Номер провадження: 22-ц/813/3314/26
Справа № 947/16994/23
Головуючий у першій інстанції Цирфа К.А.
Доповідач Громік Р. Д.
01.05.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Сегеди С.М., Комлевої О.С.,
розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 травня 2025 року у цивільній справі за позовом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_1 про повернення безпідставно збереженого майна,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог.
У травні 2023 року до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою звернувся Департамент патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_1 про зобов'язання повернути департаменту речі, які ним отримані за період проходження служби на посаді завідувача сектору транспортного забезпечення Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, а саме: блокувальний пристрій «Краб»; аптечки медичні автомобільні для підрозділів патрульної поліції (за наказом МВС України № 396 від 20.05.2016); пускозарядний пристрій «Deca Class Booster» 150А 220 В 300/1200В 12 Ar/r 135 20-200А6/5 (код УКТЗЕД 8504405500); домкрат гідравлічний «NV Lavina LA JNS-06»; компресор «Commpass VFL 50», 2,2 кВт, 50 л, 360 л/хв.
Позовна заява вмотивована тим, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді завідувача сектором транспортного забезпечення УПП в Одеській області ДПП був матеріально-відповідальною особою з якою укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Після звільнення з посади, відповідно до зведених звіряльних відомостей в УПП в Одеській області ДПП виявлено недостачу, з вимогою про повернення якої департамент і звернувся до ОСОБА_1 як матеріально-відповідальної особи в судовому порядку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22 травня 2025 року у задоволенні позов ДПП НПУ до ОСОБА_1 про повернення безпідставно збереженого майна відмовлено.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ДПП НПУ просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив матеріали справи та дійшов помилкових висновків про відмову у задоволенні позову, так як під час перевірки наявності/відсутності матеріальних цінностей, які були закріплені за громадянином ОСОБА_1 було встановлене факт нестачі певних матеріальних цінностей, які зазначені у Зведеній звіряльній відомості результатів інвентаризації необоротних активів від 28 квітня 2022 року та Звіряльній відомості результатів інвентаризації запасів від 28 квітня 2022 року. Крім того скаржник зазначає, що на підтвердження вказаних фактів наявні в матеріалах справи докази є належними та допустимими у розумінні ст. ст. 76-78 ЦПК України.
Порядок розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
Апеляційне провадження розглядається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
З врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 13, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 01 травня 2026 року.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідно до наказу ДПП № 136-о/с від 17.02.2020 ОСОБА_1 переведено з посади водія автотранспортних засобів сектору транспортного забезпечення на посаду завідувача сектором транспортного забезпечення УПП в Одеській області ДПП.
Посада завідувача сектору транспортного забезпечення була введена шляхом скорочення посади начальника сектору транспортного забезпечення на підставі наказу Національної поліції України від 13.06.2018, що підтверджується наданою довідкою начальника відділу кадрового забезпечення УПП в Одеській області ДПП від 07.11.2023.
Згідно з долученим до позову договором про повну індивідуальну матеріальну відповідність б/н, місця та дати, укладеним між ДПП в особі начальника ОСОБА_2 та начальником сектору транспортного забезпечення ОСОБА_1 , останній взяв на себе зобов'язання про повну матеріальну відповідальність за збереження ввірених йому ДПП матеріальних цінностей.
Відповідно до наказу ДПП № 727-о/с від 05.04.2022 ОСОБА_1 звільнено з посади завідувача сектором транспортного забезпечення УПП в Одеській області ДПП за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України).
Наказом ДПП №500 від 20.04.2022 в УПП в Одеській області ДПП призначено проведення інвентаризації матеріальних цінностей після звільнення з посади ОСОБА_1 та створено інвентаризаційну комісію.
За результатами інвентаризації, згідно зі зведеними звіряльними відомостями від 28.04.2022 УПП в Одеській області ДПП виявлено нестачу таких матеріальних цінностей: блокувальний пристрій «Краб»; 19 аптечок медичних автомобільних для підрозділів патрульної поліції (за наказом МВС України № 396 від 20.05.2016); пускозарядний пристрій «Deca Class Booster» 150А 220 В 300/1200В 12 Ar/r 135 20-200А6/5 (код УКТЗЕД 8504405500); домкрат гідравлічний «NV Lavina LA JNS-06»; компресор «Commpass VFL 50», 2,2 кВт, 50 л, 360 л/хв. Інвентаризація проведена без участі ОСОБА_1 .
Будь-яких доказів, які підтверджували б ввірення або передачу під звіт вказаних матеріальних цінностей відповідачу - позивачем не надано. Посилання у звіряльних відомостях на вказані документи також відсутні.
Суд першої інстанції вмотивовано вважав, що з аналізу заяв по суті справи та наданих сторонами доказів, на їх підтвердження, випливає, що сторони не заперечують факт перебування відповідача на посаді завідувача сектору транспортного забезпечення, однак відповідач не згоден, що вказані матеріальні цінності передавалися йому фактично, що стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію встановленим обставинам, суд першої інстанції правильно зазначив, що спірні правовідносини з приводу повернення безпідставно збереженого майна працівником підприємства під час виконання ним трудових обов'язків врегульовані положеннями КЗпП України, а також приписами ЦК України.
При цьому, застосовуючи правові норми до спірних правовідносин та визначаючи їх зміст шляхом тлумачення, суд також врахував практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (п. 45, рішення ЄСПЛ від 06.12.2007, справа «Воловік проти України», заява № 15123/03).
Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1, 2 ст. 15 ЦК України).
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
Відповідно до п. 2.2.2.-2.2.6 посадової інструкції начальника сектору транспортного забезпечення УПП в Одеській області ДПП, затвердженої наказом ДПП №6086 від 13.12.2017, начальник сектору транспортного забезпечення ОСОБА_1 несе відповідальність за облік, утримання та використання автомобілів, запасних частин до них та використання паливно-мастильних матеріалів.
Згідно з п. 1 договору про повну індивідуальну матеріальну відповідність б/н, місця та дати, укладеного між ДПП в особі начальника ОСОБА_2 та начальником сектору транспортного забезпечення ОСОБА_1 , останній взяв на себе зобов'язання про повну матеріальну відповідальність за збереження ввірених йому ДПП матеріальних цінностей. Відповідно до приписів ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей (п. 1); майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами (п. 2).
З кумулятивного аналізу зазначених приписів КЗпП України, посадової інструкції відповідача та договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність випливає, що умовою притягнення до матеріальної відповідальності ОСОБА_1 є доведення факту ввірення йому (передачі) або надання під звіт матеріальних цінностей, що повино бути підтверджено первинними документами бухгалтерського та/або складського обліку, а також факт їх неповернення при звільненні з посади.
Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що будь-яких документів, які підтверджували б факт передачі ОСОБА_1 матеріальних цінностей, які є предметом позову в цій справі, позивачем не надано.
Оскільки доказування цього факту є первинним відносно інших аргументів сторін, які є похідними від нього, суд першої інстанції зазначив наступне.
Так, основними засадами (принципами) судочинства, визначеними ч. 3 ст. 2 ЦПК України є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність судового розгляду справи.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Виходячи з принципу диспозитивності, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Керуючись принципами змагальності сторін та диспозитивності судового розгляду суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку, що позивачем не доведено перед судом належними, допустимими та достатніми доказами факт ввірення (передачі) або надання під звіт відповідачу матеріальних цінностей, які є предметом позову, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
Щодо доводів апеляційної скарги, то судова колегія зазначає таке.
У частинах другій статті 135-3 КЗпП України зазначено, у разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.
Статтею 138 КЗпП України встановлено, що для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.
Стягнення матеріальної шкоди, завданої працівником при виконанні трудових обов'язків, може мати місце лише при встановленні судом наявності обов'язкових складових для настання матеріальної відповідальності, а саме: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.
Однак колегія судів зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що зазначені в Зведеній звіряльній відомості результатів інвентаризації необоротних активів від 28 квітня 2022 року та Звіряльній відомості результатів інвентаризації запасів від 28 квітня 2022 року товарно-матеріальні цінності передавались відповідачу під звіт. Так, позивачем не було подано до суду первинної документації або інших належних та допустимих доказів, що свідчать про отримання відповідачем товарно-матеріальних цінностей згідно з даними бухгалтерського обліку, для зберігання чи інших цілей.
Отже, додані до матеріалів справи Зведена звіряльна відомость результатів інвентаризації необоротних активів від 28 квітня 2022 року та Звіряльна відомость результатів інвентаризації запасів від 28 квітня 2022 року не є належними та допустимими доказами, що підтверджують вину відповідача у нестачі речей зазначених у вищенаведених документах.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі №953/13430/20.
Таким чином, доводи скаржника є такими, що спростовуються матеріалами справи, є безпідставними, а тому не можуть бути взяті до уваги судом апеляційної інстанції.
Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Порядок оскарження постанови суду апеляційної інстанції.
Відповідно ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
У силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 01 травня 2026 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: С.М. Сегеда
О.С. Комлева