05 травня 2026 року Справа № 280/1253/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого Стрельнікової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
до ІНФОРМАЦІЯ_2
третя особа: Військова частина НОМЕР_1
про визнання дій протиправними, визнання протиправною бездіяльність, скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач 1), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач 2), третя особа: Військова частина НОМЕР_1 (далі - третя особа), в якому позивач просить суд:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо повторного взяття ОСОБА_1 на військовий облік;
визнати протиправним та скасувати рішення про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації від 10.11.2025;
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо невнесення відомостей про виключення Позивача з військового обліку;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести відомості про виключення Позивача з військового обліку до Єдиного державного реєстру військовозобов'язаних.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позивач раніше перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 . Рішенням ІНФОРМАЦІЯ_5 було виключено з військового обліку. Факт виключення підтверджується довідкою, виданою ІНФОРМАЦІЯ_6 АДРЕСА_1 . Оригінал зазначеної довідки знаходиться у ІНФОРМАЦІЯ_7 , який вилучив її під час оновлення облікових даних 23.01.2023. Незважаючи на факт виключення Позивача з військового обліку, 10.11.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_1 незаконно поновив Позивача на військовому обліку, про що було зроблено відповідні записи у військовому квитку Позивача. Після цього Позивача було призвано на військову службу під час мобілізації та направлено до військової частини НОМЕР_1 . Жодного рішення про повторне взяття на військовий облік Позивачу не вручалося, що свідчить про відсутність належного правового акта суб'єкта владних повноважень. Таким чином, відповідач застосував процедуру, яка прямо не передбачена чинним законодавством України. Зазначає про порушення ст.58 Конституції України. Позивач зазначає, що повторне взяття на військовий облік було здійснено без належної правової підстави. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою судді від 13.02.2026 заяву про забезпечення позову у справі №280/1253/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_8 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , третя особа: Військова частина НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та скасування наказу про призов за мобілізацією, - повернуто заявнику без розгляду.
Ухвалою судді від 18.02.2026 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді від 03.03.2026 позивачу продовжено процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви на строк 10 днів з дня одержання ухвали суду про продовження процесуального строку.
Ухвалою судді від 10.03.2026 відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Ухвалою суду від 10.03.2026 заяву про забезпечення позову у справі №280/1253/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , третя особа: Військова частина НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, визнання протиправною бездіяльність, скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, - повернуто заявнику без розгляду.
30.03.2026 від відповідача 1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що Відповідні документи, які свідчать про наявність підстав для отримання відстрочки та/або бронювання від мобілізації, виключення з військового обліку Позивач до ІНФОРМАЦІЯ_10 не надавав. Перевіркою ЄДРПВР - інформація про наявну судимість у Позивача відсутня (інформація зазначена в обліковій картці в графі «Судимість»). В даному випадку Позивачем під час проходження позаштатної військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_11 (далі - ВЛК) не були надані відповідні підтверджуючі документи, які б могли стати підставою для визнання Позивача непридатним до військової служби, і докази надання таких документів в матеріалах даної справи відсутні. Оскільки, ВЛК визнала Позивача придатним до військової служби, то і видання 10.11.2025 року Відповідачем наказу № 2173 «Про призов військовозобов'язаних та резервісті на військову службу під час мобілізації, на особливий період» щодо Позивача є цілком правомірним. Зазначає, що у контексті вказаного варто наголосити, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричиняє відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного суду від 05 лютого 2025 року по справі №160/2592/23 при розгляді подібних до спірних правовідносин та в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом при розгляді цієї справи. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Від позивача надійшло клопотання про залишення відзиву без розгляду, у зв'язку із пропуском 15-денного строку на подання відзиву.
Суд зазначає, що копію ухвали судді від 10.03.2026 про відкриття провадження у справі ІНФОРМАЦІЯ_1 отримав засобами електронного суду 17.03.2026 (вказане підтверджує довідка про доставку електронного листа). Відзив на позовну заяву відповідачем 1 подано до суду засобами електронного суду 28.03.2026, отже, з дотримання встановленого ухвалою судді від 10.03.2026 15-денного строку. Враховуючи вищевикладене, клопотання позивача задоволенню не підлягає.
Від відповідача 2 до суду надійшли додаткові пояснення у справі, відповідно до яких зазначено, що 9.11.2025 року позивач був взятий на військовий облік, а в подальшому 10.11.2025 призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_8 , що фактично унеможливлює внесення будь-яких даних до ІНФОРМАЦІЯ_12 , в тому числі ІНФОРМАЦІЯ_13 . Таким чином позовна вимога до ІНФОРМАЦІЯ_14 щодо зобов'язання внесення відомостей про виключення Позивача з військового обліку є такою що не підлягає задоволенню. Зазначає, що Позивачем не надано жодного належно та допустимого доказу щодо здійснення ІНФОРМАЦІЯ_3 протиправних дій та прийняття неправомірних рішень у відношенні позивача, зокрема, щодо перебування його на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_15 . Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Від позивача до суду надійшли заперечення на відзив, відповідно до яких позивач зазначає, про відповідач у своїх поясненнях намагається перекласти відповідальність на позивача, посилаючись на нібито «ненадання документів». Однак такі твердження є неправдивими та спростовуються фактичними обставинами, а саме: позивач особисто оновив свої облікові дані 23.01.2023 року, що свідчить про: виконання ним усіх можливих обов'язків, наявність у відповідача актуальної інформації, відсутність будь-яких підстав для посилань на «ненадання даних». Просить задовольнити позовні вимоги.
Судом враховано надану до суду письмову правову позицію позивача.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, установив наявність достатніх підстав для прийняття рішення у справі.
Відповідно до довідки від 15.12.2006 №4/751, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_16 , призовною комісією ІНФОРМАЦІЯ_17 18.06.2001 виключений з військового обліку за ст. 37 п.5-г Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», як засуджений за скоєння тяжкого злочину (3 том а.с. 35).
Вказане також підтверджує відмітка тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного № НОМЕР_2 виданого 23.08.2023 (3 том а.с. 52-53).
За змістом витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) «Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 10.11.2025 №2173 солдата ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_1 (2 том, зворотна сторона а.с.218).
Позивач не погоджуючись із діями відповідача 1, щодо повторного взяття позивача на військовий облік, призовом позивача на військову службу під час загальної мобілізації, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У силу положень статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022 від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 №49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 №469/2024, від 28.10.2024 №740/2024, від 14.01.2025 № 26/2025, від 15.04.2025 № 235/2025, від 14.07.2025 № 478/2025 від 20.10.2025 № 793/2025. Указом Президента України від 12.01.2026 № 40/2026, затвердженим Законом України від 14.01.2026 № 4757-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 3 лютого 2026 року на 90 діб, тобто, останній діє на момент розгляду цієї справи.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон №3543-XII).
Відповідно до положень статті 1 Закону №3543-XII мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Загальна мобілізація, згідно з частиною другою статті 4 Закону №3543-XII, проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Частиною п'ятою статті 4 Закону № 3543-XII регламентовано, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
Статтею 22 Закону №3543-XII встановлені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Частиною третьою вказаної статті передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ унормовано, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною першою статті 2 Закону №2232-XII установлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави є військовозобов'язаними (частина дев'ята статті 1 Закону №2232-XII).
Згідно із частиною десятою статті 1 Закону №2232-XII громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема, виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
За приписами статті 33 Закону №2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 (далі Порядок №1487), військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період. Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Для внесення запису/актуалізації даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів ними надаються персональні дані відповідно до вимог Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» (пункт 20 Порядку №1487).
Згідно з пунктом 22 Порядку №1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Статтею 37 Закону № 2232-ХІІ визначено підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.
Так, відповідно до пункту 6 частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції чинній до 18.05.2024), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
З матеріалів справи встановлено, що відповідно до довідки від 15.12.2006 №4/751, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_16 , призовною комісією Жовтневого РВК Запорізької області 18.06.2001 виключений з військового обліку за ст. 37 п.5-г Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», як засуджений за скоєння тяжкого злочину (3 том а.с. 35). Вказане також підтверджує відмітка тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного № НОМЕР_2 виданого 23.08.2023 (3 том а.с. 52-53).
Обґрунтовуючи протиправність дій відповідача 1 щодо призову на військову службу під час мобілізації та наказу начальника відповідача 1 від 10.11.2025 №2173 (в частині, що стосується позивача) про призов на військову службу, позивач зазначає про неможливість його призову у зв'язку із виключенням його з військового обліку та не поновленням на такому обліку у встановленому законом порядку.
Суд критично сприймає зазначені доводи позивача та вважає за необхідне зазначити наступне.
У зв'язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024 (далі- Закон № 3633-ІХ), редакція частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ зазнала змін, внаслідок яких, пункт 6 частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ було виключено.
За змістом частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції чинній з 18.05.2024), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі.
Крім того, 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок № 560).
Згідно з пунктом 4 розділу «Загальні питання» Порядку № 560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані: особи, звільнені з військової служби у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ; засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.
Отже, з 18.05.2024 редакція частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Більш того, з цього часу передбачена можливість призову на військову службу під час мобілізації осіб, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, за вчинення тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України.
Таким чином, за нормами чинного законодавства (станом на момент призову позивача на військову службу під час мобілізації) наявність судимості за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину не є підставою для виключення з військового обліку. Водночас такі особи підлягають взяттю на військовий облік, зокрема військовий облік військовозобов'язаних, на загальних підставах, передбачених частиною першою статті 37 Закону № 2232-ХІІ, якщо відсутні передбачені діючою редакцією частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ підстави для виключення з військового обліку.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В абзацах першому і другому пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правових актів в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З наведеного слідує, що з 18.05.2024 громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку та були виключені з військового обліку військовозобов'язаних на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до 18.05.2024), підлягають взяттю на військовий облік військовозобов'язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку.
З огляду на наведені вище положення Закону № 2232-ХІІ (в редакції Закону № 3633-IX) та Порядку № 560, суд дійшов висновку, що незважаючи на те, що позивач був виключений з військового обліку військовозобов'язаних на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до 18.05.2024), у зв'язку зі зміною законодавства з 18.05.2024 він підлягає взяттю на військовий облік військовозобов'язаних, оскільки відпала підстава, за якою його було виключено з військового обліку, та може бути призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Водночас, що стосується доводів позивача про відсутність у відповідача 1 права на мобілізацію позивача у зв'язку із не перебуванням позивача на військовому обліку у відповідача 1, то суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 81 Порядку №560 призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період оформляється наказом керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, командира військової частини, керівника розвідувального органу або визначеного ним керівника відповідного підрозділу, Голови СБУ, його заступників чи керівника підрозділу, органу, закладу, установи СБУ.
У разі призову військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період не за місцем їх перебування на військовому обліку (крім тих осіб, що добровільно виявили бажання проходити військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період) такі особи перед призовом на військову службу беруться на військовий облік у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, який здійснює їх призов. Відомості про взяття таких осіб на військовий облік вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів перед їх направленням на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.
Таким чином положення пункту 81 Порядку №560 передбачають можливість призову військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період не за місцем їх перебування на військовому обліку із постановленням на військовий облік у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, який здійснює їх призов.
Відтак, зазначені доводи позивача спростовуються вищенаведеними положення Порядку №560 щодо можливості здійснення призову резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Більш того, відповідно до військового квитка серя НОМЕР_3 від 10.11.2025, ОСОБА_1 з 09.11.2025 взято на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_1 , що свідчить про дотримання відповідачем вимог Порядку №560.
Разом із тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Військово-лікарська комісія при ІНФОРМАЦІЯ_11 09.11.2025 визнала ОСОБА_1 придатним до військової служби, що підтверджується відповідною довідкою від 09.11.2025 № 2025-1109-2034-0404-0 (2 том, а.с. 217).
Отже, матеріалами справи підтверджується факт проведення медичного огляду позивача у встановленому порядку та прийняття рішення про придатність до військової служби.
Оскільки доводи, якими позивач обґрунтовує протиправність його призову на військову службу під час мобілізації спростовані вищенаведеними обставинами, суд дійшов висновку про правомірність дій відповідача 1, щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації та наказу відповідача 1 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації» в частині призову позивача на військову службу у зв'язку з мобілізацією та направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 .
Враховуючи встановлену вище правомірність призову позивача на військову службу під час мобілізації, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат в порядку статті 139 КАС України судом не проводиться.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ), третя особа: Військова частина НОМЕР_1 (адреса невідома, код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання дій протиправними, визнання протиправною бездіяльність, скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова