Справа № 938/245/26
Провадження № 22-ц/4808/849/26
Головуючий у 1 інстанції Бучинський А. Б.
Суддя-доповідач Барков В. М.
28 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді: Баркова В. М.,
суддів: Василишин Л. В.,
Максюта І. О.,
секретар Петрів Д. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11 березня 2026 року у складі судді Бучинського А. Б., постановлену у селищі Верховина Івано-Франківської області, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Верховинська селищна рада Верховинського району Івано-Франківської області про визнання протиправними та скасування реєстрації земельних ділянок, визнання недійсними та скасування свідоцтв про право на спадщину за законом, визнання частково недійсним договору дарування,
У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Верховинська селищна рада Верховинського району Івано-Франківської області з позовом про визнання протиправними та скасування реєстрації земельних ділянок, визнання недійсними та скасування свідоцтв про право на спадщину за законом, визнання частково недійсним договору дарування.
У березні 2026 року позивачка подала заяву про забезпечення позову, в обґрунтування якої вказала, що після подання позову відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перекрили проїзд через спірні земельні ділянки, встановивши замок та обмеживши доступ до її житлового будинку та будинків інших мешканців присілка Малий Ходак с. Кривопілля. При цьому, 10 березня 2026 року відповідачі огородили ділянки парканом з колючим дротом у зв'язку з чим вона та інші мешканці присілка ОСОБА_4 позбавлені можливості нормально користуватися своїм житлом та забезпечувати життєві потреби. Такими діями вони унеможливили доїзд і прохід, підвезення дров, продуктів, проїзд швидкої та пожежної. Зазначала, що вказана дорога є єдиним можливим доступом до житлових будинків, іншого під'їзду не існує.
Посилаючись на те, що такими діями відповідачі позбавляють можливості позивачку користуватись своїм майном, просила заяву про забезпечення її позову задовольнити та заборонити ОСОБА_2 чинити перешкоди у вільному проході та проїзді через спірну земельну ділянку, кадастровий номер 2620885001:01:003:0545 до земельної ділянки та будинку позиваки до вирішення спору по суті; заборонити ОСОБА_3 чинити перешкоди у вільному проході та проїзді через земельну ділянку, кадастровий номер 2620885001:01:003:0543 до земельної ділянки та будинку позивачки до вирішення спору по суті; зобов'язати відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 забезпечити вільний прохід та проїзд по земельним ділянкам, кадастровий номер 2620885001:01:003:0545 та 2620885001:01:003:0543, що знаходяться в с. Кривопілля, присілок Малий Ходак, Верховинського району Івано-Франківської області до житлових будинків та земельної ділянки позивачки та інших мешканців присілка на час розгляду справи; заборонити відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перекривати прохід та проїзд через спірні земельні ділянки на час розгляду справи.
Ухвалою Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11 березня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
У апеляційній скарзі на зазначену ухвалу суду ОСОБА_1 , посилаючись на її необґрунтованість та порушення норм матеріального і процесуального права, просить оскаржену ухвалу скасувати та ухвалити постанову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі.
Скаржниця вказує, що судом першої інстанції не прийнято до уваги та не надана правова оцінка тому факту, що інші жителі присілка Малий Ходак с. Кривопілля позбавлені права вільного доступу до своїх земельних ділянок та домоволодінь, оскільки відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перекрили єдину дорогу, закрили навісним замком та повісили на паркані плакат «Проїзд та прохід заборонено», встановили камери відеоспостереження, у зв'язку з чим виникають постійні сутички та суперечки. Зазначає, що дорога, яка проходить через земельні ділянки є єдиним під'їзним шляхом, якою користуються всі жителі присілка ще з 1957 року, з часів існування колгоспу ім. Коцюбинського.
Також судом першої інстанції не враховано відповіді Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 20 лютого 2026 року на колективну скаргу жителів присілка, зі змісту якої вбачається, що спірний проїзд включений до складу земельних ділянок із кадастровими номерами 2620885001:01:003:0543 та 2620885001:01:003:0545.
Позивачка ОСОБА_1 зауважує, що підстави набуття відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вищезазначених спірних земельних ділянок у власність, їх формування та реєстрація є предметом судового розгляду, право власності на які й оскаржується нею у судовому порядку. А тому невжиття заявлених нею заходів забезпечення позову може призвести до істотного порушення її прав та унеможливить нормальний доступ до житла на час розгляду справи.
На думку скаржниці, обраний спосіб забезпечення позову не створює для відповідачів нових обов'язків, а лише тимчасово забороняє вчиняти дії, спрямовані на перешкоджання доступу позивачки до її земельної ділянки та житлового будинку до вирішення спору судом.
Крім того ОСОБА_1 вважає,що обрані нею заходи забезпечення позову направлено на охорону її матеріально-правових інтересів від можливих недобросовісних дій відповідачів, і не є обмеженням права власності особи в повній мірі та носить тимчасовий характер.
Інші учасники справи правом подачі відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористалися, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляли. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також представники Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені судовою повісткою та за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без їх участі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення скаржниці ОСОБА_5 та її представника адвоката Івасишин З. З., яки просили апеляційну скаргу задовольнити, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення ухвалене судом першої інстанції вищезазначеним вимогам відповідає.
Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції прийшов до висновків, що заявляючи вимогу про забезпечення позову у спосіб заборони відповідачам вчиняти їй перешкоди у вільному проході та проїзді через спірні земельні ділянки із забезпеченням їй вільного проходу та проїзду до власного житлового будинку та житлових будинків інших мешканців присілку, позивачка не обґрунтувала яким чином обраний спосіб забезпечення позову є співмірним заявленим позовним вимогам та спрямований на ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або її інтересів в межах заявлених позовних вимог, а його не застосування призведе або може призвести до утруднення чи неможливості виконання судового рішення у випадку задоволення позовних вимог.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
За правилами статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи може забезпечити позов, якщо невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Забезпечення позову допускається, як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся чи має намір звернутися до суду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії.
Згідно частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Згідно статті 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням необхідності саме такого заходу, ціну позову, про забезпечення якого просить заявник, пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Як зазначено в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року за № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи питання про забезпечення позову, суд має пересвідчитися зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір, а також існує реальна загроза унеможливлення чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Також, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками справи.
За своєю правовою природою, правовий інститут забезпечення позову покликаний гарантувати особам, які беруть участь у справі, реальну можливість ефективного захисту свого права шляхом дійсного виконання можливого рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Саме тому, такі заходи покликані забезпечити можливість охорони матеріально-правових інтересів позивача від потенційних недобросовісних дій інших учасників, направлених на ухилення від реального та ефективного виконання судового рішення, в тому числі з метою запобігання труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Водночас, колегія суддів зазначає, що будь-яке забезпечення позову в справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 212/4159/23, від 21 серпня 2024 року у справі № 757/37408/23, від 25 липня 2024 року у справі № 565/1607/23, від 29 травня 2024 року у справі № 757/67718/21.
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об'єктивний характер.
Важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася із позовом до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яким оспорює законність набуття ними у власність земельних ділянок з кадастровими номерами 2620885001:01:003:0543 та 2620885001:01:003:0545, через які раніше проходила дорога загального користування, зокрема і до домоволодіння позивачки і підставою заявленого позову є спір щодо місця знаходження дороги загального користування, яка на переконання позивача включена до складу земельних ділянок, що перебувають у власності відповідачів. Позовна заява містить відповідне обґрунтування заявлених позовних вимог, на підтвердження яких надано відповідні докази. Водночас наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги, буде встановлено судом першої інстанції під час ухвалення рішення по суті спору.
Встановлено, що спірні земельні ділянки, належать відповідачам. Отже, позивачка довела існування судового спору між сторонами.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Яким чином не встановлення заборони відповідачам чинити перешкоди у вільному проході та проїзді через спірні земельні ділянки та зобов'язання їх забезпечити вільний прохід та проїзд створить реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову позивачкою належним чином не обґрунтовано.
Крім того, вжиття заходів забезпечення позову, у запропонований позивачкою спосіб, є тотожним позовним вимогам, оскільки фактично відновлює дорогу загального користування, що є порушенням ч. 10 ст. 150 ЦПК України. В свою чергу обраний ОСОБА_1 вид забезпечення позову може призвести до невиправданого обмеження майнових прав відповідачів, оскільки суттєво обмежить їх можливість користуватися земельними ділянками.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11 березня 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 04 травня 2026 року.
Судді В. М. Барков
Л. В. Василишин
І. О. Максюта