Справа № 161/26283/25 Провадження №11-кп/802/297/26 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
30 квітня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали кримінального провадження № 12025030580002183 за апеляційною скаргою заступника керівника Волинської обласної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 грудня 2025 року щодо ОСОБА_9 ,
Вказаним вироком суду ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , мешканка АДРЕСА_2 , гр.України, з вищою освітою, незаміжня, ФОП (підприємницької діяльності не здійснює), судима: 13.10.2025 вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області за ч.1 ст.190 КК України до покарання у виді 240 годин громадських робіт (покарання не відбуте повністю),
засуджена за ч.2 ст.190 КК України та призначено покарання 1 (один) рік позбавлення волі.
На підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.10.2025, більш суворим покаранням за даним вироком, призначено ОСОБА_9 остаточне покарання - 1 (один) рік позбавлення волі.
На підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнено обвинувачену ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання, якщо вона протягом 1 (одного) року іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї обов'язки:
- періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.
Вироком вирішено питання судових витрат, речових доказів та цивільного позову.
Згідно з вироком суду ОСОБА_9 визнана винною та засуджена за те, що вона 09 серпня 2025 року близько 20.00 год., перебуваючи по вул. Лесі Українки у м. Луцьку, умисно, з корисливих мотивів, повторно, шляхом обману, під приводом здійснення телефонного дзвінка, заволоділа мобільним телефоном марки «Poco» imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 , належного ОСОБА_11 , вартістю 3 850 грн, чим завдала потерпілому майнової шкоди на вищевказану суму.
В поданій апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації дій обвинуваченої, посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність. Посилається на те, що за ч.4 ст.70 КК України суд не вправі змінювати покарання, призначене попереднім вироком за окремий злочин. Просить вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ст.75 КК України звільнити обвинувачену ОСОБА_9 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановити іспитовий строк тривалістю 1 рік та покласти неї обов'язки, передбачені ст.76 КК України, а саме: періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання. Виключити з мотивувальної та резолютивної частин вироку вказівку про застосування положень ч.4 ст.70 КК України при призначенні ОСОБА_9 остаточного покарання. Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.10.2025 - виконувати самостійно. У решті вирок залишити без зміни.
Заслухавши доповідача, який виклав зміст оскаржуваного вироку суду та доводи апеляційної скарги, прокурора, яка підтримувала апеляційну скаргу та просила скасувати вирок, захисника, яка апеляційну скаргу заперечувала і просила вирок суду залишити без змін, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави ухвалення.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України, за встановлених і викладених у вироку обставин, обґрунтовані доказами, які досліджено судом у порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, за згодою учасників судового провадження, керуючись вимогами ст.349 КПК України після допиту обвинуваченої, яка повністю визнала себе винною у вчиненні кримінальних правопорушень, дійшов висновку про недоцільність дослідження інших доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Відповідно до вимог ч.2 ст.394, ч.1 ст.404 КПК України, апеляційний суд не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин провадження, які ніким не оспорювалися, і докази стосовно яких судом, згідно із ч.3 ст.349 КПК України, не досліджувалися.
Нормами ч.1 ст.404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дотримався зазначених вимог закону.
Положеннями частини 2 статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ч.1 ст.65 КК України, суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
А згідно правил ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Згідно із абз. 2 п. 1 постанови Пленуму ВСУ №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 (далі - Постанова Пленуму ВСУ), призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Частина 4 статті 70 КК України визначає, що за правилами, встановленими у ч.ч.1-3 ст.70 КК України призначається покарання, якщо після постановлення вироку по справі буде встановлено, що засуджений винен ще у іншому злочині, вчиненому до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст.72 цього Кодексу.
Є слушними доводи прокурора про те, що судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_9 неправильно застосовано положення ч.4 ст.70 КК України, оскільки суд не вправі змінювати покарання, призначене попереднім вироком за окремий злочин.
Так, п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 N 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими, коли особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожен вирок виконується самостійно.
Вказаний правовий висновок узгоджується з позицією, викладеною у постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15.02.2021 у справі № 760/26543/17.
Так, з вироку суду першої інстанції, вбачається, що ОСОБА_9 раніше засуджена вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.10.2025 до покарання у виді громадських робіт тривалістю 240 годин.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.190 КК України, вчинене ОСОБА_9 09.08.2025, тобто до ухвалення вказаного вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.10.2025.
Суд першої інстанції, в порушення вищезазначених вимог, призначив ОСОБА_9 за ч.2 ст.190 КК України покарання у виді 1 (одного року) позбавлення волі та на підставі ч.4 ст.70 КК України шляхом поглинання менш суворого покаранням за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.10.2025 більш суворим за новим вироком та остаточно визначив ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, та на підставі ст.75 КК України звільнив останню від відбування покарання з випробуванням та встановив іспитовий строк.
Вищевказані обставини свідчать про допущення місцевим судом неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні ОСОБА_9 покарання, зокрема, застосування закону, який не підлягає застосуванню, а саме положень ч.4 ст.70 КК України, оскільки судом у вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.12.2025 фактично здійснено перегляд та змінено вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.10.2025 в частині призначеного покарання, тобто реальне покарання у виді громадських робіт поглинуто покаранням у виді позбавлення волі, від відбування якого ОСОБА_9 в подальшому звільнено з встановленням іспитового строку.
Згідно з п.2 ч.1 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок, суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
З огляду на зазначені обставини, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції - зміні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу заступника керівника Волинської обласної прокуратури ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 грудня 2025 року щодо ОСОБА_9 - змінити.
Виключити з мотивувальної та резолютивної частин вироку вказівку про застосування положень ч.4 ст.70 КК України при призначенні ОСОБА_9 остаточного покарання.
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.10.2025 про засудження ОСОБА_9 за ч.1 ст.190 КК України - виконувати самостійно.
В решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді: