04 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/3033/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді (судді-доповідача) Прядко О.В.,
суддів: Кравчук Н.М., Скрипчук О.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" від 25.02.2026 (вх. № 01-05/546/26 від 26.02.2026)
на рішення Господарського суду Львівської області від 06.02.2026 (повне судове рішення складено і підписано 06.02.2026, суддя Бургарт Т.І.)
у справі № 914/3033/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
до відповідача Релігійної громади Української Греко-Католицької Церкви Св. Преображення Господнього
про стягнення боргу, інфляційних витрат, трьох відсотків річних та пені за неналежне виконання зобов'язання у сумі 23 341,16 грн,
Короткий зміст позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Релігійної громади Української Греко-Католицької Церкви Св. Преображення Господнього (далі - Релігійна громада) про стягнення 13 640,06 грн основного боргу, 2 515,06 грн інфляційних витрат, 911,49 грн 3 % річних та 6 274,55 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору постачання природного газу № 2301964-РО від 22.03.2023 позивач за період з березня по квітень 2023 року та за період з листопада по грудень 2023 року передав у власність відповідача природній газ на суму 42924,72 грн, натомість відповідач не здійснив у встановлені строки повної оплати за поставлений природний газ, а відтак зобов'язаний сплатити заборгованість на суму 13 640,06 грн та нараховані суми пені, 3% річних та інфляційних витрат відповідно до п. 7.2 договору за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Господарський суд Львівської області рішенням від 06.02.2026 позовні вимоги ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" задовольнив частково, стягнув з Релігійної громади 19 341,16 грн заборгованості та 2 422,40 грн судового збору; у задоволенні решти вимог позовної заяви - відмовив.
Рішення мотивовано тим, що спірні правовідносини виникли на підставі договору постачання природного газу; позивач належним чином виконав свої зобов'язання та поставив відповідачу природний газ у березні-квітні та листопаді-грудні 2023 року, що підтверджується актами приймання-передачі. Незважаючи на перевищення замовлених обсягів і відсутність додаткових угод щодо коригування таких обсягів, фактично спожитий газ підлягає оплаті відповідно до умов договору. Відповідач не виконав частину своїх грошових зобов'язань у строки, встановлені договором, а грошові зобов'язання за листопад-грудень 2023 року не виконав узагалі, що свідчить, відповідно, про прострочення та невиконання грошових зобов'язань.
Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішив питання про наявність обставин, за яких можливе зменшення неустойки, та дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 4 000,00 грн, що забезпечує дотримання справедливого балансу між інтересами кредитора та боржника і відповідає правовій природі неустойки як міри цивільно-правової та господарсько-правової відповідальності. Водночас, враховуючи принцип диспозитивності та неможливість суду вийти за межі позовних вимог, суд взяв до уваги поданий позивачем розрахунок та ухвалив задовольнити позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 2 274,55 грн, 3 % річних у розмірі 911,49 грн та інфляційних втрат у розмірі 2 515,06 грн.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
Не погодившись частково із рішенням Господарського суду Львівської області від 06.02.2026 у справі № 914/3033/25, ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" подало до Західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу від 25.02.2026 (вх. № 01-05/546/26 від 26.02.2026), у якій на підставі п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 4 000,00 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з Релігійної громади на користь ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 4 000,00 грн пені.
Скаржник посилається на те, що відповідач, укладаючи з позивачем договір постачання природного газу, взяв на себе зобов'язання своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу у розмірі та порядку, що передбачені цим договором, та нести відповідальність у разі прострочення його виконання. Положення ст. 551 ЦК України не зобов'язують кредитора доводити наявність збитків для того, щоб притягнути боржника до відповідальності у вигляді неустойки за зобов'язаннями у договірних правовідносинах; ч. 2 ст. 623 ЦК України при зменшенні неустойки у договірних зобов'язаннях є незастосовною. Також умовами договору не передбачено, що прострочення виконання грошових зобов'язань за умов будь-якої переплати за будь-якими іншими договорами звільняє відповідача від обов'язку вчасно виконати умови договору щодо оплати спожитого газу.
Скаржник вважає, що судом першої інстанції не було дотримано балансу інтересів обох сторін у справі, зменшення пені, яка не є завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, не відповідає нормам законодавства на ринку природного газу при постачанні природного газу. Отже, на думку позивача, суд першої інстанції, неправомірно та безпідставно зменшивши заявлену до стягнення пеню, порушив принципи та підходи Верховного Суду у застосуванні ч. 1 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також норми ст. ст. 80, 236, 238 ГПК України, що призвело до ухвалення незаконного рішення у відповідній частині.
Рух справи, заяви, клопотання, процесуальні дії в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2026, апеляційну скаргу ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" від 25.02.2026 у справі № 914/3033/25 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Прядко О.В., суддів: Кравчук Н.М., Скрипчук О.С.
Ухвалою від 02.03.2026 у справі № 914/3033/25 апеляційний суд відкрив апеляційне провадження та, з огляду на положення ч. 13 ст. 8, ч. 10 ст. 270 ГПК України, оскільки оскаржується рішення місцевого господарського суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, призначив апеляційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач не скористався процесуальним правом щодо подання відзиву на апеляційну скаргу, хоча про розгляд справи повідомлений належним чином (а.с. 158, 161).
Згідно з ч. 3 ст. 263 ГПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі (ч. 1 ст. 273 ГПК України).
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Яв вбачається з матеріалів справи та вірно встановив суд першої інстанції, 22.03.2023 між ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі також - постачальник) та Релігійною громадою (далі також - споживач) укладено договір №2301964-РО постачання природного газу (далі - договір) (а.с.19-24).
За цим договором постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ (далі - газ) за ДК 021:2015 код 09120000-6 "Газове паливо" (природній газ), а споживач прийняти його та оплатити на умовах цього договору (п. 1.1 договору).
За змістом п. 2.1 договору, постачальник передає замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу з березня 2023 року по грудень 2023 року (включно) в кількості 2,500 тис. куб. м., у тому числі: у березні 2023 року - 0,500 тис. куб. м.; у листопаді 2023 року - 0,500 тис. куб. м.; у грудні 2023 року - 1,500 тис. куб. м.
Порядок передачі природного газу врегульований розділом 3 договору.
Відповідно до п. 3.1 договору, право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природній газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Згідно з п. 3.5 договору, приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформляється актом приймання-передачі газу.
Відповідно до пп. 3.5.3 п. 3.5 договору, споживач протягом 2-х робочих днів з дати одержання акта зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання.
Також, згідно з пп. 3.4.5 п. 3.5 договору, у випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акта до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до пп. 3.5.1 цього договору, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених у розділі 4 договору.
Суд першої інстанції також встановив, що відповідач споживав природний газ як в межах передбачених договором періодів поставки та обсягів споживання, так і поза межами узгоджених сторонами договірних умов.
Зокрема, в межах передбачених договором періодів поставки відповідач фактично спожив природний газ у таких обсягах: у березні 2023 року - 0,93197 тис. куб. м.; у листопаді 2023 року - 0,00455 тис. куб. м.; у грудні 2023 року - 0,81943 тис. куб. м., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за березень 2023 від 31.03.2023, за листопад 2023 року від 30.11.2023 та за грудень 2023 року від 31.12.2023 (а.с.31, 33, 35).
Акти приймання-передачі від 31.03.2023 та від 31.12.2023 підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені їхніми печатками та містять відомості про фактично спожиті обсяги і вартість природного газу у відповідних місяцях.
Акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2023 (про фактичний обсяг і вартість природного газу, спожитого у листопаді) надіслано позивачем відповідачу на електронну адресу, зазначену останнім у договорі постачання природного газу - ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.34), однак відповідач зазначений акт не підписав та не повернув позивачу, вмотивованої відмови від підписання суду не надав.
Окрім того, незважаючи на замовлені обсяги споживання, відповідач фактично споживав природній газ поза межами узгоджених сторонами періодів.
Зокрема, попри відсутність у договорі замовленого обсягу споживання природного газу у квітні 2023 року, позивач фактично поставив, а відповідач фактично спожив у вказаному місяці 0,83708 тис. куб. м. газу, що підтверджується актом приймання-передачі від 30.04.2023, який підписаний уповноваженими представниками відповідача та позивача (а.с.32).
При цьому п. 2.4 договору передбачено, що перегляд та коригування замовлених споживачем обсягів природного газу за договором може відбуватися шляхом підписання сторонами додаткової угоди, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду.
Матеріали справи не містять доказів щодо укладення сторонами додаткових угод з метою коригування замовлених обсягів або періодів споживання.
Відповідно до пп. 3 п. 6.2. договору, споживач зобов'язаний самостійно припиняти (обмежувати) використання природного газу, у тому числі, в разі перевищення обсягів використання газу, зазначених у п. 2.1 цього договору, без їх коригування додатковою угодою.
Разом із тим, згідно з п. п. 3 та 6 договору, споживач зобов'язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу; у разі перевищення замовлених обсягів надати постачальнику для оформлення відповідну додаткову угоду на коригування замовлених обсягів за цим договором.
У будь-якому випадку обсяг, визначений в акті приймання-передачі природного газу, оформленому відповідно до п. 3.5 цього договору, вважається фактично використаним за цим договором обсягом природного газу.
Таким чином сумарний обсяг фактично спожитого відповідачем природного газу за зазначені періоди складає 2,59303 тис. куб. м., з яких 1,75595 тис. куб. м - за періоди, в яких відповідач замовив поставку газу згідно умов договору, та 0,83708 тис. куб. м - поза межами періоду постачання, визначеного умовами договору.
Відповідно до п. 4.1 договору, ціна природнього газу за 1000 куб. м. з ПДВ з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16 553,89 грн.
Пунктом 4.3 договору передбачено, що загальна вартість договору на дату укладання становить разом з ПДВ 41 387, 72 грн.
На виконання умов договору позивач протягом березня-квітня та листопада-грудня 2023 року передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 42 924,72 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а саме: у березні 2023 року - на суму 15 427,72 грн; у квітні 2023 року - на суму 13 856,93 грн; у листопаді 2023 року - на суму 75,32 грн; у грудні 2023 року - на суму 13 564,75 грн.
Відповідно до п. 5.1 договору, споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в такому порядку:
- 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акта приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акта приймання-передачі природний газ - до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70 % грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
Отже повна оплата за постачання природного газу відповідачу мала бути здійснена у строки: за березень 2023 року - до 15.05.2023 (включно); за квітень 2023 року - до 15.06.2023 (включно); за листопад 2023 року - до 15.01.2024 (включно); за грудень 2023 року - до 15.02.2024 (включно).
Також суд першої інстанції встановив, що станом на момент настання кінцевого строку оплати вартості спожитого природного газу у березні 2023 року на особовому рахунку відповідача обліковувалася переплата у сумі 8 277,00 грн.
Зокрема, 03.04.2023 відповідач здійснив оплату у сумі 8 277,00 грн, що підтверджується інформацією про надходження коштів на рахунки позивача за період від 04.04.2024 (№ 77/4-09/103392/2025 від 11.08.2025, а.с.37), яку позивач зарахував у рахунок часткової сплати вартості газу за актом від 31.03.2023.
Враховуючи зазначену оплату, здійснену відповідачем до настання кінцевого строку розрахунку, несплаченою залишалася частина вартості природного газу, спожитого у березні 2023 року, у розмірі 7 150,72 грн (15 427,72 грн - 8 277,00 грн).
13.10.2023 відповідач здійснив оплату у розмірі 385,70 грн, що підтверджується реєстром документів за період з 04.06.2023 по 11.08.2025, наданим АТ "Ощадбанк" (а.с.39), яку позивач зарахував у погашення залишку заборгованості за березень 2023 року, внаслідок чого заборгованість відповідача за цей період зменшилася до 6 765,02 грн (7150,72 грн - 385,70 грн).
Суд першої інстанції встановив, що між сторонами існували договірні відносини не лише за договором постачання природного газу № 2301964-РО від 22.03.2023, а й за іншим договором - від 05.12.2021 № 6437/21-РО-Т, в межах виконання якого за відповідачем обліковувалися надмірно сплачені кошти в сумі 20 621,96 грн.
12.12.2023 відповідач направив позивачу лист, у якому просив зарахувати суму переплати в розмірі 20 621,96 грн, що виникла за договором від 05.12.2021 № 6437/21-РО-Т, у рахунок оплати за договором постачання природного газу № 2301964-РО від 22.03.2023 (а.с.36).
Позивач здійснив зарахування вищезазначених коштів у погашення заборгованості за березень 2023 року в сумі 6 765,02 грн; залишок переплати в розмірі 13 856,94 грн (20621,96 грн - 6 765,02 грн) був зарахований у рахунок погашення заборгованості за квітень 2023 року на суму 13 856,93 грн та за листопад 2023 року на суму 0,01 грн.
Однак за листопад та грудень 2023 року відповідач оплату за поставлений природний газ у загальному розмірі 13 640,06 грн не здійснив.
Відповідно до п. 7.1 договору, за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і договором.
У п. 7.2 договору сторони погодили, що у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за п. 8.4. цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3 % річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми прострочення платежу за кожний день прострочення.
Відтак, за неналежне виконання зобов'язання зі сплати вартості поставленого газу позивач нарахував відповідачу пеню в загальному розмірі 6 274,55 грн, 3 % річних у розмірі 911,49 грн та інфляційні втрати у розмірі 2 515,06 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення 23 341,16 грн, з яких 13640,06 грн основного боргу, 2515,06 грн інфляційних витрат, 911,49 грн 3 % річних та 6274,55 грн пені.
Причиною звернення з апеляційною скаргою стала незгода позивача з рішенням суду першої інстанції в частині зменшення суми пені на 4 000, грн з 6274,55 грн до 2274,55 грн.
Отже предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції в частині розгляду вимоги щодо стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання, а саме вирішення питання правомірності зменшення пені до 2 274,55 грн. В іншій частині зазначене судове рішення не оскаржується, а тому, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, в апеляційному порядку не переглядається.
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 1, 3 ст. 549 ГПК України).
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 ГК України (чинного у період виникнення спірних правовідносин), у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Як встановив суд першої інстанції та перевірив суд апеляційної інстанції, за прострочення оплати за договором постачання природного газу позивач нарахував відповідачу пеню:
- за актом приймання-передачі за березень 2023 року: на суму боргу 7 150,72 грн за період прострочення 150 днів (з 16.04.2023 по 12.10.2023) - 1 356,87 грн; на суму боргу 6765,02 грн за період прострочення 61 день (з 13.10.2023 по 12.12.2023) - 222,41 грн;
- за квітень 2023 року: на суму боргу 13 856,93 грн за період прострочення 180 днів (з 16.06.2023 по 12.12.2023) - 2 824, 54 грн;
- за листопад 2023 року: на суму боргу 75,31 грн за період прострочення 182 днів (з 16.01.2024 по 15.07.2024) - 10,58 грн;
- за грудень 2023 року: на суму боргу 13 564, 75 грн за період прострочення 182 дні (з 16.02.2024 по 15.08.2024) пеню у розмірі 1 860,15 грн.
Отже позивач нарахував пеню у загальному розмірі 6 274,55 грн за час прострочення виконання грошових зобов'язань відповідачем: за періоди березня та квітня 2023 року на суму 4 403,82 грн та за період листопада-грудня 2023 року на суму 1 870,73 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 4 000,00 грн та стягнення пені в сумі 2 274,55 грн, що забезпечує дотримання справедливого балансу між інтересами кредитора та боржника і відповідає правовій природі неустойки як міри цивільно-правової та господарсько-правової відповідальності.
Господарський суд Львівської області виходив із того, що заявлений до стягнення розмір пені - 6 274,55 грн є істотним порівняно із сумою основного боргу - 13 640,06 грн та не кореспондує фактичним майновим втратам кредитора; релігійна громада - неприбуткова організація, діяльність якої не спрямована на отримання прибутку, а фінансування здійснюється за рахунок добровільних пожертв; на момент виникнення прострочення оплати за березень та квітень 2023 року у позивача вже обліковувалася переплата відповідача за попереднім договором у розмірі, достатньому для повного погашення цих прострочень, тобто відповідні кошти фактично перебували у володінні позивача, знаходилися на його рахунку та не були втрачені або вилучені з господарського обігу; прострочення виконання грошових зобов'язань відповідача не було наслідком повної відмови від оплати, а супроводжувалося подальшим частковим виконанням зобов'язань шляхом внесення платежів та зарахуванням коштів, які перебували у розпорядженні позивача. За таких умов стягнення пені у повному обсязі призвело б до втрати неустойкою її компенсаційної функції та набуття нею ознак каральної санкції, покладення на відповідача непропорційного фінансового тягаря, що прямо суперечить меті господарсько-правових санкцій, не узгоджується з принципами справедливості, розумності, пропорційності відповідальності та порушує баланс інтересів сторін.
Поряд із цим суд першої інстанції врахував, що зобов'язання з оплати вартості природного газу за листопад та грудень 2023 року відповідачем все ж таки виконані не були, переплата за попереднім договором для їх погашення не використовувалася, а тому дійшов висновку, що у цій частині порушення зобов'язання є триваючим і таким, що об'єктивно зумовлює застосування відповідальності у вигляді пені.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22).
Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 05.09.2023 у справі № 907/583/22, від 28.11.2023 у справі № 916/1504/22, від 03.12.2024 у справі №904/872/24, від 03.12.2024 у справі № 909/321/24.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.02.2025 у справі № 902/1131/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14265/23, від 29.08.2024 у справі №910/14264/23, неустойка має подвійну правову природу, є одночасно способом забезпечення виконання зобов'язання та заходом відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та заходу відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) і захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання. Водночас застосування неустойки має здійснюватися з дотриманням принципу розумності та справедливості.
Висновки Верховного Суду щодо застосування ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України є усталеними та загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) у залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення в частині зменшення розміру пені узгоджується з позицією Верховного Суду, який виснував про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру, до якого суд має право її зменшити.
У постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
Скаржник за текстом апеляційної скарги жодним чином не доводить, що з урахуванням вищенаведеного, виходячи з конкретних обставин цієї справи, визначена місцевим господарським судом сума пені не узгоджується з компенсаційним характером неустойки, головною метою якої, як зазначалось, є саме стимулювання боржника до належного виконання основного зобов'язання, а не збагачення кредитора за рахунок боржника.
Також скаржник жодним чином не спростовує висновки, що за обставин цієї справи визначений внаслідок зменшення розмір пені є справедливим, доцільним, обґрунтованим, таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, а також є проявом балансу між інтересами кредитора та боржника.
Колегія суддів відзначає, що зменшення розміру неустойки підпадає під регулювання ч. 3 ст. 551 ЦК, яка передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, тобто вказана норма передбачає умови як підстави для зменшення пені і не визначає вимог щодо обов'язкової їх наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них безвідносно до майнового стану сторін (постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 08.04.2026 у справі № 916/2171/24).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що у цій справі суд першої інстанції, дослідивши обставини справи та реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ч.1 ст.233 ГК України (чинна на момент виникнення спірних правовідносин) та ч.3 ст.551 ЦК України, дійшов законних та обґрунтованих висновків про можливість зменшення розміру пені, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК, а саме справедливості, добросовісності та розумності, а також дотримавшись принципу розумного балансу між інтересами сторін, що запобігатиме настанню негативних наслідків для них.
Отже доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" від 25.02.2026 без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 06.02.2026 у справі № 914/3033/25 - без змін.
Розподіл судових витрат.
У силу приписів ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги залишаються за скаржником.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" від 25.02.2026 (вх. № 01-05/546/26 від 26.02.2026) залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 06.02.2026 у справі №914/3033/25 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 914/3033/25 повернути до Господарського суду Львівської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287-291 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 04.05.2026 у зв'язку з перебуванням членів колегії суддів Кравчук Н.М. та Скрипчук О.С. у відпустці з 17.04.2026 до 01.05.2026.
Головуючий суддя (суддя-доповідач) Прядко О.В.
Суддя Кравчук Н.М.
Суддя Скрипчук О.С.