29.04.2026 м. Дніпро Справа № 904/3150/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Андрейчук Л.В. (суддя-доповідач),
суддів: Левшина Г.В., Вінніков С.В.,
секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.,
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
від скаржника: Натальчук В.В.
розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2025 (суддя Іванова Т.В.) у справі № 904/3150/25
за позовом Державного підприємства «Добропіллявугілля-видобуток», Донецька область, місто Добропілля(3)
до відповідача Приватного підприємства «Ренк», Дніпропетровська область, місто Дніпро
про витребування майна з чужого незаконного володіння,
Державне підприємство «Добропіллявугілля-видобуток» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства «РЕНК» про витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме комбайна УКД 200-500 у визначеному складі.
Позов обґрунтовано тим, що між сторонами 03.05.2023 укладено договір № 611-23 ШУН, за умовами якого відповідач зобов'язався надати позивачу послуги з ремонту та технічного обслуговування техніки, зокрема здійснити дефектування комбайна УКД 200-500, а позивач - передати відповідне майно для виконання таких робіт.
Як зазначив позивач, на виконання умов договору ним було передано відповідачу комбайн УКД 200-500 за актом приймання-передачі від 03.05.2023.
На думку позивача, відповідач порушив умови договору в частині дотримання строків надання послуг, оскільки у визначений договором строк роботи не виконав та після спливу строку дії договору майно позивачу не повернув.
Позивач вказував, що після закінчення строку дії договору правова підстава володіння відповідачем спірним майном відпала, у зв'язку з чим подальше утримання такого майна є незаконним.
З огляду на викладене Державне підприємство «Добропіллявугілля-видобуток» просило суд витребувати з незаконного володіння Приватного підприємства «РЕНК» комбайн УКД 200-500 у визначеному складі.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2025 у справі № 904/3150/25 позов Державного підприємства «Добропіллявугілля-видобуток» до Приватного підприємства «РЕНК» про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено повністю. Витребувано з незаконного володіння Приватного підприємства "Ренк" майно, що належить Державному підприємству "Добропіллявугілля-видобуток", а саме: комбайн УКД 200-500 (ріжуча частина УКД 200-500.11.00.000 (без електродвигуна) - 1 шт.; ріжуча частина УКД 200-500.11.00.000-01 (без електродвигуна) - 1 шт.; рама УКД 200-500.12.00.000-01 - 1 шт.; портал УКД 200- 500.14.00.000 - 1 шт.; гідродомкрат УКД 200-500.15.05.000Д - 2 шт.; шнек ШТД.09.08.000-04 - 1 шт.; шнек ШТД.09.08.000-05 - 1 шт.), інвентарний номер 100000035.
Не погодившись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2025 у справі № 904/3150/25, ОСОБА_1 , яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, звернулася до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
В апеляційній скарзі апелянт просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Апелянт вказує, що, незважаючи на те, що вона не була залучена до участі у справі, оскаржуваним рішенням фактично вирішено питання про її права та обов'язки, оскільки суд першої інстанції, встановлюючи обставини незаконного утримання майна Приватним підприємством «РЕНК», надав оцінку діям посадової особи цього підприємства, якою у відповідний період була саме ОСОБА_1 .
За твердженням апелянта, у період укладення договору № 611-23 ШУН від 03.05.2023 та підписання акта приймання-передачі майна вона обіймала посаду директора та була кінцевим бенефіціарним власником Приватного підприємства «РЕНК», у зв'язку з чим висновки суду щодо неправомірності володіння майном безпосередньо пов'язані з її діяльністю як керівника підприємства.
Водночас апелянт заперечує факт підписання нею договору від 03.05.2023 № 611-23 ШУН, а також акта приймання-передачі майна, посилаючись на те, що підписи від її імені на зазначених документах виконані іншою особою без її відома. У зв'язку з цим скаржниця наполягає на необхідності витребування оригіналів відповідних документів та призначення судової почеркознавчої експертизи з метою встановлення справжності підписів.
Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції дійшов висновків щодо правомірності укладення договору та наявності у відповідача обов'язку повернути майно, не перевіривши належним чином достовірність доказів, покладених в основу рішення, чим, на її думку, порушив вимоги статей 77, 79 Господарського процесуального кодексу України щодо належності та допустимості доказів.
ОСОБА_1 також наголошує, що встановлені судом першої інстанції обставини створюють для неї ризик притягнення до відповідальності у майбутньому, зокрема на підставі частини четвертої статті 92 Цивільного кодексу України, яка передбачає відповідальність посадових осіб юридичної особи за завдані нею збитки.
Також апелянт посилається на положення статуту Приватного підприємства «РЕНК», відповідно до яких у разі неналежного виконання обов'язків керівником він зобов'язаний відшкодувати заподіяні підприємству збитки, та зазначає, що оскаржуване рішення може бути використане як підстава для пред'явлення до неї відповідних вимог.
Окрім цього, скаржниця вказує на можливість застосування до неї деліктної відповідальності відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України, а також регресних вимог згідно зі статтею 1191 цього Кодексу у зв'язку з висновками суду про неправомірне утримання майна відповідачем у період її перебування на посаді директора.
Апелянт також зазначає, що розгляд справи без її участі позбавив суд першої інстанції можливості всебічно, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, а саме перевірити достовірність підписів на спірних документах та з'ясувати всі істотні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Крім того, скаржниця посилається на положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зазначає, що її не було залучено до участі у справі, хоча, на її думку, рішення суду першої інстанції стосується її прав та обов'язків цивільного характеру, що порушує її право на справедливий суд.
Також апелянт обґрунтовує подання апеляційної скарги після спливу встановленого процесуального строку тим, що про існування оскаржуваного рішення їй стало відомо лише під час здійснення процесуальних дій у межах кримінального провадження, а з повним текстом рішення вона ознайомилася в Єдиному державному реєстрі судових рішень 24.02.2026.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 наполягає на тому, що оскаржуване рішення безпосередньо впливає на її права та обов'язки, у зв'язку з чим просить його скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Як вбачається з матеріалів справи, інші учасники справи своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористалися.
Письмові відзиви на апеляційну скаргу, а також будь-які інші письмові пояснення чи заперечення щодо доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не надходили.
Згідно з частиною третьою статті 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення судом апеляційної інстанції.
Таким чином, апеляційний перегляд оскаржуваного судового рішення здійснюється судом за наявними у справі матеріалами та доводами апеляційної скарги.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2026 для розгляду справи № 904/3150/25 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів - Левшиної Г.В., Віннікова С.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.03.2026 витребувано матеріали справи № 904/3150/25 з Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження до їх надходження.
30.03.2026 матеріали справи № 904/3150/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 31.03.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2025 у справі № 904/3150/25 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
01.04.2026 до суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги з доданими доказами сплати судового збору.
Разом з апеляційною скаргою апелянтом подано клопотання про витребування доказів, а також клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.04.2026 після усунення недоліків відкрито апеляційне провадження у справі № 904/3150/25. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 29.04.2026.
Інших процесуальних заяв та клопотань, які мають значення для вирішення питання щодо апеляційного перегляду, до суду апеляційної інстанції не надходило.
29.04.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване необхідністю ознайомлення з матеріалами справи, формування правової позиції, а також зайнятістю представника в іншому судовому засіданні.
Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, оскільки наведені у ньому обставини не підтверджують наявності поважних причин для відкладення розгляду справи. При цьому колегія суддів враховує, що ухвалою Центрального апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження явку учасників справи в судове засідання визнано необов'язковою, а тому їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
В судовому засіданні 29.04.2026 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у справі.
Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Державне підприємство «Добропіллявугілля-видобуток» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства «РЕНК» про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Предметом спору у справі є вимога позивача про повернення належного йому майна, а саме комбайна УКД 200-500, який, за твердженням позивача, був переданий відповідачу для виконання робіт за договором, однак після закінчення строку дії договору відповідачем не повернутий.
З матеріалів справи вбачається, що 03.05.2023 між Державним підприємством «Добропіллявугілля-видобуток» та Приватним підприємством «РЕНК» укладено договір № 611-23 ШУН, за умовами якого відповідач зобов'язався надати позивачу послуги з ремонту та технічного обслуговування техніки, зокрема дефектування комбайна УКД 200-500.
На виконання умов зазначеного договору позивач передав, а відповідач прийняв комбайн УКД 200-500 у визначеному договором та актом приймання-передачі складі, а саме: ріжучу частину УКД 200-500.11.00.000 без електродвигуна - 1 шт.; ріжучу частину УКД 200-500.11.00.000-01 без електродвигуна - 1 шт.; раму УКД 200-500.12.00.000-01 - 1 шт.; портал УКД 200-500.14.00.000 - 1 шт.; гідродомкрат УКД 200-500.15.05.000Д - 2 шт.; шнек ШТД.09.08.000-04 - 1 шт.; шнек ШТД.09.08.000-05 - 1 шт.
Як установив суд першої інстанції, строк надання послуг за договором був визначений до 31.05.2023, а строк дії договору - до 31.12.2023, у частині фінансових зобов'язань - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Позивач, звертаючись до суду, зазначав, що відповідач умови договору належним чином не виконав, послуги у встановлений строк не надав, а передане йому майно після спливу строку дії договору позивачу не повернув.
Відповідач відзиву на позовну заяву до суду першої інстанції не подав, явку свого представника у судове засідання не забезпечив, хоча судом першої інстанції здійснювалися заходи щодо його належного повідомлення про розгляд справи.
Суд першої інстанції встановив, що процесуальні документи надсилалися відповідачу за адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Поштова кореспонденція поверталася до суду з відмітками підприємства поштового зв'язку, однак місцевий господарський суд дійшов висновку, що невручення судової кореспонденції з причин, пов'язаних із відсутністю відповідача за зареєстрованим місцезнаходженням або неотриманням поштової кореспонденції, не свідчить про порушення судом порядку повідомлення учасника справи.
З огляду на ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк та відсутність клопотань про продовження або поновлення відповідного процесуального строку, суд першої інстанції розглянув справу за наявними у ній матеріалами.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що спірне майно належить Державному підприємству «Добропіллявугілля-видобуток» та було передане Приватному підприємству «РЕНК» саме для виконання договірних зобов'язань з надання послуг.
Місцевий господарський суд зазначив, що після спливу строку надання послуг та закінчення строку дії договору правова підстава для подальшого володіння відповідачем спірним майном відпала.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що Приватне підприємство «РЕНК» не є належним власником спірного майна, а подальше утримання комбайна УКД 200-500 без повернення його власнику є незаконним.
У зв'язку з цим суд першої інстанції визнав обґрунтованими позовні вимоги Державного підприємства «Добропіллявугілля-видобуток» про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2025 у справі № 904/3150/25 позов задоволено повністю. Витребувано з незаконного володіння Приватного підприємства «РЕНК» на користь Державного підприємства «Добропіллявугілля-видобуток» комбайн УКД 200-500 у визначеному складі. Також стягнуто з Приватного підприємства «РЕНК» на користь Державного підприємства «Добропіллявугілля-видобуток» 2 422,40 грн судового збору.
Водночас апеляційну скаргу на зазначене рішення подано не стороною у справі, а ОСОБА_1 , яка участі у розгляді справи судом першої інстанції не брала.
Апелянт пов'язує своє право на апеляційне оскарження з тим, що у період укладення договору № 611-23 ШУН від 03.05.2023 та складання акта приймання-передачі майна вона обіймала посаду директора та була кінцевим бенефіціарним власником Приватного підприємства «РЕНК».
ОСОБА_1 стверджує, що не підписувала договір від 03.05.2023 № 611-23 ШУН та акт приймання-передачі майна, а підписи від її імені на цих документах виконані іншою особою. Саме з цих підстав апелянтом заявлено клопотання про витребування оригіналів відповідних документів та клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.
Крім того, апелянт зазначає, що висновки суду першої інстанції про незаконне утримання майна Приватним підприємством «РЕНК» можуть у майбутньому бути використані як підстава для пред'явлення до неї вимог про відшкодування збитків, регресних вимог або притягнення її до відповідальності як колишнього керівника підприємства.
Отже, на стадії апеляційного перегляду першочерговому з'ясуванню підлягає не правильність вирішення спору по суті між Державним підприємством «Добропіллявугілля-видобуток» та Приватним підприємством «РЕНК», а наявність або відсутність у Супрун І.О., як особи, яка не брала участі у справі, права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Зазначене має істотне значення для визначення меж апеляційного перегляду, оскільки відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України особа, яка не брала участі у справі, має право на апеляційне оскарження судового рішення лише у разі, якщо суд першої інстанції вирішив питання про її права, інтереси та/або обов'язки.
Таким чином, установленими у справі є обставини виникнення спору між позивачем та відповідачем щодо повернення майна, переданого за договором від 03.05.2023 № 611-23 ШУН, задоволення судом першої інстанції вимоги про витребування такого майна з володіння відповідача, а також подання апеляційної скарги особою, яка не була учасником справи та обґрунтовує своє право на апеляційне оскарження можливим впливом рішення на її правове становище як колишнього директора Приватного підприємства «РЕНК».
Переглядаючи матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює перегляд справи в межах доводів апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Разом з тим такий перегляд можливий лише за умови наявності у скаржника процесуального права на апеляційне оскарження, що є передумовою апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 254 Господарського процесуального кодексу України особи, які не брали участі у справі, мають право на апеляційне оскарження судового рішення лише у випадку, якщо судом вирішено питання про їхні права, інтереси чи обов'язки. Зазначена норма кореспондується з положеннями статті 2 ГПК України, відповідно до яких завданням господарського судочинства є захист саме порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів, а також зі статтею 4 ГПК України, яка визначає право особи на звернення до суду за захистом своїх прав у разі їх порушення.
Таким чином, процесуальний закон пов'язує можливість апеляційного перегляду не з будь-яким інтересом особи до результату справи, а виключно з фактом безпосереднього вирішення судом питання про її права чи обов'язки.
Такий підхід послідовно відображений у практиці Верховного Суду. Зокрема, у постановах від 04.11.2019 у справі № 542/401/18, від 10.09.2020 у справі № 757/66808/19-ц, від 17.06.2021 у справі № 626/2547/19, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 604/835/15-ц та від 07.04.2020 у справі № 504/2457/15-ц зазначено, що право на апеляційне оскарження судового рішення особою, яка не брала участі у справі, виникає лише у разі, якщо судом прямо вирішено питання про її права чи обов'язки, а не у випадку, коли рішення лише опосередковано впливає на її правове становище або може бути використане у майбутньому.
Як убачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2025 у справі № 904/3150/25 вирішено спір між Державним підприємством «Добропіллявугілля-видобуток» та Приватним підприємством «РЕНК» щодо витребування майна з чужого незаконного володіння. Зміст мотивувальної та резолютивної частин зазначеного рішення свідчить про те, що суд першої інстанції встановлював виключно обставини взаємовідносин між цими суб'єктами господарювання та надавав оцінку їхнім правам і обов'язкам у межах спірного зобов'язання.
Жодних висновків щодо прав, інтересів чи обов'язків ОСОБА_1 судом першої інстанції не зроблено, будь-які обов'язки на неї не покладено, а її правове становище рішенням суду не змінено.
Доводи апелянта про те, що вона обіймала посаду директора Приватного підприємства «РЕНК» у період укладення договору та що суд фактично надав оцінку її діям як посадової особи, колегія суддів оцінює критично, оскільки сам по собі статус керівника юридичної особи не означає, що рішення, ухвалене у спорі за участю такої юридичної особи, автоматично стосується прав чи обов'язків її керівника.
Відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а її учасники (засновники) та посадові особи не відповідають за зобов'язаннями юридичної особи, крім випадків, встановлених законом або установчими документами. Отже, правовідносини між юридичною особою та її посадовою особою є самостійними та не тотожні правовідносинам між юридичною особою та іншими суб'єктами господарювання.
Посилання апелянта на можливість притягнення її у майбутньому до відповідальності на підставі статті 92, статей 1166, 1191 Цивільного кодексу України, а також положень статуту підприємства, колегія суддів відхиляє, оскільки такі доводи ґрунтуються виключно на припущеннях щодо можливого виникнення у майбутньому інших правовідносин. Верховний Суд неодноразово зазначав, що гіпотетична можливість пред'явлення до особи позову в майбутньому не є тотожною факту вирішення судом питання про її права чи обов'язки у конкретній справі.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема Касаційним господарським судом у його складі. Так, у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/11024/17 зазначено, що право на апеляційне оскарження судового рішення особою, яка не брала участі у справі, виникає лише у випадку, якщо таким рішенням безпосередньо вирішено питання про її права чи обов'язки, а не тоді, коли особа лише вважає, що рішення може вплинути на її правове становище у майбутньому.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 910/8472/18, де суд зазначив, що сам по собі можливий вплив судового рішення на права особи в майбутньому або ймовірність використання встановлених у рішенні обставин в інших правовідносинах не є підставою для надання такій особі права на апеляційне оскарження.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 910/16447/18 наголошено, що для визнання за особою права на апеляційне оскарження необхідно встановити наявність прямого та безпосереднього зв'язку між судовим рішенням і правами чи обов'язками такої особи, тоді як опосередкований, потенційний чи гіпотетичний вплив не створює процесуального права на апеляційне оскарження.
Аналогічний підхід відображений і в постанові Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 910/13167/19, у якій суд зазначив, що наявність лише економічного чи фактичного інтересу до результату розгляду справи не є тотожною вирішенню судом питання про права чи обов'язки особи, яка не брала участі у справі, а відтак не надає їй права на апеляційне оскарження.
Отже, узагальнюючи наведені правові позиції Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що опосередкований вплив судового рішення або можливість використання його висновків у майбутніх спорах не створює для особи права на апеляційне оскарження у розумінні статті 254 Господарського процесуального кодексу України.
Доводи апелянта щодо непідписання нею договору та акта приймання-передачі майна, а також заявлені у зв'язку з цим клопотання про витребування доказів і призначення судової почеркознавчої експертизи були розглянуті судом апеляційної інстанції.
Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні зазначених клопотань, оскільки вони спрямовані на встановлення обставин виконання або невиконання договору між сторонами спору та фактично зводяться до необхідності перегляду рішення суду першої інстанції по суті.
Водночас, як встановлено судом апеляційної інстанції, у даній справі відсутні передумови для здійснення апеляційного перегляду рішення по суті спору, з огляду на відсутність у апелянта права на апеляційне оскарження.
За таких обставин дослідження доводів апелянта щодо належності підписів, витребування додаткових доказів та призначення експертизи виходить за межі предмета розгляду у даній справі та є процесуально недоцільним.
Посилання апелянта на порушення її права на справедливий суд відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також є безпідставним, оскільки зазначене право гарантується у разі вирішення судом спору щодо прав та обов'язків особи. У даному випадку рішення суду першої інстанції не стосується прав чи обов'язків апелянта, а відтак відсутні підстави вважати, що її право на доступ до суду було порушено.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги зводяться до можливого, опосередкованого впливу оскаржуваного рішення на правове становище апелянта у майбутньому, що не є підставою для визнання за нею права на апеляційне оскарження у розумінні статті 254 Господарського процесуального кодексу України.
За таких обставин, враховуючи встановлену відсутність у апелянта процесуального права на апеляційне оскарження, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги у сукупності з матеріалами справи та наданою їм правовою оцінкою, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу подано особою, яка не має права на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2025 у справі № 904/3150/25 у розумінні статті 254 Господарського процесуального кодексу України, оскільки оскаржуване рішення не вирішувало питання про її права, інтереси та (або) обов'язки.
Апеляційний господарський суд звертає увагу апелянта на те, що у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення необхідно надати оцінку лише тим доводам і аргументам сторін, які є істотними для вирішення питання, що розглядається; при цьому обсяг такого мотивування має забезпечувати належний баланс між стислістю викладу та зрозумілістю прийнятого рішення. Обов'язок суду наводити мотиви свого рішення не означає необхідності детально відповідати на кожен аргумент заявника, що узгоджується також із Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень.
З огляду на викладене, враховуючи приписи пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку про закриття апеляційного провадження у справі № 904/3150/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2025.
Керуючись ст. 233, 234, 235, 236, 264 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2025 у справі № 904/3150/25.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу.
Повна ухвала складена та підписана 05.05.2026.
Головуючий суддя Л.В. Андрейчук
Суддя С.В. Вінніков
Суддя Г.В. Левшина