Справа № 761/1503/26 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/3224/2026 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
28 квітня 2026 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 та апеляційною скаргою власника майна ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 30 січня 2026 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025110000000582 від 10.07.2025 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_9 ,
представника власника майна ОСОБА_7 ,
власника майна ОСОБА_6 ,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 30 січня 2026 рокузадоволено клопотання старшого слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_10 , погоджене прокурором відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_9 про арешт майна.
Накладено у кримінальному провадженні №12025110000000582 від 10.07.2025 арешт на майно, вилучене 12.01.2026 під час затримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою - АДРЕСА_1 , а саме на:
- автомобіль «Toyota Sequoia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 ;
- мобільний телефон «Iphonе 12 Pro мах» з абонентським номером НОМЕР_3 ;
- грошові кошти у сумі 500 доларів США, купюрами по 100 доларів США: QH37706980А, QH37706979A, QH 37706978A, QK32758697B, QK32758698B;
- грошові кошти у сумі 210 гривень.
Заборонено відчуження, розпорядження та користування вказаним майном.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , та власник майна ОСОБА_8 подали апеляційні скарги.
Представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просив поновити строк на оскарження ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 30.01.2026, пропущений з поважних причин, скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 30.01.2026 року у справі №761/1503/26, та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання.
В обґрунтування апеляційної скарги адвокат посилається на те, що ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 30.01.2026 року є незаконною, необгрунтованою, прийнятою з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 411 КПК України, виходячи з наступного.
Арештоване судом майно було вилучене 12.01.2026, під час затримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_6 було затримано без ухвали слідчого судді на підставі п. 2 ч. 1 ст. 208 КПК України: якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак ні тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.
Адвокат зазначає, що щатримання ОСОБА_6 було незаконним, виходячи з того, що відсутні ознаки чи очевидці, які б вказували на те, що ОСОБА_6 вчинив злочин, а повідомлення про підозру останньому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 189 КК України, є очевидно необгрунтованим.
Таким чином, з матеріалів затримання вбачається відсутність як правових так і фактичних підстав для затримання ОСОБА_6 .
Саме затримання ОСОБА_6 проводилось з порушенням його прав, передбачених ст. 11 КПК України, ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З відеозапису з камер спостереження, на якому зафіксовано затримання підозрюваного, вбачаються умисні дії службових осіб правоохоронних органів, які застосовували фізичну силу, наносили умисні удари ногами, руками по тілу та головах затриманих осіб, чинили психологічний тиск на осіб, словесно ображали їх та принижували, що має ознаки катування згідно положень ст. 11 КПК України, ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Очевидне умисне порушення службовими особами правоохоронних органів вказаних вище положень свідчать про незаконність затримання ОСОБА_6 .
Таким чином, отримані речі під час незаконного затримання ОСОБА_6 є недопустимими доказами, зважаючи на положення ст. 87 КПК України.
Також представник власника майна зазначає, що судом не враховано, що матеріали кримінального провадження №12025110000000582 від 10.07.2025 року не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів злочинної діяльності ОСОБА_6 , визнання мобільних телефонів речовими доказами має формальний характер.
Згідно пред'явленої підозри від 13.01.2026 року, ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених:
- ч. 4 ст. 189 КК України, а саме: вимагання - вимога передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим, вчиненому повторно за попередньою змовою групою осіб, вчинене в умовах воєнного стану;
- ч. 4 ст. 189 КК України, а саме: вимагання - вимога передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим, вчиненому повторно за попередньою змовою групою осіб, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, вчинене в умовах воєнного стану.
Тобто, згідно пред'явленої підозри, сторона обвинувачення вбачає у самому лише перебуванні ОСОБА_6 у автомобілі, ознаки вчинення «вимагання» по відношенню до потерпілої особи.
ОСОБА_6 не інкримінується висловлення у будь-якій формі будь-яких вимог до потерпілих, а також не інкримінується висловлення у будь-якій формі будь-яких погроз до потерпілих (з матеріалів справи вбачається, що потерпілі, свідки взагалі з ОСОБА_6 не знайомі, ніколи з ним не контактували і ніколи його не бачили, в т.ч. під час розслідуваних подій). Слідча дія - пред'явлення особи до впізнання потерпілим, свідкам щодо ОСОБА_6 не проводилась.
ОСОБА_6 також не інкримінується вчинення жодних інших, які б підпадали під ознаки та мали б ознаки іншої співучасті у вчиненні злочину, що передбачені положеннями ст. 27 КК України (виконавець, організатор, підбурювач, пособник).
При цьому, жодними доказами не підтверджується також те, що ОСОБА_6 був обізнаний про предмет та мотиви спілкування інших осіб, в т.ч. ОСОБА_11 з потерпілими, чи взагалі перебування ОСОБА_6 у автомобілі.
Всі свідки, потерпілі жодних показів проти підозрюваного ОСОБА_6 не надавали.
Слідча дія - пред'явлення особи до впізнання щодо ОСОБА_6 не проводилась у зв?язку з відсутністю будь-яких показів зі сторони потерпілих осіб, свідків щодо причетності ОСОБА_6 до розслідуваних подій.
Тобто, вбачається, що повідомлення про підозру ОСОБА_6 у вчиненні вимагання, складена стороною обвинувачення виключно на надуманих припущеннях, які не доводяться матеріалами справи, а причетність ОСОБА_6 до розслідуваних подій пов'язується виключно з його перебуванням в автомобілі, в якому також перебував інший підозрюваний ОСОБА_11 , який пізніше спілкувався з потерпілими.
Жодних належних, достовірних, допустимих доказів того, що ОСОБА_6 входив у злочинну групу, був обізнаний про змову та наміри злочинної групи та вчиняв кримінальні правопорушення за 4 ст. 189 КК України, матеріали справи, надані стороною обвинувачення на доведення обгрунтованості повідомлення про підозри, відсутні.
Повідомлення про підозру є необгрунтованим, так як не містить вказівки на дії ОСОБА_6 , які містили б склад кримінальних правопорушень, передбачених ст. 189 КК України, та могли б бути кваліфіковані за ч. 4 ст. 189 КК України, в т.ч. у складі групи. Докази такого також відсутні.
Матеріали справи не містять доказів того, що транспортний засіб фігурував під час здійснення досудового розслідування будь-яким чином, на підтвердження обставин, викладених у повідомленні про підозру.
В протоколах про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії відповідно до ст. 260 КПК України аудіо-, відеоконтроль особи (яка проводилась щодо ОСОБА_12 ) не зафіксовані обставини причетності ОСОБА_6 , в т.ч. з використанням транспортного засобу, до інкримінованих кримінальних правопорушень, він там взагалі не згадується.
Також матеріали справи не містять жодних доказів того, що ОСОБА_6 спілкувався, контактував з потерпілими, свідками чи іншими підозрюваними особами у справі, з використанням вилученого телефону.
Під час огляду телефонів ОСОБА_13 , ОСОБА_14 не зафіксовані обставини причетності ОСОБА_6 до інкримінованих кримінальних правопорушень, він там взагалі не згадується.
У протоколах про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, відповідно до ст. 263 КПК України зняття інформації з електронних комунікаційних мереж, які проводились щодо ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 , не зафіксовані обставини причетності ОСОБА_6 до інкримінованих кримінальних правопорушень, він там взагалі не згадується, він ні з ким не спілкувався, в т.ч. за допомогою вилученого мобільного телефону.
За таких обставин, апелянт вказує, що відсутні дані про те, що на зазначених речах залишилися будь-які сліди злочину.
За відсутності обгрунтованої підозри застосування арешту майна з метою можливої подальшої конфіскації є неприпустимим, оскільки суперечить вимогам кримінального процесуального закону та порушує право власності, гарантоване Конституцією України та міжнародними договорами.
Так, зазначене майно було вилучене 12.01.2026, й на думку сторони захисту, у сторони обвинувачення було достатньо процесуального часу для дослідження такого майна, зокрема, як мінімум призначення відповідних експертних досліджень та/або залучення відповідних спеціалістів з тим, щоб дійсно підтвердити відповідність такого майна критеріям речових доказів.
По меншій мірі, сторона обвинувачення об'єктивно мала вдосталь процесуального часу для того, щоб у суворій відповідності до вимог кримінального процесуального закону України вказати, яке конкретно доказове значення має вилучене майно, яке належить ОСОБА_6 , з огляду на відповідні положення вимог ч. 1 ст. 98 КПК України.
Натомість з аналізу поданого клопотання вбачається, що окрім формального цитування відповідних положень КПК України та фабули кримінального провадження, будь-якого конкретного доказового значення слідчим зазначено не було, як і не було долучено до клопотання будь-яких процесуальних документів, які б містили доказове значення та стосувались саме майна, на арешті якого слідчий наполягає.
Таким чином, відсутні підстави для накладення арешту на вилучене майно ОСОБА_6 , так як стороною обвинувачення не доведено, що:
- транспортний засіб та мобільний телефон мають ознаки речового доказу за ст. 98 КПК України;
- транспортний засіб та мобільний телефон містять інформацію, яка має значення для досудового розслідування.
Виходячи з вищевикладеного, адвокат вказує, що не доведена мета та завдання арешту транспортного засобу та мобільного телефону.
Підсумовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначив, що ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 30.01.2026 року є незаконною та підлягає скасуванню у зв?язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Власник майна ОСОБА_8 у своїй апеляційній скарзі просила поновити строк на оскарження ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 30.01.2026 року по справі №761/1503/26, пропущений з поважних причин, скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 30.01.2026 року, якою накладено арешт на автомобіль «Toyota Sequoia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , власницею якого є ОСОБА_8 , та якою заборонено відчужувати, розпоряджатися та користуватися вказаним майном та в цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити у накладенні арешту на автомобіль «Toyota Sequoia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , власницею якого є ОСОБА_8 .
Обгрунтовуючи свою апеляційну скаргу, власниця майна вказує, що ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 30.01.2026 року в частині арешту автомобіля є незаконною, а тому підлягає скасуванню.
Як вбачається з ухвали, суд зробив висновки про те, що власником транспортного засобу, який вона придбала 01.02.2025 року, тобто до реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 30.10.2025 року, є ОСОБА_6 .
Арештований транспортний засіб перебуває виключно у її приватній власності.
ОСОБА_8 вказує, що розгляд клопотання про арешт ТЗ відбувся без її участі, про судове засідання її ніхто не повідомив, тим самим, суд грубо порушив вимоги ч. 1 ст. 172 КПК України та позбавив її, як власника майна, можливості висловити позицію щодо позбавлення останньої права володіння, користування та розпорядження її транспортним засобом.
Окрім того, зі змісту ухвали не зрозуміло з яких саме підстав суд дійшов до висновку, що автомобіль має ознаки речових доказів по справі, обмежившись лише формальним висновком про те, що «слідчим та матеріалами клопотання доведено, що вилучене під час обшуку майно зберегло на собі сліди вчинення злочину, містить інформацію про обставини його вчинення та є доказом у кримінальному провадженні».
При цьому, яким чином транспортний засіб може зберегти сліди вчинення злочину, а саме вимагання грошових коштів групою осіб, вчинене в умовах воєнного стану, що інкримінується підозрюваним особам, в судовому рішенні не вказано.
Виходячи з такого, власник майна вважає, що автомобіль не є та не може бути ані предметом, ані знаряддям вчинення інкримінованих протиправних дій.
При цьому, власниця майна є матір'ю трьох дітей, та автомобіль є необхідним для її нормального життя та життя дітей, без якого вона не має об'єктивної змоги забезпечувати відвідування школи, позакласних занять, гуртків дітей, що не було враховано судом.
Тому рішення суду про накладення арешту також підлягає скасуванню з тих підстав, що судом не було мотивовано в рішенні суду розумність та співрозмірність обмеження права власності ОСОБА_8 завданням та меті кримінального провадження.
В судове засідання не з'явилась власник майна ОСОБА_8 , про дату, час та місце судового засідання її повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності власника майна, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення власника майна ОСОБА_6 та його представника - адвоката ОСОБА_7 , які підтримали свою апеляційну скаргу та апеляційну скаргу ОСОБА_8 , а також просили їх задовольнити, думку прокурора ОСОБА_9 , який стосовно апеляційних скарг заперечував, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга власника майна ОСОБА_8 задоволенню повністю з наступних підстав.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно статей 7, 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 частини третьої статті 395 КПК України якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
За змістом частини першої статті 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Відповідно до вимог частини другої статті 113 КПК України, будь-яка процесуальна дія під час кримінального провадження має бути виконана без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.
До поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження належать об'єктивні обставини, що перешкодили поданню апеляційної скарги у визначені законом строки.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що розгляд клопотання прокурора про арешт майна відбувся 30.01.2026.
Копію ухвали адвокатом ОСОБА_17 було отримано 11.03.2026, а власником майна ОСОБА_8 - 08.04.2026 року, апеляційні скарги було подано 13.03.2026 року та 15.04. 2026 року відповідно.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи представника власника майна та власника майна про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, відтак пропущений апелянтами процесуальний строк підлягає поновленню.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025110000000582 від 10.07.2025 за ознаками вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України.
Процесуальне керівництво в даному кримінальному провадженні здійснюється Київською обласною прокуратурою.
Досудовим розслідуванням встановлено, що у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше квітня 2025 року, організована група осіб у складі: ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстраціє: АДРЕСА_3 , мешкає за адресою: АДРЕСА_4 , ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , мешкає за адресою: АДРЕСА_4 , ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_4 мешкає за адресою: АДРЕСА_5 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_6 , переслідуючи корисливі мотиви та маючи умисел, спрямований на вимагання грошових коштів в умовах воєнного стану, вступили в злочинну змову та прийняли рішення про вчинення вимагання грошових коштів з ОСОБА_12 .
З метою реалізації спільного злочинного плану, ОСОБА_15 , разом з братами ОСОБА_16 та ОСОБА_18 , домовившись про спільне вчинення вимагання грошових коштів з потерпілої ОСОБА_12 , почали здійснювати психологічний тиск шляхом здійснення телефонних дзвінків та під час особистого спілкування з потерпілою, в ході якого погрожували фізичною розправою її близьким родичам та висували протиправну вимогу про передачу їм грошових коштів, за ніби борги її сина ОСОБА_13 . Також повідомили, що зібрали досьє на усю родину ОСОБА_20 та їм відомо про їх майно та статки.
Так, у кінці квітня 2025 року, ОСОБА_15 , діючи у змові з братами ОСОБА_21 , з метою отримання грошових коштів у сумі 11300 доларів США, погрожуючи потерпілій фізичною розправою з її близькими родичами, висунули протиправну вимогу передати їм грошові кошти, за ніби борги сина ОСОБА_13 , чим змусили потерпілу взяти в борг грошові кошти під заставу квартири.
В подальшому 02.05.2025 мати ОСОБА_12 , ОСОБА_22 уклала договір іпотечного кредиту та передала в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру за номером АДРЕСА_7 та отримала в борг 28 400 доларів США. Надалі, в цей же день, за місцем свого мешкання потерпіла, ОСОБА_12 передала грошові кошти у сумі 11300 доларів США ОСОБА_15 , який діяв за попередньою змовою з ОСОБА_18 та ОСОБА_16 . Зі своєї сторони ОСОБА_15 пообіцяв «закрити усі питання» до сина потерпілої, ОСОБА_13 і в подальшому ОСОБА_18 та ОСОБА_16 більше родину ОСОБА_20 турбувати не будуть.
Надалі, організована група осіб у складі ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_18 продовжила здійснювати психологічний тиск шляхом здійснення телефонних дзвінків та при особистому спілкуванні з потерпілою, в ході якого продовжували погрожувати фізичною розправою її близьким родичам та висувати протиправну вимогу про передачу їм грошових коштів, за ніби борги її сина ОСОБА_13 та повідомили, що грошові кошти в сумі 11300 доларів США погасили лише частину боргів сина. Борги величезні і складають понад 100000 доларів США.
Надалі до групи у складі ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_18 приєднався ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_8 .
Так, 10.08.2025, з метою вчинення психологічного тиску, ОСОБА_15 приїздить додому до ОСОБА_12 та в бесіді пропонує передати йому автомобіль ОСОБА_13 з метою сплати явного боргу перед ОСОБА_16 та ОСОБА_18 , а також для того, щоб автомобіль ніхто не пошкодив і не спалив.
Надалі, 11.08.2025 в телефонній бесіді з ОСОБА_12 . ОСОБА_16 повідомляє, що йому відомо про наявність квартири в м. Києві у потерпілої, а також висунув неправомірну вимогу передати йому 20 000 доларів США, які потерпіла отримала по договору іпотеки під заставу квартири, таким чином претендуючи на отримання цих грошових коштів на свою користь, так як син потерпілої їх уявно винен за щось.
Так, 14.08.2025, о 16 годині 35 хвилин, ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_19 приїхали до місця мешкання потерпілої ОСОБА_12 тобто за адресою: АДРЕСА_1 . Перебуваючи на подвір'ї, останні почали здійснювати психологічний тиск на потерпілу і знову висунули протиправну вимогу передати на їх адресу грошові кошти та погасити уявні борги сина, ОСОБА_13 ОСОБА_15 запропонував при цьому переписати автомобіль сина на нього.
Надалі, 13.10.2025 приблизно о 18 годині 30 хвилин потерпіла разом з чоловіком ОСОБА_23 повернулась додому тобто до будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Біля будинку їх чекав ОСОБА_18 , який в бесіді почав вимагати грошові кошти за уявний борг ОСОБА_13 . При цьому ОСОБА_24 був з предметом схожим на пістолет.
ОСОБА_12 , сприймаючи погрози реальними, тобто такими, що цілком можуть бути ними реалізованими, та усвідомлюючи, що небезпека застосування щодо неї та членів її родини фізичного насильства може стати дійсністю, якщо вона проігнорує вимогу ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_19 , ОСОБА_11 та ОСОБА_18 про передачу грошових коштів, бажаючи уникнути негативних наслідків для себе, за попередньою домовленістю з ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_19 та ОСОБА_18 , 08.01.2026 року близько 12 годин 14 хвилин, у дворі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , діючи під контролем правоохоронних органів, зустрілась з ОСОБА_15 та ОСОБА_16 . Надалі ОСОБА_11 пройшов до подвір'я потерпілої. У дворі потерпіла передала ОСОБА_16 на їхню незаконну вимогу обумовлену суму грошових коштів в сумі 85 000 гривень, банкнотами номіналом по 500 гривень.
Під час досудового розслідування 12.01.2026 затримано ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вилучено транспортний засіб «Toyota Sequoia» державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , VIN НОМЕР_2 .
Також під час невідкладної слідчої дії-обшуку вищезазначеного транспортного засобу було виявлено та вилучено мобільний телефон Iphonе 12 Рrо мах з абонентським номером мобільного телефону НОМЕР_3 , а також грошові кошти в сумі 500 доларів США купюрами по 100 доларів США, а саме: QH37706980A, QH37706979A, QH 37706978A, QK32758697B, QK32758698B.
Також були вилучені грошові кошти у сумі 210 грн.
Постановою слідчого від 13.01.2026 року вищевказане майно було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
13.01.2026 ОСОБА_6 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, а саме: ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст. 189 КК України.
20.01.2026 року (клопотання датоване 13.01.2026) старший слідчий слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_10 , за погодженням з прокурором відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_9 , звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні №12025110000000582 від 10.07.2025 року, та просив накласти арешт в рамках кримінального провадження №12025110000000582 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України, на майно, яке вилучене 12.01.2026, під час затримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: транспортний засіб «Toyota Sequoia», державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , VIN НОМЕР_5 ;
- мобільний телефон Iphonе 12 Pro мах з абонентським номером мобільного телефону НОМЕР_3 ;
- грошові кошти в сумі 500 доларів США купюрами по 100 доларів США, a саме: QH37706980A, QH37706979A, QH 37706978A, QK32758697B, QK 32758698В;
- грошові кошти у сумі 210 грн.
Також слідчий просив заборонити відчуження, розпорядження та користування майном та документами, зазначеними у прохальній частині цього клопотання, що підлягають арешту.
Клопотання обґрунтоване з посиланням на те, що враховуючи викладене, існує обгрунтована сукупність підстав накласти арешт на майно, яке на праві приватної власності належить ОСОБА_6 та було вилучено 12.01.2026 під час затримання останнього та під час проведення невідкладної слідчої дії - обшуку в автомобілі «Toyota Sequoia» державний реєстраційний номер НОМЕР_4 .
Необхідність в арешті вказаного майна зумовлена, насамперед, збереженням речових доказів злочинної діяльності ОСОБА_6 та збереження майна, яке може бути конфісковане за рішенням суду та яке постановою слідчого визнаного речовими доказами.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 30 січня 2026 рокузадоволено клопотання старшого слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_10 , погоджене прокурором відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_9 про арешт майна.
Накладено у кримінальному провадженні №12025110000000582 від 10.07.2025 арешт на майно, вилучене 12.01.2026 під час затримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою - АДРЕСА_1 , а саме на:
- автомобіль «Toyota Sequoia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 ;
- мобільний телефон «Iphonе 12 Pro мах» з абонентським номером НОМЕР_3 ;
- грошові кошти у сумі 500 доларів США, купюрами по 100 доларів США: QH37706980А, QH37706979A, QH 37706978A, QK32758697B, QK32758698B;
- грошові кошти у сумі 210 гривень.
Заборонено відчуження, розпорядження та користування вказаним майном.
Із висновками слідчого судді суду першої інстанції в частині накладення арешту на мобільний телефон «Iphonе 12 Pro мах» з абонентським номером НОМЕР_3 , грошові кошти у сумі 500 доларів США, купюрами по 100 доларів США: QH37706980А, QH37706979A, QH 37706978A, QK32758697B, QK32758698B, грошові кошти у сумі 210 гривень, з метою їх збереження як речового доказу, погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
Задовольняючи дане клопотання, подане в межах кримінального провадження №12025110000000582 від 10.07.2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 189 КК України, та накладаючи арешт на мобільний телефон «Iphonе 12 Pro мах» з абонентським номером НОМЕР_3 , грошові кошти у сумі 500 доларів США, купюрами по 100 доларів США: QH37706980А, QH37706979A, QH 37706978A, QK32758697B, QK32758698B, грошові кошти у сумі 210 гривень, слідчий суддя виходив з наявності передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на вказане майно, з метою його збереження як речового доказу у вказаному кримінальному провадженні.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою, зокрема, і збереження речових доказів.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Приймаючи рішення в частині накладення арешту на мобільний телефон «Iphonе 12 Pro мах» з абонентським номером НОМЕР_3 , грошові кошти у сумі 500 доларів США, купюрами по 100 доларів США: QH37706980А, QH37706979A, QH 37706978A, QK32758697B, QK32758698B, грошові кошти у сумі 210 гривень, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
Так, задовольняючи в цій частині клопотання прокурора, слідчий суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на мобільний телефон «Iphonе 12 Pro мах» з абонентським номером НОМЕР_3 , грошові кошти у сумі 500 доларів США, купюрами по 100 доларів США: QH37706980А, QH37706979A, QH 37706978A, QK32758697B, QK32758698B, грошові кошти у сумі 210 гривень, оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України, може містити на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадку з грошовими коштами, могло бути здобутим злочинним шляхом, та визнане речовим доказом постановою слідчого від 13.01.2026 року у даному кримінальному провадженні.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, та обґрунтовано задоволено клопотання прокурора про арешт майна в частині його накладення на мобільний телефон «Iphonе 12 Pro мах» з абонентським номером НОМЕР_3 , грошові кошти у сумі 500 доларів США, купюрами по 100 доларів США: QH37706980А, QH37706979A, QH 37706978A, QK32758697B, QK32758698B, грошові кошти у сумі 210 гривень, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на зазначене вище майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на мобільний телефон та грошові кошти, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.
Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Посилання представника власника майна на те, що суд, задовольняючи клопотання про накладення арешту на мобільний телефон «Iphonе 12 Pro мах» з абонентським номером НОМЕР_3 , грошові кошти у сумі 500 доларів США, купюрами по 100 доларів США: QH37706980А, QH37706979A, QH 37706978A, QK32758697B, QK32758698B, грошові кошти у сумі 210 гривень, не дослідив та не взяв до уваги ту обставину, що дане майно не має жодного відношення до кримінального провадження, в рамках якого накладався арешт, колегія суддів не бере до уваги, позаяк ці доводи обґрунтованості висновків слідчого судді про задоволення клопотання прокурора про арешт майна не спростовують, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Твердження апелянта про те, що вилучене під час обшуку майно, а саме мобільний телефон «Iphonе 12 Pro мах» з абонентським номером НОМЕР_3 , грошові кошти у сумі 500 доларів США, купюрами по 100 доларів США: QH37706980А, QH37706979A, QH 37706978A, QK32758697B, QK32758698B, грошові кошти у сумі 210 гривень не є речовим доказом та не відповідає критеріям, встановленим ст. 98 КПК України, є безпідставними, так як прокурором при розгляді клопотання було доведено, що дане вилучене під час обшуку під час затримання особи майно відповідає критеріям, встановленим ст. 98 КПК України, та є речовим доказом, оскільки може містити інформацію, яка має вагоме значення для досудового розслідування та може бути використане як доказ у кримінальному провадженні, відтак, висновок слідчого судді про накладення арешту на дане майно відповідає вимогам кримінального процесуального закону та прав ОСОБА_6 , як власника арештованого майна, не порушує.
З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на мобільний телефон «Iphonе 12 Pro мах» з абонентським номером НОМЕР_3 , грошові кошти у сумі 500 доларів США, купюрами по 100 доларів США: QH37706980А, QH37706979A, QH 37706978A, QK32758697B, QK32758698B, грошові кошти у сумі 210 гривень.
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання зникненню майна, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводів представника власника майна, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на мобільний телефон «Iphonе 12 Pro мах» з абонентським номером НОМЕР_3 , грошові кошти у сумі 500 доларів США, купюрами по 100 доларів США: QH37706980А, QH37706979A, QH 37706978A, QK32758697B, QK32758698B, грошові кошти у сумі 210 гривень, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до втрати доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено. Слід також зазначити, що накладення арешту є необхідним для збереження майна, оскільки дане майно відповідає критеріям речових доказів, передбаченим ст. 98 КПК України, позаяк може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, і ненакладення арешту дасть можливість для його приховування чи відчуження, що позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.
Встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що мобільний телефон «Iphonе 12 Pro мах» з абонентським номером НОМЕР_3 , грошові кошти у сумі 500 доларів США, купюрами по 100 доларів США: QH37706980А, QH37706979A, QH 37706978A, QK32758697B, QK32758698B, грошові кошти у сумі 210 гривень є необхідними в тому числі і для підтвердження чи спростування факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, тобто можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, що відповідає ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що, в свою чергу, згідно ч. 3 ст. 170 КПК України і дає підстави для їх арешту як речового доказу з метою збереження, оскільки телефон міг зберегти на собі сліди вчинення кримінального правопорушення, а вилучені грошові кошти могли бути набуті кримінально протиправним шляхом.
Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Доводи представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 щодо того, що органом досудового розслідування було незаконно затримано підозрюваного, з порушенням його прав та обов'язків, колегія суддів не бере до уваги, оскільки фактично, представник власника майна оскаржує порушення прав підозрюваного під час затримання, в порядку ст. 206 КПК України, що не відноситься до повноважень слідчого судді під час розгляду клопотання про арешт майна. Крім того, як вбачається з матеріалів судового провадження, клопотання в порядку ст. 206 КПК України представником власника майна до суду першої інстанції та Київського апеляційного суду не подавалось, тому дані доводи до уваги колегією суддів не приймаються.
Разом з тим, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги власника майна ОСОБА_8 щодо відсутності підстав накладення арешту на вилучений під час обшуку та належний їй транспортний засіб «Toyota Sequoia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , виходячи з наступного.
Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
З матеріалів судового провадження вбачається, що прокурором при зверненні до слідчого судді з клопотанням про арешт майна не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод в частині його вимог про арешт вищевказаного транспортного засобу.
Не зважаючи на те, що органом досудового розслідування визнано речовим доказом транспортний засіб «Toyota Sequoia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , прокурором у клопотанні не доведено таку мету накладення арешту на вказане майно, як збереження речових доказів, оскільки надані суду матеріали не містять даних та доказів, які б давали розумні підстави вважати, що вищевказане майно може містити на собі сліди кримінального правопорушення або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, або здобуте злочинним шляхом, як на це посилається слідчий у клопотанні.
На переконання колегії суддів, орган досудового розслідування у розумінні вимог ст. 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, в якості підстави для накладення арешту на транспортний засіб «Toyota Sequoia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 .
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що арешт на вказане майно не може бути накладено з метою та за обставин, наведених у клопотанні слідчого та ухвалі слідчого судді.
Відповідно ч. 1 ст. 173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України.
Наведене дає колегії суддів підстави вважати, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді обмеження права власності ОСОБА_8 на вказаний вище транспортний засіб здійснено в порушення вимог закону, а отже втручання в право на мирне володіння майном вказаної особи здійснено без законних на те підстав.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга власника майна ОСОБА_8 задоволенню повністю, а ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 30.01.2026 року підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про часткове задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на вилучене в ході обшуку під час затримання ОСОБА_6 майно, а саме: мобільний телефон «Iphonе 12 Pro мах» з абонентським номером НОМЕР_3 , грошові кошти у сумі 500 доларів США, купюрами по 100 доларів США: QH37706980А, QH37706979A, QH 37706978A, QK32758697B, QK32758698B, грошові кошти у сумі 210 гривень, та відмову у задоволенні клопотання слідчого в частині вимог про арешт транспортного засобу.
Керуючись ст.ст.170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Поновити представнику власника майна ОСОБА_6 - адвокату ОСОБА_7 та власнику майна ОСОБА_8 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 30 січня 2026 року.
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_8 - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 30 січня 2026 року, якою накладено арешт у кримінальному провадженні № 12025110000000582 від 10.07.2025 на майно, вилучене 12.01.2026 під час затримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
- автомобіль «Toyota Sequoia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 ;
- мобільний телефон «Iphonе 12 Pro мах» з абонентським номером НОМЕР_3 ;
- грошові кошти у сумі 500 доларів США, купюрами по 100 доларів США: QH37706980А, QH37706979A, QH 37706978A, QK32758697B, QK32758698B;
- грошові кошти у сумі 210 гривень, із забороною відчуження, розпорядження та користування вказаним майном - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого СУ ГУНП у Київській області ОСОБА_10 , погоджене із прокурором Київської обласної прокуратури ОСОБА_9 , про арешт майна у кримінальному провадженні №12025110000000582 від 10.07.2025 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України - задовольнити частково.
Накласти арешт в рамках кримінального провадження № 12025110000000582 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України, на майно, яке вилучене 12.01.2026 під час затримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
- мобільний телефон «Iphonе 12 Pro мах» з абонентським номером НОМЕР_3 ;
- грошові кошти у сумі 500 доларів США, купюрами по 100 доларів США: QH37706980А, QH37706979A, QH 37706978A, QK32758697B, QK32758698B;
- грошові кошти у сумі 210 гривень.
В задоволенні клопотання в частині накладення арешту на автомобіль «Toyota Sequoia», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 - відмовити.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4