05 травня 2026 р. Справа № 597/284/26
Заліщицький районний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Тренич А.Г.
за участю секретаря судового засідання Богдана В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Заліщики в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління пенсійного фонду України в Хмельницькій області про встановлення факту належності правовстановлюючого документа,
До Заліщицького районного суду Тернопільської області надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління пенсійного фонду України в Хмельницькій області про встановлення факту належності правовстановлюючого документа.
Заявник просить встановити юридичний факт, що наказ № 174 від 14.09.1988 року про звільнення з Заліщицької фабрики госппобуттоварів, в якому вказано звільнити « ОСОБА_2 », було звільнено, належить та виданий ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (з врахуванням уточнень).
Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 працювала в Заліщицькій фабриці госппобуттоварів з 01.06.1987 рік (наказ №88 від 27.07.1987 року) по 19.09.1988 рік (наказ № 174 від 14.09.1988 року). В наказі № 174 від 14.09.1988 року про звільнення з роботи, а саме з Заліщицької фабрики госппобуттоварів ім'я заявника, як особи, яка була звільнена, помилково зазначено « ОСОБА_2 », а не « ОСОБА_1 ». Рішенням ГУ ПФУ їй відмовлено у призначенні пенсії з підстави не зарахування до страхового стажу періоду трудової діяльності з 01.06.1987 року (наказ № 88 від 27.05.1987 року) по 19.09.1988 рік (Наказ № 174 від 14.09.1988 року), оскільки ім'я « ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним по паспорту громадянина України заявника. Дана обставина перешкоджає заявнику для оформлення її права на пенсійне забезпечення.
Ухвалою судді Заліщицького районного суду Тернопільської області від 03.03.2026 року відкрито провадження у даній цивільній справі та визначено проводити розгляд справи у порядку окремого провадження.
Заявник в судове засідання не з'явилася, подала заяву, в якій просить справу розглядати за її відсутності та задовольнити заявлені вимоги.
Заінтересована особа Головне управління пенсійного фонду України в Хмельницькій області не делегувала свого представника в судове засідання, подала відзив, в якому просить об'єктивно дослідити усі матеріали справи і взяти до уваги доводи ГУ та прийняти обґрунтоване рішення.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.
Суд, враховуючи заяви сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази, вважає, що подана заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Дніпровським РУ ГУ МВС України в м.Києві 21.11.1996 року, заявник записана як ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки Зозулинського старостинського округу № 19-15/16/156 від 18.02.2026, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає без реєстрації в АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу з наказу по фабриці госппобуттоварів № 88 від 27.05.1987 року, ОСОБА_1 прийнято на роботу контролером в відділ ВТК з 01.06.1987 року вміниши їй обов'язки відповідального по стандартизації і метрології.
Згідно витягу з наказу по фабриці госппобуттоварів № 174 від 14.09.1988 року, ОСОБА_2 звільнено з роботи по ст. 36 п.1 КЗпП УРСР, в зв'язку з переміною місця проживання з 19.09.1988р.
Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_2 від 11.02.1983 року, виданої на ім'я ОСОБА_1 , 01.06.1987 року вона прийнята в Заліщицьку фабрику госппобуттоварів на роботу контролером в відділ ВТК згідно наказу № 88 від 27.05.1987 року та 19.09.1988 року звільнена з роботи по ст.36 п.1 КзПП УРСР, згідно поданої заяви на підставі наказу № 174 від 14.09.1988 року.
Згідно довідки виконавчого комітету Заліщицької міської ради Чортківського району Тернопільської області № 17-14/64 від 24.02.2026 року, у документах архівного фонду Заліщицької фабрики госппобуттоварів значиться: ОСОБА_1 прийнята на роботу контролером в відділ ВТК з 01.06.1987р. наказ № 88 від 27.05.1987; ОСОБА_2 звільнити з роботи з 19.09.1988 р. наказ № 174 від 14.09.1988.
Рішенням Головного управління пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 262440027656 від 29.08.2025 року заявнику відмовлено у проведенні перерахунку пенсій у зв'язку з тим, що до заяви про перерахунок пенсії ОСОБА_1 надала довідку № 17-14/230 від 20.08.2025, видану виконавчим комітетом Заліщицької міської ради, в якій зазначено ім'я ОСОБА_2 , що не відповідає паспортним даним ОСОБА_1 .
Згідно з ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (перше речення пункту 1).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.
Наведене свідчить про те, що у разі коли установи, які видали правовстановлюючі документи, не можуть виправити допущені в них помилки, особи мають право звернутись до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа відповідно положень вищезазначеної норми. При розгляді цих справ суд встановлює саме належність особі документа, а не тотожність осіб, які неоднаково названі у різних документах.
Відповідно до витягу з наказу по фабриці госппобуттоварів № 174 від 14.09.1988 року, ОСОБА_2 звільнено з роботи по ст.36 п.1 КзПП УРСР в зв'язку з переміною місця проживання з 19.09.1988 року.
Внаслідок помилкового написання прізвища та імені у наказі про звільнення заявник не має можливості реалізувати своє право на пенсійне забезпечення у зв'язку з чим вона звернулася до суду для встановлення факту належності правовстановлюючого документа.
Згідно з пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», при розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаним у свідоцтві про народження або в паспорті, в тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали, суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі, відповідно до чинного законодавства.
Згідно листа Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення», коли установи, які видали ці документи, не можуть виправити допущені в них помилки, громадяни мають право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа. Проте, сам по собі факт належності документа не породжує для його власника жодних прав, юридичне значення має той факт, що підтверджується документом. Таким чином, для заявника важливо не так саме одержання документа, як оформлення особистих чи майнових прав, що випливають із цього факту. Це означає, що в судовому порядку можна встановити належність громадянину такого документа, який є правовстановлюючим.
Предметом розгляду вказаної заяви є встановлення факту належності документа.
Приписами статей 80 та 81 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи встановлені судом та наведені вище обставини, які були підтверджені доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що заявник довела факт, що наказом № 174 від 14.09.1988 року про звільнення з Заліщицької фабрики госппобуттоварів, в якому вказано звільнити « ОСОБА_2 », було звільнено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто помилково зазначено її прізвище та ім'я « ОСОБА_2 » замість « ОСОБА_1 ».
Доказів, які б спростовували вищевикладене суду не надано.
За таких обставин, суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що заява підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.10, 11, 76, 81, 211, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 293, 294, 315, 316, 318, 319, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління пенсійного фонду України в Хмельницькій області про встановлення факту належності правовстановлюючого документа задовольнити.
Встановити факт належності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , наказу № 174 від 14.09.1988 року про звільнення з Заліщицької фабрики госппобуттоварів, в якому вона значиться як ОСОБА_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі ухвалення рішення за відсутності учасників справи протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін:
Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Заінтересована особа: Головне управління пенсійного фонду України в Хмельницькій області, місцезнаходження: м.Хмельницький, вул.Гната Чекірди, 10, код ЄДРПОУ 21318350.
Повний текст судового рішення складено 05.05.2026 року.
Суддя А.Г. ТРЕНИЧ