ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"17" квітня 2026 р. справа № 300/1482/26
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Панікара І.В.,
при секретарі Подольській Т.М.,
за участю:
представника позивачки: Жарського Т.В,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Брошнів-Осадська селищна рада Калуського району Івано-Франківської області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
Адвокат Жарський Тарас Володимирович, діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за змістом якого просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Леськів Людмили Зіновіївни від 04 березня 2026 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 65872809;
- зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України:
- відновити виконавче провадження ВП № 65872809 з примусового виконання виконавчого листа № 300/830/21, виданого 17.06.2021 Івано-Франківським окружним адміністративним судом;
- для чого вчинити передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи, спрямовані на самостійне отримання (витребування/ повернення) оригіналу виконавчого листа № 300/830/21 від 17.06.2021 з матеріалів адміністративної справи № 300/817/24, яка розглядалася Івано-Франківським окружним адміністративним судом.
Позовні вимоги мотивовані тим, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження № 65872809 від 04.03.2026 є протиправною, оскільки прийнята без належних правових підстав та з порушенням принципу обов'язковості виконання судового рішення. Позивач зазначає, що підставою для закінчення провадження виконавцем визначено не пред'явлення виконавчого документа після відновлення провадження, однак такий обов'язок у нього як у стягувача фактично не виник, оскільки виконавчий лист не був йому повернутий, а перебував у матеріалах судової справи, витребуваної судом у межах іншого провадження. Крім того, позивач не був належним чином повідомлений про відновлення виконавчого провадження та встановлення строку для пред'явлення виконавчого документа, що унеможливило реалізацію відповідного процесуального права. За таких обставин застосування пункту 13 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є, на думку позивача, неправомірним та таким, що ґрунтується на неправильному тлумаченні норм матеріального права. Також позивач наголошує, що державний виконавець не вжив усіх передбачених законом заходів для забезпечення фактичного виконання судового рішення, яке станом на момент винесення оскаржуваної постанови залишалося невиконаним. У зв'язку з цим позивач вважає належним способом захисту визнання постанови протиправною та її скасування із одночасним зобов'язанням відповідача відновити виконавче провадження та вжити всіх необхідних заходів для реального виконання судового рішення.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 відкрито спрощене провадження за правилами спрощеного позовного провадження з особливостями провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, визначеними статтями 268, 269, 271, 287 КАС України (т.1 а.с.77).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 07.04.2026, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Вказав, що державний виконавець діяв виключно в межах наданих законом повноважень, у спосіб та порядку, визначених Законом України «Про виконавче провадження», внаслідок чого, підстав для визнання його дій протиправними немає. Відповідач зазначає, що виконавче провадження № 65872809 здійснювалося належним чином: було відкрито, сторонам направлено відповідні постанови, неодноразово вживалися заходи примусового виконання рішення суду, зокрема складалися акти про невиконання, накладалися штрафи на боржника, надсилалися вимоги щодо виконання рішення, а також повідомлення до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення. Разом з тим відповідач вказує, що після скасування судом постанови про закінчення виконавчого провадження, виконавець виконав рішення суду та 29.07.2024 відновив виконавче провадження, одночасно зобов'язавши стягувача, суд або інший орган, у якого перебував виконавчий документ, пред'явити його до виконання у місячний строк. Однак станом на 04.03.2026 виконавчий лист до органу державної виконавчої служби не надходив, що, відповідно до пункту 13 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», є самостійною підставою для закінчення виконавчого провадження. За таких обставин оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження є правомірною, а доводи позивача необґрунтованими (т.1 а.с.118-123).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Брошнів-Осадська селищна рада Калуського району Івано-Франківської області, скористалася правом на подання пояснення, відповідно до яких вказує, що позивач була належним чином повідомленою про відновлення виконавчого провадження, оскільки відповідна постанова від 29.07.2024 направлялася сторонам, а також інформація про провадження була доступна через автоматизовану систему виконавчих проваджень, відтак, твердження позивача про необізнаність щодо відновлення провадження та необхідності пред'явлення виконавчого документа є, на думку третьої особи, безпідставними. Крім того, третя особа наголошує, що виконавчий лист з 2024 року перебував у суді на законних підставах, оскільки був направлений туди разом із постановою про закінчення виконавчого провадження, а після його скасування обов'язок щодо повторного пред'явлення документа покладався, зокрема, і на суд або інший орган, у якого він знаходився. Вважає, що державний виконавець діяв у межах повноважень та вжив необхідних заходів для виконання судового рішення, зокрема звертався до суду щодо повернення виконавчого листа, однак останній не був повернутий. Натомість позивач, знаючи про місцезнаходження виконавчого документа, не вчинила жодних дій для його отримання, що свідчить про її пасивну поведінку та відсутність зацікавленості у виконанні рішення. Окрім цього, третя особа заперечує факт невиконання судового рішення, зазначаючи, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з моменту видання відповідного розпорядження, яке було прийняте 02.02.2024, а обставини поновлення та подальшого звільнення позивача вже встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і мають преюдиційне значення (т.1 а.с.85-87).
В судовому засіданні представник позивачки заявлені позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позовній заяві.
Представник відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статей 268, 269, 271, 287 Кодексу адміністративного судочинства України справу, дослідивши позовну заяву, відзив на позов, пояснення третьої особи та в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, встановив наступне.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.06.2021 позов ОСОБА_1 до Брошнів-Осадської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення сесії Брошнів-Осадської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області від 16.02.2021 № 65-4/2021 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника голови Брошнів-Осадської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області.
Зобов'язано Брошнів-Осадську селищну раду Калуського району Івано-Франківської області поновити ОСОБА_1 на посаді заступника голови Брошнів-Осадської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області з 16.02.2021.
Згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду рішення набрало законної сили 14.12.2021.
На примусовому виконанні у Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебував виконавчий лист за № 300/830/21 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника голови Брошнів - Осадської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області з 16.02. 2021 (т.1 а.с.45-46).
Так, постановою головного державного виконавця ВП № 65872809 від 22.06.2021 відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного вище виконавчого листа.
В межах вказаного виконавчого провадження № 65872809 державним виконавцем винесено постанову від 22.06.2021 про визначення для боржника розміру мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 148,09 грн.
02.07.2021 державним виконавцем складено акт державного виконавця про невиконання рішення суду.
20.07.2021 у виконавчому провадженні № 65872809 винесено постанову про накладення на боржника (Брошнів-Осадську селищну раду Калуського району Івано-Франківської області) штраф на користь держави у розмірі 5 100,00 гривень (т.1 а.с.165).
В подальшому, державний виконавець направив боржнику вимогу від 16.02.2022 за №03.1-25/818, згідно якої, зобов'язав останнього виконати рішення суду в повному обсязі, а саме: поновити ОСОБА_1 на посаді заступника голови БрошнівОсадської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області з 16.02.2021 та надати належним чином підтверджуючі документи щодо виконання рішення суду в повному обсязі. У випадку невиконання рішення суду керівнику (голові) надати письмові пояснення щодо причин невиконання та повідомити про всі вжиті заходи щодо виконання рішення суду (т.1 а.с.183).
22.03.2023 державним виконавцем, у виконавчому провадженні №65872809 винесено другу постанову про накладення штрафу, якою за "умисне невиконання рішення суду" накладено на боржника (Брошнів-Осадську селищну раду Калуського району Івано-Франківської області) штраф на користь держави у розмірі 10 200,00 гривень. Водночас, зазначеною постановою зобов'язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення та винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (т.1 а.с.186).
Також державним виконавцем, направлено до Калуського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області повідомлення від 31.03.2023 за №03.1-25/5398 про вчинення боржником кримінального правопорушення (т.1 а.с.187-190).
31.03.2023 головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції прийняла постанову про закінчення виконавчого провадження (т.1 а.с.192)
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.05.2023 у справі № 300/2047/23 визнано протиправною і скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 22.03.2023 ВП № 65872809 про накладення на Брошнів-Осадську селищну раду Калуського району Івано-Франківської області штрафу в розмірі 10 200,00 гривень.
Визнано протиправною і скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 31.03.2023 ВП № 65872809 про закінчення виконавчого провадження.
06.10.2023 державним виконавцем Відділу винесено постанову про скасування процесуального документу, зокрема постановлено скасувати документ "Постанова про закінчення виконавчого провадження" від 31.03.2023, що видана на підставі виконавчого листа № 300/830/21 виданого 17.06.2021 Івано-Франківським окружним адміністративним судом (т.1 а.с.222).
06.10.2023 головним державним виконавцем Відділу винесено постанову про скасування процесуального документу, зокрема постановлено скасувати документ "Постанова про накладення штрафу" від 22.03.2023, що видана на підставі виконавчого листа №300/830/21 виданого 17.06.2021 Івано-Франківським окружним адміністративним судом (т.1 а.с.224).
17.01.2024 головним державним виконавцем Відділу винесено постанову про накладення на боржника штрафу у подвійному розмірі в сумі 10 200 грн. за повторне умисне невиконання ним рішення суду (т.1 а.с.236-239).
Керуючись вимогами пунктом 11 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», 06.02.2024 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження та надіслано повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення відповідно до частини 2 статті 382 Кримінального Кодексу України до Калуського відділу поліції ГУНП в Івано-Франківській області (т.1 а.с.241-242).
06.02.2024 на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем направлено оригінал виконавчого листа разом із копією даної постанови до Івано-Франківського окружного адміністративного суду (до установи яка видала виконавчий документ).
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 у справі №300/817/24, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2024, визнано протиправною і скасовано постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 06.02.2024 ВП № 65872809 про закінчення виконавчого провадження (т.2 а.с.16-29).
На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 у справі № 300/817/24, яке набрало законної сили 26.06.2024, керуючись статтею 41 Закону України «Про виконавче провадження» 29.07.2024 державним виконавцем прийнято постанову про відновлення виконавчого провадження (т.2 а.с.31).
Пунктом 3 постанови про відновлення виконавчого провадження ВП № 65872809 від 29.07.2024 зазначено, що: «Стягувач, суд або орган (посадова особа), якому повернуто виконавчий документ, зобов'язаний у місячний строк з дня надходження постанови пред'явити його до виконання».
У вказаній постанові державним виконавцем констатовано те. що станом на 04.03.2026 виконавчий лист у справі № 300/830/21 виданий Івано-Франківським окружним адміністративним судом від 17.06.25021 (на виконання вимоги пункту 3 постанови про відновлення виконавчого провадження ВП № 65872809 від 29.07.2024) на адресу Відділу не надходив.
Керуючись вимогами пункту 13 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», 04.03.2026 державним виконавцем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження, копію якої направлено рекомендованою кореспонденцією сторонам виконавчого провадження та до Івано-Франківського окружного адміністративного суду (т.2 а.с.49).
Не погоджуючись з правомірністю постанови головного державного виконавця Відділу від 04 березня 2026 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 65872809, з метою захисту своїх прав позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів, що, відповідно до закону, підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія (судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових-осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження згідно зі статтею 2 вказаного Закону здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права, обов'язковості виконання рішень, законності, диспозитивності, справедливості, неупередженості та об'єктивності, гласності та відкритості виконавчого провадження, розумності строків виконавчого провадження, співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Органи та особи, які здійснюють примусове виконання рішень, зазначені в статті 5 ЗУ №1404-VIII.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закони № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно положень частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до частини шостої статті 26 Закону № 1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів.
Згідно з частиною першою статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону.
Водночас, застосування вказаної норми можливе лише за наявності належних передумов, зокрема, тоді, коли виконавчий документ був повернутий стягувачу або іншому уповноваженому суб'єкту у встановленому законом порядку та у такої особи виник обов'язок повторного пред'явлення документа до виконання.
Повернення виконавчого документа - це самостійна процесуальна дія державного виконавця, яка оформлюється відповідною постановою і супроводжується фізичним пересиланням оригіналу документа стягувачу поштовим зв'язком.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі №2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) наголошено, що повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим, повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент.
Повертаючись до обставин справи, на підставі пункту 13 частини 1 статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», 04.03.2026 державним виконавцем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження, копію якої направлено рекомендованою кореспонденцією сторонам виконавчого провадження та до Івано-Франківського окружного адміністративного суду (т.2 а.с.49).
Водночас, як встановлено судом, після скасування первинної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, оригінал виконавчого листа не повертався стягувачу, а перебував у матеріалах судової справи, витребуваної судом у межах іншого провадження.
Сам по собі факт перебування виконавчого документа у володінні суду не є тотожним юридичному факту його повернення у розумінні статей 37 та 41 Закону України «Про виконавче провадження» та не породжує для стягувача обов'язку щодо повторного пред'явлення такого документа до виконання.
За таких обставин, у позивача об'єктивно не виникло і не могло виникнути обов'язку, невиконання якого закон пов'язує з можливістю закінчення виконавчого провадження, внаслідок чого, відсутні правові підстави для застосування державним виконавцем пункту 13 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, судом встановлено, що позивач не був належним чином повідомлений про відновлення виконавчого провадження та про встановлення строку для пред'явлення виконавчого документа.
Відповідно до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний доводити до відома сторін постанови та інші процесуальні документи у визначений законом спосіб. Неналежне повідомлення стягувача про такі процесуальні дії позбавило його можливості реалізувати свої процесуальні права, у тому числі вжити заходів для отримання виконавчого документа та його подальшого пред'явлення до виконання.
Суд зазначає, що покладення негативних наслідків недотримання державним виконавцем встановленої процедури на стягувача суперечить засадам виконавчого провадження, визначеним статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, принципам законності, справедливості, розумності строків та обов'язковості виконання судових рішень.
Окрім цього, станом на момент прийняття оскаржуваної постанови судове рішення про поновлення позивача на посаді залишалося невиконаним по суті, внаслідок чого, закінчення виконавчого провадження за формальних підстав за умов фактичного невиконання судового рішення нівелює саму мету виконавчого провадження та порушує гарантоване Конституцією України право особи на ефективний судовий захист.
Таким чином, державний виконавець, не забезпечивши належного повернення виконавчого документа, не довівши до відома стягувача постанову про відновлення виконавчого провадження та не вживши всіх необхідних заходів для реального виконання судового рішення, дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що постанова державного виконавця від 04.03.2026 про закінчення виконавчого провадження прийнята з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», та є протиправною, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України: відновити виконавче провадження ВП № 65872809 з примусового виконання виконавчого листа № 300/830/21, виданого 17.06.2021 Івано-Франківським окружним адміністративним судом; для чого вчинити передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи, спрямовані на самостійне отримання (витребування/ повернення) оригіналу виконавчого листа № 300/830/21 від 17.06.2021 з матеріалів адміністративної справи № 300/817/24, яка розглядалася Івано-Франківським окружним адміністративним судом, суд вказує на таке.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов'язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).
У пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» ЄСПЛ зазначив, що порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення від 10 липня 2003 року у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45 та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002 II).
Стаття 13 Конвенції, крім іншого визначає те, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Констатація порушення прав фізичної особи внаслідок дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень без зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, не призводить до захисту порушених прав, оскільки не передбачає способу чи механізму їх відновлення, що суперечить меті адміністративного судочинства, а саме ефективному захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як йшлося вище, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції можливий за наявності двох обов'язкових умов: забезпечення поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відсутність бажаного результату виключає можливість визначення ефективності правового захисту, оскільки бажаний результат встановлює межі (кінцеву мету) правового захисту, який полягає у використанні передбачених законом можливостей для поновлення порушеного, визнання невизнаного, чи присудження оспорюваного права саме в цих межах.
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, у якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, у якій опинився позивач після порушення.
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі № 818/985/18 та від 26.12.2019 у справі № 810/637/18.
Так, відповідно до частини 1 статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Таким чином, скасування судом постанови про закінчення виконавчого провадження є достатньою та самостійною правовою підставою для його відновлення, що не потребує додаткового зобов'язання судом відповідача до вчинення відповідних дій. Обов'язок щодо відновлення виконавчого провадження виникає безпосередньо із закону та підлягає виконанню виконавцем автоматично після набрання законної сили судовим рішенням про скасування такої постанови.
За таких обставин позовні вимоги в цій частині не потребують окремого судового захисту, оскільки ефективний спосіб поновлення порушеного права досягається шляхом скасування оскаржуваної постанови.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів в повному об'ємі правомірності своїх дій.
За таких обставин, заявлені позивачем позовні вимоги є частково обґрунтованими, внаслідок чого, адміністративний позов підлягає до часткового задоволення.
Разом з тим, суд враховує, що основна позовна вимога щодо визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця задоволена, що свідчить про досягнення позивачем мети звернення до суду та ефективний захист його порушеного права, відтак, з огляду на приписи статті 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь у повному обсязі.
Таким чином, враховуючи, що згідно із квитанцією від 14.03.2026 підтверджено сплату судового збору на суму 1331,20 грн., за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір в розмірі 1331,20 грн.
Окрім того, представником позивача заявлено клопотання про відшкодування судових витрат на правничу допомогу в розмірі 17600,00 грн.
Згідно з частиною 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 1-4 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону).
Частиною 5 статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження суми гонорару представник позивача надав копію Договору про надання правової допомоги та здійснення представництва за № Д21-07-07 від 15.07.2021 (т.1 а.с.35-41) та платіжну інструкцію від 12.03.2026 на суму 17600,00 грн. (т.1 а.с.41).
Відповідно до пункту 1.1. коментованого договору в порядку та умовах, визначених цим Договором, Об'єднання зобов'язується надати Клієнту правову допомогу в рамках будь-яких справ, що стосуються діяльності Клієнта, зокрема, з питань здійснення захисту, представництва, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності Клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів Клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню.
Пунктом 1.2. Договору про надання правової допомоги та здійснення представництва за № Д21-07-07 від 15.07.2021 вказано, що послуги надаються Клієнту шляхом в тому числі, але не виключно, надання юридичних консультацій, роз'яснень законодавства, вивчення документів, зберігання документів, особистої участі та представництва інтересів Клієнта перед органами, усіма установами, підприємствами та організаціями України незалежно від форм власності та підпорядкування, в органах прокуратури, у будь-яких інших правоохоронних органах України, в судових органах будь-якої ланки (в тому числі в апеляційній, касаційній інстанціях), у всіх без винятку установах, на підприємствах, в організаціях (в т. ч. в органах державної влади та управління, міністерствах, відомствах, їх структурних підрозділах; державних комітетах та підвідомчих їм органах; в банківських (фінансових) установах; в органах юстиції, в т. ч. управліннях юстиції будь-якого рівня, в органах державної виконавчої служби, в органах нотаріату; на пошті; в органах місцевої влади та місцевого самоврядування та їх структурних підрозділах; у фондах, інспекціях, адміністраціях, комісіях та комітетах) з усіма правами, які надані законом заявнику, позивачу, відповідачу, стягувачу, третій особі чи іншій особі, що бере участь у справі, в тому числі з правом подання будь-яких документів, в т. ч. але не виключно позову (позовної заяви), клопотань, заяв тощо, зміни підстав або предмета позову, укладання мирової угоди, одержання рішення, ухвали, постанови, виконавчого листа або наказу суду, інших документів, пред'явлення виконавчого листа або наказу суду до виконання, оскарження рішень, ухвал, постанов суду, дій судового виконавця в порядку передбаченому чинним законодавством України.
У відповідності до платіжної інструкції квитанції від 12.03.2026 позивач сплатив адвокату за надання правової допомоги в загальному розмірі 17600,00 грн.
Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд зазначає, що згідно статті 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Отже, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
В даному випадку судом встановлено, що Сторони погодили, що Клієнт виплачує Адвокату винагороду в розмірі 17600,00 грн.
Оцінивши надані документи на підтвердження понесених витрат, суд зазначає наступне.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Суд зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 по справі № 905/1795/18, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Водночас, із урахуванням конкретних обставин, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Окрім того, досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на предмет їх обґрунтованості та пропорційності, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 у справі № 360/3764/18, за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
В аспекті оцінки наданої правничої допомоги адвокатом Жарським Т.В., суд не може погодитись із наведеним розрахунком вартості витрат на правничу допомогу з огляду не відповідності її критеріям дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.
Тобто, сума у розмірі 17600 грн. за складання позовної заяви з огляду на предмет спору та категорії справи є завищеною.
Таким чином, враховуючи викладене, характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та складності виконаної адвокатом роботи та те, що розгляд справи проведено з викликом учасників справи, суд вважає за можливе присудити на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу по цій справі в сумі 4000,00 грн.
Щодо відсутності детального опису витраченого часу адвокатом на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС України, суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час, як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Леськів Людмили Зіновіївни від 04 березня 2026 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 65872809.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 43316386, вул. Галицька, 45, м. Івано-Франківськ, 76000) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень 00 копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 272, 287, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його складання в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач:
Відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 43316386, вул. Галицька, 45, м. Івано-Франківськ, 76000).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача:
Брошнів-Осадська селищна рада Калуського району Івано-Франківської області (вулиця 22 Січня, 85, смт. Брошнів-Осада, Івано-Франківська область).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.