Іменем України
04 травня 2026 року м. Кропивницький
справа № 390/1310/25
провадження № 22-ц/4809/690/26
Кропивницький апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Письменного О.А.,
суддів - Дуковського О.Л., Дьомич Л. М.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Старовойтов Олександр Вікторович на рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2025 року (суддя Гершкул І. М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
встановив:
В травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 , просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №00-9748660 від 30 квітня 2024 року у розмірі 18440,76 грн, та судові витрати.
В обґрунтування позову вказано, що 30 квітня 2024 року між ТОВ ''Макс Кредит'' і ОСОБА_1 укладено кредитний договір №00-9748660, за умовами якого відповідач отримала грошові кошти у сумі 7800 грн і зобов'язалася повернути ці кошти та сплатити проценти, комісію за надання кредитних коштів. Відповідач своїх зобов'язання за кредитним договором не виконала, у зв'язку з чим виникла заборгованість.
25 листопада 2024 року між ТОВ ''Макс Кредит'' та ТОВ ''Фінансова компанія ''Ейс'' укладено договір факторингу №25112024-МК/Ейс, згідно якого ТОВ ''Макс Кредит'' передало ТОВ ''Фінансова компанія ''Ейс'' права вимоги до боржників, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором №00-9748660 від 30 квітня 2024 року.
Отже, ТОВ "ФК "Ейс" набуло права грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.
Рішенням Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2025 року задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» суму заборгованості за договором про споживчий кредит №00-9748660 від 30 квітня 2024 року, у загальному розмірі 15288 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» судові витрати у сумі - 6008,25 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись повністю із таким рішенням, представник відповідачки подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин судом першої інстанції, просив скасувати рішення в частині стягнення заборгованості за комісією в розмірі 780 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач вважає висновок суду, що нарахування комісії було правомірним та узгодженим сторонами, оскільки комісія не нараховувалась за послуги, які мають надаватись безоплатно, суперечить нормам матеріального права та правовим позиціям Верховного Суду.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду як законне і обґрунтоване - без змін.
Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.
Встановлено, що 30 квітня 2024 року між ТОВ ''Макс Кредит'' та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №00-9748660, шляхом підписання документів електронними підписами, відповідно якого ТОВ ''Макс Кредит'' надали ОСОБА_1 кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі 7800 грн, зі сплатою відсотків за користування грошовими коштами 1,47% від суми кредиту за кожен день користування (стандартна процентна ставка) та 0,88% від суми кредиту за кожен день користування (знижена процентна ставка), строк кредиту 360 днів, зі сплатою комісії за надання кредиту в розмірі 780 грн., а ОСОБА_1 зобов'язалася повернути кредит, сплатити проценти та інші платежі визначені договором.
ОСОБА_1 , шляхом підписання електронним підписом, ознайомилася з паспортом споживчого кредиту, який містить умови щодо порядку та розміру нарахування заборгованості за кредитом, відсотками, комісіями, графіком платежів.
Довідка про ідентифікацію вказує, що ОСОБА_1 із якою укладено кредитний договір №00-9748660 від 30 квітня 2024 року ідентифікована ТОВ ''Макс Кредит'' з одноразовим ідентифікатором 52203.
Інформаційна довідка ТОВ "Платежі онлайн" №1106/12 від 18 грудня 2024 року свідчить, що 30 квітня 2024 року ОСОБА_1 на платіжну картку № НОМЕР_1 перераховано грошові кошти у сумі 7800 грн, що також підтверджується листом ТОВ ''Макс Кредит'' та інформацією від банку АТ ''Райффайзен Банк''.
Розрахунок заборгованості, проведений ТОВ ''Макс Кредит'', підтверджує, що загальна сума заборгованості 18440,76 грн, яка складається із заборгованості: за кредитом - 7800 грн, за відсотками - 9860,76 грн, за комісією - 780 грн.
25 листопада 2024 року між ТОВ ''Макс Кредит'' та ТОВ ''Фінансова компанія ''Ейс'' укладено договір факторингу №25112024-МК/Ейс, згідно якого ТОВ ''Макс Кредит'' передали ТОВ ''Фінансова компанія ''Ейс'' права вимоги до боржників, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором №00-9748660 від 30 квітня 2024 року.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, наявність заборгованості підтверджується розрахунком в матеріалах справи, з яким суд погоджується, відповідач не надав суду докази виконання зобов'язання з повернення позичених коштів, позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконання боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, процентів, комісії в заявленому позивачем розмірі.
У даному випадку нарахування комісій було правомірним та таким, що узгоджено сторонами. За умовами договору, паспорту споживчого кредиту, комісія позивачем не нараховувалась за послуги, які мають надаватись безоплатно, а отже дії позивача в цій частині відповідають положенням ЗУ «Про захист прав споживачів».
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно ст. 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу.
На підтвердження позовних вимог ТОВ «ФК «Ейс» надало суду підписаний відповідачем кредитний договір через електронний підпис (а. с. 122-146), докази отримання кредитних коштів шляхом переказу на карту (а. с. 36-37).
Відповідачка не заперечує факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, а тому такий є встановленим.
Щодо доводів про неправомірне нарахування комісії за кредитним договором апеляційний суд зазначає таке.
Умовами договору кредитної лінії передбачено сплату відповідачем комісії за надання кредиту у розмірі 10% від суми кредиту, що складає 780 грн, яку позичальник зобов'язується сплатити на умовах визначених п.3.4 договору, також сплата відповідачем комісії передбачена і Паспортом кредиту.
Згідно із п. 4 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» №1734-VIII загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Розрахункове обслуговування є платною послугою згідно із ЗУ «Про споживче кредитування». Зазначене також передбачене Правилами розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затвердженими Постановою Правління НБУ №49 від 10 червня 2017 року.
Відповідачка під час укладення договору ознайомлювалася з його текстом та змістом в цілому, у тому числі з графіком щомісячних платежів за кредитним договором, паспортом споживчого кредиту, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його викладу не висловила та з ними погодилася, про що свідчать її підписи.
Відповідачка не зверталася із заявою до банку про внесення змін до умов договору, які вона вважала несправедливими та такими, що призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Отже, оскільки чинним законодавством кредитору надано право отримувати плату за обслуговування кредиту, це прямо передбачено ЗУ «Про споживче кредитування», а тому немає підстав для визнання кредитного договору в цій частині недійсним. Комісія за розрахункове обслуговування включена до сукупної вартості кредиту, зміна якої не передбачена умовами договору та додатками до нього, що не суперечить вимогам законодавства.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, понесені відповідачем судові витрати у суді апеляційної інстанції слід залишити за нею.
Керуючись ст. ст. 7, 367, 369, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Старовойтов Олександр Вікторович залишити без задоволення.
Рішення Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді:
О.А.Письменний О.Л. Дуковський Л. М. Дьомич