29 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 308/4339/20
провадження № 51-1416 км 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції
представника потерпілої адвоката ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги представника потерпілої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_9 на вирок ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16 червня 2022 року та ухвалу ІНФОРМАЦІЯ_2 від 15 січня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12020070170000420, за обвинуваченням
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Бельце Республіки Молдова, раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16 червня 2022 року ОСОБА_9 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України звільнено останнього від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 цього Кодексу.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 15 січня 2025 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_9 залишено без змін.
За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_9 визнано винуватим у тому, що він 05 квітня 2020 року близько 23 год 20 хв., керуючи автомобілем «Daewoo» модель «Matiz», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись в с. Оріховиця в напрямку с. Оноківці Ужгородського району, неподалік озера «Шамбала», яке знаходиться в с. Оріховиця Ужгородського району, порушуючи вимоги пунктів 2.3 (б), 12.1 Правил дорожнього руху, проявив неуважність до дорожньої обстановки, що склалася, не забезпечив безпеку дорожнього руху, не вибрав безпечну швидкість, щоб мати змогу постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним, та за умов видимості у напрямку руху здійснив виїзд за межі проїзної частини на узбіччя, де в подальшому допустив зіткнення з деревом, яке знаходилось поза межами проїзної частини. В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир ОСОБА_7 отримала тяжкі тілесні ушкодження, як небезпечні для життя в момент їх спричинення.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах захисник ОСОБА_8 та представник потерпілої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону просять оскаржувані судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи свої доводи, зазначають, що висновок судово-медичної експертизи № 188 від 28.04.2020 є недопустимим доказом, оскільки слідчий та прокурор не зверталися з відповідним клопотанням до слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів, а саме медичної документації щодо лікування потерпілої ОСОБА_7 у КНП « ІНФОРМАЦІЯ_4 », яка є лікарською таємницею та на підставі якої і була проведена вказана експертиза. При цьому, у матеріалах справи відсутні будь-які відомості про те, що потерпіла надавала слідчому згоду на витребування із лікарні медичної документації щодо неї або самостійно надавала її органу досудового розслідування для долучення до матеріалів справи. Суди попередніх інстанцій належним чином не розглянули такі доводи потерпілої та сторони захисту.
Вважають, що органами досудового розслідування порушені права потерпілої ОСОБА_7 , гарантовані ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на захист медичних даних), ст. 12 Загальної декларації прав людини, ч. 2 ст. 32 Конституції України, ст. 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», частинами 1, 2 ст. 11 Закону України «Про інформацію», на що суди попередніх інстанцій не звернули належної уваги.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні 15.10.2025 представник потерпілої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 касаційні скарги підтримав.
В судовому засіданні прокурор, посилаючись на безпідставність доводів касаційних скарг, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
При цьому, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
За результатами перевірки судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Згідно вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вказані висновки ґрунтуються на об'єктивно з'ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.
Висновок про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення суд першої інстанції зробив на підставі ретельного аналізу й оцінки досліджених доказів, зокрема: протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 06.04.2020; висновку судової інженерно-транспортної експертизи № 10/174 від 15 квітня 2020 року; висновку судової інженерно-трасологічної експертизи № 10/176 від 16.04.2020; висновку судової автотехнічної експертизи № 10/185 від 22 квітня 2020 року та висновку судово-медичної експертизи № 188 від 28.04.2020.
Вказаний висновок місцевого суду був предметом перевірки апеляційного суду і мотивовано визнаний таким, що відповідає доказам, зібраним у встановленому законом порядку, дослідженим у судовому засіданні, належно оцінених судом, і є обґрунтованим, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.
Зокрема, апеляційний суд, розглянувши доводи апеляційних скарг сторони захисту та потерпілої ОСОБА_7 , які аналогічні доводам касаційних скарг, обґрунтовано визнав безпідставними твердження про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону щодо порядку отримання медичної документації щодо ОСОБА_7 , про недопустимість висновку судово-медичної експертизи № 188 від 28.04.2020 через отримання стороною обвинувачення медичної документації шляхом звернення із запитом до медичного закладу, як вказують касатори без згоди потерпілої, отже із порушенням порядку доступу до охоронюваної законом таємниці, а саме до відомостей, які становлять лікарську таємницю, для отримання яких слідчому необхідно було звернутися з відповідним клопотанням до слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів.
Верховний Суд виходить із того, що згідно ч. 2 ст. 242 КПК України, призначення експертизи для встановлення ступеня тяжкості та характеру тілесних ушкоджень є обов'язковим.
Разом із тим, в ст. 15 КПК України встановлено, що під час кримінального провадження кожному гарантується невтручання у приватне (особисте і сімейне) життя. Ніхто не може збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію про приватне життя особи без її згоди, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Інформація про приватне життя особи, отримана в порядку, передбаченому цим Кодексом, не може бути використана інакше як для виконання завдань кримінального провадження.
Отже, фізична особа, якої стосується конфіденційна інформація, серед якої і відомості, які можуть становити лікарську таємницю, має право вільно, на власний розсуд визначати порядок ознайомлення з нею інших осіб, держави та органів місцевого самоврядування, а також право на збереження її у таємниці відповідно до конституційного та законодавчого регулювання права особи на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації, проте з урахуванням положень кримінального процесуального закону, які визначають повноваження сторін щодо збирання тих фактичних даних, які мають значення для кримінального провадження за приписами ст. 91 КПК України, а також випадків, коли сторони мають право збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію про приватне життя особи без її згоди.
Застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні: захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду.
Порядок отримання доказів через здійснення слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні регулюється Розділом ІІІ КПК України, а главою 4 цього Кодексу встановлено критерії допустимості доказів.
В свою чергу тимчасовий доступ до речей і документів є заходом забезпечення кримінального провадження, що передбачений главою 15 Розділу ІІ КПК України.
Верховний Суд не вбачає належного підґрунтя зважати як на обґрунтовані доводи про те, що фактичні дані з медичної документації потерпілої сторона обвинувачення мала отримати саме через здійснення тимчасового доступу, оскільки кримінальний процесуальний закон визначає й інші засоби їх отримання, серед яких і передбачені статтями 234-236 вказаного Кодексу.
Повноваження слідчого, прокурора, які визначені главою 15 Розділу ІІ КПК України, не мають пріоритету над тими, про які йдеться в Розділі ІІІ цього Кодексу, адже сторона обвинувачення на власний розсуд і з урахуванням супутніх обставин конкретного провадження вирішує питання про те, в який зі способів, передбачених законом, вона буде здійснювати збирання доказів в певній справі.
Разом із тим, приписи вказаних норм, як і ті, що передбачені ст. 93 КПК України, переконливо свідчать, що сторони мають право збирати докази, крім як у спосіб проведення слідчих (розшукових) дій, а також і шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів у порядку, передбаченому законом.
Верховний Суд неодноразово зазначав, як вказано в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального Суду від 01 грудня 2025 року (справа № 638/18926/23; провадження № 51-714 кмо25), що відповідно до ч. 1 ст. 159 КПК України тимчасовий доступ до речей і документів надається особою, у володінні якої вони знаходяться. Лише у разі відмови особи надати такий доступ, процесуальний закон вимагає втручання слідчого судді, який своєю ухвалою може зобов'язати володільця надати органу досудового розслідування тимчасовий доступ до речей і документів.
У разі, коли особа, у розпорядженні якої знаходяться речі, документи та інші матеріали, які мають доказове значення для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, висловлюючи своє волевиявлення, добровільно надає їх слідчому, це не свідчить про здобуття таких доказів органом досудового розслідування у позапроцесуальний спосіб та не є підставою для визнання їх недопустимими.
Відповідно до ст. 93 КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, шляхом витребування та одержання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Виходячи із законодавчих норм, сторона обвинувачення наділена правом витребування та одержання від певних осіб документів на підтвердження фактів, які стосуються кримінального провадження. Якщо ж особа, яка має в своєму розпорядженні зазначені документи, не згодна надати їх, для отримання дозволу на тимчасовий доступ до них слідчий, застосовує заходи забезпечення кримінального провадження за правилами глави 15 розділу II КПК України.
Суд вже неодноразово доходив висновку, що КПК України не вимагає від слідчого здійснювати збирання доказів виключно шляхом отримання тимчасового доступу, який за приписами ч. 2 ст. 159 цього Кодексу здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду, до певних фактичних даних.
Так, за правозастосовними позиціями об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 27 січня 2020 року (справа № 754/14281/17, провадження № 51-218кмо19) слідчий, застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження, звертається до суду за правилами глави 15 Розділу II КПК України лише у разі, коли потерпіла не згодна надати наявні в її розпорядженні необхідні документи або за відсутності згоди потерпілої їх не надала медична установа на відповідний запит слідчого.
Отже, лише у разі відмови у наданні інформації на підставі запиту в порядку ст. 93 КПК України слідчий згідно положень статей 159, 160 цього Кодексу звертається до слідчого судді з клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів, який розглядається останнім відповідно до приписів ст. 163 вказаного Кодексу.
Підсумовуючи, Верховний Суд бере до уваги, що медичні документи, що були об'єктом експертних досліджень, отримані органом досудового розслідування в порядку, передбаченому ст. 93 КПК України; що інформація про приватне життя потерпілої, отримана в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом, використана виключно для виконання завдань кримінального провадження, яке велось в формі публічного обвинувачення за ч. 2 ст. 286 КК України, де думка потерпілої не перешкоджає ані здійсненню кримінального провадження, ані реалізації кримінальної відповідальності особи, яка заподіяла потерпілій тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх спричинення, а тому відхиляє відповідні доводи касаційних скарг як щодо порушення порядку отримання даних з медичної документації потерпілої, так і щодо недопустимості висновку судово-медичного експерта.
З матеріалів провадження слідує, що медична документація на ім'я стаціонарної хворої ОСОБА_7 була надана головним лікарем КНП « ІНФОРМАЦІЯ_4 » Ужгородської міської ради на підставі запиту, здійсненого в порядку ст. 93 КПК України т.в.о. заступника начальника СВ Ужгородського РВП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області, після чого останнім була призначена судово-медична експертиза, до якої долучено отриману медичну інформацію щодо потерпілої.
За висновком експерта № 188 від 28.04.2020 судово-медична експертиза проведена на підставі постанови про призначення експертизи т.в.о. заступника начальника СВ Ужгородського РВП Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області від 06 квітня 2020 року, до якої долучено медичну документацію щодо ОСОБА_7 .
Як небезпідставно зазначено місцевим судом, відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, за оцінкою яких сформовано висновок експерта, не свідчить про сумнівність їх походження та не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку. Сторона захисту не клопотала про надання доступу до медичних документів потерпілої, тому доводи щодо їх відсутності в матеріалах справи обґрунтовано визнано безпідставними.
Вирішуючи питання допустимості висновку експерта у цьому кримінальному провадженні, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що він містить посилання на медичні документи, що були об'єктом експертних досліджень, а також перелік запитань, поставлених перед експертом. За наявності сумнівів щодо достовірності медичних документів, які були об'єктом експертних досліджень, сторона захисту, реалізуючи закріплені у статтях 22, 26 КПК України принципи змагальності й диспозитивності, відповідно до вимог ст. 93 вказаного Кодексу не була позбавлена можливості звернутися до відповідних медичних закладів для отримання необхідних медичних документів, а у випадку відмови - заявити клопотання про надання тимчасового доступу.
В аспекті дотримання судом апеляційної інстанції вимог статей 370, 419 КПК України, колегія суддів Верховного Суду враховує, що приписи пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які зобов'язують суд обґрунтовувати своє рішення, не можна тлумачити як такі, що вимагають детальної відповіді на кожен аргумент. Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 вказаної Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано. Зважаючи на вимоги кримінального процесуального закону та позицію ЄСПЛ в аспекті оцінки аргументів учасників справи щодо мотивування судових рішень, викладену, зокрема, у справі «Салов проти України» (рішення від 06 вересня 2005 року, § 89), суд апеляційної інстанції належним чином перевірив під час апеляційного перегляду доводи апеляційної скарги, вмотивовано погодившись з рішенням місцевого суду. Недотримання ним приписів статей 370, 419 КПК України за доводами касаційної скарги не вбачається.
Таким чином, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би могли бути безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень, а також підстав для закриття кримінального провадження, за доводами касаційної скарги захисника Верховним Судом не встановлено, отже касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційні скарги представника потерпілої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 червня 2022 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 15 січня 2025 року щодо ОСОБА_9 - без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3