04 травня 2026 року Чернігів Справа № 620/973/26
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Непочатих В.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти та науки України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства освіти та науки України, в якому просить:
- визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо відмови у внесенні виправлення (змін) у записі в Єдиній державній електронній базі з питань освіти про послідовність здобуття освіти відносно ОСОБА_1 в порядку, визначеному частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», викладеної у листі від 17.12.2025 № 5/3237-25;
- зобов'язати Міністерство освіти і науки України внести виправлення (зміни) до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а саме: в розділі «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту»», вказати «Так, не порушує».
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що наказом від 19.09.2025 № 42-ОУ, з 22.09.2025 він зарахований до закладу фахової передвищої освіти Чернігівського кооперативного фахового коледжу Чернігівської облспоживспілки на перший курс денної форми навчання за спеціальністю «D1 Облік і оподаткування», освітній рівень «фаховий молодший бакалавр». Зазначає, що оскільки до цього його було відраховано за власним бажанням з Приватного навчального закладу «Міжнародний фаховий коледж еколого-інформаційної та медичної безпеки Центрального-Європейського університету», він так і не отримав диплом «фахового молодшого бакалавра», відповідно не пройшов та не виконав освітню програму за цим рівнем, тому відсутні перешкоди для його повторного зарахування для навчання за цим рівнем освіти. Вказує на відсутність підстав для зазначення у довідці про здобувача освіти за даними ЄДЕБО інформації про те, що здобуття позивачем освіти порушує послідовність, визначену частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», так як таких заборон законодавством не передбачено.
Відповідачем подано відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову, оскільки після першого зарахування на навчання для здобуття відповідного рівня освіти, позивачу, який приступив до навчання, впродовж періоду навчання надавалися необхідні освітні послуги, які забезпечували, зокрема, формування знань, умінь, навичок та загальних компетентностей на тому самому рівні вищої освіти. Повторне зарахування на навчання на такий же самий освітній рівень означає, що позивач знову формуватиме такі знання, уміння, навички та загальні компетентності, що в термінах визначення послідовності здобуття освіти свідчить про здобуття освіти в непослідовному порядку.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Згідно копії витягів з наказів від 11.07.2024 № 1/24-ст та від 15.09.2025 № 23-ст ОСОБА_1 навчався з 01.09.2024 по 15.09.2025 в Приватному навчальному закладі «Міжнародний фаховий коледж еколого-інформаційної та медичної безпеки Центрально-Європейського університету» на денній формі навчання за спеціальністю менеджмент. З 15.09.2025 ОСОБА_1 відраховано з числа здобувачів освіти Приватного навчального закладу «Міжнародний фаховий коледж еколого-інформаційної та медичної безпеки Центрально-Європейського університету» за власним бажанням, згідно наказу від 15.09.2025 № 23-ст (а.с. 31-32).
Згідно копії витягу з наказу від 19.09.2025 № 42-ОУ позивач з 22.09.2025 є студентом Чернігівського кооперативного фахового коледжу Чернігівської облспоживспілки, зарахований на перший курс денної форми навчання за спеціальністю «D1 Облік та оподаткування» (а.с. 16).
Згідно копії довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти № 820400, сформованої 15.12.2025, позивач є здобувач освіти в Чернігівському кооперативному фаховому коледжі Чернігівської облспоживспілки денної форми навчання D1 Облік і оподаткування. Дата початку здобуття освіти - 22.09.2025. Дата завершення здобуття освіти - 30.06.2027. Поточне здобуття освіти порушує послідовність, визначену частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» (а.с. 19).
Правомірність дій відповідача щодо формування довідки з Єдиної державної електронної бази з питань освіти, яка видана позивачу, із зазначенням відомостей про послідовність отримання освіти: «Ні, порушує» є предметом спору переданого на вирішення суду.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.
У відповідності до абзацу першого пункту 62 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України Про освіту, а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, надають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти за формою, визначеною у додатку 9, та документи (нотаріально засвідчені копії документів), що підтверджують зарахування на навчання до інтернатури згідно з додатком 5.
Пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають, зокрема: здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
З аналізу викладених норм слідує, що у період проведення загальної мобілізації, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які є здобувачами, зокрема, вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти.
Вказані норми направлені на дотримання справедливого балансу між конституційним правом особи на освіту та її конституційним обов'язком щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України. Задля цього законодавцем запроваджено певні умови здобуття освіти, як підстави для надання відстрочки від призову на військову службу, а саме те, що особою здобувається рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти та у послідовності визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».
За приписами частини другої статті 10 Закону України «Про освіту» рівнями освіти є: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.
Згідно пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про вищу освіту» вища освіта - це сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти.
Підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень (абзаци перший-п'ятий частини першої статті 5 Закону України «Про вищу освіту»).
За встановленими обставинами, позивач 11.07.2024 зарахований на навчання за спеціальністю менеджмент до Приватного навчального закладу «Міжнародний фаховий коледж еколого-інформаційної та медичної безпеки Центрально-Європейського університету» на денній формі навчання за спеціальністю менеджмент, та 15.09.2025 був відрахований. 22.09.2025 зарахований на навчання за рівнем освіти фаховий молодший бакалавр до Чернігівського кооперативного фахового коледжа Чернігівської облспоживспілки.
Приписами частин першої, другої, п'ятої та шостої статті 7 Закону України «Про вищу освіту» містять положення про те, що документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію.
Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва.
Невід'ємною частиною диплома молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України.
Документ про вищу освіту видається закладом вищої освіти лише за акредитованою відповідно до цього Закону освітньою програмою.
Слід заначити, що нормативне визначення поняття «послідовності поточного здобуття освіти» у законі відсутнє, однак зі змісту норм частини другої статті 10 Закону України «Про освіту» розуміється, зокрема, що перший (бакалаврський) рівень вищої освіти є вищим за раніше здобутий особою рівень повної загальної середньої освіти й така послідовність здобуття освіти відповідає положенням зазначеної статті.
При цьому закон передбачає, що особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію, присуджується відповідний ступень вищої освіти та видається документ про вищу освіту. З моменту отримання документа про вищу освіту особа вважається такою, що завершила навчання і фактично здобула вищу освіту за відповідним ступенем.
Верховний Суд у постанові від 29.10.2025 у справі №200/5372/24 сформував висновок про те, що послідовність здобуття освіти відповідає положенням частини другої статті 10 Закону України «Про освіту», у разі здобуття особою першого (бакалаврського) рівня вищої освіти, який є вищим за раніше здобутий ним рівень повної загальної середньої освіти. На такий висновок суду не впливають обставини справи стосовно того, що позивач раніше вже навчався у вищому навчальному закладі за рівнем вищої освіти «бакалавр» й був з нього відрахований на третьому курсі, оскільки передбаченого законом документа про вищу освіту позивач не отримував, а отже не вважається таким, що здобув вищу освіту ступеня бакалавр й, відповідно, продовжуючи навчатись в іншому вищому навчальному закладі за рівнем освіти бакалавр, здобуває освіту того ж рівня, що раніше вже була здобута.
З'ясовані судовим обставини підтверджують, що позивач раніше не отримував жодного документа про вищу освіту, у тому числі за третім рівнем вищої освіти.
Таким чином, суд приходить до висновку, що послідовність здобуття позивачем освіти відповідає положенням частини другої статті 10 Закону України «Про освіту», оскільки позивач здобуває третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти, який є вищим за раніше здобутий ним рівень освіти.
На такий висновок суду не впливають обставини справи щодо того, що позивач раніше навчався у вищому навчальному закладі за рівнем вищої освіти «освітньо-науковий/освітньо-творчий» і був з нього відрахований, оскільки передбаченого законом документа про вищу освіту позивач не отримував, а отже не вважається таким, що здобув вищу освіту вказаного рівня і, відповідно, продовжуючи навчатись у вищому навчальному закладі за третім рівнем освіти, здобуває освіту того ж рівня, що раніше вже була здобута.
Вирішуючи питання щодо способу захисту порушеного права позивача, суд зважає на таке.
Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти було затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 08.06.2018 № 620 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 05.10.2018 за № 1132/32584 (далі - Положення).
Положення розроблено відповідно до статті 74 Закону України «Про освіту» з метою визначення порядку функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - ЄДЕБО) в галузі освіти як автоматизованої системи збирання, оброблення, зберігання та захисту інформації щодо здобувачів освіти, суб'єктів освітньої діяльності, що формується (створюється) та використовується для забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб. Такі приписи містяться у абзаці першому пункту 1 розділу I вказаного Положення.
В абзаці четвертому пункту 2 розділу I Положення наведений перелік уповноважених суб'єктів, а саме: розпорядник ЄДЕБО, технічний адміністратор ЄДЕБО, державні органи, органи управління у сфері освіти, Державна служба якості освіти України, Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти, Український центр оцінювання якості освіти, суб'єкти освітньої діяльності, підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління розпорядника ЄДЕБО, інші особи, яким надається доступ до ЄДЕБО або окремих її складових у порядку та обсягах, визначених законодавством.
Власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором - державне підприємство «Інфоресурс», що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО. Розпорядник ЄДЕБО є володільцем інформації, що міститься в ЄДЕБО (пункт 5 розділу I Положення).
Згідно зі змістом приписів підпункту 5 пункту 2 розділу ІІ Положення ЄДЕБО функціонує з метою забезпечення, зокрема, формування, реєстрації та обліку інформації для видачі суб'єктами освітньої діяльності документів у сферах, у тому числі вищої освіти.
Уповноважений суб'єкт має доступ до інформації, внесеної або сформованої ним в ЄДЕБО, а також до інформації, доступ до якої передбачений відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО, що передбачено пунктом 12 розділу III Положення.
Відповідно до підпунктів 1, 3, 6 пункту 1 розділу IV Положення розпорядник ЄДЕБО як уповноважений суб'єкт виконує, зокрема, такі основні функції: вживає організаційних заходів, пов'язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством; встановлює вимоги до апаратного та програмного забезпечення ЄДЕБО.
Суб'єкти ж освітньої діяльності та їх територіально відокремлені структурні підрозділи (відокремлені підрозділи), що надають освітні послуги у сфері, зокрема, вищої освіти, відповідно до пункту 8 розділу IV Положення про ЄДЕБО уповноважені: вносити до ЄДЕБО та підтримувати в повному, актуальному та достовірному стані інформацію за переліком, визначеним у відповідних пунктах Положення; підтверджувати зазначену в ЄДЕБО інформацію про себе один раз на рік, якщо інше не визначено розпорядником ЄДЕБО; здійснювати в ЄДЕБО інші дії у порядку та обсягах, передбачених відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО.
З аналізу вказаних норм слідує, що формування інформації з ЄДЕБО для видання документів у сферах, зокрема, вищої освіти здійснюється автоматизовано з використанням програмного забезпечення, вимоги до якого встановлює Міносвіти як розпорядник зазначеної системи, який також є володільцем вказаної інформації та має повний доступ до неї як уповноважений суб'єкт.
При цьому, за змістом пункту 2 розділу IV Положення про ЄДЕБО забезпечення функціонування ЄДЕБО здійснюється технічним адміністратором системи в порядку, визначеному Міносвіти як розпорядником ЄДЕБО, у тому числі й стосовно здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення.
Суб'єкти ж освітньої діяльності та їх територіально відокремлені структурні підрозділи (відокремлені підрозділи), що надають освітні послуги у сфері, зокрема, вищої освіти не мають повноважень на встановлення вимог до програмного забезпечення ЄДЕБО та зміни технічних параметрів й алгоритмів його функціонування.
Суд враховує, що формування довідки з ЄДЕБО здійснюється автоматично у цій системі, однак порядок вчинення таких дій визначається безпосередньо Міносвіти шляхом забезпечення функціонування ЄДЕБО і встановлення вимог до апаратного та програмного забезпечення вказаної системи. Тобто, формування довідки про здобувача освіти є результатом виконання вказаним Міністерством закріплених за ним у законі повноважень.
За приписами частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до першого абзацу частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Натомість, другий абзац частини четвертої вищевказаної статті передбачає, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову шляхом визнання протиправними дій Міністерства освіти і науки України щодо формування довідки з Єдиної державної електронної бази з питань освіти, яка видана позивачу, із зазначенням відомостей про послідовність отримання освіти «Ні, порушує»; зобов'язання Міністерство освіти і науки України сформувати нову довідку з Єдиної державної електронної бази з питань освіти із зазначенням відомостей про послідовність отримання позивачем освіти «Так, не порушує».
Відповідно до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню повністю.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Положеннями частини першої, пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно частин четвертої та п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В силу частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано суду копії наступних документів: договір про надання правничої допомоги № 458/12 від 02.12.2025; акт наданих послуг з правничої допомоги від 26.01.2026 за договором про надання правничої допомоги № 458/12 від 02.12.2025; додаткова угода №1 від 26.01.2026 до договору про надання правничої допомоги № 458/12 від 02.12.2025; квитанцію до прибуткового касового ордеру від 26.01.2026 №417 на суму 10000,00 грн; ордер на надання правничої (правової) допомоги серії СВ № 1157403 від 26.01.2026 (а.с. 11,15-зворот, 22, 29-зворот, 34).
Так, дослідивши документи та враховуючи предмет спору, суд дійшов висновку, що вартість витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн., що заявлена до стягнення з відповідача, є завищеною. Вказані витрати не можна вважати такими, що є «неминучими».
Дана справа є справою незначної складності, цей спір не потребував значних затрат часу, а підготовка цієї справи до розгляду у суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи для адвоката, зокрема, в частині підготовки та подання адвокатських запитів, написання та подання позовної заяви до суду.
Враховуючи наведене, виходячи із конкретних обставин справи, суд вважає обґрунтованим та об'єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у сумі 2000,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти та науки України на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 1331,20 грн.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства освіти та науки України (просп. Берестейський, 10, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 38621185) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо формування довідки з Єдиної державної електронної бази з питань освіти, яка видана ОСОБА_1 , із зазначенням відомостей про послідовність отримання освіти «Ні, порушує».
Зобов'язати Міністерство освіти і науки України сформувати нову довідку з Єдиної державної електронної бази з питань освіти із зазначенням відомостей про послідовність отримання ОСОБА_1 освіти «Так, не порушує».
Стягнути за рахунок бюджетних Міністерства освіти та науки України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1331,20 грн та понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 04.05.2026.
Суддя Василь НЕПОЧАТИХ