захисник зазначає, що у клопотанні зазначено, що серед оточення ОСОБА_8 є невстановлені учасники злочину, яких він може повідомити про факт виявлення їх злочинної діяльності, та обставини, які стали відомі йому в ході проведення досудового розслідування, що унеможливить встановлення та притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб, а тому ОСОБА_8 може перешкоджати кримінальному провадження іншим чином.
Проте, згідно наданих до клопотання протоколів проведення НСРД, у останніх відсутня будь-яка розмова ОСОБА_8 з іншими особами щодо здійснення постановки у медичних центрах, засновником яких він є, здорових людей на програму замісної підтримувальної терапії, видачі ним фальсифікованих медичних довідок, виписок та іншої медичної документації з метою уникнення останніми мобілізації чи отримання безпідставної відстрочки.
Тому наявність вказаного ризику, на думку адвоката, є надуманою.
У повідомленні про підозру ОСОБА_8 зазначена лише одна подія у період з 26.06.2025 р. по 07.08.2025 р., пов'язана із постановкою ОСОБА_10 на програму ЗПТ, який на думку органів досудового розслідування, не був наркозалежним, з метою уникнення ним мобілізації.
Тобто, інші події, які б вказували на систематичну участь ОСОБА_8 , як засновника медичних центрів, щодо взяття здорових людей (на думку органів досудового розслідування) на програму ЗПТ, надання фальсифікованих довідок, виписок та іншої документації, які потім використовуються та надаються до органів ТЦК та СП, а також медичних закладів для подальшого проходження ВЛК, як особи, що мають наркотичну залежність або інші вади здоров'я, пов'язані із систематичним вживання наркотичних засобів, відсутні.
Про відсутність інших подій підтвердив і прокурор у відповідь на запитання слідчого судді під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу.
Тому ризик продовження вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення після вручення останньому повідомлення про підозру, є нівельованим, оскільки за таких обставин не відповідає навіть здоровому глузду.
Таким чином, оскільки викладені вище обставини свідчать як про необгрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_8 інкримінованого йому злочину, так і про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, суд першої інстанції неправомірно застосував до останнього запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту. Тому апелянт вважає, що оскаржувана ухвала має бути скасована, а до ОСОБА_8 застосований більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло за адресою фактичного місця проживання у період часу із 22 год. 00 хв. до 07 год. 00 хв. наступної доби.
В поданих 28.04.2026 року додаткових поясненнях, захисник зазначив, що у кримінальному правопорушенні, яке є предметом досудового розслідування цього кримінального провадження, спеціальний умисел в діях ОСОБА_8 та інших осіб за твердженням прокурора полягає в усвідомленні, що вони своїми діями перешкоджали Збройним силам України накопичити необхідні людські ресурси для належної оборони держави в особливий період та бажали досягти саме цього результату - підриву обороноздатності держави.
Проте, матеріали, додані прокурором до клопотання про обрання запобіжного заходу, не підтверджують існування обставин, що свідчили б про усвідомлення ОСОБА_8 того, що він своїми діями перешкоджає ЗСУ накопичити необхідні людські ресурси для належної оборони держави в особливий період та що найголовніше бажав досягти саме цього результату - підриву обороноздатності держави.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, вислухавши доводи прокурора ОСОБА_6 , який підтримав подану ним апеляційну скаргу з наведених у ній підстав та просив відмовити у задоволенні скарги захисника, пояснення підозрюваного ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 , які заперечували проти апеляційної скарги прокурора та підтримали вимоги поданої захисником скарги, дослідивши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга прокурора ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно статей 7, 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у м. Києві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42025100000000007 від 16.01.2025, за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 368, ч. 2, 3 ст. 307 КК України.
Проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні доручено слідчій групі та визначено місцем проведення досудового розслідування Голосіївський район міста Києва, за місцем знаходження адміністративної будівлі Головного управління Національної поліції у місті Києві, що розташована за адресою: вулиця Антоновича, будинок 114, місто Київ.
Процесуальне керівництво у кримінальному провадженні здійснюється Київською міською прокуратурою.
Так, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, але не пізніше червня 2025 року, у громадянки України ОСОБА_15 за попередньою змовою із ОСОБА_8 , ОСОБА_12 та іншими невстановленими особами, виник прямий умисел на організацію перешкоджання законній діяльності ЗС України та інших військових формувань в особливий період, шляхом надання військовозобов'язаним медичних документів, в яких містяться завідомо неправдиві відомості про наявність у останнього захворювання, що в подальшому є підставою для визнання їх непридатними або обмежено придатними до військової служби.
Відповідно до злочинного задуму вказаних осіб, останні, будучи засновниками та керівниками приватних закладів охорони здоров'я, що реалізовують медичну програму для людей з опіоїдною залежністю, яка передбачає контрольований прийом препаратів (метадон або бупренорфін) для зменшення потягу до вуличних наркотиків, запобігання передозуванням та стабілізації життя - замісна підтримувальна терапія (далі ЗПТ), будуть здійснювати постановку здорових людей, тобто які не мають наркотичної залежності, на програму замісної підтримувальної терапії, як наркозалежних, з метою уникнення останніми мобілізації чи отримання безпідставної відстрочки, шляхом надання фальсифікованих довідок, виписок та іншої медичної документації, які потім використовуються та надаються до органів ТЦК та СП, а також медичних закладів для подальшого проходження ВЛК, як особи, що мають наркозалежність або інші вади здоров'я, пов'язані із системним вживанням наркотичних засобів.
Так, ОСОБА_15 за попередньою змовою із ОСОБА_8 , ОСОБА_12 та іншими невстановленими особами, з метою перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, після затримання 26.06.2025 працівниками ТЦК та СП її чоловіка - ОСОБА_10 , який перебував у розшуку, як особа, яка умисно уникає мобілізації, отримання повістки, проходження медичної комісії або виконання військового обов'язку, у період з 26.06.2025 по 07.08.2025 здійснили умисні дії, спрямовані на уникнення останнім мобілізації, шляхом фіктивної постановки останнього на програму ЗПТ до підпорядкованого їм приватного закладу охорони здоров'я, що реалізовує медичну програму ЗПТ на підставі відповідної ліцензії МОЗ, встановлення останньому діагнозу полінаркоманія внаслідок вживання психоактивних речовин, підтвердження вказаного діагнозу під час проходження ВЛК, що у свою чергу, відповідно до мобілізаційного законодавства України є підставою для визнання особи непридатним до військової служби.
При цьому, ОСОБА_15 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 та інші невстановлені особи усвідомлювали, що своїми умисними діями перешкоджають законній діяльності структурним підрозділам ЗС України, зокрема територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки (далі - ТЦК та СП), в проведенні мобілізаційних заходів, що полягають в підготовці та накопиченні військово-навчених людських ресурсів призовників, військовозобов'язаних та резервістів для комплектування посад, передбачених штатами військового часу.
Діючи на виконання спільного злочинного умислу, усвідомлюючи характер своїх злочинних дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та свідомо бажаючи їх настання, ОСОБА_15 за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, у невстановлені досудовим розслідуванням час та місці, вступила у попередню змову з ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , а також іншими невстановленими особами, з якими заздалегідь домовилась про спільне вчинення даного кримінального правопорушення, завчасно обумовивши із останніми роль кожного з них, під час його вчинення.
Так, згідно з досягнутими домовленостями та розподіленими обов'язками, ОСОБА_15 , будучи керівником кількох приватних закладів охорони здоров'я, що реалізовує медичну програму ЗПТ на підставі відповідної ліцензії МОЗ, будучи обізнаною про вимоги мобілізаційного законодавства України, звернулась із проханням до ОСОБА_12 , яка обіймала посаду лікаря у вказаних приватних закладах охорони здоров'я, здійснити дії, спрямовані на постановку її чоловіка - ОСОБА_10 на облік як наркозалежного, з подальшим встановленням відповідного діагнозу та призначенням ОСОБА_10 лікування, яке передбачає вживання психоактивних речовин, виписку рецептів на них.
Водночас відповідно до спільного злочинного плану останніми визначено приватний заклад охорони здоров'я ТОВ «ЦЕНТР ЛІКУВАННЯ ЗАЛЕЖНІСТІ» (код ЄДРПОУ 43295162), де засновником та директором є ОСОБА_8 , з відома та погодження якого мали здійснити постановку на облік як наркозалежного ОСОБА_10 .
У свою чергу, ОСОБА_12 , усвідомлюючи характер своїх злочинних дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та свідомо бажаючи їх настання, розуміючи, що своїми умисними діями перешкоджає законній діяльності органів військового управління, зокрема ТЦК та СП, на виконання взятих на себе зобов'язань перед ОСОБА_15 у період з 26.06.2025 по 07.08.2025, діючи на виконання спільного злочинного плану, за невстановлених обставин постановила на облік як наркозалежного ОСОБА_10 та виконала інші дії, заздалегідь визначені останніми, на створення передумов для отримання ОСОБА_10 діагнозу полінаркоманія.
Результатом вказаних дій ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 та інших невстановлених осіб, стало фіктивне набуття статусу обмежено придатного ОСОБА_10 з подальшим відображенням в додатку «Резерв+» щодо останнього.
12.03.2026 року ОСОБА_8 було повідомлено про те, що він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України, тобто в організації вчинення дій, спрямованих на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, вчиненого за попередньою змовою групою осіб.
13.03.2026 року слідчий відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_9 , за погодженням з прокурором у кримінальному провадженні - прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_6 , звернувся до слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва з клопотанням про застосування до підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В обґрунтування клопотання слідчий посилався на те, що з урахуванням викладеного, а також наявністю обгрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, сторона обвинувачення вважає, що ОСОБА_8 , необхідно обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки він вчинив злочин, за який законом передбачено покарання строком до 8 років позбавлення волі та згідно ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів.
Підозра ОСОБА_8 обгрунтовується доказами, які зібрані у кримінальному провадженні, а саме:
- Протоколом про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 22.07.2025;
- Протоколом про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 10.11.2025;
- Іншими матеріалами, зібраними під час проведення досудового розслідування у їх сукупності.
Метою обрання відносно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу згідно ст. 177 КПК України є забезпечення виконання ним як підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
- переховуватись від органів досудового розслідування та суду;
- знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
- незаконно впливати на свідків;
- вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Враховуючи викладене, а також те, що:
- ОСОБА_8 усвідомлюючи тяжкість покарання, яке йому загрожує в разі винесення обвинувального вироку суду, з метою уникнення від кримінальної відповідальності може втекти з місця проживання у місті Київ, відомого органу досудового розслідування, та переховуватись поза відомим місцем проживання;
- у ході досудового розслідування не встановлено та не допитано усіх осіб, відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, а тому ОСОБА_8 , перебуваючи на свободі, може незаконно впливати на свідків та інших осіб, яким можуть бути відомі ці обставини;
- слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обгрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України.
Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
- серед оточення ОСОБА_8 є невстановлені учасники злочину, яких він може повідомити про факт виявлення їх злочинної діяльності та обставини, які стали відомі йому в ході проведення досудового розслідування, що унеможливить встановлення та притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб, а тому ОСОБА_8 може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
- у зв?язку із продовженням здійснення діяльності медичних установ, в разі обрання ОСОБА_8 запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, він зможе продовжити вчинення злочинів, переховуватися від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, крім того може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні медичні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення досудового розслідування.
Таким чином, враховуючи наявність обгрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 вказаного кримінального правопорушення, ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме, того, що підозрюваний може переховується від органів досудового розслідування, виїхати за межі України, має достатні можливості для того щоб негативно впливати на хід досудового розслідування та судового розгляду шляхом незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, приховування, знищення чи спотворення речових доказів, може вчиняти інші кримінальні правопорушення - до нього необхідно застосувати лише запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 19 березня 2026 року залишено без задоволення клопотання слідчого відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_9 , погоджене прокурором у кримінальному провадженні - прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_6 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відносно ОСОБА_8 .
Застосовано до підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_2 , в межах строку досудового розслідування, тобто по 12.05.2026 року включно.
Покладено на підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:
- прибувати до слідчого, в провадженні якого перебуватиме кримінальне провадження, прокурора та суду за першим викликом;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- не відлучатися за межі населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- утримуватися від спілкування зі свідками та іншими підозрюваними щодо обставин кримінального провадження;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснено підозрюваному ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що у разі невиконання покладених на нього обов'язків до нього може бути застосований більш суворий запобіжний захід.
Контроль за виконанням ухвали покладено на прокурора Київської міської прокуратури.
Строк дії ухвали до 12.05.2026 року, включно.
Приймаючи таке рішення, слідчий суддя виходив з того, що прокурором не доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.
Оскільки при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу прокурор довів обставини, передбачені пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 194 КПК України, але не довів обставину, передбачену пунктом 3 ч. 1 цієї статті, то слідчий суддя, керуючись ч. 4 ст. 194 КПК України, враховуючи встановлені обставини, наведені вище, щодо вчинення кримінального правопорушення та особи підозрюваного, дійшов висновку про наявність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покладання на підозрюваного обов'язків, з передбаченого частиною п'ятою цієї статті переліку.
Таким чином, слідчий суддя вважав, що для запобігання доведеним прокурором ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки, виконання покладених на підозрюваного ОСОБА_8 обов'язків, є необхідним та достатнім застосування щодо останнього запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем його проживання.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Положеннями ч. 2 ст. 177 КПК України передбачено, що підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При вирішенні клопотання про застосування запобіжного заходу для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд згідно змісту вимог ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Положеннями ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97 ВР (далі - Конвенція) визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Відповідно до п. «с» ч.1 ст. 5 Конвенції, законними є арешт або затримання особи, здійснені з метою допровадження особи до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно пунктів 57-59 рішення Європейського суду з прав людини «Корнійчук проти України» від 30.01.2018, суд нагадує, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки воно коротке, має бути переконливо продемонстроване органами влади. Обов'язок посадової особи, яка відправляє правосуддя, надавати відповідні та достатні підстави затримання - на додаток до наявності обґрунтованої підозри - покладається на неї з моменту ухвалення першого рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, тобто «негайно» після затримання (див. рішення у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova [GC]), заява № 23755/07, пункти 87 та 102, ЄСПЛ 2016 (витяги)). Більше того, вирішуючи питання про звільнення або подальше тримання особи під вартою, органи влади зобов'язані розглянути альтернативні заходи забезпечення її явки до суду (див. рішення у справі «Ідалов проти Росії» [ВП] (Idalov v. Russia [GC]), заява № 5826/03, пункт 140, від 22 травня 2012 року).
До обґрунтувань, які відповідно до практики Суду вважаються «відповідними» та «достатніми» доводами, входять такі підстави, як небезпека переховування від слідства, ризик чинення тиску на свідків або фальсифікації доказів, ризик змови, ризик повторного вчинення злочину, ризик спричинення порушення громадського порядку, а також необхідність захисту затриманого (див. рішення у справі «Ара Арутюнян проти Вірменії» (Ara Harutyunyan v. Armenia), заява № 629/11, пункт 50, від 20 жовтня 2016 року, з подальшими посиланнями).
Презумпція завжди діє на користь звільнення. Національні органи судової влади повинні, з дотриманням принципу презумпції невинуватості, дослідити всі факти, що свідчать на користь чи проти існування згаданої вимоги про громадський порядок або виправдовують відступ від норми статті 5, та мають навести їх у своїх рішеннях щодо клопотань про звільнення. По суті, саме на підставі причин, наведених у цих рішеннях, та встановлених фактів, зазначених заявником у своїх скаргах, суд має дійти висновку про наявність або відсутність порушення пункту 3 статті 5 (див., серед інших джерел, згадане рішення у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova [GC]), пункти 89 та 91). Аргументи на користь чи проти звільнення не повинні бути «загальними та абстрактними» (див. рішення у справі «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia), заяви №№ 46133/99 та 48183/99, пункт 63, ЄСПЛ 2003-IX (витяги)). Якщо законодавство передбачає презумпцію щодо факторів, які стосуються підстав продовження тримання під вартою, то існування конкретних фактів, що переважають принцип поваги до особистої свободи, має бути переконливо продемонстровано (див. рішення у справі «Ілійков проти Болгарії» (Ilijkov v. Bulgaria), заява № 33977/96, пункт 84 in fine, від 26 липня 2001 року).
Перевіряючи доводи та обставини, на які посилався слідчий у клопотанні, колегія суддів доходить до висновку про те, що наведені у клопотанні дані та долучені до клопотання докази переконливо свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України, та доведено існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
На основі наданих органом досудового розслідування матеріалів, які обґрунтовують клопотання, колегія суддів встановила, що зазначені у клопотанні обставини підозри підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних.
Зокрема, підозра у вчиненні ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України, обґрунтовується зібраними у кримінальному провадженні доказами у їх сукупності, а саме: протоколом про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 22.07.2025; протоколом про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 10.11.2025; іншими матеріалами, зібраними під час проведення досудового розслідування у їх сукупності, які у своїй сукупності та взаємозв'язку підтверджують вчинення ОСОБА_8 інкримінованого йому кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб.
Крім того, на переконання колегії суддів слідчим у клопотанні та прокурором в судовому засіданні доведено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Зокрема ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України (переховуватись від органів досудового розслідування та суду) обґрунтовується тим, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні злочину, який у відповідності до положень ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжкого злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років. Вказана обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Зазначене узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Співставлення можливих негативних наслідків для підозрюваного у вигляді його можливого ув'язнення у невизначеному майбутньому з можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі у найближчій перспективі доводять, що цей ризик є достатньо високим безвідносно стадії кримінального провадження та характеру слідчих та процесуальних дій, які належить провести органу досудового розслідування.
Вказані обставини у сукупності з іншими матеріалами кримінального провадження підтверджують наявність ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду.
Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України (впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні) є наявним, оскільки враховуючи обізнаність ОСОБА_8 про осіб, які давали показання у кримінальному провадженні, він може здійснити спроби впливу на них з метою зміни наданих показань, що в подальшому виключить надання ними правдивих і повних показань під час досудового розслідування і судового розгляду.
При оцінці зазначеного ризику, слідчий суддя враховує встановлений нормами КПК України порядок безпосереднього сприйняття судом показів від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, із забезпеченням права підозрюваного, обвинуваченого на одночасний та перехресний допит. Так, суд під час судового провадження може обґрунтовувати свої висновки лише на показах, які він безпосередньо сприймав, отримав усно від свідків (ст. 23 КПК України). Тобто ризик незаконного впливу на свідків існує як на початковому етапі кримінального провадження, так і на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показів від свідків та дослідження їх судом.
Отже, на даний час існує загроза того, що підозрюваний може здійснити дії, спрямовані на вплив у позапроцесуальний спосіб на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, з метою надання ними органу досудового розслідування недостовірних показань щодо участі та ролі ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення або відмови від надання показань для уникнення останнім кримінальної відповідальності.
Наявність існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України (вчинити інше кримінальне правопорушення) обґрунтовується тим, що ОСОБА_8 інкриміновано вчинення кримінального правопорушення проти основ національної безпеки, в період воєнного стану, за попередньою змовою групою осіб. Вчинення зухвалого злочину проти національної безпеки в період воєнного стану, за умов, коли ОСОБА_8 в будь-який момент міг припинити свої злочинні дії, свідчить про антиукраїнську направленість його дій та те, що ним може бути вчинене інше аналогічне кримінальне правопорушення проти основнаціональної безпеки.
З огляду на зазначене, підозрюваний з високою долею ймовірності може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з тим, що у судовому засіданні не знайшли свого підтвердження доводи сторони обвинувачення про існування ризиків того, що підозрюваний може вчинити дії, передбачені п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки, окрім формального посилання у змісті клопотання на наявність ризику знищити, сховати або спотворити речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення та ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, будь-яких доводів в обґрунтування можливості ОСОБА_8 вчинити зазначені дії, в ході розгляду клопотання прокурором наведено не було. У зв'язку з цим слідчий суддя правильно вважав недоведеним наявність ризиків, передбачених п. 2, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, з чим погоджується і колегія суддів.
Отже, як встановлено колегією суддів під час апеляційного розгляду справи, слідчим у клопотанні та прокурором в судовому засіданні доведено наявність ризиків, передбачених 1 ст. 177 КПК України, зокрема, можливість підозрюваного ОСОБА_8 переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Однак, застосовуючи щодо підозрюваного запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, слідчий суддя не в повній мірі дотримався вимог кримінального процесуального законодавства України, не співставив існуючі у справі ризики, характер кримінального правопорушення та його наслідки, з реальною можливістю забезпечити цим запобіжним заходом впевненість у тому, що ОСОБА_8 не буде порушувати покладені на нього процесуальні обов'язки, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування щодо підозрюваного виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не обґрунтувавши належним чином такий висновок.
На думку колегії суддів, станом на день розгляду клопотання слідчим суддею, слідчим у поданому ним клопотанні та прокурором у судовому засіданні доведено необхідність застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки встановлені судом обставини свідчать про те, що на даний час існують ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, та жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти таким ризикам.
Наявність обставин, які б давали підстави вважати про достатність застосування більш м'якого запобіжного заходу щодо ОСОБА_8 , ніж тримання під вартою, колегією суддів, зважаючи на інкриміноване підозрюваному правопорушення, не встановлено.
Даних, які б унеможливлювали утримання ОСОБА_8 під вартою, матеріали судового провадження не містять та колегією суддів не встановлено.
Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
У рішенні «Летельє проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що національні судові органи повинні брати до уваги усі обставини справи, та зважати на наявність суспільного інтересу, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», колегія суддів вважає за необхідне на даній стадії досудового розслідування застосувати щодо підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів може виявитися недостатнім для забезпечення існуючих ризиків, що узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону і правовими позиціями ЄСПЛ.
На переконання колегії суддів, таке обмеження права ОСОБА_8 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
Приходячи до такого висновку, колегія суддів особливо враховує, що згідно ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
За таких обставин, виходячи з положень п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали.
Доводи сторони захисту про необґрунтованість повідомленої ОСОБА_8 підозри, та те, що у останнього не було умислу на вчинення інкримінованого йому злочину, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки наведені у клопотанні дані, виклад яких зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, на даному етапі досудового розслідування свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України.
Враховуючи, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на вищенаведені дані, у колегії суддів наявні підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення винуватості чи її відсутності у особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Твердження апелянта про недоведеність органом досудового розслідування існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, колегією суддів не приймаються до уваги та не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Ризики, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
Наведені захисником відомості про особу підозрюваного, з посиланням, зокрема, на те, що ОСОБА_8 має стійкі соціальні зв'язки, дружину, дитину та батька на утриманні, та до кримінальної відповідальності не притягався, не спростовують висновків про існування ризиків у кримінальному провадженні та не є достатніми підставами для застосування щодо підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу.
Постановляючи нову ухвалу, колегія суддів, з урахуванням обґрунтованості підозри ОСОБА_8 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1КК України, тяжкості та конкретних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, даних про особу ОСОБА_8 , враховуючи його вік, стан здоров'я та майновий стан, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також оцінюючи ступінь порушення загальносуспільних прав та інтересів, приходить до висновку про необхідність застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним процесуальних обов'язків.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Беручи до уваги викладене, а також майновий та сімейний стан підозрюваного, інші дані про його особу, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, обставини, тяжкість та суспільну небезпеку кримінального правопорушення, колегія суддів вважає за необхідне визначити підозрюваному заставу у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 133 120 гривень, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, оскільки вважає, що саме такий розмір застави буде достатнім стримуючим засобом, який здатен забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки підозрюваного.
На переконання колегії суддів, на даному етапі розслідування лише такий запобіжний захід зможе дієво запобігти ризикам, доведеним прокурором, що виключає можливість застосування відносно підозрюваного ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу.
З урахуванням вимог ч. 4 ст. 196, ч. 1 ст. 197 КПК України, колегія суддів, дійшовши висновку про необхідність скасування ухвали слідчого судді та застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням застави, вважає за необхідне визначити дату закінчення дії ухвали про застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою у межах строку досудового розслідування, тобто до 11.05.2026 року включно.
За таких обставин, виходячи з положень п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково, ухвала слідчого судді - скасуванню з постановленням нової ухвали про часткове задоволення клопотання слідчого та застосування щодо підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою з одночасним визначенням застави в порядку, передбаченому п. 2 ч. 5 ст. 183 КПК України, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Керуючись ст.ст. 176,177, 178, 183, 194, 199, 309, 376, 404, 407, 409, 418, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , -залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора групи прокурорів у кримінальному провадженні - прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_6 - задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 16 березня 2026 року - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві старшого лейтенанта поліції ОСОБА_9 , яке погоджене прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_6 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - задовольнити частково.
Застосувати до ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у межах строку досудового розслідування, до 11.05.2026 року включно.
Взяти підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під варту в залі суду негайно.
Одночасно визначити підозрюваному ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , альтернативний запобіжний захід у виді застави в розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що відповідно становить 133120 (сто тридцять три тисячі сто двадцять) гривень у національній грошовій одиниці.
Застава може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на розрахунковий рахунок Київського апеляційного суду (м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, код ЄДРПОУ суду 42258617, банк ГУ ДКС України в місті Києві, код банку - 820172, номер рахунку за стандартом IBAN: UA068201720355289002001082186).
У разі внесення застави у визначеному судом розмірі, вважати, що до підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , застосовано запобіжний захід у виді застави.
На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України, у разі внесення застави, покласти на підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов'язки:
- прибувати за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду;
- не відлучатися за межі населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- утримуватись від спілкування зі свідками та іншими підозрюваними щодо обставин даного кримінального провадження;
- повідомляти слідчого, прокурора, слідчого суддю чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави, обчислювати з дня внесення застави до 11 травня 2026 року.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора у кримінальному провадженні.
Роз'яснити підозрюваному, що у разі внесення застави у визначеному в даній ухвалі розмірі оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення застави на розрахунковий рахунок Київського апеляційного суду, має бути наданий уповноваженій особі ДУ «Київський слідчий ізолятор» чи іншої установи де підозрюваний перебуває під вартою.
Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена особа ДУ «Київський слідчий ізолятор» чи іншої установи, де підозрюваний перебуває під вартою, негайно має здійснити розпорядження про звільнення ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти та повідомити усно і письмово слідчого, прокурора та слідчого суддю.
У разі внесення застави та з моменту звільнення підозрюваного з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної в даній ухвалі, підозрюваний зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
З моменту звільнення з-під варти, у зв'язку з внесенням застави, підозрюваний ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомленим, не з'явиться за викликом слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні застави обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4