про повернення позовної заяви
04 травня 2026 рокум. ПолтаваСправа № 440/4573/26
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Бойко С.С., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Полтавській області, відповідно до якої просить:
визнати протиправними дії Управління Служби безпеки України в Полтавській області щодо ненарахування і невиплати йому частини одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», при звільненні із військової служби за період військової служби 1993 - 2002 років, тобто за 09 повних календарних років служби в сумі 298521 грн.
зобов'язати Управління Служби безпеки України в Полтавській області нарахувати та виплатити йому частину одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», при звільненні із військової служби за період військової служби 1993 - 2002 років, тобто за 09 повних календарних років служби у сумі 298521 грн.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху. Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви - сім днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Зазначено, що недоліки необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
27 квітня 2026 року до суду надійшла заява позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, в обґрунтування якої позивач зазначає, що у спірних правовідносинах позовна давність (строк звернення до суду) не застосовується, також позивач вказує на поважність причин пропуску строку звернення до суду у випадку добросовісної поведінки позивача у питанні своєчасності подання першого позову та відсутності зволікання із поданням позову вдруге.
Оцінюючи доводи позивача у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, суд зазначає наступне.
За приписами статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
З наведених положень статті 122 КАС України слідує, що такі не містять норм, які б урегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення).
Разом з тим, такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2023 року у справі №280/6779/22.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Після цієї дати, тобто після 19 липня 2022 року, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року №2352-IX, далі - Закон України від 1 липня 2022 року №2352-IX) "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: “Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Верховний Суд 06.04.2023 ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: “До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».
Отже, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Слід зазначити, що Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: 1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину..
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
З огляду на викладене, строк звернення до суду продовжений законом, а саме, пунктом 1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), до 30 червня 2023 року.
У цій справі до вимог про нарахувати та виплатити позивачу частину одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», при звільненні із військової служби 21.11.2025, застосуванню підлягає частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній після змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, оскільки спірні відносини виникли після набуття цією нормою закону чинності, тобто після 19 липня 2022 року.
Також судом з'ясовано, що 21 листопада 2025 року позивача звільнено з військової служби за підпунктом "в" пункту 61, абзацом другим підпункту "б", позивачу виплачено одноразову грошовому допомогу при звільненні з військової служби за 23 календарних роки ( за період з 2002 по 2025 рік).
19 листопада 2025 року позивач звернувся до відповідача з рапортом про нарахування та виплату йому одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», при звільненні із військової служби за період військової служби 1993 - 2002 років.
Відповідач рапорт розглянув та надав відповідь від 18.12.2025 №66/112/-14193, в якій відмовив у нарахуванні одноразової грошової допомоги при звільненні із військової служби за період військової служби 1993 - 2002 років.
Отже судом з'ясовано, що позивач буз звільнений зі служби 21.11.2025, під час звільнення йому нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні із військової служби за 23 роки, за період 1993 - 2002 років одноразова грошова допомога не нараховувалась.
Отже позивач 21.11.2025 був обізнаний про ненарахування відповідачем одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 1993 - 2002 років, проте з позовом позивач звернувся 16 квітня 2026 року, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду.
З огляду на викладене, суд критично оцінює доводи позивача про те, що ним не пропущено строк звернення до суду з даним позовом.
Щодо доводів позивача, як на підставу поновлення строку звернення до суду, про своєчасність подання ним першого позову, судом встановлено наступне.
08.01.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Служби безпеки України в Полтавській області, відповідно до якої просив визнати протиправними дії Управління Служби безпеки України в Полтавській області щодо ненарахування і невиплати йому частини одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», при звільненні із військової служби за період військової служби 1993 - 2002 років, тобто за 09 повних календарних років служби в сумі 298521 грн., зобов'язати Управління Служби безпеки України в Полтавській області нарахувати та виплатити йому частину одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», при звільненні із військової служби за період військової служби 1993 - 2002 років, тобто за 09 повних календарних років служби у сумі 298521 грн.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та провадження у справі №440/199/26 відкрито.
Управління Служби безпеки України в Полтавській області подало до суду клопотання про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 у справі №440/199/26 позовну заяву залишено без руху позивачу надано строк п'ять днів для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до Полтавського окружного адміністративного суду обґрунтованого клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі №440/199/26 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду віл 07.04.2026 у справі №440/199/26 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 по справі №440/199/26 залишено без змін.
З огляду на встановленні обставини, доводи позивача, що ним дотримано строк звернення до суду при поданні першого позову є безпідставними, оскільки перший позов було повернуто з підстав порушення строку звернення до суду та неподання клопотання про поновлення строку звернення до суду у строк визначений судом.
Інших доводів про поважність причин пропуску звернення до суду з цим позовом у заяві про поновлення строку звернення до суду у цій справі (№440/4573/26) не вказано.
У постанові від 05.02.2020 у справі № 9901/425/19 Велика Палата Верховного суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.
Встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 у справі “Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі “Меньшакова проти України»).
У рішенні від 18.10.2005 у справі “МШ “Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
Підсумовуючи викладене вище, суд вважає за необхідне визнати неповажними підстави, вказані позивачем у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з цим позовом.
Частиною 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Таким чином, враховуючи, що судом визнано неповажними підстави, вказані позивачем у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом, наявні підстави, встановлені частиною 2 статті 123 та пунктом 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України для повернення позовної заяви позивачеві.
Частиною 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 121-123, 169, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України,
Визнати неповажними підстави, вказані позивачем у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з позовом у цій справі.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, повернути позивачеві.
Копію ухвали направити особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення ухвали до Другого апеляційного адміністративного суду, в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.С. Бойко