Провадження № 2/742/907/26
Єдиний унікальний № 742/208/26
04 травня 2026 року м. Прилуки
Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області
в складі головуючого судді Давидчука Д.П.,
за участю секретаря судового засідання Сумцової Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Прилуки цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Капічуленко Сергій Іванович, до виконавчого комітету Прилуцької міської ради про визнання права користування житловим приміщенням як членом сім'ї наймача та право на приватизацію,
І. Суть справи.
Позивач ОСОБА_1 , в інтересах та від імені якого діє адвокат Капічуленко С.І. (далі - Позивач), через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Прилуцької міської ради про визнання права користування житловим приміщенням як членом сім'ї наймача та право на приватизацію.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 , працюючи в «БМУ Промжитлобуд-2», та члени його сім'ї: дружина - ОСОБА_2 , син - ОСОБА_3 , син - ОСОБА_4 у 1988 році отримали квартиру для проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначене підтверджується Архівним витягом № Г-1670 від 22.09.2025 з рішення Виконавчого комітету Прилуцької міської ради народних депутатів Чернігівської області від 21 липня 1988 року № 153 «Про надання, обмін квартир, переоформлення особистих рахунків та договорів найму житлових приміщень, взяття на квартирний облік», згідно з яким вирішено: «… затвердити та видати ордери таким громадянам без зняття з черги: ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 , сім'я 4 особи».
У 2004 році Позивач знявся з реєстрації у зазначеній квартирі, після чого в ній залишився проживати його син ОСОБА_3 . При цьому Позивач продовжував піклуватися про квартиру, здійснював оплату комунальних послуг.
ОСОБА_2 померла, а другий син ОСОБА_4 знявся з реєстрації та проживає за іншою адресою.
Станом на 07.02.2005 у квартирі проживав лише ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою № 332 від 07.02.2025, виданою ПП «ЖИТЛО СЕРВІС».
У 2016 році за замовленням ОСОБА_3 КП «Прилуцьке МБТІ» було сформовано інвентаризаційну справу на квартиру АДРЕСА_3 за вказаною адресою з метою її подальшої приватизації, що підтверджується відповіддю № 1433 від 10.09.2025 КП «Прилуцьке МБТІ».
У 2023 році ОСОБА_3 загинув під час виконання обов'язків військової служби при захисті Батьківщини.
15 вересня 2025 року представник Позивача адвокат Сергій Капічуленко звернувся із запитом до Міського голови О.М. Попенко щодо надання інформації та документів про надання квартири. У відповіді виконавчого комітету Прилуцької міської ради Чернігівської області від 15.09.2025 № 02-16/6074 повідомлено про відсутність документів щодо надання квартири ОСОБА_1 .
Архівний витяг № Г-1670 від 22.09.2025 отримано від Державного архіву Чернігівської області листом № 1556/04-16 від 22.09.2025.
Позивач отримав квартиру у 1988 році на підставі ордера та з моменту її отримання фактично користувався житлом, брав участь у його утриманні, здійснював ремонтні роботи, оплачував та продовжує оплачувати комунальні послуги, а також вів спільне господарство зі своїм сином ОСОБА_3 .
Позивач участі у приватизації державного житлового фонду не брав, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Прилуцької міської ради від 13.11.2025.
Позивач згоден на приватизацію житла в межах встановлених норм (21 м? на особу + 10 м? на сім'ю) та, у разі необхідності, на доплату за понаднормову площу.
Таким чином, наявні законні підстави для визнання права користування квартирою та подальшої приватизації після відновлення реєстрації.
У зв'язку з вищевказаним просить суд визнати за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_2 як за членом сім'ї наймача. Зобов'язати виконавчий комітет Прилуцької міської ради внести відповідні зміни, що забезпечать можливість реєстрації ОСОБА_1 у зазначеній квартирі, прийняти від нього заяву про приватизацію квартири та забезпечити проведення приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» з подальшою державною реєстрацією права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
ІІ. Процесуальні рішення у справі.
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 14 січня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 березня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
ІІІ. Позиції сторін.
У судове засідання Позивач та його представник не з'явилися, але надали суду заяву, в якій просять розглядати справу без їх участі, позовні вимоги підтримують.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином про дату, час та місце судового засідання. Відзив до суду не надав.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІV. Фактичні обставини встановлені судом.
ОСОБА_1 , працюючи в «БМУ Промжитлобуд-2» та члени його сім'ї: дружина ОСОБА_2 , син ОСОБА_3 , син ОСОБА_4 у 1988 році отримали квартиру для проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 36-38).
15 вересня 2025 року представник Позивача адвокат Сергій Капічуленко звернувся з запитом вих. № 2-31/0509/25 від 15.09.2025 року до Міського голови О.М. Попенко про надання інформації щодо отримання Позивачем та членами його сім'ї Квартири, включаючи копії таких документів (за наявності): Ордера на вселення або зайняття житла; Договорів найму або інших правовстановлюючих документів; Довідок про склад сім'ї на момент отримання квартири; Інших документів, що підтверджують надання квартири, - на що була надана Відповідь від Виконавчого Комітету Прилуцької міської ради Чернігівської області за підписом Міського голови Ольги Попенко Про відсутність документів щодо надання квартири ОСОБА_1 вих. № 02-16/6074 від 15.09.2025 (а.с. 8-9).
Згідно з архівним витягом № Г-1670 від 22.09.2025 з рішення Виконкому Прилуцької міської ради народних депутатів Чернігівської області від 21 липня 1988 року № 153 «Про надання, обмін квартир, переоформлення особистих рахунків та договорів найму житлових приміщень, взяття на квартирний облік», виконком міської Ради народних депутатів вирішив надати квартири слідуючим громадянам: ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 , сім'я 4 чол. (а.с. 11).
На замовлення ОСОБА_3 КП «Прилуцьке МБТІ» сформована інвентаризаційна справа на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 з метою подальшої приватизації квартири, про що свідчить відповідь №1433 від 10.09.2025 р. за підписом начальника КП «Прилуцьке МБТІ» (а.с. 13).
Згідно з довідкою про причину смерті № 5076 ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання обов'язків військової служби при захисті Батьківщини (а.с. 16).
Згідно з довідкою № 331 від 07.02.2005 ОСОБА_3 проживав за адресою: АДРЕСА_4 один (а.с. 17).
Згідно з довідкою від 13.11.2025 року, виданою виконавчим комітетом Прилуцької міської ради Чернігівської області, ОСОБА_3 за час проживання в м. Прилуки участі у приватизації державного житлового фонду не приймав (а.с. 18).
Дружина ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 30).
Згідно з наданим квитанціями позивач ОСОБА_1 продовжує утримувати квартиру, розташовану АДРЕСА_4 (а.с. 26-28).
V. Норми права, які підлягають застосуванню та висновки суду.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Згідно з частинами першою, другою статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно зі статтею 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - зняття з реєстрації місця проживання у спірній квартирі) реєстрація місця проживання або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами, або підставою для їх обмеження.
У частині четвертій статті 1 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом), про проживання в якому особа повідомила.
Як виснував Верховний Суд в постанові від 09 березня 2021 року у справі № 565/1499/19 (провадження № 61-12433св20) Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселились до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмові згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи прописані вони в даному житловому приміщенні, було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім'ї наймача приміщення, або ж дня відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Обов'язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування, і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 року у справі №904/2104/19, провадження №12-57гс21).
Оскільки судом встановлено, що з 1988 року і до теперішнього часу жоден власник будинку або балансоутримувач не пред'являв до позивача ОСОБА_1 чи інших членів його сім'ї претензій щодо незаконності їх проживання у квартирі, позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження заявлених вимог, тоді як відповідач своїм правом на подання заперечень та доказів не скористався, позивач продовжує утримувати зазначену квартиру, що підтверджується наданими письмовими доказами, суд дійшов переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання виконавчого комітету Прилуцької міської ради внести відповідні зміни для забезпечення можливості реєстрації ОСОБА_5 у зазначеній квартири, прийняти від нього заяву про приватизацію цієї квартири та провести процедуру приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» з подальшою реєстрацією права власності суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон) приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов (стаття 3 Закону).
Порядок такої приватизації врегульовано Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комінального господарства України від 16.12.2009 № 396.
Згідно з п. 4 цього наказу Передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника.
Приватизація квартир (будинків), жилих приміщень в гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд (далі - орган приватизації) (п. 13 Наказу).
Для реалізації свого права на приватизацію громадянин має подати до уповноваженого органу перелік документів, визначених п. 18 Наказу.
Таким чином, здійснення приватизації житлового фонду належить до виключних повноважень органів місцевого самоврядування. Суд не може підміняти інший орган державної влади чи місцевого самоврядування, перебираючи на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до їх компетенції.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Натомість позивачем не надано доказів того, що він намагався реалізувати свої права шляхом звернення до органу місцевого самоврядування для здійснення приватизації та йому було відмовлено в реалізації його права. Таким чином, позивач не довів того, що відповідач порушив, не визнав чи оспорював йог оправо на приватизацію житла.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 липня 2020 року у справі № 295/15557/17 (провадження № 61-48216св18) вказано про те, що з системного аналізу норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, слід дійти висновку, що вказаними нормативно-правовими актами визначена певна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян. Вказана процедура здійснюється лише визначеними на те органами і до числа уповноважених на це установ суд не належить, оскільки не наділений повноваженнями на прийняття рішення про приватизацію квартири.
Крім того, за змістом наведених вище нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок приватизації державного житлового фонду, особа, яка бажає скористатися таким правом, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові [див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)].
Разом із тим, відповідно до статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Отже, прийняття відповідного рішення належить виключно до компетенції відповідача та від дій позивача не залежить. У цьому випадку порушення прав позивача відбувається у формі відмови та бездіяльності відповідача у здійсненні особою права на приватизацію житлового приміщення.
Таким чином, якщо органи приватизації зволікають із винесенням відповідних рішень, вони мають бути зобов'язані вжити усіх визначених законодавством заходів щодо приватизації та розглянути заяву про передачу спірного житла у приватну власність позивача.
Подібні висновки щодо ефективності зазначеного способу захисту права на приватизацію також було висловлено Верховним Судом у постановах: від 08 липня 2020 року у справі № 201/6092/17 (провадження № 61-21545св19), від 12 травня 2021 року у справі № 750/2176/17 (провадження № 61-645св20), від 26 квітня 2023 року у справі № 344/1350/21 (провадження № 61-12730св22), підстав для відступу від якого Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не вбачає.
Як виснував Верховний Суд в постанові від 06.11.2023 (справа № 296/8558/21) якщо в особи на підставі договору найму виникає право на передачу у власність у порядку приватизації займаного житлового приміщення державної форми власності, то уповноважений орган, створений місцевою державною адміністрацією, орган місцевого самоврядування, державне підприємство, організація, установа, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває державний житловий фонд, що зволікають з ухваленням рішень щодо оформлення передачі житла в приватну власність, мають бути зобов'язані вжити всіх визначених законодавством заходів щодо приватизації та розглянути заяву про передачу спірного житла у приватну власність особи. У разі відмови та бездіяльності уповноваженого органу в здійсненні особою права на приватизацію житлового приміщення належним та ефективним способом захисту порушених прав такої особи є визнання права на приватизацію та зобов'язання вчинити дії щодо розгляду заяви про оформлення передачі квартири у приватну власність.
Таким чином, оскільки позивач не надав до суду докази зволікання чи відмови відповідачем у реалізації йог оправа на приватизацію чи реєстрації місця проживання, зазначені ним позовні вимоги в частині зобов'язання прийняти заяву про приватизацію та провести процедуру приватизації є передчасними.
VІ. Розподіл судових витрат.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Питання щодо стягнення з відповідача судових витрат позивачем не ставиться.
Керуючись статтями:4,5,12,13,76-81,89,258,263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Капічуленко Сергій Іванович, до виконавчого комітету Прилуцької міської ради про визнання права користування житловим приміщенням як членом сім'ї наймача та право на приватизацію задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_2 .
У решті позовних вимог - відмовити.
Копію заочного рішення направити відповідачу в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.
Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду.
Відповідач має право подати заяву про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Відповідач має право оскаржити заочне рішення до суду апеляційної інстанції лише у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Через неявку всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення (частина четверта статті 268 ЦПК України), а датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п'ята статті 268 ЦПК України).
Повний текст судового рішення складено 04.05.2026
Суддя Дмитро ДАВИДЧУК