Іменем України
04 травня 2026 рокум. ДніпроСправа № 360/361/26
Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Тихонова І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Біленка Євгена Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 23 лютого 2026 року надійшов адміністративний позов адвоката Біленка Євгена Леонідовича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі відповідач) з такими вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 одноразову грошову винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000,00 гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 26.10.2022 по 19.02.2025 проходив військову службу у Національній гвардії України: з 26.10.2022 по 21.11.2023- на посадах військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України; з 22.11.2023 по 19.02.2025 - на посадах військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. З 20.02.2025 по теперішній час позивач продовжує нести службу та виконувати свій військовий обов'язок, боронячи нашу країни, у структурах Служби безпеки України. У періоди з 28.10.2022 по 02.12.2022, з 03.01.2023 по 04.02.2023, з 24.05.2023 по 19.06.2023, з 04.08.2023 по 12.08.2023, з 12.10.2023 по 17.11.2023 позивач брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України. 12.08.2023 позивач отримав вибухову травму внаслідок ворожого обстрілу. Травма пов'язана з захистом Батьківщини. 09.08.2024 позивач отримав мінно-вибухову травму, закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку при виконанні бойового завдання у складі підрозділу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України поблизу АДРЕСА_1 внаслідок артилерійського обстрілу противника, при безпосередній участі у бойових діях, у заходах з національної безпеки та оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії рф, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Позивач звернувся із заявою від 02.09.2025 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач) щодо нарахування та виплатити йому одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 мільйон гривень на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2023 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану». Відповідач листом від 02.10.2025 №10/29/12-С-210 надав відповідь на зазначену заяву, вказавши, що оскільки позивач продовжує проходити військову службу, позивачу необхідно звернутися за виплатою за місцем проходження служби. Тим самим відповідач фактично відмовив позивачу у розгляді його заяви. У зв'язку з чим позивач звернувся до Центру спеціальних операцій «А» Служби безпеки України з рапортом від 17.10.2025 щодо того самого питання. У січні 2026 року у відповідь на рапорт позивача Центром спеціальних операцій «А» Служби безпеки України (листом без номеру та дати) було повідомлено, що Служба безпеки України не входить до переліку учасників експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану. Та запропоновано позивачу звернутися до визначеного Постановою КМУ №153 уповноваженого суб'єкта. Зважаючи на попередню відмову відповідача (визначеного Постановою КМУ №153 уповноваженого суб'єкта) на реалізацію права позивача на одноразову грошову допомогу за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, позивач вимушений звернутися до суду для оскарження неправомірного рішення відповідача.
Ухвалою від 02 березня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 04.05.2026 визнано поважними причини пропуску строку для подання відзиву на позовну заяву та поновлено військовій частині процесуальний строк для подання відзиву.
30.03.2026 представник позивача подав заяву про стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50000,00 грн.
Від відповідача 02.04.2026 до суду надійшов відзив, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що 19.02.2025 на підставі командира Військової частини НОМЕР_1 позивача було виключено зі списків особового складу для подальшого проходження військової служби до Служби безпеки України. Таким чином, станом на момент переміщення (19.02.2025), позивач міг би отримати одноразову грошову допомогу за тривалість проходження служби у бойових умовах, передбачену Постановою № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», при наявності такої підстави як, проходження військової служби.
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 Постанови № 153, починаючи з 08.04.2025, установлено, що учасниками експериментального проекту є, зокрема, Національної гвардія України. Оскільки на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини 19.02.2025, Постанова № 153 не розповсюдила свою дію на військовослужбовців Національної гвардії України, вважає, що позивач не набув права на отримання одноразової грошової винагороди.
Крім того вказує, що позивач на аркуші 2 позовної заяви зазначає наступне: у періоди з 28.10.2022 по 02.12.2022, з 03.01.2023 по 04.02.2023, з 24.05.2023 по 19.06.2023, з 04.08.2023 по 12.08.2023, з 12.10.2023 по 17.11.2023 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України. При цьому у зазначені періоди позивач не проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, тому при визначенні відповідності необхідним критеріям для включення до наказу про виплату спірної винагороди, відповідач оперує відомостями, що були надані позивачем. Вказав, що пункт 4 Постанови № 153 передбачає виплату одноразової грошової винагороди тільки за “безпосередню участь у бойових діях».
Для підтвердження безпосередньої участі у бойових діях, позивач надає, зокрема, Довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України № 4391 (Додаток № 6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, затвердженого Постанови № 413 від 20.08.2014) (далі Довідка за формою Додатку № 6), виданої Військовою частиною НОМЕР_2 Національної гвардії України 21.11.2023. Однак відповідач вважає, що жодного посилання на підтвердження участі особи у бойових діях така довідка не містить. При розгляді наданих відповідачу для такої виплати документів, що підтверджують безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців, жодного належного доказу надано так і не було.
Також, відповідач звертає увагу на те, що враховуючи той факт, що позивач не приймав безпосередню участь в бойових діях в районах, що визначені в абзаці 2 пункту 4 Постанови № 153, право на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах - не набув.
Зазначив, що обов'язковою умовою для отримання спірної винагороди є дійсне проходження військової служби, а отже, на думку відповідача, позивачу слід розглянути можливість звернутись з позовом до Служби безпеки України. Окрім того, згідно матеріалів справи, до моменту розповсюдження положень Постанови № 153 на Національну гвардію Україну, позивач проходив службу і у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України, тому як і Військова частина НОМЕР_1 , так і Військова частина НОМЕР_2 перебувають в однаковому становищу по відношенню до позивача.
Підсумовуючи вищевикладене, відповідач вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, а тому не можуть бути задоволені.
Крім того, відповідач вважає, що стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 50000,00 грн є явно неспівмірним з обсягом наданих послуг та необґрунтованим, а тому дані витрати підлягають зменшенню.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.
Дослідивши матеріали справи в електронній формі та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) був призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу за мобілізацією 26.10.2022 і направлений для проходження військової служби у Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України, є учасником бойових дій. З 26.10.2022 по 21.11.2023 проходив військову службу на посадах військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України; з 22.11.2023 по 19.02.2025 - на посадах військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. З 20.02.2025 позивач проходить військову службу у підрозділах Служби безпеки України.
У періоди з 28.10.2022 по 02.12.2022, з 03.01.2023 по 04.02.2023, з 24.05.2023 по 19.06.2023, з 04.08.2023 по 12.08.2023, з 12.10.2023 по 17.11.2023 позивач брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районі та період здійснення зазначених заходів в сел.Времівка Волноваського району Донецької області, сел.Мала Токмачка Пологівського району Запорізької області, у районі Серебрянського лісництва Луганської області.
Відповідно до довідки № 513 від 10.10.2023 Госпітально військово-лікарської комісії ДУ «ГМЦ МВС України» ОСОБА_1 12.08.2023 отримав вибухову травму внаслідок ворожого обстрілу. Травма пов'язана з захистом Батьківщини.
Відповідно до довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 30.08.2024 №724/2024 ОСОБА_1 09.08.2024 отримав мінно-вибухову травму, закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку при виконанні бойового завдання у складі підрозділу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України поблизу АДРЕСА_1 внаслідок артилерійського обстрілу противника, при безпосередній участі у бойових діях, у заходах з національної безпеки та оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії рф, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
Відомості про притягнення позивача до кримінальної відповідальності, відомості про наявність незнятої чи непогашеної судимості, відомості про розшук відсутні, що підтверджується витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості».
02.09.2025 ОСОБА_1 звернувся із заявою до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати йому одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 мільйон гривень на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2023 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Листом від 02.10.2025 №10/29/12-С-210 Військова частина НОМЕР_1 надала відповідь на зазначену заяву, вказавши, що оскільки позивач продовжує проходити військову службу, йому необхідно звернутися за виплатою за місцем проходження служби.
17.10.2025 позивач рапортом звернувся до Центру спеціальних операцій «А» Служби безпеки України з проханням нарахувати та виплатити одноразову грошову винагороду, передбачену Постановою № 153.
Листом без номеру та дати у відповідь на рапорт позивача Центром спеціальних операцій «А» Служби безпеки України було повідомлено, що Служба безпеки України не входить до переліку учасників експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану. Та запропоновано позивачу звернутися до визначеного Постановою КМУ №153 уповноваженого суб'єкта.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги позивача та доводи відповідача, суд керується таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно з частиною дев'ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
Призовникам, військовозобов'язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Правові засади організації та порядку діяльності Національної гвардії України, її загальну структуру, функції та повноваження визначено Законом України від 13 березня 2014 року № 876-VII «Про Національну гвардію України» (далі - Закон № 876 VII).
Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.
Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони.
Згідно ст. 9 Закону № 876-VII особовий склад Національної гвардії України складається з військовослужбовців та працівників. Національна гвардія України комплектується військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом та за призовом.
Комплектування Національної гвардії України військовослужбовцями та проходження ними військової служби здійснюються відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Положення про проходження військової служби громадянами України в Національній гвардії України, що затверджується Президентом України.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова № 153) та затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - Порядок).
Підпунктом 1 пункту 3 Постанови № 153 (в редакції на час її прийняття) установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу, Збройні Сили, Міністерство оборони, військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил.
В подальшому Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 01.04.2025 № 387 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153», якою розширено коло учасників вказаного експериментального проекту та, серед іншого, підпункт 1 пункту 3 Постанови № 153 викладено в такій редакції: «1) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби».
Також абзацом другим пункту 4 Постанови № 153 (в редакції на час її прийняття) установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.
Військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) (абзац третій пункту 4 Постанови № 153).
Військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.
Разом з тим, абзацом п'ятим пункту 4 Постанови № 153 (в редакції на час її прийняття) установлено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
У подальшому постановами Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 № 387 та від 30.07.2025 № 942 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153» внесено зміни, зокрема, у пункт 4 Постанови № 153.
Відповідно до абзаців другого-дев'ятого пункту 4 Постанови № 153 (в редакції з урахуванням вищенаведених змін) установлено, що:
громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;
виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:
були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;
проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу «молодший лейтенант»;
проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.
Аналізуючи вище вказані положення пункту 4 Постанови № 153 (в редакціях як на час її прийняття, так і з урахуванням вищевказаних змін), суд зазначає, що для виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої вказаними нормами, мають бути дотримані такі умови:
- громадянин України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, мав бути прийнятий (в тому числі за контрактом) або призваний на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні»;
- така особа проходить військову службу (станом на момент набрання чинності вказаною постановою) та брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій РФ території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора;
- вказана особа не входить до кола військовослужбовців, які визначені абзацом п'ятим пункту 4 Постанови № 153, яким винагорода не виплачується.
При цьому, розмір вказаної грошової винагороди залежить від строку безпосередньої участі вищевказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій та інших обставин, а саме:
- якщо такий строк сукупно становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153, то одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах виплачується у розмірі 1 млн. гривень (про що й просить позивач у позовній заяві);
- якщо такий строк сукупно становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153 у зв'язку із наявністю у вказаних військовослужбовців захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі, тобто також у розмірі 1 млн. гривень;
- якщо такий строк сукупно становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153 та за відсутності наведених вище обставин щодо захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).
З довідки від 22.11.2023 №6290, виданої військовою частиною НОМЕР_2 Національної гвардії України, вбачається, що позивач з 26.10.2022 був призваний на військову службу під час мобілізації до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, де він проходив службу до 21.11.2023.
Як вбачається з військового квитка позивача, 22.11.2023 його було переведено до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, де він продовжив нести службу до 19.02.2023.
Отже, позивача було призвано на військову службу в період дії воєнного стану на території України.
Позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується його паспортом № НОМЕР_4 , виданого 18.10.2019.
Отже, на момент призову на військову службу під час дії воєнного стану на території України, позивач мав 21 повний рік.
Згідно довідки від 21.11.2023 №4391 позивач у періоди з 28.10.2022 по 02.12.2022, з 03.01.2023 по 04.02.2023, з 24.05.2023 по 19.06.2023, з 04.08.2023 по 12.08.2023, з 12.10.2023 по 17.11.2023 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_5 від 22.06.2023.
12.08.2023 позивач отримав вибухову травму внаслідок ворожого обстрілу, що підтверджується первинною медичною картою №1771 форми 100 та перевідним епікризом №3317/1360. Дана травма пов'язана із захистом позивачем Батьківщини, що підтверджується довідкою № 513 від 10.10.2023, виданою госпітальною військово лікарською комісією Державної установи «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України».
09.08.2024 позивач отримав мінно-вибухову травму, закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку при виконанні бойового завдання у складі підрозділу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України поблизу АДРЕСА_1 внаслідок артилерійського обстрілу противника, при безпосередній участі у бойових діях, у заходах з національної безпеки та оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії рф, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, що підтверджується довідкою від 30.08.2024 №724/2024 про обставини травми.
Також матеріали справи не містять відомостей про притягнення позивача до кримінальної відповідальності та/або адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення, або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.
Отже, позивач відповідає визначеним у пунктах 3, 4 Постанови №153 критеріям для отримання одноразової грошової допомоги за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі - 1 млн. гривень.
Також суд зазначає, що одноразова грошова винагорода, передбачена Постановою Кабінету Міністрів України №153, має компенсаційно-стимулюючий характер та виплачується за конкретний період проходження служби та участь у бойових діях, що є юридичним фактом виникнення права на відповідну виплату.
З матеріалів справи вбачається, що позивач у спірний період проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України та військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Суд враховує, що саме військова частина, у якій військовослужбовець проходить службу, здійснює облік проходження служби, ведення документації щодо участі у бойових діях, а також формування підстав для нарахування та виплати грошового забезпечення, що узгоджується із загальними принципами організації фінансового забезпечення військової служби.
При цьому переведення військовослужбовця до іншого військового формування, у тому числі до Служби безпеки України, не припиняє та не змінює правовідносин щодо грошового забезпечення, які виникли під час проходження служби у попередньому військовому формуванні, а також не впливає на вже набуте право на відповідні виплати.
Суд зазначає, що Служба безпеки України не є суб'єктом реалізації експериментального проєкту, запровадженого Постановою Кабінету Міністрів України №153, а відтак не здійснює нарахування та виплату одноразової грошової винагороди за період служби, який проходив позивач у складі Національної гвардії України.
Посилання відповідача на те, що позивач не є його військовослужбовцем на момент звернення, є юридично неспроможним, оскільки спірні правовідносини виникли у період проходження позивачем військової служби у складі відповідного військового формування, під час якого було виконано умови для виникнення права на одноразову грошову винагороду.
Право на відповідну виплату пов'язується не з моментом звернення із заявою, а з фактом проходження військової служби та безпосередньої участі у бойових діях у визначених районах ведення бойових дій.
Зокрема, позивач проходив військову службу у складі Національної гвардії України, під час якої безпосередньо брав участь у бойових діях у визначених районах ведення бойових дій, що є юридичним фактом виникнення права на відповідну грошову винагороду.
Щодо посилання відповідача на положення статті 58 Конституції України є безпідставним, оскільки у даному випадку не йдеться про зворотну дію нормативно-правового акта.
Право на отримання одноразової грошової винагороди виникає не в момент виключення зі списків особового складу, а у період фактичного проходження військової служби та виконання умов, визначених нормативно-правовим актом.
Вказані правовідносини є триваючими, а тому застосування Постанови Кабінету Міністрів України №153 здійснюється до прав та обов'язків, що виникли під час її чинності, незалежно від подальшого переведення або звільнення військовослужбовця.
Отже, обов'язок щодо нарахування та виплати одноразової грошової винагороди виникає у військової частини, у якій позивач проходив службу та виконував бойові завдання у період, за який заявлено виплату, оскільки саме цей орган є належним розпорядником відповідних бюджетних коштів та суб'єктом ведення обліку підстав для її нарахування.
Посилання відповідача на те, що позивач не перебував у списках особового складу ВЧ НОМЕР_1 у спірні періоди, не має вирішального значення для вирішення спору, оскільки визначальним є факт безпосередньої участі позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України.
Право на отримання одноразової грошової винагороди пов'язується із фактом виконання бойових завдань, а не виключно з формальним перебуванням у штаті конкретної військової частини на момент звернення.
Щодо доводу відповідача про те, що довідка про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією проти України від 21.11.2023 №4391, не є підтвердженням участі позивача у бойових діях, суд зазначає наступне.
Відповідно до абз. 1 пп. 4 п. 4 Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією проти України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413 (далі - Порядок № 413) підставою для надання заявникам статусу учасника бойових дій, зокрема, для заявників з числа осіб, зазначених в абз. 1 п. 19 ч. 1 ст. 6 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (крім осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади), які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією проти України, є довідка за формою згідно з додатком 6 (довідка про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією проти України).
Виходячи із зазначеного, суд критично оцінює зазначені доводи відповідача, оскільки досліджувана довідка є однією із підстав для надання особі статусу учасника бойових дій, а отже підтверджує, що особа, якій видана така довідка, дійсно брала участь у бойових діях.
З огляду на встановлені обставини у їх сукупності, суд доходить висновку, що відповідач при вирішенні питання щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 грн., передбаченої Постановою КМУ від 11.02.2025 № 153, неповно дослідив всі обставини, які мають значення для вирішення даного питання.
Таким чином, дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 грн, передбаченої постановою КМУ від 11.02.2025 № 153, є протиправними. Відповідач не надав належних і достатніх доказів на підтвердження протилежного.
Відтак, позовні вимоги щодо визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у нарахуванні і виплаті позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 грн., передбаченої Постановою КМУ від 11.02.2025 № 153, на переконання суду, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Оцінюючи наявність правових підстав для стягнення з відповідача одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 грн., передбаченої Постановою КМУ від 11.02.2025 № 153, суд виходить із такого.
З аналізу положень статей 2, 5 КАС України слідує, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому. Судом у конкретній справі вирішується спір, предмет якого існує на час розгляду справи. Суд не може розглядати вимоги на майбутнє у зв'язку із вірогідним настанням певних наслідків. Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Оскільки на час розгляду справи нарахування позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 грн відповідачем ще не здійснено, у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача вчинити такі дії. Отже, на час розгляду справи спір у цій частині між сторонами не виник.
Також суд зазначає, що відповідно до положень статей 5 та 245 КАС України адміністративний суд, встановивши порушення відповідачем норм права, які регулюють спірні правовідносини, визнає відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправними та зобов'язує відповідача вчинити певні дії, а не ухвалює рішення про стягнення конкретних сум.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.
При цьому, нормою ч. 2 ст. 9 КАС України законодавець визначив, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У свою чергу, враховуючи надану адміністративним судам можливість виходити за межі позовних вимог, суд дійшов висновку, що належним і ефективним способом захисту порушених прав позивача у цьому випадку є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 02.09.2025 щодо виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 грн, передбаченої постановою КМУ від 11.02.2025 № 153, з урахуванням усіх наявних у відповідача документів, які підтверджують безпосередню участь позивача в бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій тривалістю не менше шести місяців станом на дату набрання чинності зазначеною постановою.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивачем, на переконання суду, обґрунтовано протиправність дій відповідача щодо відмови у нарахуванні і виплаті позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 грн., передбаченої Постановою КМУ від 11.02.2025 № 153.
У свою чергу, відповідач не надав суду докази на спростування обставин, якими позивач обґрунтував свої позовні вимоги.
Таким чином, адміністративний позов, на переконання суду підлягає частковому задоволенню із виходом за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для ефективного захисту прав позивача.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 9 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктами 1 та 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
30 березня 2026 року від представника позивача через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» надійшла заява про стягнення з відповідача судових витрат, в якій представник позивача просить стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь позивача понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50000,00 грн.
Відповідач заперечує та вважає, що стягнення витрат на правову допомогу у вищезазначеному розмірі є явно неспівмірним з обсягом наданих послуг та необґрунтованим, а тому дані витрати підлягають зменшенню, шляхом відмови у задоволені стягнення витрат на правничу допомогу.
Щодо стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50000,00 грн, суд зазначає.
Частиною першою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Іінші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушення, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Не належить до інших видів правничої допомоги лобіювання, що здійснюється відповідно до Закону України «Про лобіювання» (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Таким чином, правнича допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Частинами першою, другою статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Отже, вищезазначеними нормами КАС України передбачено, зокрема, що компенсації підлягають витрати на правничу допомогу лише адвоката.
Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 дійшла висновку, що «поняття «надання професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в суді». Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб'єктом».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 березня 2025 року у справі № 906/906/21.
Позовну заяву від імені позивача подано Біленком Євгеном Леонідовичем.
З матеріалів справи судом встановлено, що 05 червня 2025 року між позивачем (Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Біленко та партнери» (Юридична компанія) укладено договір № 06/2025-01 про надання юридичних послуг (правової допомоги).
Відповідно до підпункту 1.1 цього Договору Юридична компанія зобов'язалась надати послуги з юридичного консультування та юридичного представництва в інтересах та за дорученням Клієнта, а Клієнт зобов'язався оплатити надані Юридичною компанією послуги на умовах та в строки, визначені у цьому Договорі.
Відповідно до Акта приймання-передачі наданих послуг від 27 грудня 2025 року № А/12/2025/06-02 та Акта приймання-передачі наданих послуг від 02 березня 2026 року № А/06/2025/01-03 Юридична компанія надала, а Клієнт прийняв юридичні послуги (правову допомогу): відновлення порушених прав Клієнта щодо виплати йому одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, що передбачена постановою КМУ №153 - вартістю 5600,00 грн.
Додатково суд звертає увагу на те, що перебування у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Біленко та партнери» на посаді юриста Берестеня Вадима Валерійовича (наказ № 15 від 20.08.2024), який має статус адвоката, не змінює тієї обставини, що послуги за договором від 05 червня 2025 року № 06/2025-01 не надав саме адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання).
З огляду на викладене витрати позивача на юридичні послуги / правову допомогу, які надавались йому Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Біленко та партнери», не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у передбаченому КАС України порядку.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов адвоката Біленка Євгена Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Націнальної гвардії України щодо відмови у нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 грн., передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Націнальної гвардії України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.09.2025 щодо виплати йому одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», з урахуванням всіх наявних у Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України документів, що підтверджують безпосередню участь ОСОБА_1 в бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» та прийняти рішення по суті, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Тихонов