04 травня 2026 року Справа № 915/754/21(915/1684/25)
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справу
за позовом: Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради (55000, Миколаївська область, м.Південноукраїнськ, вул. Європейська, буд. 8; код ЄДРПОУ 31948866)
до відповідачів:
1. ОСОБА_1 (1990 р.н., адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ),
2. ОСОБА_2 (1966 р.н., адреса реєстрації: АДРЕСА_1 )
3. ОСОБА_3 (1985 р.н., адреса: АДРЕСА_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_2 )
про стягнення заборгованості,
установив:
Комунальне підприємство “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою від 21.11.2025 про стягнення у солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості по оплаті за надані комунальні послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01 квітня 2024 року по 31 жовтня 2025 включно у сумі 74370,76 грн, з яких: 67784,58 грн - заборгованість за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення, 5088,19 грн - інфляційні нарахування, 1497,99 грн - 3% річних, а також витрат по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн.
Позовні вимоги обгрунтовано посиланням на те, що КП “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради (далі - КП “ТВКГ» ПМР) є підприємством комунальної форми власності, основним видом його діяльності згідно Статуту є задоволення потреб населення, підприємств, установ організацій в наданні послуг теплопостачання, водопостачання та водовідведення територіальної громади м.Південноукраїнська. На квартиру АДРЕСА_3 відкрито особові рахунки без укладання письмового договору з власниками приміщення. За вищезазначеними особовими рахунками з квітня 2024 року, через систематичну несплату спожитих комунальних послуг, рахується заборгованість.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна від 27.10.2025 квартира АДРЕСА_3 (після перейменування Південноукраїнськ) належить на праві приватної власності чотирьом особам в рівних долях: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Відповідно до інформації ЦНАП міста Південноукраїнська вих.№ 1891 від 12.09.2025, ОСОБА_5 , 1962 року народження був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та знятий з реєстраційного обліку 08.01.2025 у зв'язку зі смертю.
Згідно зі статтею 13 Конституції України, ч.4 ст.319 ЦК України, власність зобов'язує. Вказана норма кореспондується зі статтею 322 ЦК України, відповідно до якої власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність договору на постачання комунальних послуг не позбавляє споживачів зобов'язання сплачувати за спожиті послуги, оскільки такі зобов'язання у них виникають на підставі статей 11, 319, 322, 509, 526 ЦК України, Закону України “Про житлово-комунальні послуги» та внаслідок фактичного споживання цих послуг, і є обов'язковими для виконання.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 21.11.2025 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/1684/25 та на підставі ст. 7 КУзПБ визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.
Відповідно до приписів ст. 176 ГПК України судом вжито заходи до перевірки адреси зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання (перебування) фізичної особи відповідача.
Згідно відповіді №2034823 від 24.11.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно відповіді Центру надання адміністративних послуг міста Південноукраїнська за вих. №2473 від 28.11.2025 ОСОБА_2 , 1966 р.н., зареєстрована за адресою: зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 17.10.1995 по теперішній час.
Згідно відповіді Центру надання адміністративних послуг міста Південноукраїнська за вих. №2474 від 28.11.2025 ОСОБА_1 , 1990 р.н., зареєстрована за адресою: зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 02.09.2011 по теперішній час.
Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2025 №78 призначено повторний автоматизований розподіл судових справ, які перебувають у провадженні судді Ржепецького В.О. Підставою призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ є відрахування зі штату Господарського суду Миколаївської області головуючого у справі судді Ржепецького В.О.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 17.12.2025 головуючим у справі №915/754/21 про банкрутство Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради (ідентифікаційний код 31948866) визначено суддю Адаховську В.С.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.12.2025 справу №915/1684/25 за позовом Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради про стягнення у солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості по оплаті за надані комунальні послуги передано судді Адаховській В.С.
Ухвалою від 07.01.2026 справу №915/754/21 про банкрутство Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради прийнято до свого провадження суддею Адаховською В.С.
Ухвалою суду від 22.01.2026 позовну заяву залишено без руху з підстав недотримання п. 2, 5 ч. 3 ст. 162, п. 1 ч. 1 ст. 164, ч. 1 ст. 172 ГПК України, а саме:
- позивачем у позовній заяві зазначено адресу відповідача - ОСОБА_3 , яка не відповідає даним з Єдиного державного демографічного реєстру;
- до позовної заяви не додано належних доказів направлення відповідачеві ОСОБА_3 за адресою реєстрації копії позовної заяви з доданими до неї документами листом з описом вкладення.
Так, додані до позовної заяви докази свідчать про надіслання відповідачеві ОСОБА_3 копії позовної заяви з доданими до неї документами за адресою місцезнаходження майна: АДРЕСА_1 , в той час як за даними Єдиного державного демографічного реєстру адреса реєстрації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Судом встановлено позивачу 10-денний строк з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині ухвали шляхом подання до суду заяви про усунення недоліків позовної заяви з доданими до неї виправленою позовною заяву з доказами направлення відповідачеві копії позовної заяви з доданими до неї документами листом з описом вкладення за адресою реєстрації відповідача.
27.01.2026 позивачем подано до господарського суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 16.02.2026 суддею ОСОБА_6 позовну заяву Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради про стягнення у солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості по оплаті за надані комунальні послуги прийнято до розгляду в межах справи №915/754/21 про банкрутство Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» (ідентифікаційний код 31948866), відкрито провадження у справі та присвоєно їй номер 915/754/21(915/1684/25). Судом постановлено: здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами, встановлено сторонам процесуальні строки для подання суду заяв по суті спору.
Відповідно до приписів ч. 5-6 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Ухвалу від 16.02.2026 судом направлено відповідачам за адресою їх реєстрації та повернуто суду без вручення 03.03.2026 з довідкою “адресат відсутній за вказаною адресою» стосовно кожного з них.
У разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю особу.
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на таку особу - учасника процесу.
Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною адресою і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду від 16.02.2026 у справі №915/754/21(915/1684/25) відбулось через недотримання відповідачами вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням, що розцінюється судом як фактична відмова від отримання кореспонденції. Відповідачі, у разі незнаходження за своєю адресою реєстрації, повинні були докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомити суду про зміну адреси місцезнаходження.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі “Пономарьов проти України».
Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Відповідно до ч. 1 ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.
Відповідачі своїм правом на подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення стосовно позовних вимог, у визначений судом строк не скористалися.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з приписами ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Враховуючи, що відповідачі не скористалися своїм правом на подання відзиву по суті позовних вимог, жодних заяв або клопотань, в тому числі щодо неможливості захисту своїх прав та законних інтересів в умовах воєнного стану, на розгляд суду не подали, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає обгрунтованим постановлення рішення в цій справі у розумний строк.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
Комунальне підприємство “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради (далі - КП “ТВКГ» ПМР) є підприємством комунальної форми власності, основним видом діяльності якого згідно Статуту є задоволення потреб населення, підприємств, установ, організацій в наданні послуг теплопостачання, водопостачання та водовідведення територіальної громади м. Південноукраїнська.
Відповідно інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо об'єкту нерухомого майна від 27.10.2025 квартира № 233 в будинку № 15 по вулиці Дружби народів (після перейменування Європейська) в місті Южноукраїнську (після перейменування Південноукраїнськ), реєстраційний номер майна: 34463863, належить на праві спільної часткової власності в рівних долях: ОСОБА_4 , дата державної реєстрації: 23.08.2011, частка власності:1/4, підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності б/н від 12.12.2000; ОСОБА_5 , дата державної реєстрації: 23.08.2011, частка власності:1/4, підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності б/н від 12.12.2000; ОСОБА_2 , дата державної реєстрації: 23.08.2011, частка власності:1/4, підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності б/н від 12.12.2000; ОСОБА_3 , дата державної реєстрації: 23.08.2011, частка власності:1/4, підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності б/н від 12.12.2000.
Відповідно інформації ЦНАП міста Південноукраїнська за вих.№ 1891 від 12.09.2025, ОСОБА_5 , 1962 року народження, був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та знятий з реєстраційного обліку 08.01.2025 у зв'язку зі смертю.
Як зазначає позивач, відповідачі не здійснюють оплату комунальних послуг з квітня 2024 року та станом на 01.11.2025 утворилась заборгованість по оплаті за послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 67784,58 грн.
Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача до відповідача про стягнення заборгованості за комунальні послуги, а також інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд встановив таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09.11.2017, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про житлово-комунальні послуги», комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Згідно п.5 ч.2 ст.7 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16).
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19), споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).
Аналіз наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги, регрес) (постанова Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №521/3743/17-ц).
Відповідно до п. 14 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 №690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 р. № 85), фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуг.
Згідно п. 37 зазначених вище Правил, розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитих послуг є календарний місяць.
Оплата послуг здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиті послуги), якщо інший порядок та строки не визначені договором.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками в рівних долях квартири АДРЕСА_3 , відповідачі є споживачами наданих КП “ТВКГ» ПМР житлово-комунальних послуг за даною адресою, мають заборгованість по оплаті комунальних послуг за період з 01 квітня 2024 року по 31 жовтня 2025 року з водопостачання та водовідведення в сумі 67784,58 грн.
Нарахування заборгованості здійснено позивачем за встановленими тарифами, які діяли в період виникнення заборгованості, що підтверджується доданими до позовної заяви копіями рішень виконкому Южноукраїнської міської ради та виконкому Південноукраїнської міської ради.
А саме, холодна вода та водовідведення:
В період з 04 листопада 2021 року по 09.09.2025 діяв тариф, встановлений рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради №350 від 02.11.2021 на послуги водопостачання - 26,68 грн. за 1 м3; послуги водовідведення - 32,29 грн за 1 м3.
В період з 10 вересня 2025 року по теперішній час діє тариф, встановлений рішенням виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради №346 від 10.09.2025 на послуги водопостачання - 43,08 грн. за 1 м3; послуги водовідведення - 57,60 грн за 1 м3.
Постачання гарячої води:
В період з 01 квітня 2022 року по 09 вересня 2025 року діяв тариф, встановлений рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради №36 від 09.02.2022 на послуги постачання гарячої води за умови підключення рушникосушильників (циркуляції) до системи гарячого водопостачання - 59,64 грн. за 1 м3, за умови проектної відсутності рушникосушильників, циркуляції системи гарячого водопостачання - 46,75 грн за 1 куб.м., тариф на послуги з постачання теплової енергії 412,78 грн за 1Гкал.
Дію тарифу було продовжено рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради №263 від 28.09.2022.
Рішенням Виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради від 10.09.2025 № 345 встановлено новий тариф на послуги постачання гарячої води для всіх груп споживачів, однак він вступає в дію для населення після зняття заборони на підвищення тарифів на послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, встановленої Законом України “Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування».
Таким чином, тариф для населення залишається незмінним на рівні встановленого рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради №36 від 09.02.2022 до зняття заборони на підвищення тарифів.
Наряду з цим, згідно із вимогами пп.4 п.4 р.1 наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 315 від 22.11.2018 “Про затвердження методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг», Закону України “Про метрологію та метрологічну діяльність» №1314-VII від 05.06.2014, показники приладів обліку з водопостачання, які не пройшли повірку або є непрацездатними і не замінені споживачами на нові протягом визначеного терміну 30 діб, не приймаються для розподілу спожитих послуг.
Міжповірочні інтервали, затверджені наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 13.10.2016 № 1747. Для лічильників на воду міжповірочний термін становить 4 роки.
Відповідно до п.2 ст.9 Р.ІІІ Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» №2119-8 від 22.06.2017, обсяги споживання гарячої чи питної води визначаються за показаннями вузлів розподільного обліку, а у разі їх відсутності - за нормами споживання, встановленими органом місцевого самоврядування. Загальний обсяг споживання гарячої або питної води у такій будівлі визначається як сума обсягу, визначеного за допомогою вузлів розподільного обліку та розрахункового обсягу, визначеного за нормою споживання для споживачів, приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку.
Абонентам, які не виконають повірку у вказаний в документах на лічильники термін, нарахування оплати за користування послугами з постачання гарячої чи питної води та водовідведення проводиться за нормами споживання, встановленими рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради № 187 від 26.08.1998, а саме: 450л на добу на одну особу, з них: 180 гарячої води та 270 холодної води.
Остання повірка лічильників холодної води в квартирі боржників проведена у 2003 році. Тобто термін повірки сплив у 2007 році.
Про необхідність проведення повірки, абонентам відправлялися листівки, оголошення розміщувалися на дверях під'їздів, також оголошення на офіційному сайті Південноукраїнської міської ради та КП ТВКГ ПМР, а також примітки в квитанціях КП ТВКГ ПМР на оплату комунальних послуг.
Таким чином, починаючи з 10.12.2024 абонентський рахунок по холодній воді переведено на норми споживання, встановлені органом місцевого самоврядування
З метою дотримання вимог законодавства, та зменшення втрат води, силами КП ТВКГ ПМР проводиться поступове оснащення багатоповерхових будинків комерційними (загальнобудинковими) приладами обліку холодної води, які обраховують загальну кількість спожитої всіма мешканцями будинку питної води. Після забезпечення багатоповерхового будинку комерційним приладом обліку води, запроваджується визначення та розподіл решти кількості холодної води, яка облікована загальнобудинковим приладом обліку як спожита будинком взагалі, але не облікована (тобто перевищує загальну сумарну кількість кубометрів), зафіксованих розподільчими (квартирними) приладами обліку.
Такий розподіл регулюються Розділом Х “Визначення та розподіл загального обсягу спожитої холодної води» Методики 315, відповідно до якого у будівлі/будинку, в якій частина приміщень оснащена вузлами розподільного обліку, а частина не оснащена такими вузлами, обсяг споживання холодної води у приміщеннях без обліку визначається як різниця між визначеним за показаннями приладу обліку загального обсягу спожитої холодної води у будівлі/будинку та між сумарним обсягом спожитої/витраченої холодної води за показаннями вузлів розподільного обліку у приміщеннях. Такий визначений обсяг розподіляється кожному приміщенню, не оснащеному вузлом розподільного обліку пропорційно до співвідношення кількості осіб, що фактично користуються комунальною послугою у такому приміщенні.
Починаючи з 01 вересня 2025 року наказом № 178 введено в дію визначення та розподіл загального обсягу спожитої холодної води, згідно Розділу Х Методики 315 в будинку № 15 по вулиці Європейській.
Інформація щодо нарахування за послуги з водопостачання та водовідведення помісячно відображена в звіті по нарахуванню за послуги, який додано позивачем до позовної заяви.
На виконання вимог Закону України “Про житлово-комунальні послуги», постанови Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 №690 “Про затвердження правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення і типових договорів про надання послуг централізованого водопостачання та централізованого водовідведення» та постанови Кабінету Міністрів України №830 від 21.08.2019 “Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії», Постанови Кабінету Міністрів України №1182 від 11.12.2019 “Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуги з постачання гарячої води», 05 березня 2022 року для всіх абонентів КП “ТВКГ», введено в дію плату за абонентське обслуговування на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення у розмірі 18,28 грн за кожну послугу, а з 01 квітня 2022 року введено в дію плату за абонентське обслуговування на послуги з гарячого водопостачання та постачання теплової енергії в розмірі 18,28 грн за кожну послугу.
Наказом КП ТВКГ №239 від 30.12.2024 встановлено з 01 січня 2025 року тариф на плату за абонентське обслуговування при наданні послуг абонентам в багатоквартирних будинках (з обслуговуванням вузлів комерційного обліку) в розмірі 20,27 грн з ПДВ.
Інформація щодо нарахування за послугу з абонентського обслуговування помісячно відображена в звіті по нарахуванню за послуги з абонентського обслуговування (АО), який позивачем додано до позовної заяви.
Відповідачами позовні вимоги не заперечено та не спростовано, доказів погашення заборгованості по оплаті комунальних послуг суду не надано.
Відповідачі не надали належних і допустимих доказів того, що у будинку відсутнє централізоване водопостачання, проведено повірку лічильників.
Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування “вірогідності доказів», на відміну від “достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі “Дж. К. та Інші проти Швеції» (“J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що “у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування» поза розумним сумнівом (“beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням “балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК).
Оцінюючи докази, подані позивачем на підтвердження факту надання відповідачам комунальних послуг, суд вважає доведеними обставини, на які посилається позивач.
Враховуючи зазначене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по оплаті за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення в сумі 67784,58 грн обґрунтованими, та такими, що підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо заявлених до стягнення сум інфляційних витрат в сумі 5088,19 грн та 3% річних в сумі 1497,99 грн, суд зазначає таке.
За приписами ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування - це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
В період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв'язку з неналежним виконанням грошового зобов'язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов'язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.
Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).
Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.
На підставі ст. 625 ЦК України позивач правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідачів 3% річних та інфляційні нарахування.
Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування інфляційний втрат та 3% річних за допомогою комп'ютерної програми ipLex судом встановлено, що за визначений позивачем період інфляційні втрати становлять 5088,19 грн та 3% річних в сумі 1497,99 грн.
Відповідачами контррозрахунку суду не надано.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань в сумі 5088,19 грн та 3% річних в сумі 1497,99 грн.
Щодо вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів витрат по сплаті судового збору, суд зазначає наступне.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи (див. пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).
Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (стаття 126 ГПК України).
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу, регламентується ГПК України.
З аналізу вказаних норм ГПК України вбачається, що солідарне стягнення судових витрат чинним ГПК України не передбачено.
Солідарне зобов'язання є інститутом цивільного права і на нього поширюється дія норм ЦК України, який визначає це поняття через “солідарну вимогу» та “солідарний обов'язок» (статті 541-544 Цивільного кодексу України).
Солідарне зобов'язання є різновидом цивільно-правових зобов'язань із множинністю осіб, які характеризуються тим, що у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний з них має право пред'явити боржникові вимогу в повному обсязі, а в разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників, так і від будь-кого з них окремо.
Солідарна відповідальність у зобов'язальному праві це - відповідальність кількох боржників перед кредитором, при якій кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов'язання у повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо.
При цьому, як солідарне зобов'язання, так і солідарна відповідальність виникають лише у випадках, встановлених договором або законом.
Судове рішення не може бути підставою виникнення солідарності, оскільки, судовим рішенням підтверджуються права осіб, а не створюються заново. Судове рішення не може створювати й солідарну відповідальність там, де вона не випливає з самого правовідношення, яке зумовило виникнення спору.
Отже, якщо позов задоволено, то судові витрати, за наявності у справі двох і більше відповідачів, розподіляються між відповідачами у визначених частках. Солідарне стягнення суми судових витрат, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу, законом не передбачено. Такий же висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №903/135/23 (903/148/23), від 20.02.2024 у справі №922/2200/23, від 16.01.2024 у справі №903/87/23, від 21.12.2021 у справі №910/15496/20, від 14.09.2021 у справі №914/159/13, від 05.03.2024 у справі №903/135/23(903/134/23).
Таким чином, у суду відсутні правові підстави для розподілу витрат по сплаті судового збору шляхом солідарного стягнення з відповідачів у випадку задоволення позову. Такий розподіл здійснюється відповідно до вимог Закону, зокрема статей 126, 129 ГПК України.
Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного, з відповідачів належить стягнути на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн в рівних частках з кожного.
Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради (55000, Миколаївська область, м. Південноукраїнськ, вул. Європейська, буд. 8; код ЄДРПОУ 31948866) заборгованості по оплаті за надані комунальні послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01 квітня 2024 року по 31 жовтня 2025 включно у сумі 74370,76 грн, з яких: 67784,58 грн - заборгованість за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення, 5088,19 грн - інфляційні нарахування, 1497,99 грн - 3% річних.
3. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради (55000, Миколаївська область, м. Південноукраїнськ, вул. Європейська, буд. 8; код ЄДРПОУ 31948866) витрати по сплаті судового збору в сумі 807,46 грн.
4. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради (55000, Миколаївська область, м. Південноукраїнськ, вул. Європейська, буд. 8; код ЄДРПОУ 31948866) витрати по сплаті судового збору в сумі 807,46 грн.
5. Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місцезнаходження майна: АДРЕСА_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь Комунального підприємства “Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» Південноукраїнської міської ради (55000, Миколаївська область, м. Південноукраїнськ, вул. Європейська, буд. 8; код ЄДРПОУ 31948866) витрати по сплаті судового збору в сумі 807,46 грн.
6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя В.С. Адаховська