Справа №278/2681/25 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О. М.
Категорія 61 Доповідач Панкеєва В. А.
30 квітня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Панкеєвої В.А.,
суддів Галацевич О.М.,
Коломієць О.С.,
за участю секретаря Добровольської В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №278/2681/25 за позовом ОСОБА_1 до Станишівської сільської ради, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Житомирська державна нотаріальна контора Житомирської області, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 13 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Дубовік О. М. у м. Житомирі,
встановив:
У травні 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду із позовом до Станишівської сільської ради (далі також - відповідач 1), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Житомирська державна нотаріальна контора Житомирської області, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Позов мотивував тим, що після смерті його батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до державного нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину, однак отримав відмову у зв'язку із пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини. Пояснював, що пропустив строк для прийняття спадщини з поважних причин, а саме у зв'язку із тим, що вважав, що оскільки доглядав за батьком, піклувався про стан його здоров'я, також надавав йому належну матеріальну допомогу та здійснював поховання, прийняв спадщину.
У зв'язку з наведеним, позивач просив визначити йому додатковий строк в три місяці, достатній для подання заяви про прийняття спадщини після смерті померлого батька, ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Старий Любар, Любарського району Житомирської області та який на час смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 13 січня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, де просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Аргументи апеляційної скарги зводяться до того, що після смерті його батька відкрилась спадщина у вигляді будинку, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Вказує, що звертався із заявою про прийняття спадщини до державного нотаріуса Житомирської державної нотаріальної контори Поліщука А.І., однак нотаріусом винесено постанову про відмову у вчинені нотаріальних дій. Пояснює, що він пропустив строк на подачу заяви про прийняття спадщини, так як вважав що прийняв спадщину оскільки доглядав за батьком до його смерті та здійснював поховання батька, піклувався про стан його здоров'я та надавав йому належну матеріальну допомогу (купував ліки, харчі та речі першої необхідності).
Поміж тим зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Однак суд першої інстанції безпідставно відхилив його клопотання про допит свідків, які могли б підтвердити факт того, що він проживав в будинку за вказаною адресою: АДРЕСА_1 , в якому до дня смерті проживав його батько та який на час смерті був зареєстрований за вказаною адресою, брав участь у відбудові будинку та зберігав у вказаному будинку свої особисті речі та які до цього часу знаходяться у вказаному будинку.
Доповнень до апеляційної скарги протягом строку на апеляційне оскарження позивач не подавав.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 03 березня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 11:30 год 30 квітня 2026 року.
Відповідачі та третя особа не скористались правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи позивач, представники відповідача - Станишівської сільської ради та третьої особи - Житомирської державної нотаріальної контори Житомирської області в судове засідання не з'явились, причину неявки не повідомили, їх неявка не перешкоджає розгляду справи, що відповідає положенням ч.2 ст.372 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Дятел В.І. апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 заперечила щодо задоволення апеляційної скарги.
Вислухавши пояснення представника позивача та відповідача ОСОБА_2 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 (а.с.10), який є батьком ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.11).
ОСОБА_2 є дружиною померлого ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с.71).
Згідно довідки виконкому Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 20.07.2011 № 669, на момент смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ним проживала та була зареєстрована його дружина - ОСОБА_2 (а.с.72).
Відповідно до спадкової справи №21/2012, яка була заведена Третьою Житомирською державною нотаріальною конторою 23.01.2012 (а.с.62-85), вбачається, що із заявою про прийняття спадщини звернулась 23.01.2012 дружина померлого ОСОБА_2
ОСОБА_1 звернувся до державного нотаріуса Житомирської державної нотаріальної контори Житомирської області із заявою про прийняття спадщини, однак отримав відмову, у зв'язку з пропуском строку, встановленого для прийняття спадщини (а.с.15).
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що ОСОБА_1 мав можливість реалізувати свої спадкові права у встановлений законом строк, оскільки для цього у нього не було об'єктивних перешкод. Крім того, у задоволенні позовних вимог, які пред'явлені позивачем до Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області відмовлено, оскільки спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 прийняла його дружина ОСОБА_2 .
Колегія суддів погоджується із такими висновками місцевого суду, з огляду на таке.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтями 1216, 1218 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно зі статтями 1217, 1220-1223 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою, і саме з нього виникає право на спадкування, а місцем відкриття - є останнє місце проживання спадкодавця.
Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.
Саме спадкування може відбуватися за заповітом або за законом.
В обох випадках спадкоємцями можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини, і, крім того, юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.
Відповідно до статей 1268-1269 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
При цьому прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач у встановлений законом строк не звертався до нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадкового майна.
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).
У постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 зроблено висновок, що "право на спадщину виникає в день відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними".
У постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 зроблено висновок, що: "право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій".
Правила ч.3 ст.1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними (постанова Верховного Суду від 20.03.2024 у справі №545/1231/23).
Оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04.11.2015 у справі №6-1486цс15, від 23.08.2017 у справі №6-1320цс17, у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №565/1145/17, від 17.10.2019 у справі №766/14595/16, від 30.01.2020 у справі №487/2375/18, від 31.01.2020 у справі №450/1383/18, від 17.08.2023 у справі №626/274/22, від 10.07.2024 у справі №522/13476/23.
Важливим під час вирішення питання про надання особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини також є факт прийняття спадщини іншими спадкоємцями за законом, оскільки в такому разі може відбутися втручання у право власності інших осіб, порушення принципу правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно реалізувала власні цивільні права. Наведене зумовлює потребу в дотриманні принципу "пропорційності" втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23).
Змагальність сторін є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до частин п'ятої-сьомої статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.ч.1 та 2 ст.2 ЦПК України).
Вирішуючи питання поважності причин пропуску шестимісячного строку, визначеного ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються індивідуально в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 у справі №548/2415/21).
У період з 03 листопада 2010 року до часу звернення до державного нотаріуса Житомирської державної нотаріальної контори Житомирської області (травень 2025 року) з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, тобто, протягом тривалого часу (майже 15 років) ОСОБА_1 не вчиняв жодних дій, спрямованих на прийняття спадщини.
У справі, що переглядається, місцевий суд правильно зазначив, що позивачу було достовірно відомо про смерть його батька.
Обґрунтовуючи поважність пропуску строку звернення для прийняття спадщини, ОСОБА_1 посилався на те, що вважав, що оскільки доглядав за батьком, піклувався про стан його здоров'я, надавав йому належну матеріальну допомогу та здійснював поховання, прийняв спадщину.
Інших причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини позивач не вказує.
Проте, судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 26.06.2019 у справі №565/1145/17, від 17.03.2021 у справі №638/17145/17, від 26.10.2022 у справі №522/17925/16, від 16.11.2023 у справі №523/4713/19.
Крім того, суд відхиляє доводи апелянта про те, що на час відкриття спадщини ОСОБА_1 проживав разом із спадкодавцем.
У постанові про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 15 травня 2025 року №806/02-31 зазначено, що на день смерті спадкодавця за однією адресою з ним заявник зареєстрований не був.
У матеріалах спадкової справи міститься довідка від 20 липня 2011 року №669, видана виконавчим комітетом Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області, згідно з якою на момент смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (актовий запис про смерть від 03 листопада 2010 року №26) разом з ним проживали та були зареєстровані, дружина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Протягом 6-ти місяців з дня смерті ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 проживали і були зареєстровані: дружина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні його клопотання про допит свідків, які могли б підтвердити факт його постійного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_3 є безпідставними, оскільки обставини, які можуть підтвердити вказані свідки не будть мати правового значення для вирішення даного спору, так, як ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про продовження строку для прийняття спадщини і суд розглянув справу в межах позовних вимог заявлених ОСОБА_1 .
Таким чином, ОСОБА_1 не довів наявності об'єктивних, непереборних та істотних перешкод, які позбавили його можливості своєчасно подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини, а тому строк для подання заяви про прийняття спадщини пропущено без поважних причин.
Крім того у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 "Про судову практику у справах про спадкування" роз'яснено, що особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду із позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місце відкриття спадщини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі №523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Отже, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року в справі №761/23904/19 зауважив, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору в спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Не залучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог, які пред'явлені позивачем до Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, оскільки судом встановлено, що спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 прийняла його дружина ОСОБА_2 , що підтверджується матеріалами спадкової справи.
Таким чином, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини справи та правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", № 4909/04, п.58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 13 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий В.А. Панкеєва
Судді О.М. Галацевич
О.С. Коломієць
Повне судове рішення складено 04 травня 2026 року.