Справа № 127/7480/24
Провадження №11-кп/801/396/2026
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
27 квітня 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
та учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024020010000260 від 05.02.2024,
за апеляційною скаргою прокурора Вінницької окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2026 року, яким:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродженця м. Вінниці, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , непрацюючого, неодруженого, особу з інвалідністю 3 групи, судимого вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 20.02.2024 за ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 71, ч. 1 ст. 72 КК України на 2 роки 15 днів позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 3 роки,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
Оскаржуваним вироком ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, та призначено покарання у виді штрафу в розмірі дві тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 34 000,00 гривень.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 20.02.2024 року щодо ОСОБА_8 виконувати самостійно.
Ухвалено стягнути на користь держави з ОСОБА_8 на користь держави витрати за проведення експертиз у кримінальному провадженні в сумі 3 029,12 гривень.
Скасовано арешт, накладений ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09.02.2024 року на речові докази.
Речові докази у кримінальному провадженні, а саме:
- полімерний зіп-пакетик із порошкоподібною речовиною, який поміщено до спеціального пакету з полімерного матеріалу «Експерта служба МВС України» № 5454230 (квитанція № 2806 п/н 396) - ухвалено знищити.
Згідно з вироком судом першої інстанції установлено, що ОСОБА_8 , будучи 11.05.2023 засудженим вироком Вінницького міського суду Вінницької області за ч. 1 ст. 309 КК України, посягаючи на встановлені законодавством України суспільні відносини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, суспільні відносини, що охороняють здоров'я населення України, в порушення вимог ст. ст. 7, 12, 17, 25 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» від 15.02.1995, Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, а також зловживання ними» від 15.02.1995, постанови Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000 та наказу Міністерства охорони здоров'я України № 188 від 01.08.2000 (з наступними змінами та доповненнями до наведених нормативних актів), маючи умисел на незаконне придбання, зберігання психотропних речовин без мети збуту, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його наслідки і бажаючи їх настання, за невстановлених обставин, у невстановленому місці, в невстановлені дату та час, незаконно придбав психотропну речовину обіг якої обмежено - амфетамін, яку в подальшому незаконно зберігав при собі без мети збуту.
Так, ОСОБА_8 , реалізовуючи свій кримінально-протиправний умисел, направлений на незаконне зберігання психотропної речовини без мети збуту, 05.02.2024, приблизно о 15:00 годин, незаконно зберігаючи її при собі, проходив повз будинок № 32, що за адресою: вулиця Зодчих в місті Вінниці, та був зупинений працівниками ВКП Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області та на запитання про наявність при собі заборонених речей, усвідомлюючи, що його дії, спрямовані на незаконне зберігання психотропної речовини, будуть викриті працівниками поліції, повідомив, що у нього наявні заборонені речовини, які він зберігає при собі для власного вживання.
У подальшому, у ході проведення огляду місця події в період часу з 16:02 год. по 16:08 год. 05.02.2024, біля будинку № 32, що за адресою: вулиця Зодчих у місті Вінниці, ОСОБА_8 в присутності двох понятих дістав із своїх спортивних штанів, в які він був одягнений, прозорий полімерний пакетик із порошкоподібною речовиною білого кольору, яку він придбав та зберігав без мети збуту, та яку в подальшому, працівниками поліції було вилучено та поміщено до спеціального пакету.
Відповідно до висновку в наданій на експертизу речовині білого кольору, яку незаконно придбав та зберігав ОСОБА_8 без мети збуту, масою 0,5281 г, міститься психотропна речовина, обіг якої обмежено - амфетамін, масою 0,3776 г.
Такі дії обвинуваченого ОСОБА_8 судом кваліфіковано за ч. 2 ст. 309 КК України як незаконне придбання та зберігання психотропних речовин без мети збуту, вчиненні протягом року після засудження за цією статтею.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Вінницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_10 просить змінити вирок суду першої інстанції у частині призначення покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Виключити з резолютивної частини вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 18.02.2026 вказівку щодо самостійного виконання вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 20.02.2024 щодо ОСОБА_8 на підставі ч. 4 ст. 70 КК України.
Вважати ОСОБА_8 засудженим за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 34 000 гривень.
Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 20.02.2024, яким ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді двох років п'ятнадцяти днів позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком три роки, виконувати самостійно.
У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Свої вимоги мотивує тим, що, не оспорюючи встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження та доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, апелянт разом із тим вважає, що вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 18.02.2026 у частині призначення покарання ухвалено з порушенням вимог закону, у зв'язку із чим він підлягає зміні.
Зокрема, як зазначено в апеляційній скарзі, судом першої інстанції допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що, відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 409, ст. ст. 412, 413 КПК України, є підставами для зміни судового рішення.
Обґрунтовуючи свою позицію, прокурор, зокрема, посилається на вимоги ст. 370 КПК України, відповідно до яких судове рішення, у тому числі вирок суду, повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом із правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
У апеляційній скарзі звертається увага на те, що приписами ст. 70 КК України визначено підстави, порядок та межі призначення покарання за сукупністю злочинів.
У цьому контексті апелянт зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще й в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, остаточне покарання визначається за правилами, передбаченими частинами 1-3 цієї статті, тобто шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань, із зарахуванням, відповідно до ст. 72 КК України, покарання, відбутого повністю або частково за попереднім вироком.
При цьому, як наголошується в апеляційній скарзі, призначаючи покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, суд не вправі змінювати покарання, призначене попереднім вироком за окремий злочин, а також не повинен повторно призначати (дублювати) це покарання в новому вироку, оскільки у такому випадку діє юридична презумпція законності й обґрунтованості попереднього вироку.
Однак, як зазначає прокурор у своїй апеляційній скарзі, із змісту оскаржуваного вироку вбачається, що суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався.
Так, як вказується у апеляційній скарзі, із матеріалів кримінального провадження та оскаржуваного вироку встановлено, що ОСОБА_8 раніше, 20.02.2024, був засуджений Вінницьким міським судом Вінницької області за ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 71, ч. 1 ст. 72 КК України до покарання у виді двох років п'ятнадцяти днів позбавлення волі та, на підставі ст. 75 КК України, звільнений від відбування покарання з іспитовим строком три роки з покладенням обов'язків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 та п. 2, 4 ч. 3 ст. 76 КК України.
Разом із тим, в апеляційній скарзі звертається увага на те, що кримінальне правопорушення, за яке ОСОБА_8 засуджено оскаржуваним вироком, було вчинено ним 05.02.2024, тобто до ухвалення попереднього вироку Вінницького міського суду Вінницької області.
При цьому, як зазначає апелянт, суд першої інстанції, дослідивши обставини справи, дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_8 покарання у виді штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить тридцять чотири тисячі гривень.
Водночас апелянт зауважує, що призначення покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК України має свої особливості, які, на його переконання, судом першої інстанції не були належним чином враховані. Зокрема, одна з таких особливостей полягає в тому, що у разі, коли особа засуджується до покарання, яке підлягає реальному відбуванню, а за попереднім вироком була звільнена від відбування покарання з випробуванням, застосування принципів поглинення або часткового чи повного складання призначених покарань не допускається, а кожен вирок підлягає самостійному виконанню.
З урахуванням викладеного прокурор вказує, що якщо особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, за попереднім вироком суду було призначено покарання із застосуванням ст. 75 КК України, а в подальшому встановлено, що вона винна ще й в інших кримінальних правопорушеннях, за які новим вироком їй призначається покарання, що підлягає реальному відбуванню, положення ч. 4 ст. 70 КК України щодо визначення остаточного покарання не застосовуються, і кожен із вироків підлягає самостійному виконанню.
Як зазначає прокурор, саме до таких висновків дійшла Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 01.04.2024 у справі № 183/6854/20.
Отже, прокурор наголошує, що суд першої інстанції залишив поза увагою зазначений правовий висновок та, як наслідок, допустив порушення вимог статей 370, 374 КПК України, що перешкодило ухваленню законного й обґрунтованого вироку.
У зв'язку з цим, на думку апелянта, допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 409, ст. ст. 412, 413 КПК України є підставою для зміни судового рішення судом апеляційної інстанції.
Позиції учасників судового розгляду
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовільнити та змінити вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 18.02.2026 у частині призначення покарання.
Обвинувачений ОСОБА_8 та захисник ОСОБА_7 заперечували щодо задоволення апеляційної скарги прокурора, просили залишити вирок суду першої інстанції без змін.
Мотиви і висновки апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до наступного висновку.
Частиною 1 ст. 404 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційних скарг.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і мотивованим. Законним є рішення, постановлене компетентним судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням вимог кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Переглянувши рішення суду першої інстанції відповідного до даних вимог, колегія суддів вважає, що вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 18.02.2026 слід змінити у частині призначення покарання.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_8 , не забезпечив дотримання зазначених вимог закону в повному обсязі.
Зокрема, судом першої інстанції не було належним чином враховано правову природу інституту призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, а також специфіку правового статусу особи, яка була звільнена від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до положень ст. 65 КК України покарання має призначатися з урахуванням ступеня тяжкості кримінального правопорушення, особи винного та інших обставин справи, при цьому воно повинно бути необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Водночас приписи ст. 70 КК України визначають чіткий механізм призначення покарання за сукупністю злочинів, який має імперативний характер і не може застосовуватися довільно чи вибірково.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, якщо після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще й в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, остаточне покарання визначається за правилами, передбаченими частинами 1-3 цієї статті, тобто шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. У такому випадку, за правилами, передбаченими ст. 72 цього Кодексу, у строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком.
При цьому, призначаючи покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, суд не вправі змінювати покарання, призначене попереднім (першим) вироком за окремий злочин, а також не повинен повторно призначати (дублювати) це покарання у новому (другому) вироку. У такому разі діє юридична презумпція законності й обґрунтованості попереднього вироку, яку суд підтверджує, застосовуючи ч. 4 ст. 70 КК України.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_8 вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 20.02.2024 був засуджений за ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 71, ч. 1 ст. 72 КК України до покарання у виді двох років п'ятнадцяти днів позбавлення волі та, на підставі ст. 75 КК України, звільнений від відбування покарання з іспитовим строком три роки.
При цьому кримінальне правопорушення, за яке його засуджено оскаржуваним вироком, було вчинено 05.02.2024, тобто до постановлення попереднього вироку.
Разом із тим суд першої інстанції, призначаючи покарання за новим вироком у виді штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, неправильно застосував положення ч. 4 ст. 70 КК України, без належного врахування правил призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, а також правових наслідків попереднього застосування до особи положень ст. 75 КК України, якими її було звільнено від відбування покарання з випробуванням.
Колегія суддів виходить із того, що застосування положень ч. 4 ст. 70 КК України має здійснюватися з урахуванням співвідношення різних за своєю правовою природою видів покарання та порядку їх виконання.
Зокрема, у разі, коли за одним вироком особі призначено покарання, яке підлягає реальному відбуванню, а за іншим - застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням, застосування принципів поглинення або часткового чи повного складання призначених покарань не допускається, оскільки такі покарання мають різний правовий режим виконання.
У такому випадку кожен із вироків підлягає самостійному виконанню.
Такий підхід узгоджується з правовою позицією Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеною у постанові від 01.04.2024 у справі № 183/6854/20, відповідно до якої у разі поєднання вироку, яким особу звільнено від відбування покарання з випробуванням, та вироку, яким призначено покарання, що підлягає реальному відбуванню, положення ч. 4 ст. 70 КК України щодо визначення остаточного покарання не застосовуються, а такі вироки виконуються самостійно.
Наведений правовий висновок має враховуватися судами нижчих інстанцій як орієнтир для однакового застосування норм права, однак, як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції фактично залишив його поза увагою.
Таким чином, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права є істотними, оскільки вони вплинули на правильність вирішення питання про призначення покарання та призвели до ухвалення судового рішення, яке не можна визнати таким, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості.
Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 409 КПК України підставами для зміни судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно зі ст. 412 КПК України істотним є таке порушення вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 413 КПК України визначено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга прокурора є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції - зміні в частині призначення покарання.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 409, 412, 413, 419 КПК України, суд апеляційної інстанції
постановив:
Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити.
Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2026 року стосовно ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 309 КК України - змінити.
Виключити з резолютивної частини вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2026 року вказівку щодо самостійного виконання вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 20 лютого 2024 року щодо ОСОБА_8 на підставі ч. 4 ст. 70 КК України.
Вважати ОСОБА_8 засудженим за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі двох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 34 000 (тридцять чотири тисячі) гривень.
Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 20 лютого 2024 року, яким ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді 2 років 15 днів позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки, виконувати самостійно.
В решті оскаржуваний вирок залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4