29 квітня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 921/550/25
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Якімець Г.Г.,
секретар судового засідання Бабій М.М.
явка учасників справи: не з'явились,
розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Тех Агро Захід», б/н від 10.02.2026
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 15.01.2026, суддя Шумський І.П., м. Тернопіль, повний текст рішення складено 21.01.2026
у справі № 921/550/25
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Тех Агро Захід»
до відповідача фермерського господарства «РБН-АГРО»
про стягнення грошових коштів в сумі 482 220,20 грн,
Короткий зміст позовних вимог позивача
Товариство з обмеженою відповідальністю «Тех Агро Захід» звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Фермерського господарства «РБН-АГРО» про стягнення 482 220,20 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем у позовній заяві зазначено, що 12.02.2025 між ним (як покупцем) та відповідачем (як продавцем) укладено договір поставки №12022025-1, відповідно до п. 1.1., п. 2.2 якого оплата за товар (сою) здійснюється шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця двома етапами: 86% від вартості товару по факту поставки; 14% від вартості товару після здійснення реєстрації податкової накладної на відповідну партію товару.
Згідно з видатковою накладною №1 від 17.02.2025 позивач отримав товар (сою урожаю 2024 року) в кількості 199 100 кг, вартістю 3 444 429,99 грн (у т.ч. ПДВ 423000,17 грн).
На підставі рахунка на оплату №1 від 17.02.2025 та видаткової накладної №1 від 17.02.2025 позивач оплатив відповідачу повну вартість товару, а саме перерахував останньому 3 444 430 грн згідно з платіжними інструкціями №827 від 17.02.2025 на суму 1 500 000 грн, №821 від 21.02.2025 на суму 1 535 087,72 грн, №822 від 25.02.2025 на суму 409 342,28 грн (86% вартості товару - 2 962 209,80 грн та 14% вартості товару - 482 220,20 грн).
Посилаючись на ст. ст. 509, 526, 1212, 1213 ЦК України та умови п. 2.2 договору поставки №12022025-1 від 12.02.2025, позовні вимоги мотивовані тим, що податкова накладна по даній операції не пройшла реєстрацію в ЄРПН, у зв'язку з чим 14% оплати за товар підлягають поверненню, як безпідставно набуті кошти.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 15.01.2026 в справі № 921/550/25 в задоволенні позову відмовлено.
Суд встановив, що правовідносини сторін виникли з договору поставки №12022025-1 від 12.02.2025, який є чинним і обов'язковим для виконання відповідно до ст. 629 ЦК України. На виконання цього договору постачальник передав товар за видатковою накладною №1 від 17.02.2025 на суму 3 444 429,99 грн, а покупець повністю оплатив його платіжними інструкціями №827 від 17.02.2025, №821 від 21.02.2025 та №822 від 25.02.2025, тобто зобов'язання сторін припинені належним виконанням згідно зі ст. 598, 599 ЦК України.
Хоча п. 2.2 договору передбачав, що 14% вартості товару сплачуються після реєстрації податкової накладної №1 від 17.02.2025, покупець фактично перерахував ці кошти раніше, не чекаючи такої реєстрації. Суд розцінив це як добровільний відступ від погодженого порядку розрахунків, тобто покупець сам змінив спосіб виконання свого обов'язку і не може вимагати повернення цієї частини оплати лише через те, що податкова накладна не була зареєстрована.
Посилання позивача на ст. 1212 ЦК України суд відхилив, оскільки для застосування норм про безпідставне збереження коштів необхідна відсутність правової підстави з набуття майна. У даному випадку такою підставою є договір №12022025-1 від 12.02.2025, який не розірваний і не визнаний недійсним, тому отримані кошти не є безпідставними. Договірний характер відносин виключає застосування цієї норми.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи.
11.02.2026 до Західного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Тех Агро Захід» б/н від 10.02.2026 на рішення Господарського суду Тернопільської області від 15.01.2026 у справі №921/550/25, в якій останній просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким задоволити позов повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 15.01.2026 у справі №921/550/25 є незаконним і необґрунтованим, оскільки суд неправильно застосував норми матеріального права і не повно з'ясував обставини справи, що відповідно до ст. 277 ГПК України є підставою для його скасування.
Скаржник вважає, що суд безпідставно відмовив у застосуванні ст. 1212 ЦК України, помилково пов'язавши неможливість її застосування з наявністю договору №12022025-1 від 12.02.2025. Апелянт зазначає, що ця норма допускає повернення виконаного навіть у межах чинного договору, якщо правова підстава відсутня або відпала.
У даному випадку такою підставою була реєстрація податкової накладної №1 від 17.02.2025, яка не відбулася, що підтверджено відмовою контролюючого органу. Відповідно до п. 2.2 договору, 14% підлягали оплаті лише після такої реєстрації. Оскільки ця умова не настала, сплачені 482 220,20 грн. втратили правову підставу та набули ознак безпідставно збережених коштів.
Відповідач своїм правом, передбаченим ч.1 ст. 263 ГПК України, не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.02.2026 справу №921/550/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю “Тех Агро Захід» б/н від 10.02.2026 на рішення Господарського суду Тернопільської області від 15.01.2026 у справі №921/550/25.
Ухвалою від 10.03.2026 справу №921/550/25 призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.04.2026.
29.04.2026 сторони в судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про дату час та місце розгляду справи в порядку, визначеному ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції.
29.04.2026 позивач подав клопотання за змістом якого просить проводити судове засідання без його участі.
Строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України).
Рішення Господарського суду Тернопільської області від 15.01.2026 у цій справі оскаржується позивачем в повному обсязі.
Апеляційний суд, розглянув в судовому засіданні апеляційну скаргу позивача, дійшов висновку про залишення її без задоволення з таких підстав.
Предметом позову є стягнення з відповідача 14% вартості товару в сумі 482 220,20 грн. як безпідставно набутих грошових коштів у зв'язку з ненастанням передбаченої договором умови щодо реєстрації податкової накладної.
Як встановлено судами, між фермерським господарством «РБН-АГРО» (надалі - постачальник/продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Тех Агро Захід» (надалі покупцем) 12.02.2025 укладено договір поставки №12022025-1 (надалі - договір), згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцю сою гмо, орієнтовно 200 000 кг +- 10% від даної кількості, надалі за текстом - «продукція» або «товар», а покупець зобов'язався прийняти та оплатити відповідну продукцію.
Відповідно до п. 1.4 договору з дати підписання та скріплення підписами сторін специфікації та/або видаткові накладні, на підставі яких здійснюється поставка відповідних партій продукції, є невід'ємними складовими частинами цього договору.
Загальна вартість (ціна) цього договору складається з вартості усіх партій продукції, фактично поставлених постачальником покупцю за цим договором, що підтверджується відповідними видатковими накладними в межах кількості зазначеній в пункті 1.1 договору, з розрахунку: 17 300 грн (з ПДВ) за 1000 кг продукції (п. 2.1 договору).
Відповідно до п. 2.2 договору умови і порядок оплати за кожну партію, здійснюється шляхом безготівкового перерахування грошових коштів, на розрахунковий рахунок продавця, у наступному порядку: оплата 86 % від вартості товару по факту поставки в проміжку від 1 до 5 робочих днів включно, з моменту підписання видаткової накладної та передачі всіх товаросупровідних документів (ТТН, рахунок тощо); оплата 14% від вартості поставленого товару - після здійснення реєстрації податкової накладної на відповідну партію товару. Покупець має право здійснити притримання оплати товару постачальнику, що відповідає сумі ПДВ з господарської операції до моменту завершення процедури реєстрації податкової накладної в ЄРПН.
Згідно з п. 2.3 договору датою оплати за цим договором є дата фактичного зарахування грошових коштів від покупця на поточний рахунок постачальника.
Пунктом 2.4 договору передбачено, що постачальник зобов'язаний негайно повідомити покупця у разі внесення його в АІС «Журнал ризикових операцій», включення до переліку ризикових платників податку, та у разі виникнення у покупця негативних наслідків через надання податковим органом постачальнику статусу такого, що відповідає критеріям ризиковості (в т. ч. під ризикові операції) - відшкодувати покупцю завдані у зв'язку з цим збитки, сплачені штрафні санкції, упущену вигоду, тощо протягом 5-ти банківських днів з дня вимоги покупця, покупець має право в односторонньому порядку притримати оплату товару до моменту виключення постачальника із АІС «Журнал ризикових операцій», переліку ризикових операцій, а в разі існування цих обставин понад 30 календарних днів - розірвати договір в односторонньому порядку, повідомивши про це постачальника.
Постачальник зобов'язаний надавати покупцю протягом 2-х днів із дня запиту підтвердження про відсутність відповідності критеріям ризиковості операцій та платника податків. В разі відсутності такого підтвердження, покупець вправі притримати оплату за товар.
Відповідно до умов п. 3.1, п. 3.2 договору продавець приймає на себе зобов'язання надати товар у розпорядження покупця за адресою: 47811, Тернопільська обл., Тернопільський р-н., с. Гнилички, вул. Шевченка, буд. 18 до 28.02.2025. Базисні умови поставки FCA, Тернопільський р-н., с. Гнилички.
У п. 5.4 договору сторони обумовили, що у випадку, якщо контролюючими органами (шляхом складання податкового повідомлення - рішення, акту перевірки, довідки, іншим способом) та/чи рішенням (постановою) суду буде зменшено податковий кредит покупця з ПДВ по податковим накладним постачальника, зменшені податкові витрати покупця на вартість товарів, придбаних у постачальника, донараховані покупцю податки, збори, обов'язкові платежі, нараховані штрафні санкції за порушення податкового законодавства чи судом буде прийнято рішення про стягнення на користь держави доходу, отриманого в результаті операції, що визнана недійсною/нікчемною і це буде пов'язано з:
- анулюванням реєстрації платником податку на додану вартість постачальника, з різних, в тому числі незалежних від постачальника причин;
- з порушенням порядку заповнення/реєстрації податкових накладних;
- господарськими відносинами постачальника і/або його контрагентів з підприємствами, які мають ознаки фіктивності, що зафіксовано в актах перевірки органів державної податкової служби чи рішенні (постанові) суду;
- неналежним веденням бухгалтерського і/або податкового обліку, несвоєчасним, неналежним чином, не в повному обсязі, поданням в контролюючі органи обов'язкової податкової звітності;
- встановленням контролюючим органом чи судом фіктивності господарських операцій в ланцюгу підприємств яких був постачальник та які передували укладенню цього договору, фактів документування господарської діяльності без їх фактичного здійснення, недійсності (в тому числі нікчемності) угоди, що підписані між покупцем та постачальником чи постачальником та його контрагентом;
- стягненням на користь держави всього отриманого покупцем по недійсній/нікчемній угоді, що підписана між покупцем та постачальником;
- будь-якими фактами, що пов'язані з порушенням постачальником і/або його контрагентами податкового законодавства.
Постачальник зобов'язаний протягом 7 (семи) календарних днів з дати направлення йому покупцем вимоги, сплатити штраф в розмірі, що дорівнює сумі, на яку покупцеві зменшено податковий кредит з ПДВ, зменшені податкові витрати, донараховані податки, збори, обов'язкові платежі, нараховані штрафні санкції, стягнено на користь держави отримане по угоді, що визнана недійсною/нікчемною.
Даний договір вважається дійсним після його підписання уповноваженими представниками сторін. Договір набуває чинності з дати його підписання і діє до повного виконання зобов'язань (п. 8.1 договору).
На виконання умов договору фермерським господарством «РБН-АГРО» (постачальником) поставлено товариству з обмеженою відповідальністю «Тех Агро Захід» (покупцю) товар сою урожаю 2024 року в кількості 199 100 кг, вартістю 3 444 429,99 грн (у т.ч. ПДВ 423 000,17 грн), що підтверджується видатковою накладною № 1 від 17.02.2025.
Приймання - передача товару згідно з зазначеною видатковою накладною посвідчується зробленими на ній відмітками представників обох сторін та печатками сторін.
Відповідач виставив позивачу для оплати рахунок №1 від 17.02.2025.
У свою чергу позивач перерахував на рахунок відповідача вартість отриманого ним товару в сумі 3 444 430 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №827 від 17.02.2025 на суму 1 500 000 грн, №821 від 21.02.2025 на суму 1 535 087,72 грн, №822 від 25.02.2025 на суму 409 342,28 грн.
Позивачем до позовної заяви долучено скріншот сторінки його електронного кабінету платника податків, зміст якого вказує на те, що контролюючим фіскальним органом, за рішенням комісії, відмовлено у реєстрації складеної відповідачем податкової накладної №1 від 17.02.2025 на суму фінансової операції 3 444 430,01 грн та суму ПДВ 423 000,18 грн, а також не задоволено скаргу на це рішення.
На зазначену у договорі електронну адресу відповідача 02.07.2025 позивачем направлялась претензія №1-П від 02.07.2025, з проханням повернути грошові кошти в сумі 482 220,20 грн (14% вартості товару), посилаючись на умови п. 2.2 договору, які передбачали оплату цієї частини вартості товару після реєстрації відповідачем податкової накладної, а також ч.1 ст.1212 ЦК України.
Відповідачем вищезазначена претензія залишена без відповіді та задоволення.
Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з вимогою про відновлення його порушених прав.
Статтями 15, 16 Цивільного кодексу (надалі - ЦК України) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (ч.ч. 1, 2, 3 ст. 11, ч.1 ст. 13 ЦК України).
У розумінні ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.628 вказаного Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У ст. 6 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
При цьому у ст. 629 ЦК України законодавець обумовив, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судами встановлено, що укладений між сторонами договір №12022025-1 від 12.02.2025 за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначено апеляційним судом вище, на виконання умов договору відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 3 444 429,99 грн, що підтверджується видатковою накладною №1 від 17.02.2025. Розрахунки між сторонами здійснювались відповідно до погодженого порядку поетапної оплати (п.2.2 Договору), за яким основна частина вартості товару сплачується після його поставки, а решта - після реєстрації податкової накладної. Позивач, у свою чергу, здійснив оплату повної вартості товару в сумі 3 444 430 грн. згідно з платіжними інструкціями №827 від 17.02.2025, №821 від 21.02.2025 та №822 від 25.02.2025. При цьому, позивач здійснив перерахування відповідачу всієї вартості товару без настання вказаної у п. 2.2 договору події щодо реєстрації податкової накладної.
Тобто, своїми діями позивач фактично погодився на відступ від умов п. 2.2 договору про те, що оплата 14% вартості товару повинна була бути здійснена після реєстрації податкової накладної на відповідну партію товару.
Згідно з статтями 598, 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Враховуючи викладене вище, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що обома сторонами договору виконано його умови.
Частиною 1 статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Матеріали справи не містять доказів відмови позивача в односторонньому порядку від договору, або доказів розірвання договору сторонами чи визнаний недійсним у судовому порядку.
Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірні правовідносини є договірними, а грошові кошти набуті відповідачем на підставі чинного договору, що виключає можливість їх витребування як безпідставно набутого майна відповідно до статті 1212 ЦК України.
Крім того, вимога позивача про стягнення 14% вартості товару фактично ґрунтується на умовах договору щодо поетапної оплати, що також свідчить про договірний характер спірних правовідносин.
Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави, чого в цьому спорі не відбулося.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до змісту п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст.13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Принципи змагальності сторін та диспозитивності відображені і в ст.14, ч. 4 ст.74 цього Кодексу, за змістом яких суд не може самостійно збирати докази, крім окремих визначених випадків.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Так, відповідно до ч.4 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву, він позбавляється права заперечувати проти обставин справи, якщо його незгода не викладена у відзиві.
Згідно з ст. 41, п. п. 4, 5 ч.2 ст. 42 ГПК України сторони зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Ураховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у сумі 482 220,20 грн на підставі статті 1212 ЦК України.
Апеляційний суд також враховує, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду, зокрема викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18, від 01.03.2023 у справі №925/556/21, об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17, Верховного Суду від 03.12.2018 у справі №908/76/18, від 10.01.2022 у справі №910/3338/21, від 31.01.2023 у справі №904/72/22, від 15.06.2023 у справі №914/2524/21, невиконання або неналежне виконання обов'язку щодо реєстрації податкової накладної, що підтверджується рішенням про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в ЄРПН, викликає неможливість включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, неможливість зменшення податкового зобов'язання на вказану суму, яка фактично є збитками позивача. Водночас зазначена правова позиція не є підставою для застосування положень статті 1212 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги про безпідставність утримання відповідачем спірних коштів не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність підстав для задоволення позову.
Крім того, судом першої інстанції взято до уваги той факт, що заявлена до стягнення сума 482 220,20 грн. перевищує суму податку на додану вартість, зазначену у видатковій накладній №1 від 17.02.2025 (423 000,17 грн), та не відповідає передбаченому пунктом 5.4 договору розміру відповідальності, що додатково свідчить про безпідставність заявлених вимог.
Апеляційний господарський суд, на підставі вищевикладеного, вважає доводи викладені в апеляційній скарзі, помилковими, та такими, що грунтуються на неправильному розумінні норм матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 15.01.2026 у справі №921/550/25 постановлено відповідно до вимог норм матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не містить підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Рішення Господарського суду Тернопільської області від 15.01.2026 прийнято з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.
Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи, викладені в апеляційній скарзі, та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, посилання на норми матеріального права базуються на неправильному ним розумінні цих норм права.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,
апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХ АГРО ЗАХІД», б/н від 10.02.2026 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Тернопільської області від 15.01.2026 у справі №921/550/25 - залишити без змін.
Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови складено та підписано 05.05.2026.
Головуючий суддя Бойко С. М.
Судді Бонк Т.Б.
Якімець Г.Г.