Номер провадження: 11-кп/813/804/26
Справа № 499/808/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
29.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на вирок Іванівського районного суду Одеської області від 01 квітня 2025 року в рамках кримінального провадження №12024162260000255 від 24.04.2024 року за обвинуваченням:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Іванівка Іванівського району Одеської області, громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, -
установив:
Зміст оскарженого судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Оскаржуваним вироком ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
Строк основного покарання у виді позбавлення волі визначено рахувати з моменту затримання в порядку виконання вироку суду.
Вироком вирішено питання, які стосуються речових доказів, заходів забезпечення кримінального провадження та процесуальних витрат.
Відповідно до оскаржуваного вироку, ОСОБА_8 , 23.04.2024 року у нічний час доби, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, чим позбавив себе можливості правильно орієнтуватися в дорожній обстановці, достеменно знаючи, що керування транспортними засобами у стані алкогольного сп'яніння заборонено, приступив до керування легковим автомобілем «ВАЗ 21063», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , чим допустив порушення вимог п. 2.9. а) Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - Правила дорожнього руху України), який передбачає, що: п. 2.9. «Водієві забороняється: а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».
У подальшому, 24.04.2024 року приблизно о 00:05 годин водій ОСОБА_8 , діючи з необережності, проявляючи злочинну самовпевненість, а саме: передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховував на їх відвернення, не врахував дорожню обстановку, свої практичні навички керування транспортним засобом, щоб мати можливість постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, діючи в порушення вимог п.п. 1.2, 1.3, 1.4, 1.5., 2.3., 10.1, 12.3., 12.4., 12.9 б), Правил дорожнього руху України, які передбачають:
п.1.2. В Україні установлено правосторонній рух транспортних засобів.
п.1.3. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
п.1.4. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
п. 1.5. «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;
п. 2.3. «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;
10.1. Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;
п.12.3. «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди»;
п.12.4. «У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год.»;
п.12.9. «Водієві забороняється: б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6 та 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29 3.29 "Обмеження максимальної швидкості", 3.31 "Зона обмеження максимальної швидкості" або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «й» пункту 30.3 цих Правил».
Рухаючись по правій полосі проїжджої частини вулиці Болгарській в с. Великий Буялик Березівського району Одеської області в напрямку с. Гудевичево Березівського району Одеської області, не маючи об'єктивних причин для маневрування, здійснив виїзд на ліву смугу руху, по якій продовжив рух зі швидкістю приблизно 74-77 км/год, чим перевищив дозволену швидкість руху у населених пунктах, яка не повинна перевищувати 50 км/год, під час руху уважним не був, не відреагував на зміну дорожньої обстановки, що проявилось у перебуванні на лівій полосі проїжджої частини, по якій рухався автомобіль під керуванням ОСОБА_8 , пішохода ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка рухалась в попутному напрямку з увімкненим ліхтариком, для забезпечення особистої безпеки на проїжджій частині під час руху транспортних засобів в нічний час, внаслідок чого поблизу будинку № 152 по вулиці Болгарській в с. Великий Буялик ОСОБА_8 не впорався з керуванням транспортного засобу та здійснив на лівій полосі проїжджої частини, наїзд передньою частиною автомобіля «ВАЗ 21063» реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 на пішохода ОСОБА_9 .
Внаслідок дорожньо-транспортної події ОСОБА_9 спричинені тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому верхньої третини лівої великогомілкової кістки з рваною раною відповідного сегменту гомілки, що відповідають категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я понад 21 день.
Таким чином, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 286-1 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись із вищенаведеним вироком, захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , звернувся до суду із апеляційною скаргою, у якій не оспорюючи фактичні обставини справи, доведеність вини та кваліфікацію його дій, зазначає, що вирок суду в частині призначеного покарання, підлягає скасуванню з наступних підстав:
-суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому не врахував обставин, які є підставою для призначення підзахисному більш м'якого покарання, ніж передбачене санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК України, зокрема, щире каяття, активне сприяння здійсненню досудового розслідування, відсутність претензій потерпілої;
-суд безпідставно відмовив у затвердженні угоди про примирення, посилаючись на невідповідність суспільним інтересам, не аргументував своїх мотивів.
Також вказав на наявність даних, що позитивно характеризують обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, навчається на денній формі навчання в Міжнародному гуманітарному університеті м. Одеса, за місцем навчання характеризується позитивно, не одружений, згідно досудової доповіді ризик вчинення ним повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній,
Просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, та призначити покарання із застосуваням ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі одна тисяча п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25500 грн.
Позиції учасників апеляційного розгляду.
Захисник ОСОБА_7 та обвинувачений ОСОБА_8 підтримали вимоги апеляційної скарги і просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту і просила оскаржений вирок залишити без змін.
Потерпіла ОСОБА_9 , будучи належним чином повідомленою про дату та час апеляційного розгляду, у судове засідання не з'явилась, про причини своє неявки суд не повідомила, із заявами та клопотаннями не зверталась.
З огляду на викладене та з урахуванням положень ч. 4 ст. 405 КПК України, якими визначено, що неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності потерпілої.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Відповідно до положень статей 7, 9 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Оскільки в апеляційній скарзі захисником не оспорюються фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, встановлені судом першої інстанції, доведеність вини обвинуваченого та правильність кваліфікації його дій, апеляційний суд не переглядає оскаржений вирок в цій частині.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просив апеляційний суд призначити покарання ОСОБА_8 із застосуванням положень статті 69 КК України.
Апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги про те, що призначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання є надмірно суворим і наявні підстави для застосування положень ст.69 КК України при призначенні останньому покарання.
Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
Статтею 50 КК України встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ст.65 КК України - особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети та принципів справедливості і індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66 та 67 КК України.
Відповідно до положень ч. 6 ст.368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з положеннями ч. 5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Колегія суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своїй постанові від 15 березня 2018 року №442/1887/16-к зробила висновок, що виходячи зі змісту ст.69 КК України, призначення більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції відповідної норми, можливе лише в тому випадку, коли встановлені у справі обставини, що пом'якшують покарання, настільки істотно знижують ступінь тяжкості скоєного злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б явно несправедливим.
Колегія суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своїй постанові від 03 лютого 2021 року №629/2739/18 зауважила про те, що частина 1 статті 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
З оскарженого вироку вбачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_8 , відповідно до вимог ст.65 КК України, в якості обставини, що пом'якшують покарання, врахував щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відшкодування шкоди.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до вимог ст. 66 КК України, місцевим судом не встановлено.
Також, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, віднесено до категорії нетяжких злочинів, підвищену суспільну небезпечність порушення правил безпеки дорожнього руху особами, які керують транспортними засобами в стані сп'яніння, а також особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, навчається на денній формі навчання у Міжнародному гуманітарному університеті м. Одеси, не одружений, проживає за місцем реєстрації, за яким характеризується позитивно, разом з матір'ю, повнолітнім братом та неповнолітньою сестрою, за досудовою доповіддю ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній. Крім того, суд першої інстанції прийняв до уваги, що ОСОБА_8 розкаявся у скоєному, приймав участь у слідчих діях щодо з'ясування обставин вчинення злочину та повідомив їх суду, а також думку потерпілої, яка до нього будь-яких претензій не має.
З огляду на викладене, суд першої інстанції призначив ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі посилаючись на те, що саме цей вид покарання є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Апеляційний суд зазначає, що санкція ч.1 ст.286-1 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, при цьому суд першої інстанції з урахуванням усіх обставин кримінального провадження, призначив ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, тобто мінімальне покарання, яке передбачене санкцією цієї статті.
Крім того, суд першої інстанції призначив ОСОБА_8 додаткове покарання, передбачене санкцією ч.1 ст.286-1 КК України - позбавлення права керування транспортними засобами, у мінімальному розмірі - три роки.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинений обвинуваченим злочин є суспільно небезпечним, а мета покарання - це те, чого прагне держава, застосовуючи його, щодо особи, яка вчинила злочин.
При цьому, покарання повинно володіти силою впливу та стримування, що полягає не у жорстокості, а у невідворотності відповідальності, що відповідає вимогам ст.65 КК України.
Відповідно до ст.ст. 3, 27 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Однією з важливих гарантій здійснення проголошеного статтями 3 і 27 Конституції права людини на життя і здоров'я є беззастережне виконання судами вимог кримінально-процесуального закону щодо забезпечення прав потерпілих від зазначених злочинів.
Відповідно до ст.68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до ст.1 КК України - Кримінальний кодекс України, між іншим, має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина від злочинних посягань, а також запобігання злочинам.
В свою чергу, апеляційний суд звертає увагу на обставини справи, а саме те, що ОСОБА_8 порушив п.п. 1.2, 1.3, 1.4, 1.5., 2.3., 10.1, 12.3., 12.4., 12.9 б) «Правил дорожнього руху України», та його дії знаходяться у прямому причино - наслідковому зв'язку з виникненням дорожньо - транспортної пригоди та настанням суспільно-небезпечних наслідків у вигляді спричинення потерпілій тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
При цьому, зі встановлених судом першої інстанції обставин убачається, що ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення з необережності, однак, керуючи автомобілем - джерелом підвищеної небезпеки, у стані алкогольного сп'яніння допустив злочинну самовпевненість, яка призвела до спричинення потерпілій середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
Апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_8 , грубо порушуючи Правила дорожнього руху, створив серйозну загрозу життю і здоров'ю його учасників, проявивши байдуже ставлення до життя, здоров'я та безпеки людини, що згідно Конституції України є найвищими соціальними цінностями.
Разом з тим, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що набуття особою права керування транспортними засобами унормовано Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 року № 511). Держава, надаючи це право особі, яка бажає його набути, встановлює перед нею певні умови та зобов'язує їх виконати. Однією з таких умов є обов'язок особи підтвердити свої знання встановлених правил та дотримуватися їх. Виходячи з того, що у національному законодавстві транспортний засіб визнається джерелом підвищеної небезпеки, на водія як особу, яка набула право керування ним, покладається особливий тягар дотримання цих правил.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Посилання сторони захисту на те, що потерпіла просила призначити ОСОБА_8 покарання не пов'язане із позбавленням волі не заслуговують на увагу.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.08.2019 року у справі №682/956/17 зауважила про те, що позиції потерпілих стосовно призначення покарання, у справах цієї категорії не є обов'язковою для суду, однак вона ураховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст. 65 КК, і не має над ними пріоритету.
Таким чином, встановлені у даному кримінальному проваджені обставини, що пом'якшують покарання ОСОБА_8 - щире каяття, активне сприяння досудовому розслідуванню та відшкодування шкоди потерпілій, а такожте, що він раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце проживання, позитивно характеризується, навчається в Міжнародному гуманітарному університеті м. Одеси за своєю суттю та соціальної вагомістю не є тими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення. Їх наявність сама по собі за відсутності інших обставин, що пом'якшують покарання, не може бути безумовною підставою застосування ст.69 КК України.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника про те, що суд першої інстанції не врахував досудову доповідь органу пробації, відповідно до якої ризик вчинення обвинуваченим повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній, апеляційний суд зазначає, що висновок органу пробації не є обов'язковим для суду при призначенні покарання та враховується судом в сукупності з іншими обставинами кримінального провадження та засадами призначення покарання, встановленими КК України.
Враховуючи викладене, підстав для застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_8 положень статті 69 КК України, апеляційний суд не вбачає.
Положеннями ст. 46 КК України встановлено, що особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
З огляду на те, що кримінальне правопорушення ОСОБА_8 було вчинене у стані алкогольного сп'яніння, суд першої інстанції не мав права затвердити угоду про примирення між винним і потерпілою, відтак посилання захисника ОСОБА_7 на безпідставність рішення місцевого суду про відмову у затвердженні такої угоди є необґрунтованими.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що покарання у виді позбавлення волі на строк один рік, з позбавленням права керувати транспортним засобом на строк три роки буде справедливим, необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_8 , попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, тобто таке покарання повністю досягне мети його призначення та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого.
Відповідно до ч.1 ст.407 КПК України, суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції має право залишити оскаржене судове рішення без змін.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 , у зв'язку з чим вважає за необхідне залишити її без задоволення, а оскаржений вирок суду - без змін.
Керуючись статями 376, 404, 405, 407, 418, 419, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Вирок Іванівського районного суду Одеської області від 01 квітня 2025 року в рамках кримінального провадження №12024162260000255 від 24.04.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_8 , у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, - залишити без змін.
Ухвала Одеського апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4