Справа № 274/3067/26
Провадження № 1-кс/0274/537/26
Іменем України
30.04.2026 року м. Бердичів
Слідчий суддя Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Бердичева Житомирської області клопотання старшого слідчого СВ Бердичівського РВП ГУНП в Житомирській області майора поліції ОСОБА_6 , погоджене прокурором Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Нехворощ, Андрушівського району Житомирської області, громадянину України, українцю, одруженому, військовослужбовцю - солдату військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованому та проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимому,
який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, у кримінальному провадженні № 62025170020000241 від 07.01.2025 р.,
30.04.2026 р. ст.слідчий СВ Бердичівського РВП ОСОБА_6 за погодженням з прокурором звернувся з клопотанням, у якому просить застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, з утриманням в ДУ "Житомирська установа виконання покарань (№8)".
В клопотанні орган досудового слідства необхідність прийняття такого рішення аргументував тим, що ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, а саме: у самовільному залишенні військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Санкцією ч. 5 ст. 407 КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Також в клопотанні орган досудового розслідування вказує на ризики, передбачені пп. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: враховуючи тяжкість вчиненого підозрюваним злочину та тяжкість покарання, яке загрожує йому у разі визнання його винуватим, який є військовослужбовцем за мобілізацією, який без поважних причин протягом тривалого часу не з'являвся на службу до військової частини, тому перебуваючи на волі, підозрюваний ОСОБА_7 зможе переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Вказаний факт було внесено 07.01.2025 р. до ЄРДР за № 62025170020000241 з правовою кваліфікацією за ч. 5 ст. 407 КК України та розпочате досудове слідство.
30.04.2026 р. ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
В судовому засіданні прокурор підтримав клопотання слідчого про застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з підстав, викладених у ньому. Зазначив, що існують ризики, передбачені пп. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Підозрюваний ОСОБА_7 в судовому засіданні щодо обрання відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечив. Пояснив, що він має проблеми з ногами, тому під час проходження ВЛК його було визнано обмежено придатним. У військовій частині йому дали направлення на лікування до м. Харкова. Після проходження лікування йому було рекомендовано хірургічне втручання, тому він вирішив залишити військову частину та пройти лікування у м. Житомирі. Він приїхав додому та весь час перебував за місцем свого проживання. Оперативне втручання досі не зробив. Вину у вчиненому визнає, але служити не бажає.
Захисник ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечила щодо задоволення клопотання слідчого про обрання ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вказала, що підозра є необґрунтованою. У зв"язку з тим, що військова частина не надала ОСОБА_5 направлення на лікування, він сам залишив військову частину. Протягом двох років перебував за місцем свого проживання, не переховувався від слідства.
Заслухавши виступи учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи, слідчий суддя встановив наступне.
Згідно статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Статтею 8 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Також Вищий Спеціалізований Суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у листі від 04.04.2013 № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» наголошує, що, вирішуючи питання про застосування, продовження, зміну або скасування запобіжного заходу при розгляді відповідних клопотань, слідчий суддя, суд щоразу зобов'язаний враховувати, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (Конвенція), а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
Слідчим суддею встановлено, що ОСОБА_7 підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, у кримінальному провадженні № 62025170020000241 від 07.01.2025 р.
30.04.2026 р. ОСОБА_5 під розпис повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Як вбачається з матеріалів клопотання, 25.02.2022 р. ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022 р. у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, ОСОБА_5 призвано на військову службу за призовом під час проведення загальної мобілізації та направлено для подальшого проходження військової служби до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В подальшому відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22.01.2024 р. № 22 солдата ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення та призначено на посаду номера обслуги ІНФОРМАЦІЯ_3 військової частини НОМЕР_1 .
У відповідності до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Пропозиції щодо введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях на розгляд Президентові України подає Рада національної безпеки і оборони України.
У разі прийняття рішення щодо необхідності введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, Президент України видає указ про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях і негайно звертається до Верховної Ради України щодо його затвердження та подає одночасно відповідний проект закону.
Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України, підлягає негайному оголошенню через засоби масової інформації або оприлюдненню в інший спосіб.
У разі оголошення Указу Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, Верховна Рада України збирається на засідання у дводенний строк без скликання та розглядає питання щодо затвердження указу Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у порядку, встановленому Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.
В разі оголошення Указу Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності зобов'язані сприяти негайному прибуттю народних депутатів України на засідання Верховної Ради України та здійсненню їхніх повноважень.
Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України, офіційно оприлюднюється разом із законом щодо затвердження такого указу Президента України та набирає чинності одночасно з набранням чинності таким законом.
Воєнний стан на всій території України або в окремих її місцевостях припиняється після закінчення строку, на який його було введено.
До закінчення строку, на який було введено воєнний стан, та за умови усунення загрози нападу чи небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності Президент України може прийняти указ про скасування воєнного стану на всій території України або в окремих її місцевостях, про що має бути негайно оголошено через засоби масової інформації.
24.02.2022 р. у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022, який затверджено Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022 р., на всій території України введено воєнний стан з 05 год 30 хв 24.02.2022 р. строком на 30 діб.
Тобто, воєнний стан в Україні введено із 05 год 30 хв 24.02.2022 р. строком на 30 діб Указом Президента України № 64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 р. № 2102-ІХ 24.02.2022 р.(з наступними змінами), та станом на 07.04.2024 р. воєнний стан припинений або скасований не був.
Так, солдат ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, відповідно до вимог ст.ст. 11, 16, 40, 49, 128, 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, постійно бути зразком високої культури, скромності і витримки, зразково виконувати свої службові обов'язки, бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, у разі потреби відлучитися в межах розташування військової частини (підрозділу) запитати дозволу в командира відділення, а після повернення доповісти йому про прибуття, розподіляти час у військовій частині протягом доби і протягом тижня згідно з розпорядком дня, встановленого командиром (начальником).
Відповідно до вимог ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військова дисципліна досягається шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог військових статутів, а також зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів та накази командирів.
Однак, солдат ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, перебуваючи на посаді номера обслуги ІНФОРМАЦІЯ_3 військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст.ст. 11, 16, 40, 49, 128, 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, 07.04.2024 р. близько 17:00 години самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , що розташована в АДРЕСА_2 , та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його із виконанням службових обов'язків до 28.04.2026 р., коли був встановлений за місцем своєї реєстрації та проживання за адресою: АДРЕСА_1 , чим закінчив вчинення злочину.
За час відсутності у військовій частині НОМЕР_1 солдат ОСОБА_7 в період часу з 07.04.2024 р. по 28.04.2026 р. обов'язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами військової частини, правоохоронні органи або органи державної влади про свою належність до військової служби, про вчинене ним самовільне залишення військової частини та його причини не повідомив та проводив час на власний розсуд.
Таким чином, ОСОБА_7 підозрюється у самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Згідно рішень Європейського суду з прав людини, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими самими переконливими як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи суто висунення обвинувачення, що здійснюється на наступній стадії процесу («Мюррей проти Сполученого Королівства», № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року). Наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин, однак те, що можна вважати «обґрунтованим», залежить від усіх обставин справи («Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», №№12244/86,12245/86, 12383/86 від 30 серпня 1990 року).
Отже, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрювану особу з певним злочином, та які не повинні бути переконливими в тій мірі, щоб звинуватити особу у його вчиненні, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування.
На підтвердження обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 інкримінованого йому кримінального правопорушення слідчий посилається на зібрані органом досудового розслідування докази, які були досліджені в судовому засіданні, а саме:
- повідомлення військової частини НОМЕР_1 про вчинення кримінального правопорушення від 07.07.2024 р.;
- рапорт командира 2 механізованої роти військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_8 про факт відсутності під час вечірньої перевірки особового складу військовослужбовця ОСОБА_5 ;
- акт службового розслідування, проведеного військовою частиною НОМЕР_1 , щодо виявлення відсутності на службі у військовій частині НОМЕР_1 військовослужбовця ОСОБА_5 ;
- наказ командира військової частини НОМЕР_1 про призначення службового розслідування щодо самовільного залишення військової частини військовослужбовцем ОСОБА_5 ;
- наказ командира військової частини НОМЕР_1 про результати службового розслідування щодо самовільного залишення військової частини військовослужбовцем ОСОБА_5 ;
- протоколи допиту свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 від 04.04.2026 р., які є військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 , які надали показання по суті відсутності - самовільного залишення військової частини військовослужбовцем ОСОБА_5 ;
- інші матеріали кримінального провадження у їх сукупності.
З огляду на викладене, слідчий суддя приходить до висновку, що докази та обставини, на які посилалися слідчий у клопотанні і прокурор в ході його розгляду, дають підстави вважати про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Згідно пп. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
У відповідності до ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.
Відповідно до пп. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті ( ч. 2 ст. 177 КК України).
Згідно вимог ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
За правилами ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті (тримання під вартою).
Оцінюючи наявні у справі матеріали та встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини, слідчий суддя вважає доведеними зазначені у клопотанні ризики, визначені пп. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: підозрюваний ОСОБА_7 може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Ризиком у контексті кримінального процесуального законодавства є певна ступінь ймовірності того, що підозрюваний вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Так, Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» вказав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів».
У рішенні Європейського суду «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 р. зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдов軧58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Ризик переховування від органу досудового розслідування/суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений, серед іншого, можливістю притягненням до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання.
Тяжкість ймовірного покарання особливо сильно підвищує ризик переховування від органу досудового розслідування та/або суду на перших етапах притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Так, слідчим суддею при обранні запобіжного заходу враховується, що злочин, у якому обґрунтовано підозрюється ОСОБА_7 , відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Встановлено, що ОСОБА_7 в період з 07.04.2024 р. по 28.04.2026 р. обов'язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами місця служби, правоохоронні органи або органи державної влади про свою належність до військової служби про вчинене ним самовільне залишення військової частини та його причини не повідомив, проводив час на власний розсуд, а саме перебував за своїм місцем проживання. Бажання нести військову службу у ОСОБА_5 немає.
Встановлено, що підозрюваний ОСОБА_7 не працює, тому під тяжкістю можливого покарання, яке загрожує останньому, у разі доведення його вини, враховуючи його нестійке матеріальне становище та відношення до військової служби, підозрюваний ОСОБА_7 може вчиняти спроби переховування від органу досудового розслідування та суду, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, що свідчить про ймовірність існування ризиків, передбачених пп. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того, слідчий суддя враховує, що відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Разом з тим, слідчий суддя вважає, що при розгляді клопотання необхідно у повній мірі враховувати вимоги кримінального процесуального законодавства України, практики Європейського суду з прав людини, забезпечення не тільки прав підозрюваного, а й високих стандартів охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Забезпечення таких стандартів вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Таким чином, щоб вирішити питання про застосування запобіжного заходу у відповідності до вимог міжнародного та національного законодавства, необхідно належним чином оцінити характер справи, тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, та наслідки вчинення протиправних діянь.
Також відповідно до п. 3 абз. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства" від 25.04.2003 р. № 4, запобіжні заходи застосовується за наявності підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений буде намагатись ухилятися від слідства або суду, перешкоджати встановленню істини по кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. Разом з тим, взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв'язку з чим такий обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають норм КПК України, і його належної поведінки.
Разом з тим, в п. 13.3 вищевказаної Постанови роз'яснено, що обов'язковою умовою взяття під варту (виходячи з його правової природи) має бути обґрунтована впевненість судді в тому, що більш м'які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
Виходячи із зазначених, доведених у ході розгляду клопотання обставин, враховуючи норми ч. 8 ст. 176 КПК України, слідчий суддя на підставі наданих матеріалів кримінального провадження переконується, що більш м'який запобіжний захід відносно підозрюваного ОСОБА_5 буде недостатнім для запобігання ризикам, які навели слідчий у клопотанні та прокурор в судовому засіданні.
Враховуючи наявність обґрунтованої підозри, доведеність зазначених вище ризиків, особу підозрюваного, характер та тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 , положення ч. 8 ст. 176 КПК України, слідчий суддя приходить до висновку про наявність підстав для застосування до підозрюваного ОСОБА_5 виключно запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених цим кодексом.
Разом з тим, відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Отже, задовольняючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя вважає за необхідне визначити підозрюваному розмір застави.
Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи матеріальне становище підозрюваного, його сімейний стан, тяжкість кримінального правопорушення, за яке він підозрюється, слідчий суддя вважає за необхідне визначити розмір застави 22 прожиткових мінімуми для працездатних осіб, що становить 73 216 (сімдесят три тисячі двісті шістнадцять) гривень 00 коп, оскільки внесення застави саме в такому розмірі зможе гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
Окрім цього, застосовуючи щодо підозрюваного альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, яка може бути внесена у будь-який момент протягом дії ухвали, слідчий суддя вважає за необхідне покласти на підозрюваного ОСОБА_5 наступні обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: прибувати до слідчого та/ або прокурора, що здійснюватимуть досудове розслідування у даному кримінальному провадженні, за першим викликом та до суду за кожною вимогою; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/ або роботи; не відлучатись за межі населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; утримуватися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 4 ст. 202 КПК України підозрюваний звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної у даній ухвалі, якщо в уповноваженої службової особи місця ув'язнення під вартою, в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання останнього під вартою.
Щодо вимоги слідчого у клопотанні про утримання підозрюваного після застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ДУ "Житомирська установа виконання покарань (№8)", у її задоволенні слід відмовити, оскільки слідчий суддя не визначає конкретну установу, у якій підозрюваний має відбувати запобіжний захід, так як такими повноваженнями відповідно до норм КПК України не наділений.
На підставі викладеного, керуючись статтями 176, 177, 178, 182, 183, 184, 193, 194, 196, 197, 202, 309, 372, 376 КПК України, слідчий суддя
Клопотання старшого слідчого СВ Бердичівського РВП ГУНП в Житомирській області майора поліції ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити частково.
Застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в межах строку тримання під вартою, передбаченого ч. 1 ст. 197 КПК України - 60 днів.
Строк тримання під вартою обраховувати з моменту взяття під варту ОСОБА_5 - з 14 години 00 хвилин 30 квітня 2026 року до 14 години 00 хвилин 28 червня 2026 року.
Одночасно визначити підозрюваному ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розмір застави 22 прожиткових мінімуми для працездатних осіб, що становить 73 216 (сімдесят три тисячі двісті шістнадцять) гривень 00 коп (Реквізити для сплати застави: код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26278626, банк отримувача ДКСУ, м. Київ, рахунок отримувача UA758201720355229001500000277, призначення платежу: вказати хто і за що платить, справа № 274/3067/26 Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області).
Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали.
Покласти на підозрюваного ОСОБА_5 , у разі внесення застави, наступні обов'язки:
- прибувати до слідчого та/ або прокурора, що здійснюватимуть досудове розслідування у даному кримінальному провадженні, за першим викликом та до суду за кожною вимогою;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/ або роботи;
- не відлучатись за межі населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- утримуватися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні.
Термін дії обов'язків, покладених слідчим суддею, у разі внесення застави, визначити до 28 червня 2026 року включно.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_5 , що у разі внесення застави у визначеному в даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок, має бути наданий уповноваженій особі слідчого ізолятора Управління державної пенітенціарної служби України.
У разі внесення застави та з моменту звільнення підозрюваного з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної даною ухвалою, підозрюваний зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний ОСОБА_7 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Контроль за виконанням ухвали покласти на слідчого, в провадженні якого знаходиться кримінальне провадження, процесуального прокурора.
В іншій частині клопотання слідчого відмовити.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п"яти днів з дня її оголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.
Слідчий суддя : ОСОБА_1