ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.05.2026Справа № 910/6552/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГОПРОЕКТ" просп. Степана Бандери, 16А, м. Київ,04073
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150
про стягнення 183 693,12 грн.
представники сторін: без виклику.
Товариство з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГОПРОЕКТ" звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про видачу судового наказу за вимогою до боржника - Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості за послуги з ремонту і технічного обслуговування у розмірі 183 693,12 грн.
Господарським судом міста Києва 15.04.2024 року видано судовий наказ про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенергопрект» (04073, м. Київ, пр-т Степана Бандери, 16 А; код ЄДРПОУ 34915215) заборгованості за послуги з ремонту і технічного обслуговування у розмірі 183 693 (сто вісімдесят три шістсот дев'яносто три) грн. 12 коп. та суму судових витрат у розмірі 302 (триста дві) грн. 80 коп.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 року за заявою боржника скасовано судовий наказ Господарського суду міста Києва 15.04.2024 року у справі № 910/4523/24.
В подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГОПРОЕКТ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 183 693,12 грн.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладених між сторонами у спрощений спосіб (шляхом виставлення рахунків) договорів надання послуг з ремонту і технічного обслуговування в частині своєчасної оплати наданих позивачем послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/6552/24, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023 року, який набрав чинності 21.07.2023 року та введений в дію 18.10.2023 року, внесено зміни до ряду статей ГПК України.
Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Отже, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи №910/6552/24 та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 10.06.2024 року була направлена судом в його електронний кабінет, факт отримання якої 10.06.2024 року підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про доставку електронного листа до електронного кабінету.
Так, через систему "Електронний суд" 25.06.2024 року від уповноваженого представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 25.06.2024 року, з доказами його надсилання до електронного кабінету позивача, за змістом якого відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження існування між сторонами договірних відносин, позаяк до позову не надано доказів звернення позивача до відповідача з пропозицією про укладення договору, доказів узгодження сторонами істотних умов договору та направлення на адресу відповідача зазначених у позові рахунків та/або доказів отримання цих рахунків.
Також відповідач зазначає, що акти надання послуг підписані однією особою, а отже з порушенням вимог п. 124 Статуту АТ «Укрзалізниця» та п. 5.7 Положення про філію «Вокзальна компанія» АТ «Укрзалізниця» та довіреностей, якими особи уповноважуються на підписання актів виключно з дотриманням правил двох підписів, тобто такі акти не мають юридичної сили. При цьому, як стверджує відповідач, акти № 53 та № 55 підписані не уповноваженою особою - головним інженером виробничого підрозділу стації вокзалу Київ - Пасажирський філії «Вокзальна компанія» АТ «Укрзалізниця», який згідно довіреності № 433 від 03.02.2022 року станом на 01.03.2022 року не мав повноважень на підписання актів приймання - передачі послуг, а підпис на акті № 266 не надає можливості ідентифікувати особу підписанта від імені відповідача.
Додатково відповідач наголошує, що рахунки не можуть вважатись вимогою про сплату в розумінні ч. 2 ст.530 ЦК України, оскільки носять інформаційний характер та, крім того, позивачем не надано доказів відправлення рахунків на адресу відповідача і отримання останнім цих рахунків, а також звертає увагу на дату виставлення рахунків, яка передує даті складання актів.
В подальшому, 17.07.2024 року через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення у справі б/н від 16.07.2024 року, з доказами надсилання на до електронного кабінету відповідача, в яких Товариство з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГОПРОЕКТ" заперечує проти доводів відповідача та зазначає, що порядок оформлення взаємовідносин узгоджений під час кількарічних тривалих господарських правовідносин сторін та полягає у передачі позивачем відповідачу рахунку з попередньо усно узгодженими суттєвими умовами щодо предмету та вартості послуг (робіт), що надавалися та виконувались, та оформленні після їх фактичного надання та виконання відповідним актом надання послуг з подальшою оплатою. Єдиним виключенням з порядку, що склався, стало оформлення фактично виконуваних наприкінці лютого 2022 року (рахунки № 67 та 69) послуг, які були завчасно передані відповідачу та втрачені останнім у зв'язку з початком повномасштабного вторгнення російської федерації. Факт надання цих послуг у лютому 2022 року був оформлений актами № № 53, 55 від 01.03.2022 року, а рахунки щодо цих послуг в подальшому не були відновлені у первісному стані, а оформлені 23.03.2022 року. Крім того, кожний з доданих до позовної заяви актів містить з боку позивача як підписання та як затвердження підписи директора ТОВ "КИЇВЕНЕРГОПРОЕКТ" Шутко Н.А. та з боку відповідача - заступника директора та/або головного інженера, затверджені начальником або головним інженером та/або заступником директора Виробничого підрозділу вокзалу станції Київ - Пасажирський філії «Вокзальна компанія» АТ «Укрзалізниця», Філії «Вокзальна компанія» Виробничий підрозділ вокзал станції Київ - Пасажирський філії «Вокзальна компанія» АТ «Укрзалізниця».
Додатково позивачем надано суду таблицю вибіркових відомостей щодо оформлення сторонами аналогічних документів - рахунків та актів (підписані з боку відповідача головним інженером, начальником станції або заступником начальника та затверджені начальником вокзалу, заступником директора або головним інженером).
Вищевказані документи судом долучені до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду на час розгляду справи по суті не надано.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. 167 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом зазначених судом в ухвалі від 10.06.2024 року 5 днів з дня отримання додаткових пояснень у справі, які судом розцінені як відповідь на відзив, відповідач мав подати заперечення на відповідь на відзив позивача.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом на подання заперечень на відповідь на відзив, передбаченим ч.1 ст. 167 Господарського процесуального кодексу України.
Наразі, на час розгляду справи по суті від відповідача до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання заперечень на відповідь відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 167 Господарського процесуального кодексу України про неможливість та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано заперечень на відповідь на відзив, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - Господарський кодекс України, дійсний на час спірних правовідносин) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
При цьому, укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу (частина 2 статті 184 Господарського кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Як зазначено позивачем в позовній заяві, Товариством з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГОПРОЕКТ" як виконавцем за наслідками попереднього узгодження з відповідачем (замовником) переліку та вартості робіт було вставлено Акціонерному товариству «Українська залізниця» в особі філії «Вокзальна компанія» Виробничий підрозділ вокзал станції Київ - Пасажирський рахунки на надання послуг з ремонту і технічного обслуговування на загальну суму 183 693,12 грн., а саме: № 173 від 24.05.2021 року на суму 17 028,00 грн., № 240 від 12.07.2021 року на суму 48 297,00 грн., № 254 від 27.07.2021 року на суму 27 504,00 грн., № 367 від 19.10.2021 року на суму 39 571,18 грн., № 411 від 22.11.2021 року на суму 19 780,00 грн., № 67 від 23.03.2022 року на суму 12 312,94 грн., № 69 від 23.03.2022 року на суму 19 200,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.
При цьому, за змістом наданих позивачем додаткових пояснень б/н від 16.07.2024 року, рахунки № 67 та № 69, згідно яких виконувались роботи наприкінці лютого 2022 року, були завчасно передані позивачем відповідачеві та втрачені останнім внаслідок обставин початку військової агресії російської федерації проти України, у зв'язку з чим відповідні рахунки були виставлені після надання послуг 23.03.2022 року.
В подальшому Товариством з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГОПРОЕКТ" за попередньо узгодженими з Акціонерним товариством "Українська залізниця" цінами щодо надання послуг з ремонту і технічного обслуговування ескалаторів і ліфтів шляхом виставлення відповідних рахунків були виконані послуги, а також використані для заміни частини механізму на суму 183 693,12 грн., на підтвердження чого позивачем складені Акти надання послуг, з посиланням на попередньо виставлений рахунок:
- № 162 від 24.05.2021 року на суму 17 028,00 грн. (рахунок № 173 від 24.05.2021 року);
- № 226 від 31.07.2021 року на суму 48 297,00 грн. (рахунок № 240 від 12.07.2021 року);
- № 263 від 18.08.2021 року на суму 27 504,00 грн. (рахунок № 254 від 27.07.2021 року);
- № 365 від 31.10.2021 року на суму 39 571,18 грн. (рахунок № 367 від 19.10.2021 року);
- № 399 від 30.11.2021 року на суму 19 780,00 грн. (рахунок № 411 від 22.11.2021 року);
- № 53 від 01.03.2022 року на суму 12 312,94 грн. (рахунок № 67 від 23.03.2022 року);
- № 55 від 01.03.2022 року на суму 19 200,00 грн. (рахунок № 69 від 23.03.2022 року).
Як встановлено судом, вказані акти надання послуг підписані без зауважень та затверджені представниками виконавця - директором ТОВ «Київенергопроект» та замовника - начальником/головним інженером Виробничого підрозділу вокзал станції Київ - Пасажирський АТ «Українська залізниця» філії «Вокзальна компанія», а також засвідчені печатками сторін.
Отже, виходячи із приписів статті 202 Цивільного кодексу України суд доходить висновку, що сторонами вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов'язків. При цьому зміст зобов'язальних відносин сторін полягає в тому, що позивач зобов'язався надати послуги з ремонту і технічного обслуговування ескалаторів, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався оплатити послуги, які зазначені у актах наданих послуг та відповідних рахунках.
Аналіз правовідносин, які виникли між сторонами з приводу надання послуг з ремонту і технічного обслуговування ескалаторів свідчить, що між сторонами фактично укладено договір надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.
Згідно статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Так, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Статтею 902 Цивільного кодексу України передбачено, що виконавець повинен надати послугу особисто.
Вищенаведене в сукупності дає змогу стверджувати, що укладення між сторонами у спрощений спосіб договору про надання послуг було спрямоване на надання позивачем відповідачу послуг з ремонту і технічного обслуговування ескалаторів і ліфтів, а відтак, виконаному позивачем обов'язку виконання робіт, прийнятих згідно Актів надання послуг № 162 від 24.05.2021 року, № 226 від 31.07.2021 року,№ 263 від 18.08.2021 року, № 365 від 31.10.2021 року, № 399 від 30.11.2021 року, № 53 від 01.03.2022 року, № 55 від 01.03.2022 року на загальну суму 183 693,12 грн., кореспондує обов'язок відповідача як замовника з оплати визначених рахунками № 173 від 24.05.2021 року, № 240 від 12.07.2021 року, № 254 від 27.07.2021 року, № 367 від 19.10.2021 року, № 411 від 22.11.2021 року, № 67 від 23.03.2022 року, № 69 від 23.03.2022 року послуг.
Наразі, факт прийняття відповідачем послуг з ремонту і технічного обслуговування ескалаторів згідно вказаних актів надання послуг підтверджується засвідченими відбитками печатки підписами представника замовника на актах - начальника виробничого підрозділу вокзалу станції Київ-Пасажирський Стецюк П.А. та головного інженера Феоклістова А.А./заступника начальника вокзалу Руденко О./Головного інженера Козир С.Ф.
При цьому, як вбачається із наданих позивачем вищезазначених актів, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з боку замовника відсутні.
Доказів пред'явлення відповідачем заперечень щодо якості, строків та обсягів наданих послуг та відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг з ремонту і технічного обслуговування ескалаторів та підписання актів надання послуг, а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем умов договору про надання послуг в частинах, зазначених у вказаніх актах, до суду не надходило.
За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з надання послуг в обсягах, зазначених в актах надання послуг, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.
В свою чергу, факт надання послуг та прийняття їх замовником на час підписання актів надання послуг сторонами не заперечується.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно з частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Як зазначалось судом вище, згідно актів надання послуг № 162 від 24.05.2021 року, № 226 від 31.07.2021 року,№ 263 від 18.08.2021 року, № 365 від 31.10.2021 року, № 399 від 30.11.2021 року, № 53 від 01.03.2022 року, № 55 від 01.03.2022 року загальна вартість виконаних робіт, а також передача замінених частин механізму наданих позивачем та прийнята відповідачем складає 183 693,12 грн.
Доказів узгодження сторонами іншого розміру оплати/вартості наданих послуг ремонту та технічного обслуговування ескалаторів і ліфтів матеріали справи не містять.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов'язання з надання послуг відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з їх оплати, є акт надання послуг, який сторонами належним чином оформлений та підписаний без будь - яких зауважень.
Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію про вартість наданих послуг (послуг з ремонту і технічного обслуговування ескалаторів і ліфтів).
Таким чином, підписання замовником (відповідачем) актів надання послуг, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, виходячи з приписів чинного законодавства та домовленостей сторін є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за фактично надані позивачем послуги ремонту.
Поряд із цим суд зазначає, що встановлені обставини виставлення 23.03.2022 року рахунків № 67 та № 69, що не співпадає з датою складання відповідних актів надання послуг не спростовує як факту надання позивачем послуг згідно таких рахунків, так і факту прийняття зазначених у вказаних рахунках послуг замовником - відповідачем.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, всупереч досягнутим домовленостям відповідач не здійснив оплату наданих послуг, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість в сумі 183693,12 грн.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Наразі, доказів вжиття позивачем заходів досудового врегулювання спору щодо стягнення вартості наданих послуг матеріали справи не місять.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов'язання щодо оплати виконаних робіт та замінених частин механізму в сумі 183693,12 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також досягнутим домовленостям відповідач не виконав, в результаті чого у Акціонерного товариства "Українська залізниця" утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.
Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов'язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 року у справі № 916/3027/21 підкреслила, що принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.
Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Наразі, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за актами наданих послуг, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.
В свою чергу, заперечуючи у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог відповідач вказує, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження укладення між сторонами договору на надання послуг, а також акти надання послуг, на які посилається позивач в позовній заяві, не відповідають вимогам статутних документів АТ «Українська залізниця», зокрема, частина з цих актів підписана не уповноваженою особою та особою, яку не можливо ідентифікувати згідно змісту документів, у зв'язку з чим суд зазначає, що саме факт підписання з обох сторін актів надання послуг з урахуванням виставлених рахунків виконавця свідчить про фактичне укладання між сторонами договору надання послуг та не суперечить чинному законодавству, яке передбачає та допускає укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, за умови не встановлення приписами чинного законодавства спеціальних вимог до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Зокрема, за умови відсутності заперечень з боку відповідача обставин фактичного надання послуг виконавцем та прийняття їх замовником згідно відповідних актів на суму 183693,12 грн., судом враховано обставини скріплення печаткою та підписання таких актів заступником начальника виробничого підрозділу вокзал станції Київ - Пасажирський філії «Вокзальна компанія» АТ «Українська залізниця» Руденка О.П. та/або головного інженера виробничого підрозділу вокзал станції Київ - Пасажирський філії «Вокзальна компанія» АТ «Українська залізниця» Феоклістова О.О., та затвердження їх начальником виробничого підрозділу вокзал станції Київ - Пасажирський філії «Вокзальна компанія» АТ «Українська залізниця» Стецюком П.А. та/або головним інженером Феоклістовим О.О., відповідні повноваження яких на вчинення дій від імені відповідача підтверджуються наявною в матеріалах справи довіреністю від 03.02.2022 року строком дії до 19.09.2022 року, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурашковською О.С., зареєстрованою в реєстрі за № 423, виданою в порядку передоручення Директором філії «Вокзальна компанія» АТ «Українська залізниця» Ковалем В.В., заступником директора філії «Вокзальна компанія» АТ «Українська залізниця» Палієм Є.В., які діяли на підставі довіреності, посвідченої 26.01.2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черниш М.О. за реєстровим № 43 та на підставі Положення про Філію «Вокзальна компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого протоколом № Ц-45/43 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.05.2020 року.
Поряд із цим, відсутність у наданій відповідачем довіреності від 03.02.2022 року серед уповноважених осіб головного інженера виробничого підрозділу вокзалу станції Київ-Пасажирський Акціонерне товариство «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» філія «Вокзальна компанія» Козиря С.Ф. не може бути розцінена як доказ підтвердження відсутності повноважень вказаної особи, зважаючи на ненадання відповідачем як будь - яких доказів на підтвердження обсягу повноважень Козиря С.Ф. у спірний період, так і довіреностей на вчинення дій від імені АТ «Українська залізниця» її представниками в період підписання актів надання послуг в 2021 році, а також враховуючи відсутність заперечень з боку АТ «Українська залізниця» щодо актів надання послуг, підписаних та затверджених вказаними представниками виробничого підрозділу вокзалу станції Київ-Пасажирський Акціонерне товариство «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» філія «Вокзальна компанія» в інші періоди, зокрема, в квітні - травні, липні, серпні, жовтні, листопаді 2021 року та березні 2022 року.
Таким чином, з урахуванням наявних матеріалів справи та наданих сторонами доказів доводи відповідача судом до уваги не приймаються як такі, що не підтверджені належними доказами та спростовуються матеріалами справи.
Окрім цього, судом враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03.08.2022 року у справі № 409/647/17 (провадження № 61-1058св21), в якій касаційний суд зазначав, що факт виконання робіт до моменту підписання договору (тобто, до оформлення в письмовій формі правових відносин, що виникли між сторонами) сам по собі не може бути підставою для несплати фактично виконаних робіт.
За таких обставин та враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що розмір заборгованості за надані позивачем послуги з ремонту і технічного обслуговування ескалаторів і ліфтів відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 183 693,12 грн. з оплати наданих послуг підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Єжи Гедройця, 5,м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГОПРОЕКТ" (просп. Степана Бандери, 16А, м. Київ, 04073 код ЄДРПОУ 34915215) 183 693 (сто вісімдесят три тисячі шістсот дев'яносто три) грн. 12 коп. заборгованості та 2422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 00 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 04 травня 2026 року.
Суддя А.М. Селівон