Постанова від 29.04.2026 по справі 916/1791/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1791/19(916/5584/24)

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

арбітражний керуючий Новик Є.М. - особисто

від Приватного підприємства “СПМК-17» - адвокат Данілов А.І.

від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокат Волкова М.Ю.;

від ТОВ «Ассісто» - адвокат Дяченко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Консолідація» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Новика Євгенія Миколайовича

на рішення Господарського суду Одеської області від 17.06.2025 (складено та підписано 27.06.2025, суддя Найфлейш В.Д.)

у справі №916/1791/19(916/5584/24)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Консолідація» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Новика Євгенія Миколайовича

до 1) ОСОБА_1 ;

2) ОСОБА_4 ;

3) ОСОБА_5 ;

4) ОСОБА_6 ;

5) ОСОБА_7 ;

6) ОСОБА_2 ;

7) ОСОБА_8 ;

8) ОСОБА_9

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «АССІСТО»

про покладення субсидіарної відповідальності на суму 135427539,06 грн.

в межах справи №916/1791/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Консолідація»

ВСТАНОВИВ

У провадженні Господарського суду Одеської області перебуває справа №916/1791/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Консолідація».

В межах даної справи арбітражний керуючий Новик Євгеній Миколайович звернувся до суду з позовною заявою про покладення субсидіарної відповідальності у зв'язку з доведенням до банкрутства, в якій просив суд:

- покласти субсидіарну відповідальність у розмірі 135 427 539,06 грн за зобов'язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «Консолідація» у зв'язку з доведенням до банкрутства на: 1) ОСОБА_1 ; 2) ОСОБА_4 ; 3) ОСОБА_5 ; 4) ОСОБА_6 ; 5) ОСОБА_7 ; 6) ОСОБА_2 ; 7) ОСОБА_8 ; 8) ОСОБА_9 .

- стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 - грошові кошти у розмірі 135 427 539,06 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консолідація».

В обґрунтування такої заяви позивач послався на вчинення відповідачами дій та бездіяльності за результатами яких ТОВ “Консолідація» було доведено до банкрутства.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.06.2025 по справі №916/1791/19(916/5584/24) у задоволенні позову відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено наявності в діях осіб, яких він просить притягнути до субсидіарної відповідальність, ознак доведення до банкрутства.

Не погодившись із даним рішенням до суду апеляційної інстанції звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 17.06.2025 у цій справі скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд неповно та неправильно встановив обставини, які мають значення для справи, з огляду на таке:

- посилання суду на відсутність фінансового аналізу ТОВ «Консолідація» за 2011- 2018 роки не може бути підставою для відмови в позові, оскільки ліквідатор надав інші належні докази доведення боржника до банкрутства, зокрема фінансові звіти за вказаний період, виписки з банківських рахунків, документи, що підтверджують виведення активів (корпоративних прав, нерухомості), передачу майна в іпотеку на користь третіх осіб, а також надання безповоротних позик і фінансової допомоги пов'язаним структурам;

- суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку про недоведеність моменту виникнення неплатоспроможності як обов'язкової умови для притягнення до субсидіарної відповідальності, оскільки встановлення чіткої дати неплатоспроможності не є обов'язковим, якщо надано належні докази про загальний фінансовий стан боржника, нездатність виконувати грошові зобов'язання перед кредиторами, а також виведення активів чи безпідставне зменшення ліквідаційної маси;

- щодо підстав для притягнення до субсидіарної відповідальності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 апелянт зазначає, що вони є особами, які не мають формалізованих зв'язків із юридичною особою-боржником, однак мають змогу іншим чином визначати та впливати на поведінку боржника, надаючи посадовим особам обов'язкові до виконання вказівки;

- обставин справи свідчать про належність ТОВ «Консолідація» до сфери впливу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і їх вирішальний контроль над діяльністю боржника, вбачається, що афілійовані та посадові особи Товариства діяли виключно за їхніми вказівками та перебували в повній залежності від волі зазначених фактичних бенефіціарів;

- судом першої інстанції не взято до уваги викладені позивачем обставини та надані докази, які свідчать про умисне доведення ТОВ «Консолідація» до банкрутства;

- щодо підстав для притягнення до відповідальності керівників і засновників Боржника, апелянт вважає, що надав належні докази та обґрунтував наявність у діях посадових осіб ознак, які призвели до банкрутства товариства, зокрема виведення майна боржника, перерахування грошових коштів без відповідної мети, тощо;

- посадові особи ТОВ «Консолідація», усвідомлюючи наявність заборгованості перед ПАТ «Платинум Банк» та неминучість її погашення, умисно вчиняли дії, спрямовані на виведення всіх активів боржника з його власності з метою уникнення виконання зобов'язань перед кредитором, унаслідок чого досягнуто протиправної мети - повної втрати майна боржника та залишення вимог кредитора без задоволення;

- апелянт вважає, що ним було доведено те, що дії керівників та засновників Боржника, які мали повноваження безпосередньо визначати волю товариства, з виведення майна підприємства на користь третіх осіб були умисними, та спрямованими на унеможливлення звернення стягнення на таке майно;

- такі дії призвели до неможливості боржника погасити заборгованість перед кредиторами, а тому наявний причинно-наслідковий зв'язок між прийняттям посадовими особами банкрута рішень щодо виведення майна та коштів з його власності та визнанням останнього банкрутом.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.08.2025 відкрито апеляційне провадження по цій справі та призначено справу до розгляду на 22.10.2025.

До суду апеляційної інстанції надійшли відзиви на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_10 в яких відповідачі просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень відповідачі зазначають, що позивачем не дотримано принципу повноти дій арбітражного керуючого у справі про банкрутство, що дістало прояв, зокрема, у не проведенні аналізу фінансово-господарського становища боржника, не визначенні причин та дати виникнення стану неплатоспроможності (банкрутства), не вчиненні своєчасних, достатніх та належних заходів з формування ліквідаційної маси боржника, не вжито заходів зі стягнення на користь боржника дебіторської заборгованості, не оскаржено в судовому порядку правочини та майнові дії боржника, що призвело до передчасного подання заяви про покладення субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства.

Також, на переконання відповідачів, позивачем безпідставно заявлено позовні вимоги про покладення субсидіарної відповідальності у зв'язку з доведенням боржника до банкрутства до відповідачів, як до солідарних боржників, оскільки не доведено неподільність завданої шкоди, взаємопов'язаність сукупності дій з завдання шкоди, наявності у всіх солідарних відповідачів єдності наміру з доведення боржника до банкрутства, і як наслідок неможливість притягнення останніх до часткової відповідальності відповідно до ступеню вини кожного з відповідачів.

На переконання відповідачів, позивачем не доведено повного складу правопорушення, необхідного для застосування такої міри відповідальності, як субсидіарна відповідальність за доведення боржника до банкрутства, зокрема: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків) та її розміру; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.

У судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.10.2025 у справі №916/1791/19(916/5584/24) оголошено перерву до 19.11.2025.

У судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.10.2025 у справі №916/1791/19(916/5584/24) оголошено перерву до 14.01.2026.

Ухвалою суду від 14.01.2026 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АССІСТО» про заміну кредитора на правонаступника та замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача у справі №916/1791/19(916/5584/24) Акціонерне товариство “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “Аргумент Фонд» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «АССІСТО».

Також, у судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2026 у справі №916/1791/19(916/5584/24) оголошено перерву до 25.02.2026.

У судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2026 у справі №916/1791/19(916/5584/24) оголошено перерву до 23.03.2026.

У судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 у справі №916/1791/19(916/5584/24) оголошено перерву до 29.04.2026.

Під час судового засідання від 29.04.2026 арбітражний керуючий та представник ТОВ «АССІСТО» підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягали на її задоволенні.

Представники Приватного підприємства “СПМК-17», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 надали пояснення у відповідності до яких не погоджуються із доводами та вимогами апеляційної скарги, просять залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як свідчать наявні матеріали справи, 25.06.2019 Приватне підприємство «СПМК-17» звернулось до Господарського суду Одеської області з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Консолідація».

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.08.2019 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ «Консолідація», визнано грошові вимоги Приватного підприємства «СПМК-17» до ТОВ «Консолідація» у розмірі 1 511 250,00 грн, розпорядником майна боржника призначено арбітражну керуючу Колмикову Тетяну Олександрівну.

Постановою Господарського суду Одеської області від 25.02.2020 по справі №916/1791/19 визнано ТОВ «Консолідація» банкрутом та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражну керуючу Колмикову Тетяну Олександрівну.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.01.2022, серед іншого, відсторонено арбітражну керуючу Колмикову Т.О. від виконання повноважень ліквідатора ТОВ «Консолідація», призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого Новика Є.М.

У грудні 2024 арбітражний керуючий Новик Є.М. звернувся до суду першої інстанції заявою в якій просив покласти субсидіарну відповідальність на відповідачів та стягнути з останніх 135 427 539,06 грн, у зв'язку з доведенням до банкрутства.

Дана заява була обґрунтована тим, що в діях відповідачів, які мали як прямий, так й опосередкований вплив на діяльність боржника, наявні ознаки спрямовані на доведення до банкрутства ТОВ «Консолідація».

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні в повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дослідивши наявні матеріли справи, доводи та вимоги учасників справи, дійшла наступних висновків.

Нормами Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ЦК України визначено правове регулювання підстав, умов та порядку застосування/притягнення до субсидіарної відповідальності юридичних осіб, яке водночас перебуває у взаємозв'язку з нормами КУзПБ, які встановлюють порядок провадження у справі про банкрутство на стадії кожної судової процедури.

28.02.2025 набрав чинності, а 28.08.2025 введено в дію Закон України №4196-IX "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб", який визначає правові та організаційні засади діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб. Одним із наслідків цього є те, що згідно зі ст. 17 зазначеного Закону з 28.08.2025 втратив чинність ГК України. Однак, оскільки на момент спірних правовідносин та на момент подання заяви і ухвалення рішення суду першої інстанції ГК України був чинним, його норми підлягають застосуванню до спірних правовідносин сторін.

У відповідності до ч. 1 ст. 215 ГК України у випадках, передбачених законом, суб'єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства. Частиною 3 цієї статті ГК України унормовано, що умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб'єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.

Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які за законодавством несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

Абзацом 2 ч. 2 ст. 61 КУзПБ передбачено, що в разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями.

Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.06.2024 у справі №906/1155/20(906/1113/21) зробив наступні висновки:

- у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із ч. 1 ст. 1166 ЦК України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії / бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства. Потерпілою особою в такому випадку є банкрут, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру;

- елементами складу правопорушення як умови для застосування субсидіарної відповідальності є об'єкт та суб'єкт правопорушення, а також об'єктивна та суб'єктивна сторони правопорушення;

- щодо об'єкта правопорушення, то ним є ті майнові права боржника та кредиторів, вимоги яких визнані у справі про банкрутство, що порушені у зв'язку з доведенням боржника до банкрутства, та відновлення яких відбувається відшкодуванням шкоди у межах покладення субсидіарної відповідальності за правилами ч. 2 ст. 61 КУзПБ;

- суб'єкт (суб'єкти) правопорушення визначені законом, зокрема ними є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника;

- об'єктивну сторону правопорушення становлять дії/бездіяльність відповідних суб'єктів, прийняття ними рішень, надання вказівок на вчинення дій або на утримання від них, що призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможність боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення конкретними особами боржника до банкрутства;

- щодо змісту правопорушення - він не обмежується вичерпним переліком дій/бездіяльності суб'єктів правопорушення, а їх характер саме як протиправний оцінюється за відповідними правовими та економічними показниками. Зокрема, доведення до банкрутства можуть спричинити дії з відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання послуг за цінами, нижчими за ринкові, здійснення невиправдано ризикових чи невигідних операцій тощо. Неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди боржнику та виявлення її розміру можуть не збігатися у часі. Наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності юридичною особою в майбутньому (див. також mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц, пункт 66, від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, пункт 7.56). Тобто зміст відповідного делікту становлять умисні і цілеспрямовані дії/бездіяльність, результатом яких є банкрутство юридичної особи та шкода, завдана приватним і суспільним інтересам. За змістом ч. 2 ст. 61 КУзПБ вказані умисні дії/бездіяльність та їх результат узагальнено іменуються доведенням до банкрутства, що і дає назву цьому делікту. При цьому винні особи хоча і не є стороною боргових зобов'язань, але їх поведінка перебуває в причинно-наслідковому зв'язку зі шкодою у вигляді непогашених вимог кредиторів;

- щодо суб'єктивної сторони правопорушення, то її становить ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (вини суб'єкта правопорушення);

- однією з обов'язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою;

- сума вимог кредиторів, яка підлягає погашенню за правилами ст. 64 КУзПБ, однак залишилась непогашеною в процедурі банкрутства за правилами цієї статті через недостатність майна банкрута, і є розміром субсидіарної відповідальності;

- право ліквідатора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після завершення реалізації об'єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі.

Так, законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об'єктивну сторону такого правопорушення. За правовими позиціями Верховного Суду такими діями можуть бути, зокрема:

1) вчинення суб'єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;

2) прийняття суб'єктами відповідальності рішення про виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов'язаннях;

3) прийняття суб'єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо. Аналогічні за змістом висновки щодо кола обставин (перелік яких не є вичерпним), які мають братися до уваги під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство сформовано у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/21232/16, від 30.01.2018 у справі №923/862/15, від 05.02.2019 у справі №923/1432/15 та від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 01.10.2020 у справі №914/3120/15, від 12.11.2020 у справі №916/1105/16, а також у постанові від 19.08.2021 у справі №25/62/09.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 61 КУзПБ, суд оцінює істотність впливу дій (бездіяльності) третіх осіб на становище боржника, перевіряючи наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) цих осіб та фактичною неплатоспроможністю боржника (доведенням його до банкрутства).

При оцінці фінансово-господарського стану підприємств, виявленні ознак дій, передбачених ст.ст. 218, 219 і 220 КК України, - приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, а також для своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для здійснення випереджувальних заходів щодо запобігання банкрутству підприємств застосовуються Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджені наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 №14.

Відповідно до п. 3.2 розділу III Методичних рекомендацій визначення ознак дій з доведення до банкрутства здійснюється за період, що починається за три роки до дати порушення справи про банкрутство, у разі наявності ознак неправомірних дій відповідальних осіб боржника, що призвели до його стійкої фінансової неспроможності, у зв'язку з чим боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити обов'язкові платежі.

З приводу висновку про наявність ознак доведення до банкрутства боржника колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.06.2024 у справі №906/1155/20(906/1113/21) вказав, що відповідний звіт/висновок арбітражного керуючого, яким зафіксоване правопорушення (з доведення до банкрутства) та який складений з урахуванням вимог Методичних рекомендацій, є доказом та підставою для вимог про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, а отже, складовою доказової бази (джерелом) на підтвердження об'єктивної сторони відповідного правопорушення.

В той же час, у постанові від 22.04.2021 у справі №915/1624/16 Верховний Суд звернув також увагу, що звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, складений відповідно до Методичних рекомендацій, не становить безумовний доказ доведення боржника до банкрутства, а його наявність (або його недоліки) чи відсутність не є визначальним критерієм притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності, оскільки встановлення підстав для її покладення належить до дискреційних повноважень суду, які здійснюються судом за результатами сукупної оцінки всіх наявних у справі доказів, у тому числі й цього звіту, який є лише одним із засобів доказування.

У постанові від 06.12.2022 у справі №908/802/20 Верховний Суд зазначив, що банкрутство (неплатоспроможність) не є одномоментним процесом, а суд лише констатує цей стан, до якого призводять дії (бездіяльність) у широкому часовому проміжку.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Тож дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Будь-яка господарська операція, дія (бездіяльність) суб'єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення, які мають відповідати інтересам цієї юридичної особи.

Очевидно, що ненадання ліквідатору керівниками банкрута первинних фінансових документів боржника за умови істотного розміру заборгованості в структурі активів боржника є бездіяльністю, яка не відповідає інтересам цієї юридичної особи, є недобросовісною, вчинена на шкоду кредиторам банкрута.

Тобто бездіяльність органів управління товариства, яка полягає у ненаданні первинних документів ліквідатору, утруднює реалізацію активів боржника, дослідження обставин, що мають відношення до наповнення ліквідаційної маси.

Системний аналіз змісту, зокрема, ч. 2 ст. 61 КУзПБ у взаємозв'язку з іншими нормами законодавства дає підстави для висновку, що до третіх осіб, які несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника, у зв'язку з доведенням його до банкрутства відносяться будь-які особи, наслідком дій або бездіяльності яких стало банкрутство юридичної особи.

Телеологічний спосіб тлумачення зазначених норм приводить до висновку про те, що таке розуміння поняття третіх осіб як суб'єктів субсидіарної відповідальності відповідає змісту інституту субсидіарної відповідальності осіб, винних у доведенні до банкрутства боржника, метою якого є створення для кредиторів в межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів та недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок, відтак забезпечення стабільності функціонування ринку та фінансової дисципліни.

Юридичним механізмом досягнення наведеної мети є притягнення винних осіб у доведенні боржника до банкрутства, які використовували таку особу як прикриття ("вуаль") для досягнення своїх цілей (отримання доходів, матеріальної вигоди, зокрема через зловживання правом тощо), до додаткової (субсидіарної) відповідальності і стягнення на користь кредиторів непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог.

Зазначена правова позиція наведена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 22.04.2021 у справі №915/1624/16.

Статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.

Однак, зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість відповідних осіб довести відсутність своєї вини у банкрутстві боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками.

Якщо дії особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника викликають об'єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не викликані використанням нею своїх можливостей, що стосуються визначення дій боржника, як таких, що вчинені на шкоду інтересам боржника та його кредиторів. У такому разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із ч. 2 ст. 74 ГПК України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент. У силу ст. 13 ГПК України особа, що бере участь у справі, яка не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків такої своєї поведінки.

Відсутність в осіб, які притягуються до субсидіарної відповідальності зацікавленості в наданні документів, що відображають реальний стан справ і дійсний господарський оборот, не повинна знижувати правову захищеність кредиторів під час необґрунтованого порушення їх прав. Тому, якщо ліквідатор/кредитор із посиланням на ті чи інші докази належно обґрунтував наявність підстав для притягнення особи до субсидіарної відповідальності та неможливість погашення вимог кредиторів внаслідок її дій (бездіяльності), на неї переходить тягар спростування цих тверджень, з урахуванням чого вона має довести, чому письмові документи та інші докази ліквідатора/кредитора не можуть бути прийняті на підтвердження його доводів, надавши свої докази і пояснення щодо того, як насправді здійснювалася господарська діяльність (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.12.2021 у справі №916/313/20).

Для визначення статусу особи як відповідача по субсидіарній відповідальності за зобов'язаннями боржника суд під час розгляду заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності та з'ясуванні наявності підстав для покладення на цих осіб субсидіарної відповідальності дослідити сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника.

Визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення відповідно до частини другої статті 61 КУзПБ (від 21.10.2019) та з урахуванням положень статті 74, 76, 77 ГПК України причинно-наслідкового зв'язку між винними діями/бездіяльністю суб'єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів) обов'язок чого покладається на ліквідатора.

Встановлення такого причинно-наслідкового зв'язку також належить до об'єктивної сторони цього правопорушення (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 14.07.2020 у справі № 904/6379/16, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17).

У даному спорі, в обґрунтування заяви про покладення субсидіарної відповідальності на відповідачів ліквідатор посилався на те, що сукупність дій та бездіяльності осіб, які визначали волю боржника та/або отримали вигоду від його майнових операцій, призвела до зменшення активів ТОВ “Консолідація», виникнення стійкої неплатоспроможності та недостатності ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів.

Так, за твердженням ліквідатора:

- за результатом проведеного аналізу фінансово-господарського стану суб'єкта господарювання ТОВ «Консолідація», який проведено в процедурі розпорядження майном станом на 17.12.2019 та підтверджено висновками наведеними у Звіті за результатами проведення аналізу фінансово-господарського стану суб'єкта господарювання ТОВ «Консолідація» від 12.07.2021 №02-01/566, вбачається, що наявні ознаки доведення до банкрутства ТОВ «Консолідація». Також встановлено, що підприємство перебуває у стані надкритичної неплатоспроможності;

- до субсидіарної відповідальності мають бути притягнуті керівник та засновник ПАТ «Укрпромтеплиця» та ТОВ «Компанія «Аста» ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , адже їх умисні, рішення та дії, призвели до протиправного, безоплатного відчуження на свою користь корпоративних прав боржника, в т.ч. як мажоритарного учасника ПАТ «Укрпромтеплиця»

- в 2012 належний боржникові ЦМК відчужений юридичній особі з непрозорою структурою власності за ціною, що була в десять разів нижчою за ринкову, оплата за договором не проводилась, тому такий договір був укладений всупереч інтересам боржника та всупереч принципам господарської діяльності. За безоплатне відчуження майна боржника, як вважає позивач, відповідальність повинні понести засновник боржника - ОСОБА_2 та керівник - ОСОБА_7 , адже вони вчасно не вчинили всіх необхідних дій для визнання Договору недійсним та повернення ЦМК у власність ТОВ «Консолідація»;

- з додаткового аналізу встановлено ряд юридичних осіб, з якими боржник укладав угоди в т.ч. про надання фінансової допомоги та здійснював перекази коштів на їх корить, зокрема, ТОВ «Готель Лондонський», ТОВ «Дельта Фінанс», ТОВ «ДОМІНВЕСТ-УКРАЇНА», ТОВ «Амкодор», «CAROSAN TRADING LTD», ОСОБА_11 , які є заінтересованими особами відносно боржника. Так, підконтрольні ОСОБА_1 та ОСОБА_10 банківські установи видали кредит ТОВ «Консолідація». З аналізу банківських виписок Боржника видно, що кошти Банкрута були виведені як фінансова допомога в тому числі і на підконтрольних ОСОБА_1 та ОСОБА_10 компаній та осіб. Однак, керівниками не велась претензійно-позовна робота з повернення дебіторської заборгованості, а така бездіяльність фактично призвела до втрати значних активів та погіршення фінансового стану боржника;

- згідно з рішення Правління НБУ №329/БТ від 11.10.2016, ОСОБА_1 здійснює значний вплив на управління та діяльність ПАТ «Платинум Банк» та є власником істотної участі в ПАТ «Платинум Банк» незалежно від формального володіння. Відтак, на переконання ліквідатора, очевидним є той факт, що ТОВ «Консолідація», яка отримала кредитні кошти у ПАТ «Фінбанк» входила в групу компаній належних ОСОБА_10 та ОСОБА_1 , у зв'язку з чим відбулося отримання кредитних коштів в ПАТ «Фінбанк», подальше відступлення права вимоги на користь ПАТ «Платинум Банк», зниження відсоткової ставки за кредитом, передача в забезпечення нерухомого майна ПАТ «Укрпромтеплиця», та майнових прав ТОВ «Велл Билд», все це є абсолютно логічним та економічно обґрунтованим, адже вказані особи пов'язані між собою веденням спільного бізнесу та залученням грошових коштів для ведення спільної господарської діяльності;

- дії посадових осіб та бенефіціарів ТОВ «Консолідація» та ПАТ «Укрпромтеплиця», які полягають у знищенні предмету іпотеки - нежитлових будівель, загальною площею 6989,30 кв.м., що знаходилися за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1472110280000), були спільними заздалегідь узгодженими, так само, як і дії щодо неповернення кредитних коштів;

- знищення нерухомого майна ПАТ «Укрпромтеплиці» призвело не лише до втрати іпотеки та порушення прав кредиторів, а і до зменшення балансу Акціонерного товариства, і як наслідок - до зменшення вартості акцій головного акціонера ТОВ «Консолідація», оскільки, фактично станом на кінець 2016 року ПАТ «Укрпромтеплиця» залишилася без нерухомого майна у власності;

- враховуючи вчинення Головою Правління ПАТ «Укрпромтеплиця» Гуськовим Ю.І. майнових дій по знищенню нерухомого майна, внаслідок чого відбулось суттєве погіршення балансу Товариства, а відтак зменшення вартісних показників акціонерної частки Боржника, що унеможливлює отримання ним дивідендів та проведення розрахунків з кредиторами, це є підставою для притягнення цієї особи до субсидіарної відповідальності;

- ОСОБА_1 та ОСОБА_10 фактично здійснювали керівництво Боржником через інших осіб, а тому вони були особами, які мали право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мали змогу іншим чином визначати його дії, адже вони отримали неправомірну вигоду від того, що не повернули грошові кошти по Кредиту, безоплатно відчужили корпоративні права на користь своїх компаній і людей та знищили іпотечне майно.

З огляду на наведені доводи та вимоги позивача, а також пояснення надані учасниками справи під час апеляційного перегляду справи, колегія суддів зазначає таке.

За приписами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України).

Колегія суддів відзначає, що за змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі №16/137б/83б/22б (910/12422/20)). Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює потребу співставлення судом доказів. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Судова колегія зауважує, що у заявлених позовних вимогах, ліквідатор не конкретизував які саме дії/ бездіяльність кожного з відповідачів призвели до банкрутства ТОВ «Консолідація», а також у чому полягає причинно-наслідковий зв'язок між діями/бездіяльністю відповідачів та неплатоспроможності боржника, обмежившись загальним посиланням на передачу майна боржника в іпотеку та його подальшу реалізацію за заниженою ціною, систематичне перерахування грошових коштів на користь третіх осіб та не вчинення дій щодо їх повернення, відчуження корпоративних прав боржника та знищення нерухомого майна ПАТ «Укрпромтеплиці», головним акціонером якого було ТОВ «Консолідація».

Досліджуючи питання щодо персоналізованої відповідальності кожного з відповідачів, колегія суддів, з огляду на доводи, якими позивач обґрунтував власні позовні вимоги, зазначає наступне.

05.08.2004 здійснено державну реєстрацію юридичної особи ТОВ «Консолідація», засновниками були ОСОБА_2 та БІЛД БІЗНЕС (Ю. КЕЙ) ЛТД, що мав контрольну частку у статутному капіталі у розмірі 3 904 220 грн. Внесок ОСОБА_2 до статутного капіталу складав 780 грн, що становить 0,02 % від загального розмір статутного капіталу товариства.

26.01.2018 ОСОБА_2 вибула зі складу учасників ТОВ «Консолідація».

Судова колегія зауважує, що у заявлених позовних вимогах, ліквідатор не конкретизував які саме дії/ бездіяльність ОСОБА_2 , призвели до банкрутства ТОВ «Консолідація», а також у чому полягає причинно-наслідковий зв'язок між діями/бездіяльністю ОСОБА_2 та неплатоспроможності боржника, обмежившись загальним посиланням на передачу майна боржника в іпотеку та його подальшу реалізацію за заниженою ціною, систематичне перерахування грошових коштів на користь третіх осіб та не вчинення дій щодо їх повернення.

На переконання колегії суддів такі доводи позивача є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються наявними матеріалами справи, з огляду на таке.

Колегія суддів зазначає, що у даному випадку ОСОБА_2 була одним з засновників ТОВ «Консолідація», внесок якої до статутного капіталу складав 780 грн, що становить 0,02 % від загального розмір статутного капіталу товариства, а не керівником даного товариства, а тому й відповідальність даної особи за доведення до банкрутства розглядається судом з огляду на прийняття та/або не прийняття нею будь-яких управлінських рішень, які вплинули або могли вплинути на фінансовий стан боржника, його неплатоспроможність тощо.

Однак, ліквідатором не зазначено, які саме управлінські рішення були прийняті та/або повинні були бути прийнятті, але прийняті не були, саме ОСОБА_2 , що спричинили фінансові збитки та втрати, що в свою чергу призвело до банкрутства товариства, і в чому полягає вина засновника, а також причинно-наслідковий зв'язок між діями/бездіяльністю вказаної особи.

Відтак, наявні матеріали справи не містять, а заявником не надано доказів, які можуть дійсно свідчити про наявність ознак в діях особи, уповноваженої від імені боржника приймати управлінські рішення, а саме ОСОБА_2 , щодо доведення підприємства до банкрутства.

Наявні матеріали справи не містять жодних належних на допустимих доказів, які б достеменно та беззаперечно свідчили про те, що дії (бездіяльність) ОСОБА_2 безпосередньо призвели до банкрутства ТОВ «Консолідація», відсутності коштів на рахунках, та відповідно до неможливості задоволення вимог кредиторів за рахунок коштів (майна) боржника.

Так, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що саме ОСОБА_2 , з метою умислу на завдання шкоди кредиторам, здійснювала дії щодо безпідставного перерахування грошових коштів на рахунки третіх осіб, відчуження майна, у тому числі безоплатно або за ціною, яка є явно заниженою, та/або інші дії на шкоду кредиторам.

Відсутні у матеріалах справи й докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 здійснювались необґрунтовані виплати грошових коштів, необґрунтована передача третім особам майна, приймались нераціональні управлінські рішення, які негативно вплинули на виробничу, торговельну, іншу статутну діяльність підприємства, що призводить до фінансових збитків та втрат, вчинялись дії щодо заплутування звітності, знищення документів або інформації, унаслідок чого неможлива ефективна робота товариства тощо.

ОСОБА_5 була керівником ТОВ «Консолідація» з 18.01.2010 по 29.04.2011 а ОСОБА_7 з 29.04.2011 по 31.01.2018.

За твердженням позивача, серед іншого, під час перебування ОСОБА_2 у складі засновників ТОВ «Консолідація», а також за керівництва ОСОБА_5 та ОСОБА_7 боржником вчинялись дії щодо перерахування на користь третіх осіб грошових коштів та не вчинялись заходи з їх повернення.

Щодо перерахування боржником коштів на користь інших осіб, у тому числі у якості фінансових допомоги, судова колегія зазначає, що собі факт здійснення платежів боржником на користь третіх осіб, як і факт наявності дебіторської заборгованості, не утворює автоматично складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 61 КУзПБ, без встановлення причинно-наслідкового зв'язку між конкретними діями/бездіяльністю відповідних осіб та настанням неплатоспроможності боржника, а також без доведення того, що ці дії/бездіяльність перебували поза межами звичайного та добросовісного господарського ризику.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що для застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство суд має дослідити не окремі факти, а сукупність обставин, які характеризують поведінку осіб, причетних до управління боржником або отримання вигоди від його майнових операцій, з урахуванням виду діяльності боржника, структури активів і пасивів, моменту виникнення критичної неплатоспроможності, а також реальності та результативності заходів із повернення активів до ліквідаційної маси.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 КУзПБ субсидіарна відповідальність є додатковим, винятковим способом захисту прав кредиторів, який застосовується за умови доведення сукупності визначених законом обставин, зокрема: наявності вини відповідних осіб у доведенні боржника до банкрутства, існування безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між їхніми діями (бездіяльністю) та неплатоспроможністю боржника, а також недостатності ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів.

При цьому колегія суддів наголошує, що інститут субсидіарної відповідальності не має на меті підміняти собою інші правові механізми, передбачені КУзПБ, зокрема: заходи з формування ліквідаційної маси; стягнення дебіторської заборгованості; оспорення правочинів або спростування майнових дій боржника у порядку ст. 42 КУзПБ.

Водночас, доводи ліквідатора про невжиття ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 заходів зі стягнення дебіторської заборгованості є проявом неправомірної бездіяльності останніх, судова колегія оцінює критично з огляду на таке.

Так, у ліквідатора на момент звернення із заявою про субсидіарну відповідальність вже були повноваження щодо формування ліквідаційної маси, у тому числі шляхом стягнення дебіторської заборгованості у судовому порядку.

За таких обставин можливість реального та результативного стягнення дебіторської заборгованості фактично перебувала у площині реалізації повноважень саме ліквідатора у ліквідаційній процедурі (а до цього розпорядника майна у процедурі розпорядження майном) і не може бути підставою для перекладення на засновника та керівників боржника обов'язку щодо обов'язкового та результативного стягнення дебіторської заборгованості без встановлення моменту стійкої неплатоспроможності та без належного доведення причинно-наслідкового зв'язку між відповідними управлінськими рішеннями і банкрутством боржника. Отже, довід про те, що саме ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 як засновник та керівники, мали вживати заходів задля стягнення дебіторської заборгованості до відкриття процедури, без встановлення моменту стійкої неплатоспроможності, не може вважатися доведеним.

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що дійсно згідно з наданими до матеріалів справи банківськими виписками, ТОВ «Консолідація» було перераховано на користь третіх осіб, а саме ТОВ «Готель Лондонський», ТОВ «Дельта Фінанс», ТОВ «ДОМІНВЕСТ-УКРАЇНА», ТОВ «Амкодор», «CAROSAN TRADING LTD», ОСОБА_11 , грошові кошти у якості фінансової допомоги. При цьому, доказів на підтвердження повернення наданих грошових коштів в повному обсязі наявні матеріали справи не містять, а учасниками справи надано не було.

Разом з цим, така заборгованість не є зобов'язаннями банкрута, а є активом (дебіторською заборгованістю контрагента перед боржником). За своєю правовою природою така сума підлягає включенню до ліквідаційної маси та має бути повернута шляхом застосування способів захисту права, передбачених цивільним та господарським законодавством (у тому числі шляхом судового стягнення), а не шляхом підміни механізму стягнення дебіторської заборгованості притягненням третіх осіб до субсидіарної відповідальності без доведеного складу правопорушення за ч. 2 ст. 61 КУзПБ.

В той же час, матеріали справи не містять доказів того, що ліквідатор: звертався до суду з позовом про стягнення такої заборгованості; або у встановленому порядку довів недоцільність чи неможливість її стягнення; або ініціював виключення відповідного активу з ліквідаційної маси.

За таких обставин, наявність дебіторської заборгованості як активу боржника виключає можливість компенсації її нестягнення шляхом покладення субсидіарної відповідальності на інших осіб.

З приводу посилання позивача на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_7 не вчинялись дії щодо визнання недійсним Договору купівлі-продажу ЦМК № 5646 від 08.09.2012, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Озерна, 1 площею 6203,70 кв.м., укладеного між ТОВ «Консолідація» та ТОВ «Вілга-Нова», колегія суддів зазначає таке.

У наявних матеріалах справи відсутні судові рішення, якими відповідний правочин або майнові дії боржника були визнані недійсними чи спростовані у порядку, передбаченому законодавством про банкрутство. Водночас сама по собі відсутність таких рішень не означає, що субсидіарна відповідальність за ч. 2 ст. 61 КУзПБ є неможливою, оскільки її застосування зумовлюється доведенням деліктного складу (протиправність поведінки, шкода, причинний зв'язок, вина) та недостатності ліквідаційної маси.

Однак у цій справі ліквідатор, посилаючись на фраудаторність/економічну недоцільність окремих операцій, не надав належних і допустимих доказів протиправності таких дій та їх прямого причинно-наслідкового зв'язку з настанням неплатоспроможності, а також не довів, що вичерпав інструменти, спрямовані на формування ліквідаційної маси, зокрема оспорення правочинів або спростування майнових дій боржника. За таких обставин суд не може підміняти передбачені КУзПБ механізми оспорення правочинів оцінкою їх дійсності/фраудаторності опосередковано в межах розгляду заяви про субсидіарну відповідальність, коли сукупність елементів деліктного складу належним чином не доведена.

Судова колегія також вважає за необхідне наголосити на тому, що позивачем не надано та у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що визначена у Договорі купівлі-продажу ЦМК № 5646 від 08.09.2012, ціна продажу 3 837 000,00 грн була станом на день укладення цього договору нижче ринкової (зокрема, але не виключно, висновків експерта, фахівця щодо невідповідності такої вартості ринковій, а також рахунків, актів, висновків тощо щодо ринкової вартості об'єкту нерухомості станом на дату укладення договору купівлі-продажу).

Крім того, позивачем не надано та у матеріалах справи відсутні докази того, що на дату укладення Договору купівлі-продажу ЦМК № 5646 від 08.09.2012, майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів, та саме внаслідок укладення такого договору боржник опинився у стані критичної неплатоспроможності.

З поміж іншого, суд апеляційної інстанції також наголошує на тому, що позивачем не вказано чи була, та на якій підставі, ОСОБА_2 , яка була учасником ТОВ «Консолідація» у період з 05.08.2004 по 26.01.2018 та частка якої у статутному капіталі складала 780 грн, що становило 0,02 % від загального розмір статутного капіталу товариства, була взагалі наділена повноваженнями на звернення до суду з приводу оскарження вищевказаного правочину.

Також, колегія суддів наголошує на тому, що як вбачається з наявних матеріалів справи, під час перебування ОСОБА_2 у складі засновників ТОВ «Консолідація», а ОСОБА_7 на посаді керівника товариства, вчинялись дії щодо повернення переданого в іпотеку майна (ЦМК належного боржнику).

Так, зі змісту рішень суді адміністративної юрисдикції по справі №826/21732/15 вбачається, що ТОВ «Консолідація» звернулося до суду з адміністративним позовом до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», Реєстраційної служби головного управління юстиції міста Києва, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вілга Нова» в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення реєстратора комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності па об'єкти нерухомого майна» від 21 вересня 2012 року про державну реєстрацію права власності ТОВ «Вілга Нова» на цілісний майновий комплекс, який розташований в м. Києві по вул. Озерна, 1, загальною площею 6203,70 кв. м.;

- скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «Вілга Нова» на цілісний майновий комплекс, який розташований в м. Києві по вул. Озерна, 1, загальною площею 6203,70 кв. м.;

- зобов'язати Реєстраційну службу Головного управління юстиції в місті Києві вилучити з Державного реєстру речових прав запис про реєстрацію права власності ТОВ «Вілга Нова» на цілісний майновий комплекс, який розташований в м. Києві по вул. Озерна, 1, загальною площею 6203,70 кв. м.

В обґрунтування вказаних вимог позивач, серед іншого, зазначив, що рішення про реєстрацію права власності є протиправним, оскільки умови правочину не були виконані у повному обсязі, зокрема сума грошових коштів за продаж майна не була сплачена, отже, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у реєстратора не було законних підстав приймати оспорюване рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення реєстратора комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності па об'єкти нерухомого майна» від 21 вересня 2012 року про державну реєстрацію права власності за товариством з обмеженою відповідальністю «Вілга Нова» на цілісний майновий комплекс, загальною площею 6203,70 кв. м.

Однак, постановою Касаційного адміністративного суду від 19.12.2018 у справі №826/21732/15 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року у адміністративній справі № 826/21732/15 скасовано, а провадження у справі закрить, оскільки у цій справі, спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиконанням умов цивільно-правового договору. Цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Наведене, відповідно, спростовує доводи позивача про те, що ТОВ «Консолідація» під час перебування ОСОБА_2 у складі засновників ТОВ «Консолідація», а ОСОБА_7 на посаді керівника товариства, не вживалося заходів з повернення у свою власність ЦМК, відчуженого відповідно до Договору купівлі-продажу ЦМК № 5646 від 08.09.2012, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Озерна, 1 площею 6203,70 кв.м., укладений між ТОВ «Консолідація» та ТОВ «Вілга-Нова».

З приводу посилання позивача на те, що ОСОБА_7 02.06.2011 р. підписала від імені ТОВ «Консолідація» Кредитний договір № 88/06/11 з ПАТ «Фінбанк», відповідно до якого банком було відкрито кредитну лінію в розмірі 53 131 811 грн. та 2 028 836 дол. США, колегія суддів зазначає таке.

Як зазначив сам арбітражний керуючий, зобов'язання ТОВ «Консолідація» за Кредитним договором № 88/06/11 з ПАТ «Фінбанк» було забезпечено іпотекою належного ПрАТ «Укрпромтеплиця» нерухомого майна, а також заставою майнових прав ТОВ «Велл Билд» згідно з договором застави майнових прав № 1549 від 13.11.2014.

Арбітражним керуючим не обґрунтовано в чому саме, та в якому конкретно розмірі, полягає завдання шкоди ТОВ «Консолідація» внаслідок укладення ОСОБА_7 . Кредитного договору № 88/06/11 від 02.06.2011 та яким чином нанесена шкода призвела до втрати платоспроможності і настання стану банкрутства.

В свою чергу, арбітражним керуючим в межах провадження у справі про банкрутство не оскаржувався Кредитний договір № 88/06/11 від 02.06.2011 р., укладений між ТОВ «Консолідація» та ПАТ «Фінбанк».

Відтак, оцінюючи наявні у матеріалах справи та надані учасниками справи докази, колегія суддів не вбачає складу цивільного правопорушення з боку ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , які б своїми діями чи бездіяльністю безпосередньо призвело до банкрутства боржника.

Щодо притягнення до субсидіарної відповідальності керівника та засновника ПАТ «Укрпромтеплиця» та ТОВ «Компанія Аста» ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , оскільки ними було здійснено безоплатне відчуження на свою користь 77,1764% акцій ПАТ «Укрпромтеплиця» та частки у статутному капіталі ТОВ «Компанія Аста», колегія суддів зазначає таке.

Як стверджує ліквідатор, відповідно до інформації з офіційного Інтернет ресурсу SMIDA, починаючи з 14.11.2007 року ТОВ «Консолідація» належало 77,1764% (1257055 шт.) акцій ПАТ «Укрпромтеплиця». Водночас, з сайту SMIDA видно, що з першого кварталу 2019 року акціонерами ПАТ «Укрпромтеплиця» є: ОСОБА_8 володіє 628 528 шт. акцій (38.5882 %); ОСОБА_9 володіє 628 528 шт. акцій (38.5882 %).

Тобто, як стверджує ліквідатор, перед процедурою банкрутства боржника, останній безоплатно (згідно з банківськими виписками кошти боржнику не надходили), на шкоду собі та кредиторам відчужив свої акції в ПАТ «Укрпромтеплиця» на користь заінтересованих осіб ОСОБА_8 і ОСОБА_9 .

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано, а у наявних в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження дійсного володіння ТОВ «Консолідація» 77,1764% (1257055 шт.) акцій ПАТ «Укрпромтеплиця», зокрема, але не виключно, договорів про купівлю-продаж таких акцій, їх відчуження на користь боржника, тощо.

При цьому, веб-сайт SMIDA є лише інформаційною платформою, яка не є офіційним ресурсом, інформацію за яким можна було б визнати достовірною.

Не надано ліквідатором й доказів на підтвердження обставин відчуження ТОВ «Консолідація» акцій ПАТ «Укрпромтеплиця», з яким можливо було б достовірно встановити підстави такого відчуження, умови, вартість (або безоплатність) тощо.

Позивачем також не вказано, із посиланням на відповідні докази, якою була вартість акцій на момент їх придбання та на момент їх відчуження, а тому й встановити обставину щодо збитковість вказаної операції, як на то посилається позивач, а також чи вплинуло це на фінансово-майновий стан ТОВ «Консолідація», не вбачається за можливе.

Колегія суддів також відзначає, що у позові ліквідатор посилається на те, що згідно з витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 17.07.2018 ТОВ «Консолідація» стала засновником ТОВ «Аста Компані», а 02.07.2018 ТОВ «Консолідація» виключили із складу учасників ТОВ «Аста Компані».

Втім, будь-яких інших доводів, із посиланням на відповідні докази, щодо безоплатного відчуження ТОВ «Консолідація» частки у статутному капіталі ТОВ «Компанія Аста» у позові не наведено. Зокрема, позивачем не зазначено розмір частки, якою володіло ТОВ «Консолідація» у статутному капіталі ТОВ «Компанія Аста», її вартості станом на час придбання та відчуження, чи вплинуло її відчуження на фінансово-майновий стан ТОВ «Консолідація» та чи могло це призвести до неплатоспроможності.

Також, як щодо доводів відносно частки боржника у ПАТ «Укрпромтеплиця», так й у ТОВ «Компанія Аста», ліквідатором не доведено тієї обставини, що такі були відчужені безоплатно.

До того ж, слід зауважити, що арбітражний керуючий в межах провадження у справі про банкрутство ТОВ «Консолідація» не звертався із відповідними позовними вимогами про визнання недійсними (спростування) правочину з відчуження акцій 77,1764% акцій ПАТ «Укрпромтеплиця» на користь ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а також про визнання недійсними (спростування) правочину з відчуження частки у статутному капіталі ТОВ «Компанія Аста».

Арбітражний керуючий також вважає, що однією з обставин, яка свідчить про доведення ТОВ «Консолідація» до банкрутства є незаконне знищення ПАТ «Укрпромтеплиця» належних йому нежитлових будівель загальною площею 6989,38 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки вказаною будівлею було забезпечено виконання зобов'язань ТОВ «Консолідація» перед ПАТ «Фінбанк» згідно з іпотечним договором від 06.12.2012.

Так, за твердженням позивача, голова правління ПАТ «Укрпромтеплиця» ОСОБА_8 знищив належне ПАТ «Укрпромтеплиця» нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок чого: 1) зменшилась вартість належних ТОВ «Консолідація» акцій ПАТ «Укрпромтеплиця» і відбулось суттєве погіршення балансу ТОВ «Консолідація»; 2) зменшення вартісних показників акціонерної частки Боржника унеможливило отримання дивідендів та проведення розрахунків з кредиторами.

Однак, колегія суддів зазначає, що попереднім арбітражним керуючим, який виконував повноваження ліквідатора у даній справі - ОСОБА_12 було подано до Господарського суду Одеської області заяву про покладення субсидіарної відповідальності, підставою якої було зазначене доведення ТОВ «Консолідація» до банкрутства внаслідок незаконного знищення Приватним акціонерним товариством «Укрпромтеплиця» належних йому нежитлових будівель загальною площею 6989,38 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки вказаною будівлею було забезпечено виконання зобов'язань ТОВ «Консолідація» перед ПАТ «Фінбанк» згідно з іпотечним договором від 06.12.2012.

У задоволенні вказаної заяви про покладення субсидіарної відповідальності арбітражного керуючого Калмикової Т.О., було відмовлено постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.03.2024 р. у справі № 916/1791/19(916/2003/21), залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.10.2024 р. у справі № 916/1791/19(916/2003/21).

В межах розгляду даної справи судами було встановлено, що знищення Приватним акціонерним товариством «Укрпромтеплиця» належних йому нежитлових будівель загальною площею 6989,38 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 не є обставиною, яка впливає на фінансовий стан ТОВ «Консолідація» і не може кваліфікуватися в якості дій з доведення ТОВ «Консолідація» до банкрутства.

Не заслуговують на увагу й доводи арбітражного керуючого про зменшення вартості належних ТОВ «Консолідація» акцій ПАТ «Укрпромтеплиця» і суттєве погіршення балансу ТОВ «Консолідація» внаслідок знищення Приватним акціонерним товариством «Укрпромтеплиця» належних йому нежитлових будівель загальною площею 6989,38 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки позивачем не обґрунтовано та не підтверджено будь-якими доказами яким чином та на яку вартість, на його думку, зменшилась вартість належних ТОВ «Консолідація» акцій ПрАТ «Укрпромтеплиця», не надано доказів та відомостей про початкову вартість акцій належних ТОВ «Консолідація» акцій ПрАТ «Укрпромтеплиця» та змінену вартість належних ТОВ «Консолідація» акцій ПрАТ «Укрпромтеплиця», та яким чином це вплинуло на неплатоспроможність боржника.

Відтак, оцінюючи наявні у матеріалах справи та надані учасниками справи докази, колегія суддів не вбачає складу цивільного правопорушення з боку ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які б своїми діями чи бездіяльністю безпосередньо призвело до банкрутства боржника.

Щодо заявлених позовних вимог до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , колегія суддів зазначає наступне.

Так, в обґрунтування позовних вимог до вказаних відповідачів, позивач обмежився посиланням на те, що з аналізу банківських виписок Боржника видно, що кошти Банкрута були виведені як фінансова допомога в тому числі і на підконтрольних ОСОБА_1 та ОСОБА_10 компаній та осіб.

Також, на переконання ліквідатора, очевидним є той факт, що ТОВ «Консолідація», яка отримала кредитні кошти у ПАТ «Фінбанк» входила в групу компаній належних ОСОБА_10 та ОСОБА_1 , у зв'язку з чим відбулося отримання кредитних коштів в ПАТ «Фінбанк», подальше відступлення права вимоги на користь ПАТ «Платинум Банк», зниження відсоткової ставки за кредитом, передача в забезпечення нерухомого майна ПАТ «Укрпромтеплиця», та майнових прав ТОВ «Велл Билд», все це є абсолютно логічним та економічно обґрунтованим, адже вказані особи пов'язані між собою веденням спільного бізнесу та залученням грошових коштів для ведення спільної господарської діяльності.

ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , на думку позивача, фактично здійснювали керівництво Боржником через інших осіб, а тому вони були особами, які мали право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мали змогу іншим чином визначати його дії, адже вони отримали неправомірну вигоду від того, що не повернули грошові кошти по Кредиту, безоплатно відчужили корпоративні права на користь своїх компаній і людей та знищили іпотечне майно.

Статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі також - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, відокремлені підрозділи юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: інформація про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи, у тому числі кінцевого бенефіціарного власника її засновника, якщо засновник - юридична особа (крім юридичних осіб, зазначених у частині восьмій статті 5-1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення"): прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження, країна громадянства (підданства), а в разі, якщо кінцевий бенефіціарний власник-іноземець є громадянином (підданим) декількох країн, - усі країни його громадянства (підданства), серія (за наявності) та номер документа (документів), що посвідчує особу та підтверджує громадянство (підданство), зокрема, але не виключно, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (за наявності), місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), а також повне найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код (для резидента) засновника юридичної особи, в якому ця особа є кінцевим бенефіціарним власником, характер та міра (рівень, ступінь, частка) бенефіціарного володіння (вигоди, інтересу, впливу).

У разі відсутності в юридичної особи кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи, у тому числі кінцевого бенефіціарного власника її засновника, якщо засновник - юридична особа, вноситься відмітка про зазначення у структурі власності юридичної особи обґрунтованої причини його відсутності.

У разі зміни кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи державна реєстрація змін до відомостей про кінцевих бенефіціарних власників юридичної особи проводиться протягом 30 робочих днів з дня виникнення таких змін.

У випадках, встановлених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", до Єдиного державного реєстру вноситься відмітка про можливу недостовірність інформації про кінцевого бенефіціарного власника або структуру власності юридичної особи.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" терміни "кінцевий бенефіціарний власник" та "структура власності" вживаються у значенні, наведеному у Законі України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".

Згідно з пунктом 30 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевий бенефіціарний власник - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та/або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція.

Кінцевим бенефіціарним власником є:

- для юридичних осіб - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи;

- для трастів, утворених відповідно до законодавства країни їх утворення, - засновник, довірчий власник, захисник (за наявності), вигодоодержувач (вигодонабувач) або група вигодоодержувачів (вигодонабувачів), а також будь-яка інша фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність трасту (в тому числі через ланцюг контролю/володіння);

- для інших подібних правових утворень - особа, яка має статус, еквівалентний або аналогічний особам, зазначеним для трастів.

Ознакою здійснення прямого вирішального впливу на діяльність є безпосереднє володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи.

Ознаками здійснення непрямого вирішального впливу на діяльність є принаймні володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи через пов'язаних фізичних чи юридичних осіб, трасти або інші подібні правові утворення, чи здійснення вирішального впливу шляхом реалізації права контролю, володіння, користування або розпорядження всіма активами чи їх часткою, права отримання доходів від діяльності юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування органів управління, а також вчинення правочинів, які дають можливість визначати основні умови господарської діяльності юридичної особи, або діяльності трасту або іншого подібного правового утворення, приймати обов'язкові до виконання рішення, що мають вирішальний вплив на діяльність юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, незалежно від формального володіння.

При цьому кінцевим бенефіціарним власником не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є комерційним агентом, номінальним власником або номінальним утримувачем, або лише посередником щодо такого права.

З аналізу зазначеної норми можна зробити висновок про те, що кінцевим бенефіціарним власником є фізична особа, яка здійснює: як прямий вирішальний вплив на діяльність (через володіння не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи за винятком, коли вона не є комерційним агентом, номінальним власником або номінальним утримувачем, або лише посередником щодо такого права), так і непрямий (коли фізична особа не володіє часткою безпосередньо, але здійснює контроль через інших осіб, трасти чи інші правові утворення, або шляхом реалізації прав контролю, користування, розпорядження активами, впливу на органи управління чи умови господарської діяльності).

У постанові від 24.02.2025 у справі № 911/266/22, Верховний Суд зазначив, що за законодавством України статус кінцевого бенефіціарного власника визначається не лише за відомостями із публічних реєстрів, а й насамперед тим, хто здійснює фактичне управління юридичною особою (має вирішальний вплив). Саме цим кінцевий бенефіціарний власник відрізняється від номінального власника, інформація про якого може бути внесена до публічних реєстрів.

У статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що контроль - це можливість однієї чи декількох юридичних та/або фізичних осіб чинити вирішальний вплив на господарську діяльність суб'єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб'єкта господарювання; укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб'єкта господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання; обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб'єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання.

Цією ж статтею визначено, що пов'язаними особами є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність, у тому числі спільно або узгоджено чинять вплив на господарську діяльність суб'єкта господарювання. Зокрема, пов'язаними фізичними особами вважаються такі, які є подружжям, батьками та дітьми, братами та (або) сестрами. Можливість однієї чи більше (декількох) пов'язаних юридичних та/або фізичних осіб чинити вирішальний вплив - спосіб відносин між суб'єктами господарювання, що характеризується відсутністю в особи, стосовно якої здійснюється вплив, здатності завжди незалежно (самостійно) визначати свою господарську поведінку на ринку.

У даному спорі, колегія суддів вважає, що позивачем не обґрунтовано, із посиланням на належні та допустимі докази, дійсну наявність реального впливу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на діяльність ТОВ «Консолідація» та вчинення дій/бездіяльності на шкоду боржника.

Так, позивачем не доведено, що дані особи мали статус кінцевих бенефіціарних власників ТОВ «Консолідація», мали прямий чи опосередкований вплив на діяльність ТОВ «Консолідація», здійснювали контроль та/або були контролером боржника, мали право вирішального голосу в органах управління тощо.

На переконання колегії суддів, сама по собі належність ОСОБА_1 та ОСОБА_13 акцій ПАТ «Фінбанк», як на тому наполягає позивач, не свідчить про наявності можливості здійснення даними особами впливу на діяльність боржника.

В свою чергу, позивачем не доведено, що здійснення ПАТ «Фінбанк» кредитування боржника, а також передача ним в заставу майна (майнових прав) в якому забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, були умисними діями відповідачів, з метою завдання шкоди боржникові до доведення його до банкрутства.

Посилаючись на пов'язаність ПАТ «Фінбанк», ТОВ «Консолідація» з особами яким боржником надавали фінансова допомогу, а саме ТОВ «Готель Лондонський», ОСОБА_11 , «Каросан Трейдінг лтд», ТОВ «Амкодор», ТОВ «Дом-Інвест-Україна», ТОВ «Дельта Фінанс», позивач не надав жодних належних та допустимих доказів які могли б достеменно свідчить про пов'язаність таких осіб, здійснення ОСОБА_1 та ОСОБА_10 прямо або опосередковано їх управління тощо.

Натомість, у поданій позовній заяві ліквідатор посилається на окремі (не узгоджені між собою) факти та обставини, які у сукупності не дозволяють зробити висновок про вчинення громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_10 конкретних дій, які мали передумови та/або стали безпосередньою підставою банкрутства ТОВ «Консолідація».

На переконання колегії суддів саме по собі зазначення у позовній заяві переліку юридичних та фізичних осіб, які можуть бути пов'язані між собою, не є та не може бути належним та допустим доказом їх вини у доведенні ТОВ «Консолідація» до банкрутства.

Позивачем також не обґрунтовано, із посиланням на відповідні докази, що відповідні перерахування боржником грошових коштів в якості фінансової допомоги на користь юридичних на фізичних осіб здійснювались саме за рахунок кредитних коштів отриманих у ПАТ «Фінбанк», а також не доведено, що саме надання такої фінансової допомоги призвело до негативного фінансового становища ТОВ «Консолідація», та в подальшому до банкрутства.

Навпаки, як свідчать наявні у матеріалах справи докази, відповідна фінансова допомога надавалась боржником не лише за рахунок кредитних коштів ПАТ «Фінбанк».

Наприклад:

- 10.03.2015 ТОВ «Кодос Інвест» було перераховано на користь ТОВ «Консолідація» 600 000 грн з призначенням платежу «Повернення зворотн. фін. допомоги по дог. КнКд 9/13 от 25.12.2014», та в той же день, ТОВ «Консолідація» перерахувало 600 000 грн ОСОБА_11 з призначенням платежу «Перерахування грошових коштів по договору поруки № 20150106 від 108.01.2015 Без ПДВ»;

- 27.01.2025 ТОВ "Фінансова компанія "PEAЛ ІНВЕСТ" перерахувала на користь ТОВ «Консолідація» 21 000 грн з призначенням платежу «Повернення зворотн. фін. допомоги по дог. КНРИ 9/12 от 15.12.14р. Без ПДВ» та в той же день ТОВ «Консолідація» перерахувало 21 000 грн ТОВ «Готель Лондонський» з призначенням платежу «Зворотня фін. допомога по дог. Кнол 9/3 от 09.04.2013 Без ПДВ».

Також, наявні у матеріалах справи виписки по рахункам свідчать про те, що третіми особами здійснювалось часткове повернення отриманих від боржника коштів, зокрема:

- 18.03.2015 ТОВ «Готель Лондонський» перераховано на користь ТОВ «Консолідація» грошові кошти у розмірі 16 620 грн з призначенням платежу «Повернення зворотн. фін. допомоги по дог. Кнол 9/3 от 09.04.2013 Без ПДВ»;

- 14.04.2015 ТОВ «Готель Лондонський» перераховано на користь ТОВ «Консолідація» грошові кошти у розмірі 64 000 грн з призначенням платежу «Повернення зворотн. фін. допомоги по дог. Кнол 9/3 от 09.04.2013 Без ПДВ»;

- 29.07.2015 ТОВ «Готель Лондонський» перераховано на користь ТОВ «Консолідація» грошові кошти у розмірі 2 000 грн з призначенням платежу «Повернення зворотн. фін. допомоги по дог. Кнол 9/3 от 09.04.2013 Без ПДВ»;

- 11.08.2015 ТОВ «Готель Лондонський» перераховано на користь ТОВ «Консолідація» грошові кошти у розмірі 5 000 грн з призначенням платежу «Повернення зворотн. фін. допомоги по дог. Кнол 9/3 от 09.04.2013 Без ПДВ»;

- 10.11.2015 ТОВ «Готель Лондонський» перераховано на користь ТОВ «Консолідація» грошові кошти у розмірі 1 005 грн з призначенням платежу «Повернення зворотн. фін. допомоги по дог. Кнол 9/3 от 09.04.2013 Без ПДВ»;

- 19.01.2016 ТОВ «Готель Лондонський» перераховано на користь ТОВ «Консолідація» грошові кошти у розмірі 115 610,00 з призначенням платежу «Повернення зворотн. фін. допомоги по дог. Кнол 9/3 от 09.04.2013 Без ПДВ»;

- 31.08.2016 ТОВ «Готель Лондонський» перераховано на користь ТОВ «Консолідація» грошові кошти у розмірі 118 000,00 з призначенням платежу «Повернення зворотн. фін. допомоги по дог. Кнол 9/3 от 09.04.2013 Без ПДВ».

Відтак, наявні у матеріалах справи докази спростовують твердження позивача про те, що фінансова допомога надавалась за рахунок кредитних коштів отриманих у ПАТ «Фінбанк», а також не була повернута третіми особами боржникові.

До того ж, як вже було вказано вище, ліквідатором не вчинялись дії щодо з'ясування підстав перерахування боржником на користь третіх осіб грошових коштів, а також у разі наявності заборгованості, звернення із вимогами про її стягнення.

Судова колегія також критично ставиться до посилань позивача на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_10 фактично здійснювали керівництво боржником через інших осіб, а тому вони були особами, які мали право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мали змогу іншим чином визначати його дії, оскільки такі доводи ліквідатора є лише припущенням останнього, які не підтвердженні жодними належними та допустимими доказами.

У даному випадку сам позивач не стверджує, а лише припускає, що дані особи могли давати вказівки, здійснювати керівництво та впливати на діяльність боржника, однак, не надає жодних доказів на підтвердження таких обставин.

Також, посилаючись на те, що такі особи отримали неправомірну вигоду від того, що не повернули грошові кошти по кредиту, безоплатно відчужили корпоративні права на користь своїх компаній і людей та знищили іпотечне майно, позивач не надав будь-яких доказів на підтвердження дійсного отримання ОСОБА_1 та ОСОБА_10 вигоди, зокрема неправомірної, її розміру, форму у якій вона отримана (майнова або немайнова) тощо.

Щодо притягнення до субсидіарної відповідальності ОСОБА_6 , колегія суддів зауважує, що ліквідатором у позовній заяві обмежився лише посиланням на те, що дана особа була кінцевий бенефіціаром ТОВ «Музкомпані», яке було учасником ТОВ «Консолідація», однак взагалі не вказано які дії мала вчинити чи утриматись від їх вчинення, ОСОБА_6 , які призвели до неплатоспроможності боржника.

Відповідно, позивачем не обґрунтовано, із посиланням на відповідні докази, в чому полягає причинно-наслідкового зв'язку між винними діями/бездіяльністю суб'єкта відповідальності, у даному випадку ОСОБА_6 , та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів) тощо.

При цьому, як вже було вказано вище, обов'язок такого доведення покладається саме на ліквідатора, однак, у даному випадку останнім не виконано такого обов'язку та не лише не надано доказів на підтвердження обставин, які зумовлюють притягнення ОСОБА_6 до субсидіарної відповідальності, а взагалі навіть не наведено мотивів з яких дана особа має нести таку відповідальність.

Наголошує колегія суддів й на передчасності поданого ліквідатором позову про покладення субсидіарної відповідальності на відповідачів у цій справі, з огляду на таке.

Однією з обов'язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

Судова колегія наголошує, що саме наявність цієї негативної різниці (перевищення суми кредиторських вимог над вартістю ліквідаційної маси) і обумовлює підстави для покладення субсидіарної відповідальності.

Відповідно до частини 1 статті 62 КУзПБ усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.

Положення частини 1 статті 61 КУзПБ визначають, що ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема, виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; формує ліквідаційну масу. Норми КУзПБ також надають широке коло повноважень комітету кредиторів у ході здійснення провадження про банкрутство боржника, у тому числі щодо надання згоди на продаж майна боржника.

Відтак, ліквідатор не позбавлений права ініціювати перед комітетом кредиторів питання щодо виключення із ліквідаційної маси банкрута певного майна, у випадку недоцільності чи неперспективності пошуку цього майна або його неліквідності.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.03.2025 у справі №909/386/21.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції, також, в цій частині, вважає за необхідне звернутися до висновків про застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.06.2024 у справі №906/1155/20(906/1113/21), відповідно до яких, серед іншого:

"Законодавець визначив у положеннях КУзПБ об'єктивні обставини та процеси, за яких ліквідаційна маса боржника змінюється з початку її формування і до отримання коштів від продажу відповідних активів у її складі.

Так, розмір (вартість) ліквідаційної маси в ході процедури ліквідації боржника зазнає змін, враховуючи, що:

- балансова вартість ліквідаційної маси, що визначається за результатами інвентаризації (пункт 5 частини другої статті 12, частина перша статті 61 КУзПБ), оціночна вартість (частина перша статті 63 КУзПБ) та вартість її реалізації / продажу (розділ V КУзПБ) можуть (як правило) відрізняються;

- склад ліквідаційної маси (відповідно, і її розмір) під час здійснення ліквідатором відповідних повноважень і обов'язків у ліквідаційній процедурі може змінюватись за рахунок включення до нього: грошових сум (майна), повернених третіми особами на вимогу ліквідатора щодо сум дебіторської заборгованості, за наслідками визнання недійсними правочинів (договорів) боржника та вжиття заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що перебуває у третіх осіб (частина друга статті 42, частина перша статті 61 КУзПБ); сум, стягнених ліквідатором із суб'єктів субсидіарної відповідальності (абзац третій частини другої статті 61 КУзПБ).

Що ж до вартості ліквідаційної маси з метою визначення розміру субсидіарної відповідальності, то, враховуючи правову природу цієї відповідальності, її розмір має визначатися за правилами встановлення розміру шкоди, заподіяної майну потерпілого незаконними діями, у деліктних правовідносинах: як різниця між сумою вимог до боржника згідно з реєстром вимог кредиторів та сумою коштів, отриманою за фактом продажу майна в процедурі ліквідації.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформульованої в постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20), відповідно до якої за правовою природою відповідальність третіх осіб, передбачена частиною другою статті 61 КУзПБ, є відповідальністю порушника за збитки, завдані банкруту (стаття 22 ЦК України, пункт 80).

Отже, буквальне прочитання абзаців першого та другого частини другої статті 61 КУзПБ ("розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою", "у разі недостатності майна боржника") є підставою для висновку, що розмір субсидіарної відповідальності, який дає право ініціювати спір про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у справі про банкрутство та підлягає стягненню із суб'єктів такої відповідальності, визначається в той момент, коли ліквідатор за результатами здійснення судових проваджень у процедурі банкрутства боржника остаточно визначив вартість ліквідаційної маси в грошовому еквіваленті за фактом продажу в процедурі ліквідації включених до її складу активів та здійснив за рахунок отриманих від продажу коштів розрахунок із визнаними у справі кредиторами.

Тож сума вимог кредиторів, яка підлягає погашенню за правилами статті 64 КУзПБ, однак залишилась непогашеною в процедурі банкрутства за правилами цієї статті через недостатність майна банкрута, і є розміром субсидіарної відповідальності.

Таким чином, право ліквідатора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після завершення реалізації об'єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі.".

Як вбачається з наявних у матеріалах справи виписок по рахункам, та на чому наголошує сам ліквідатор, ТОВ «Консолідація» було перераховано на користь третіх осіб, а саме ТОВ «Готель Лондонський», ТОВ «Дельта Фінанс», ТОВ «ДОМІНВЕСТ-УКРАЇНА», ТОВ «Амкодор», «CAROSAN TRADING LTD», ОСОБА_11 , грошові кошти у якості фінансової допомоги. При цьому, доказів на підтвердження повернення наданих грошових коштів в повному обсязі наявні матеріали справи не містять.

Відповідно, дані особи мають непогашену заборгованість перед боржником, яка підтверджується відповідними довідками про перерахування грошових коштів на їх користь.

Поряд з цим, судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на дату звернення із заявою про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника на відповідачів, ліквідатором банкрута не було вчинено всієї повноти заходів, спрямованих на виявлення та повернення майна банкрута, а саме, грошових коштів з контрагентів, зокрема, ТОВ «Готель Лондонський», ТОВ «Дельта Фінанс», ТОВ «ДОМІНВЕСТ-УКРАЇНА», ТОВ «Амкодор», «CAROSAN TRADING LTD», ОСОБА_11 .

Відсутні в матеріалах справи й докази на підтвердження того, що ліквідатором було ініційовано, а комітетом кредиторів прийнято рішення про визнання такої дебіторської заборгованості безнадійною, недоцільність звернення з позовними вимогами про її стягнення, її списання тощо.

Відтак, відповідні обставини в разі їх реалізації (стягнення дебіторської заборгованості), можуть суттєво вплинути на розмір (вартість) ліквідаційної маси, а відтак розмір субсидіарної відповідальності.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку щодо невжиття ліквідатором (на момент звернення з відповідною заявою) всієї повноти заходів, спрямованих на виявлення та повернення вказаного вище майна (грошових коштів - дебіторської заборгованості) у ліквідаційну масу боржника, відтак, заяву про покладення на відповідачів субсидіарної відповідальності, до суду подано передчасно, оскільки таку заяву (про покладення субсидіарної відповідальності) ліквідатор банкрута може подати не раніше ніж після завершення всіх заходів, спрямованих на розшук майна, повернення майна боржника від третіх осіб, реалізації об'єктів ліквідаційної маси та розрахунків з кредиторами на підставі вчинення такої реалізації у ліквідаційній процедурі при наявності обставин недостатності активів боржника для повного погашення кредиторської заборгованості банкрута.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що у даному випадку ліквідатором не доведено, які саме конкретні дії кожного з відповідачів були спрямовані на умисне доведення боржника до банкрутства, не встановлено безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та неплатоспроможністю боржника, не підтверджено недостатності ліквідаційної маси після вжиття всіх передбачених КУзПБ заходів щодо її формування.

Колегія суддів не приймає до уваги твердження ліквідатора про те, що боржник не здійснював реальної господарської діяльності з 2011 року, взагалі не отримував прибутку, але отримував кредити в Банках, на які теж вплив мали ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , оскільки такі спростовуються наявними матеріалами справи.

Зокрема, з наявних у матеріалах справи виписок по рахункам, які були надані самим ліквідатором, вбачається, що ТОВ «Консолідація» сплачувались орендні платежі (14.01.2015 перераховано 1295 грн на користь ТОВ Л.А.Р.К. з призначенням платежу «Орендна плата по рах. 14782 від 31.12.2014р. в т. ч. ПДВ 20% 215,89 грн.»), сплачувались податки (12.02.2015 сплачено 81,52 грн на користь ДПІ у Приморському р-ні м. Одеси ЄСВ за січень 2015, 327,59 грн на користь УДКСУ в м. Одеса - Прибутковий податок із 3-ти за січень 2015) тощо.

Також, ТОВ «Консолідація» отримувало грошові кошти від третіх осіб в якості повернення зворотної фінансової допомоги, зокрема, але не виключно:

- 13.02.2015 TOB "КОДОС ІНВЕСТ" повернуло боржнику 25 226,70 грн,

- 26.02.2015 ТОВ "Фінансова компанія "РЕАЛ ІНВЕСТ" повернуло боржнику 6 600,00 грн та TOB "КОДОС ІНВЕСТ" повернуло боржнику 363 540,00 грн;

- 10.03.2015 TOB "КОДОС ІНВЕСТ" повернуло боржнику 600 000,00 грн;

- 11.03.2015 ТОВ "ДОМ-ІНВЕСТ-УКРАЇНА" перерахувало на користь боржника 6 485,98 грн з призначенням платежу «За векс. прості з імен. індос. по дог. БВ 12/10-02/5 від 29.10.12p. Без ПДВ».

Наведене, на переконання колегії суддів свідчить про те, що ліквідатором навіть не було проаналізовано наданих ним самим виписок по рахункам, які спростовують його ж доводи та твердження про те, що боржник не здійснював господарської діяльності, а лише отримував кредитні кошти від банківської установи та перерахував такі на користь третіх осіб, які пов'язані з відповідачами.

Інші доводи наведені ліквідатором в апеляційній скарзі спростовуються висновками суду апеляційної інстанції наведеними в мотивувальній частині даної постанови.

З огляду на таке, порушення наведені апелянтом не знайшли свого підтвердження, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 17.06.2025 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 17.06.2025 по справі №916/1791/19(916/5584/24) залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 04.05.2026.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Філінюк І.Г.