04 травня 2026 року
м. Київ
справа №140/16334/25
адміністративне провадження № К/990/16690/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Жука А.В., Смоковича М.І.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у справі № 140/16334/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної установа «Центр пробації» Міністерства юстиції України про визнання дії та бездіяльності протиправними,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Центр пробації», у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної установи «Центр пробації» № 674 від 19 лютого 2025 року про звільнення;
- поновити на посаді начальника філії Державної установи «Центр пробації» у Волинській області;
- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 березня 2025 року по день фактичного поновлення на роботі.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання ухвали судді Волинського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року про залишення позовної заяви без руху позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2026 року, у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу на підставі частини другої статті 123, пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
13 квітня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у справі №140/16334/25. Заявник просить касувати оскаржувані судові рішення, передати справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження та продовження розгляду справи.
Перевіривши матеріали касаційної скарги та зміст ухвалених у цій справі судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження з наступних підстав.
Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують положення статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Частиною другою статті 328 КАС України встановлено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Так, у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в пункті 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові), 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 12 (залишення позову (заяви) без розгляду), 13 (закриття провадження у справі), 17 (відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), 20 (заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження) частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно із частиною другою статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Повертаючи позову заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, що поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом не встановлено, доказів, які б вказували на поважні причини пропуску строку звернення до суду з позовом не надано.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звільнений з посади на підставі наказу від 19 лютого 2025 року, фактичне припинення його трудових відносин відбулося 03 березня 2025 року. 22 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної установи «Центр пробації» про скасування наказу від 19 лютого 2025 року.
Згідно статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Апеляційний суд зазначив, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та яка з обставин, незалежних від сторони, унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Відтак поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 січня 2021 року у справі №0940/2276/18 визначила, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Водночас не звернення до суду з позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
Судами зазначено, що у заяві про поновлення строку позивач посилався на наявність психологічного та службового тиску, тривалий службовий конфлікт із керівництвом відповідача, а також на побоювання негативних наслідків у разі негайного звернення до суду.
Суд першої інстанції, відхиляючи зазначені доводи позивача, зазначив, що наведені обставини мають загальний та суб'єктивний характер, не підтверджені належними і допустимими доказами та не свідчать про об'єктивну неможливість або істотну ускладненість звернення до суду у межах строку, встановленого законом.
Саме по собі посилання на психологічний дискомфорт, службовий конфлікт чи побоювання можливих негативних наслідків не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку без доведення їх реального, тривалого та непереборного впливу на можливість реалізації права на судовий захист.
Відхиляючи посилання позивача на факт подання у грудні 2025 року ним іншого адміністративного позову до цього ж відповідача (справа №140/16132/25 щодо незаконного використання персональних даних позивача), суд першої інстанції зазначив, що вказане не підтверджує наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду у цій справі, оскільки зазначений позов стосується іншого предмета спору, інших порушених прав та іншого моменту їх виникнення.
Щодо посилання позивача на судову практику Верховного Суду та апеляційних адміністративних судів, то суд першої інстанції зазначив, що це не може бути підставою для поновлення строку звернення до суду, оскільки кожна справа підлягає оцінці з урахуванням її конкретних фактичних обставин, а наведені позивачем правові позиції не підтверджують поважність причин пропуску строку саме у цій справі.
Апеляційний суд стосовно ж доводів позивача про наявності у нього інвалідності III групи, як підстави для поновлення строку для звернення до адміністративного суду, зазначив, що підставою для поновлення строку звернення до суду є підтверджені відповідними доказами обставини з яких убачається існування впродовж 04 березня 2025 року по 22 грудня 2025 року об'єктивних непереборних перешкод, які не залежали від волі позивача для своєчасного подання позову.
Натомість визначення позивачу ІІІ групи інвалідності з визначеними умовами щодо протипоказань з психоемоційним перевантаженням не вказує на існування у приведений період дев'яти місяців з 04 березня 2025 року по 22 грудня 2025 року об'єктивних непереборних перешкод та обставин, які не залежали від волі позивача для своєчасного подання ним позову в тому числі і через представника.
Відносно доводів скаржника з приводу тривалого системного тиску з боку керівництва, яке унеможливлювало своєчасне звернення до суду, як підставу для поновлення строку звернення до суду, то суд апеляційної інстанції зазначив, що 03 березня 2025 року був останній робочий день позивача. З вказаного терміну будь-який вплив відповідача, як роботодавця на позивача, як посадову особу, працівника був припиненим в силу звільнення його зі служби.
При цьому апеляційним судом ураховано, що позивачем не надано суду жодних доказів того, що у період з 04 березня 2025 року по 22 грудня 2025 року (дата звернення до суду) відповідач створював позивачу об'єктивні непереборні перешкоди в тому числі і психоемоційного характеру, які слугували об'єктивною перешкодою для своєчасного звернення позивача до суду з цим позовом.
Також апеляційним судом зауважено, що позивачем не надано суду жодних доказів погіршення його стану здоров'я у зв'язку з чим позивач у вказаний період довготривало перебував на стаціонарному лікуванні та у вказаний період був нездатний до волевиявлення через не усвідомлення та розуміння значення своїх дій чи бездіяльності.
Як наслідок суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що приведені скаржником доводи та причини для поновлення строку звернення до суду з цим позовом не є поважними та такими, що не залежали від волі позивача.
За встановлених обставин, суди попередніх інстанцій зазначили, що звернення ОСОБА_1 адміністративного суду відбулось з порушенням строку, встановленого частиною п'ятою статті 122 КАС України, та визнали не поважними підстави пропуску строку звернення позивача до суду з цим позовом.
Верховний Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Суд зазначає, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу. До їх числа відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.
Отже, Верховний Суд констатує, що суди першої і апеляційної інстанцій, правильно застосували положення частини другої статті 123, пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України, правильне їх застосовування є очевидним.
Доводи касаційної скарги не спростовують і не ставлять під сумнів установлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини, а до скарги не додано будь-яких доказів поважності пропуску строку на звернення з позовом до суду, які би зумовлювали об'єктивну неможливість вчасного звернення за захистом до суду.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Частиною другою статті 333 КАС України встановлено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Керуючись статтями 328, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у справі №140/16334/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної установа «Центр пробації» Міністерства юстиції України про визнання дії та бездіяльності протиправними.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді М.В. Білак
А.В. Жук
М.І. Смокович