27 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 522/2474/20
провадження № 61-455св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (судді-доповідача), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (яка є правонаступником померлої ОСОБА_2 ),
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа - Друга одеська державна нотаріальна контора,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_4 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Яреми Х. С., та постанову Одеського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року, ухвалену колегією у складі суддів Сегеди С. М., Комлевої О. С., Громіка Р. Д.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, скасування запису про право власності та стягнення моральної шкоди.
2. Позов мотивувала тим, що ОСОБА_3 є онуком ОСОБА_2 . Інших спадкоємців кровного рівня спорідненості немає. ОСОБА_2 запропонувала ОСОБА_3 утримувати її, в зв'язку з чим запропонувала укласти договір довічного утримання. Цей правочин було вчинено 10 жовтня 2013 року. В подальшому у зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 зобов'язання з її забезпечення позивач звернулася до нотаріуса, який посвідчував договір, маючи на меті розірвати цей договір. Однак, нотаріус повідомив, що 10 жовтня 2013 року було укладено не договір довічного утримання, а договір купівлі-продажу належної позивачу квартири, які продавець отримала від покупця. Проте, позивач стверджує, що кошти від продажу квартири не отримувала. Позивач вважала, що укладала договір довічного утримування, а отже під час укладення спірного договору купівлі-продажу вважає, що була введена в оману. Зауважувала, що у 2010 році у неї виявилося онкологічне захворювання, в зв'язку з чим вона пройшла курс лікування. У 2018 році позивачу поставили діагноз, пов'язаний з ураженням органів зору. Це захворювання прогресуюче, тому захворювання очей впливало на те, що позивач була позбавлена можливості самостійно прочитати текст договору, зрозуміти його зміст і через довіру до онука підписала спірний договір 10 жовтня 2013 року. Після продажу квартири позивач продовжила проживати в ній та самостійно сплачувати вартість отриманих житлово-комунальних послуг. Такі обставини на переконання позивача вказували на те, що вона не мала на меті продавати квартиру, оскільки продовжила нею користуватися. Вважала, що внаслідок недобросовісних дій відповідача та вжиття заходів, необхідних для поновлення порушеного права власності на квартиру, зазнала моральної шкоди, яку оцінила у розмірі 20 000 грн.
3. З огляду на зазначене, з метою поновлення свого права просила суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 10 жовтня 2013 року, укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори Арабаджи К. Г. та зареєстрований у реєстрі за номером 3-1791;
- скасувати запис про право власності № 2805255 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 176699451101;
- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 20 000 грн;
- вирішити питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
4. Ухвалою від 05 жовтня 2020 року Приморський районний суд м. Одеси залучив до участі у справі ОСОБА_1 як правонаступника ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
5. Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 04 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року, відмовив у задоволенні позову.
6. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що відповідачем ОСОБА_3 як покупцем були виконані належним чином всі обов'язки за договором купівлі-продажу, кошти від продажу нерухомості отримані продавцем до укладення договору, що спростовує доводи позивача щодо необізнаності стосовно природи договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
7. У січні 2026 року представник ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , за допомогою засобів поштового зв'язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
8. Мотивує тим, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норму права без врахування правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 18 червня 2014 року у справі № 6-69цс14, від 21 жовтня 2015 року у справі № 2-202цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2087цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16, а також правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 461/4980/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 462/1992/15, від 20 березня 2019 року у справі № 308/3593/17, від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17, від 18 грудня 2020 року у справі № 541/2898/16, від 13 липня 2022 року у справі № 643/744/20, від 30 липня 2025 року у справі № 456/2405/23 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
9. Також вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме неправильно визначили підстави позову, на які посилалася позивач; не вирішили питання наявності умислу у діях відповідача; не врахували, що саме через сукупність обтяжливих обставин, як тяжка хвороба, похилий вік, скрутне матеріальне становище, позивач уклала оспорюваний договір; не врахували, що відповідач безпідставно стверджував про самостійний пошук позивачем нотаріуса, здійснення інших підготовчих дій для укладення договору купівлі-продажу, оскільки ці дії вживалися саме відповідачем та становили комплекс запланованих дій з заволодіння майном позивача; суди не встановили ким та коли була знята готівка з банківського рахунку та чи відбувалося це до підписання оспорюваного договору позивачем; не врахували, що проведенню експертизи з дослідження належності підпису на квитанції про отримання коштів саме позивачу перешкодив відповідач, не надавши оригінал квитанції для дослідження (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
10. Правом на подання відзиву інші учасники справи не скористалися.
Провадження у суді касаційної інстанції
11. Ухвалою від 26 січня 2026 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції.
12. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без врахування правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 18 червня 2014 року у справі № 6-69цс14, від 21 жовтня 2015 року у справі № 2-202цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2087цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16, а також правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 461/4980/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 462/1992/15, від 20 березня 2019 року у справі № 308/3593/17, від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17, від 18 грудня 2020 року у справі № 541/2898/16, від 13 липня 2022 року у справі № 643/744/20, від 30 липня 2025 року у справі № 456/2405/23 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України)).
13. Також посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
14. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, причина смерті - ракова інтоксикація.
15. У ОСОБА_2 були два сини ОСОБА_5 (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та ОСОБА_6 (помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ). Відповідач ОСОБА_3 є сином ОСОБА_6 та онуком ОСОБА_2 .
16. 25 лютого 2002 року ОСОБА_2 придбала у власність квартиру АДРЕСА_2 .
17. У 2010 році ОСОБА_2 поставлено діагноз «Злоякісна пухлина І-ІІ ступеня».
18. 11 серпня 2010 року ОСОБА_2 встановлено 2 групу інвалідності безстроково.
19. 31 березня 2010 року ОСОБА_2 склала заповіт (номер у спадковому реєстрі 49118127), яким заповіла усе своє майно ОСОБА_1 .
20. 04 жовтня 2010 року ОСОБА_2 з власної волі скасувала заповіт від 31 березня 2010 року (номер у спадковому реєстрі 49118127).
21. 23 вересня 2013 року ОСОБА_2 склала другий заповіт (номер у спадковому реєстрі 55047522), яким заповіла усе своє майно ОСОБА_3 .
22. 08 жовтня 2013 року ОСОБА_2 уклала з ПАТ «Банк Восток» Договір банківського рахунку № 7/23496/Т, за умовами якого відкрила поточний рахунок № НОМЕР_1 .
23. 10 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу за умовами якого продавець передала у власність покупця квартиру АДРЕСА_2 . Продаж здійснено за 264 500 грн, які продавець одержала від покупця повністю до підписання цього договору (частина третя статті 631 ЦК України). Жодних претензій стосовно оплати вартості квартири у сторін немає (пункт 2 Договору).
24. Згідно зі звітом № 090201/13 про незалежну оцінку вартість об'єкта становила 264 500 грн.
25. 10 жовтня 2013 року ОСОБА_3 перевів на банківський рахунок ОСОБА_2 264 500 грн, призначення платежу: згідно з договором купівлі-продажу від 10 жовтня 2013 року ( АДРЕСА_1 ), що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 10 жовтня 2013 року.
26. Згідно з заявою на видачу готівки № 284483 від 10 жовтня 2013 року ОСОБА_2 було видано з поточного рахунку на підставі паспорту громадянина України НОМЕР_2 кошти в сумі 264 500 грн. На заяві міститься підпис відповідальної особи банку та підпис ОСОБА_2 .
27. Право власності ОСОБА_3 на квартиру зареєстроване 10 жовтня 2013 року.
28. 12 листопада 2019 року ОСОБА_2 склала заповіт (номер у спадковому реєстрі 65087187), яким заповіла усе своє майно ОСОБА_1 .
29. Усі заповіти прочитані вголос заповідачем і власноручно нею підписані нею.
30. В 2018 році ОСОБА_2 встановлено діагноз КТ-картина вторинного ураження легень.
31. В період з 03 квітня 2018 року до 10 квітня 2018 року ОСОБА_2 знаходилась на лікуванні з діагнозом майже зріла ускладнена вікова катаракта (праве око) та гіпеметропія слабкого ступеня, початкова катаракта (ліве око).
32. 04 вересня 2019 року ОСОБА_2 поставлено діагноз деформуючий остеоартроз плечових суглобів.
33. 22 вересня 2020 року приватним нотаріусом на підставі заяви ОСОБА_1 відкрито спадкову справу № 12/2020 щодо майна померлої ОСОБА_2 .
34. Посилаючись на те, що за ствердженням ОСОБА_2 про не отримання від онука ніяких грошей, її правонаступник ОСОБА_1 поставила перед судом питання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, як була призначена ухвалою суду від 13 вересня 2022 року. Експертиза не була проведена через несплату рахунку за її проведення.
35. Згідно з заявою на видачу готівки № 284483 від 10 жовтня 2013 року ОСОБА_2 було видано з поточного рахунку на підставі паспорту громадянина України НОМЕР_2 кошти в сумі 264 500 грн. На заяві міститься підпис відповідальної особи банку та підпис ОСОБА_2 .
36. 15 липня 2020 року на адвокатський запит представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Рибака Х. М., ПАТ «БАНК ВОСТОК» відповіді не надав з посиланням на те, що запитувана інформація містить банківську таємницю.
37. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції для вирішення питання щодо клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Трусова А. С., про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, Одеським апеляційним судом також було витребувано від ПАТ «БАНК ВОСТОК» належно завірену копію заяви ОСОБА_2 № 28483 від 10 жовтня 2013 року на видачу готівки.
38. Згідно з відповіддю ПАТ «БАНК ВОСТОК» від 22 жовтня 2025 року про те, що запитуваний касовий документ на видачу готівки № 28483 від 10 жовтня 2013 року було знищено згідно з актом № 17 від 24 вересня 2019 року у зв'язку із закінченням п'ятирічного строку зберігання.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд при прийнятті постанови
39. Вивчивши касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на такі обставини.
40. У частині першій статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
41. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
42. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
43. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
44. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19).
45. У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
46. Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав взагалі) (постанова Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 148/2112/19).
47. У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
48. Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Верховного Судувід 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17).
49. Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (постанова Верховного Суду від 22 червня 2020 року у справі № 177/1942/16-ц).
50. Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17).
51. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
52. Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
53. Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
54. За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України).
55. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229-233 ЦК України.
56. Відповідно частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.
57. У постанові від 05 червня 2024 року у справі № 496/3485/21 Верховний Суд зазначив: «Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування. Лише у разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими».
58. Правочини, вчинені внаслідок помилки належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов'язків сторін (висновок у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 676/5578/19).
59. У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14 зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано: «…під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)».
60. У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій, надавши оцінку обставинам справи щодо віку позивача на час укладення договору, стану здоров'я, потреби у догляді, можливості самостійно оцінювати наслідки здійснення своїх справ та обов'язків, природі правочину та наслідкам здійснення прав та обов'язків сторонами оспорюваного правочину, указали на недоведеність позовних вимог з огляду на те, що позивач за результатами укладення оспорюваного правочину отримала грошові кошти від продажу належної їй квартири і оскільки після перерахування відповідачем коштів на її банківський рахунок не висловила заперечень проти природи правочину, а отже погодилася на його умови, що посвідчила власноручним підписом під текстом спірного договору купівлі-продажу.
61. З огляду на зазначене, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги стосовно неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 18 червня 2014 року у справі № 6-69цс14, від 21 жовтня 2015 року у справі № 2-202цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2087цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16, а також правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 461/4980/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 462/1992/15, від 20 березня 2019 року у справі № 308/3593/17, від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17, від 18 грудня 2020 року у справі № 541/2898/16, оскільки правові висновки у цих справах узагальнено пояснюють застосування положень статті 229 ЦК України шляхом обов'язкового врахування наявності чи відсутності помилки як неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору, а висновки судів першої та апеляційної інстанції їм в цій частині не суперечать. Натомість розгляд позовних вимог стосується насамперед оцінки обставин та доказів окремо взятої справи, що перебуває у компетенції судів першої та апеляційної інстанцій, натомість суд касаційної інстанції неуповноважений надавати оцінку тим доказам та обставинам справи, які були предметом аналізу судів попередніх інстанцій.
62. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 643/744/20 нерелевантний до спірних правовідносин, оскільки сформульований за інших фактичних обставин. У цій справі Верховний Суд погодився з наявністю помилки у діях позивача щодо природи правочину, а саме спадкового договору, за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язалася виконувати розпорядження ОСОБА_1, що встановлені цим договором, і в разі її смерті набуває право власності на майно відчужувача ОСОБА_1, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Натомість, у справі, в якій подано касаційну скаргу ОСОБА_1 , позивач мала на меті укласти договір довічного утримання. Тобто, спірні правовідносини виникли з внаслідок оспорюваного відплатного договору купівлі-продажу, на підтвердження розуміння змісту якого позивач отримала кошти на суму, визначену договором, та не висловила заперечень проти суті правочину. Водночас, договір довічного утримання відрізняється за своєю правовою природою, оскільки не передбачає отримання грошових коштів до його укладення. Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать цьому висновку Верховного Суду в частині загального порядку застосування норми права, переліку обставин, необхідних для врахування судами під час вирішення спорів, натомість результат розгляду спору у зазначеному правовому висновку не спростовує правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі з огляду на особливості фактичних обставин, а саме оспорюваного договору.
63. За аналогічних підстав колегія суддів відхиляє посилання заявника на неврахування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30 липня 2025 року у справі № 456/2405/23 за позовом особи, яка допустила помилку під час розуміння суті оспореного в подальшому нею спадкового договору, вважаючи, що укладала договір довічного утримання.
64. Безпідставними колегія суддів визнає доводи касаційної скарги щодо неврахування судами першої та апеляційної інстанцій, що внаслідок невиконання відповідачем клопотання експерта в частині надання оригіналу квитанції про зняття готівки обставина, для з'ясування якої призначалася експертиза, мало тлумачитися судами на користь позивача.
65. Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
66. Відповідно до статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
67. Аналіз матеріалів справи дає підстави для висновку, що ухвалою від 13 вересня 2022 року Приморський районний суд м. Одеси за клопотанням позивача ОСОБА_1 призначив судову почеркознавчу експертизу, поставивши на вирішення експертів питання, чи виконано від імені ОСОБА_2 у графі «Підпис отримувача» на заяві про видачу готівки № 28483 від 10 жовтня 2013 року ОСОБА_2 , чи виконано підпис під впливом природних чи штучних факторів, особою якої статі та віку виконано підпис на документі.
68. Згідно зі змістом листа експерта від 05 квітня 2023 року № 23-1724 ухвала суду залишена без виконання у зв'язку з тим, що станом на 22 червня 2023 року рахунок за проведення експертизи не сплачений, а тому матеріали справи з наданими документами повернуто до суду.
69. У грудні 2023 року ОСОБА_1 повторно звернулася до суду з клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи, на вирішення якої просила поставити ті самі питання, однак, ухвалою від 14 грудня 2023 року Приморський районний суд м. Одеси відмовив у задоволенні клопотання. Суд першої інстанції керувався тим, що поставлені на її вирішення питання не складають предмет доказування у цій справі.
70. Позивач вважала, що виконання підпису у квитанції про зняття готівки не ОСОБА_2 , а іншою особою, доводить факт обману під час укладення договору спірного купівлі-продажу нерухомого майна.
71. Суди встановили, що 08 жовтня 2013 року ОСОБА_2 уклала з Публічним акціонерним товариством «Банк Восток» Договір банківського рахунку № 7/23496/Т, за умовами якого відкрила поточний рахунок № НОМЕР_1 . 10 жовтня 2013 року укладено спірний договір купівлі-продажу спірної квартири, у якому сторони узгодили, що гроші за договором передані до його укладення та у сторін відсутні претензії стосовно оплати вартості квартири, а також стосовно повноти розрахунку за договором. Дієздатність сторін, їх особи, підписи, обставину щодо того, що договір укладається не під впливом тяжкої обставини, посвідчено приватним нотаріусом.
72. Встановивши, що обставини, за яких приватний нотаріус посвідчив факт укладення договору, позивачем у визначеному законом порядку не спростовані, а факт передачі коштів передував укладенню цього договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що встановлення особи, яка виконала підпис на квитанції про видачу готівки, а також обставин виконання цього підпису, беручи до уваги, що сплата вартості квартири відбувалася шляхом безготівкового зарахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_2 , дійшов обґрунтованого висновку про те, що вирішення експертами визначених позивачем питань не входить до предмета доказування. Зазначені обставини спростовують доводи касаційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості оскаржуваних судових рішень без проведення судової почеркознавчої експертизи оригіналу квитанції та порушення судами норми статті 109 ЦПК України щодо тлумачення обставин, для з'ясування яких призначалася експертиза, у разі ухилення однієї зі сторін від її проведення.
73. З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права не спростовують та зводяться до надання правонаступником позивача суб'єктивних висновків щодо доказів та обставин, які були предметом аналізу судів першої та апеляційної інстанцій, а тому не є безумовною підставою для скасування законних та обґрунтованих судових рішень.
74. Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
75. В зв'язку з цим колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
76. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
77. З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростували.
Щодо судових витрат
78. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
79. Оскільки Верховний Суд за результатами касаційного перегляду залишив оскаржувані судові рішення без змін, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров