Справа № 740/5796/23
Провадження № 2/740/52/26
04 травня 2026 року м. Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі
головуючого судді Шевченко І. М.,
за участі секретаря судового засідання Хомінець Т. В., Пулинець Ю. О.,
за участі:
-позивача ОСОБА_1 ,
-представника позивача - адвоката Васюка Д. Г.,
-представників відповідачки ОСОБА_2 - адвокатів Чорнолуцького Р. В., Маслової К. В.,
-представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Литовченка Д. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ніжині в режимі відеоконференції за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональний центр металопрокату» (ТОВ «Регіональний центр металопрокату», відповідач 1), ОСОБА_3 (відповідач 2), ОСОБА_2 (відповідач 3) про визнання недійсним рішення загальних зборів, визнання недійсними актів приймання-передачі, договору дарування, свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації права власності,
установив:
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області з позовом до ТОВ «Регіональний центр металопрокату», ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , в якому просив:
- визнати недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-комерційна фірма «Інжен» (далі - ТОВ «ПКФ «Інжен» від 13.01.2021, оформлене протоколом № 167, у частині: проведення розрахунку з ОСОБА_4 по сплаті йому грошових коштів за належну вартість майна товариства, що підлягає виплаті грошовими коштами в розмірі 49 % від вартості чистих активів товариства, яка є пропорційною долі ОСОБА_4 в статутному капіталі товариства, на підставі балансу, складеному на дату його виходу з товариства, замінити передачею йому майна, а саме: нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , разом із земельною ділянкою площею 0,0601 га, кадастровий номер 7410400000:04:024:0011, на якій розташована вказана будівля та 1/2 частки у праві власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 (п. 5 порядку денного); проведення розрахунку з ОСОБА_3 по сплаті йому грошових коштів за належну вартість майна товариства, що підлягає виплаті грошовими коштами в розмірі 49 % від вартості чистих активів товариства, яка є пропорційною долі ОСОБА_3 в статутному капіталі товариства, на підставі балансу, складеному на дату його виходу з товариства, замінити передачею йому майна, а саме: нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , та 1/2 частки у праві власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 (п. 6 порядку денного);
- визнати недійсним акт приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ "ПКФ «Інжен» від 13.01.2021, укладений між ПКФ «Інжен» та ОСОБА_4 щодо передачі майна, посвідчений приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Кузьменком О. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 33, 34;
- скасувати державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю загальною площею 261,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , вчинену 01.02.2021 за номером запису про право власності 40404427 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2274472274104) на ім'я ОСОБА_4 ;
- скасувати державну реєстрацію права власності на 1/2 частку нежитлової будівлі загальною площею 1656,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , вчинену 20.01.2021 за номером запису про право власності 40252540 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1946117274104) на ім'я ОСОБА_4 ;
- визнати недійсним акт приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ "ПКФ «Інжен» від 13.01.2021, укладений між ТОВ ПКФ «Інжен» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Кузьменком О. В. та зареєстрований у реєстрі за № 35, 36;
- скасувати державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю загальною площею 383,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , вчинену 20.01.2021 за номером запису про право власності 40232013 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1945389074104) на ім'я ОСОБА_3 ;
- скасувати державну реєстрацію права власності на 1/2 частку нежитлової будівлі загальною площею 1656,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , вчинену 20.01.2021 за номером запису про право власності 40232565 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1946117274104) на ім'я ОСОБА_3 ;
- визнати недійсним договір дарування нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , від 20.07.2021 за номером 508, посвідчений приватним нотаріусом Ніжинського районного нотаріального округу Кузьменком О. В., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ;
- скасувати державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю загальною площею 261,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , вчинену 20.07.2021 за номером запису про право власності 43054211 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2274472274104) на ім'я ОСОБА_2 ;
- визнати недійсним свідоцтво про права на спадщину № 785 від 02.09.2022, видане на ім'я ОСОБА_2 приватним нотаріусом Ніжинського районного нотаріального округу Кострицею С. В. на 1/2 частку нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 ;
- скасувати державну реєстрацію права власності на 1/2 частку нежитлової будівлі загальною площею 1656,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , вчинену 02.09.2022 за номером запису про право власності 47757350 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1946117274104) на ім'я ОСОБА_2 .
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 15.06.2018 він підписав заяву, адресовану ТОВ «ПКФ «Інжен» (на цей час - ТОВ «Регіональний центр металопрокату») про вихід з числа учасників. Відповідно до статуту товариства позивачу належало 20 % статутного капіталу. У нотаріально посвідченій заяві, адресованій загальним зборам учасникам товариства, позивач висловив вимогу щодо проведення розрахунків з ним за належну частку в статутному капіталі товариства відповідно до чинного законодавства.
Крім ОСОБА_1 до складу учасників товариства також входили ОСОБА_4 з часткою 20 % статутного капіталу, ОСОБА_5 з часткою 20 % статутного капіталу, ОСОБА_6 з часткою 20 % статутного капіталу, ОСОБА_7 з часткою 20 % статутного капіталу.
20.06.2018 на адресу товариства позивачем було направлено лист з вимогою виконати дії, передбачені ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», щодо визначення вартості належної позивачу частки, надання відповідного розрахунку та документів на його обґрунтування.
20.06.2018 проведено загальні збори учасників товариства, що підтверджується випискою з протоколу № 125, і за результатами голосування прийнято такі рішення: 1) нa підставі заяви про вихід з ТОВ «ПКФ «Інжен» учасника ОСОБА_1 , частка якого в статутному капіталі товариства становить 20 %, вважати ОСОБА_1 таким, що вийшов зі складу засновників ТОВ «ПКФ «Інжен» з дня державної реєстрації його виходу; 2) здійснити визначення вартості частки колишнього учасника ТОВ «ПКФ «Інжен» - ОСОБА_1 та виплатити йому вартість його частки згідно з вимогами чинного законодавства України станом на день, що передував дню подання ОСОБА_1 відповідної заяви у порядку, передбаченому законодавством України; 3) виплату вартості частки колишньому засновнику ТОВ «ПКФ «Інжен» - ОСОБА_1 здійснити протягом одного року з дня, коли товариству стало відомо про вихід ОСОБА_1 зі складу засновників ТОВ «ПКФ «Інжен».
19.07.2018 за вих. № 35 на адресу позивача направлено розрахунок вартості частки учасника товариства, що вибув, з доданими документами.
Оскільки вартість частки, визначеної товариством, була очевидно занижена та розрахунки щодо сплати вартості такої частки з позивачем проведено було лише частково, позивач був змушений у липні 2019 року звернутись до Господарського суду Чернігівської області з позовною заявою про стягнення вартості частки.
На момент виходу позивача зі складу учасників та розгляду зазначеної справи в Господарському суді, товариство не займалося господарською діяльністю та не мало достатніх обігових коштів, тому задовольнити кредиторські вимоги було можливо лише за рахунок наявних активів.
Основні активи товариства, наявні на момент розгляду справи, складались із такого майна: нежитлова будівля площею 383,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна 516364; у подальшому - 1945389074104); нежитлова будівля - двоповерховий корпус площею 1656,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна 18497597; у подальшому - 1946117274104); нежитлова будівля площею 261,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 516580); земельна ділянка площею 0,0601 га, кадастровий номер 7410400000:04:024:0011 за адресою: АДРЕСА_1 ; об'єкт незавершеного будівництва, магазин, об'єкт нерухомості загальною площею 91,81 кв. м, опис: літера «А»; відсоток готовності 13 % (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1720181374104) за адресою: АДРЕСА_3 .
16.03.2021 Господарським судом Чернігівської області ухвалено рішення в справі № 927/615/19, яким задоволено позов про стягнення з ТОВ «ПКФ «Інжен» на користь позивача 1 868 460,00 грн вартості частки, що підлягає виплаті учаснику, який вийшов з товариства, 64 900,54 грн - витрат за проведення судової експертизи, 20 003,60 грн - витрат на правничу допомогу, 28 027,26 грн - витрат зі сплати судового збору.
Під час виконання зазначеного вище судового рішення з'ясувались такі обставини, що зробили неможливим його виконання.
Так, 17.10.2019 товариство на підставі наказу № 10-42/15 начальника відділу містобудування та архітектури виконкому Ніжинської міської ради змінило адресу нежитлової будівлі - двоповерховий корпус площею 1656,9 кв. м (реєстраційний номер майна 18497597) з АДРЕСА_4 . 04.03.2019 зі складу учасників товариства вийшов ОСОБА_8 (частка в статутному капіталі - 20 %). 20.03.2019 зі складу учасників товариства вийшла ОСОБА_7 (частка в статутному капіталі - 20 %). 01.07.2020 відбулись загальні збори учасників товариства, оформлені протоколом № 148, за участю ОСОБА_4 , який на момент проведення зборів обіймав посаду заступника директора товариства, та ОСОБА_5 , який на момент проведення зборів обіймав посаду директора товариства, і на цих зборах було прийнято рішення про: збільшення частки товариства в статутному капіталі до 494,90 грн шляхом внесення додаткових грошових коштів у розмірі 484,80 грн; прийняття до складу товариства двох нових учасників, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_9 ; визначено розмір внесків до статутного капіталу ОСОБА_3 у розмірі 494,90 грн, ОСОБА_9 в розмірі 10,10 грн; затверджено статут товариства в новій редакції.
15.07.2020 відбулись загальні збори учасників товариства, оформлені протоколом № 149, за участі ОСОБА_4 , який на момент проведення зборів обіймав посаду заступника директора товариства, ОСОБА_5 , який на момент проведення зборів обіймав посаду директора товариства, ОСОБА_9 , ОСОБА_3 . На цих зборах було прийнято рішення про затвердження статуту товариства в новій редакції. У протоколі № 149 при визначені наявності кворуму на зборах враховувалась кількість голосів учасників у процентному співвідношенні до розміру статутного капіталу; розмір статутного капіталу попередньо не був збільшений та не був визначений в грошовому виразі, розміри часток учасників в статутному капіталі також не були визначені.
06.01.2021 ОСОБА_4 підписав заяву про вихід зі складу учасників товариства, при цьому запропонував повернути належну йому частку в статутному капіталі - 49 % у натуральній формі, а саме: за рахунок нежитлової будівлі площею 261,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 516580) та земельної ділянки площею 0,0601 га, кадастровий номер 7410400000:04:024:0011, за адресою: АДРЕСА_1 , що на думку позивача, дорівнювало 24,5 % вартості активів ТОВ «ПКФ «Інжен»; за рахунок 1/2 частки у праві власності на нежитлову будівлю площею 1656,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 1946117274104), що, на думку позивача, дорівнювало 24,5 % вартості активів ТОВ «ПКФ «Інжен».
13.01.2021 відповідач ОСОБА_3 підписав заяву про вихід зі складу учасників товариства, при цьому запропонував повернути належну йому частку в статутному капіталі - 49 % у натуральній формі, а саме: за рахунок нежитлової будівлі площею 383,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна 516364; у подальшому - 1945389074104), що, на його думку, дорівнювало 24,5 % вартості активів ТОВ ПКФ «Інжен»; за рахунок 1/2 частки у праві власності на нежитлову будівлю площею 1656,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 1946117274104), що на його думку дорівнювало 24,5 % вартості активів ТОВ «ПКФ «Інжен».
13.01.2021 відбулись загальні збори учасників товариства, оформлені протоколом № 167, за участю ОСОБА_4 , який на момент проведення зборів обіймав посаду заступника директора товариства, ОСОБА_5 , який на момент проведення зборів обіймав посаду директора товариства, ОСОБА_9 , ОСОБА_3 .
На цих зборах було прийнято рішення про: встановлення розміру часток активів товариства, а саме: встановлено вартість кожної 1/2 частки у праві власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , у 24,5 % вартості активів ТОВ «ПКФ «Інжен»; встановлення вартості нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , у 24,5 % вартості активів ТОВ «ПКФ «Інжен»; встановлення вартості нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , разом із земельною ділянкою площею 0,0601 га, кадастровий номер 7410400000:04:024:0011, на якій розташована вказана будівля, у 24,5 % вартості активів ТОВ «ПКФ «Інжен»; надано згоду на вихід ОСОБА_4 з товариства; надано згоду на вихід ОСОБА_3 з товариства; проведення розрахунку з ОСОБА_4 по сплаті йому грошових коштів за (належну вартість майна товариства, що підлягає виплаті грошовими коштами в розмірі 49 % від вартості чистих активів товариства, яка є пропорційною долі ОСОБА_4 в статутному капіталі товариства, на підставі балансу, складеному на дату виходу ОСОБА_4 з товариства, замінити передачею йому майна, а саме: нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , разом із земельною ділянкою площею 0,0601 га, кадастровий номер 7410400000:04:024:0011, на якій розташована вказана будівля, та 1/2 частки у праві власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 ; проведення розрахунку з ОСОБА_3 по сплаті йому грошових коштів за належну вартість майна товариства, що підлягає виплаті грошовими коштами в розмірі 49 % від вартості чистих активів товариства, яка є пропорційною долі ОСОБА_3 у статутному капіталі товариства, на підставі балансу, складеному на дату виходу ОСОБА_3 з товариства, замінити передачею йому майна, а саме: нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , та 1/2 частки у праві власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 ; уповноважено директора ТОВ «ПКФ «Інжен» - Кондратюка М. В. підписати з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 акти прийому-передачі майна товариства, що передається кожному із них замість виплати грошових коштів, пропорційних вартості чистих активів товариства, які відповідають їх часткам у статутному капіталі товариства; поповнення статутного капіталу товариства шляхом внесення додаткових коштів учасниками ОСОБА_9 та ОСОБА_5 і проведено перерозподіл часток в розмірі 50 % на кожного учасника; затверджено нову редакцію статуту.
13.01.2021 між 1-м відповідачем та 2-м відповідачем підписано акт приймання - передачі частки в статутному капіталі ТОВ «ПКФ «Інжен», відповідно до якого 2-му відповідачу в рахунок його частки в статутному капіталі - 49 % передано нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_2 , та 1/2 частку у праві власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 .
13.01.2021 між 1-м відповідачем та ОСОБА_4 підписано акт приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ «ПКФ «Інжен», відповідно до якого останньому в рахунок його частки в статутному капіталі - 49 % передано нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , разом із земельною ділянкою площею 0,0601га, кадастровий номер 7410400000:04:024:0011, на якій розташована вказана будівля, та 1/2 частку у праві власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 .
15.01.2021 1-й відповідач провів державну реєстрацію виходу 2-го відповідача і ОСОБА_4 зі складу учасників товариства.
01.02.2021 ОСОБА_4 зареєстрував за собою право власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , разом із земельною ділянкою площею 0,0601 га, кадастровий номер 7410400000:04:024:0011, на якій розташована вказана будівля, та 1/2 частки у праві власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 .
20.02.2021 2-й відповідач зареєстрував за собою право власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_2 , та 1/2 частку у праві власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 .
12.05.2021 ОСОБА_9 та ОСОБА_5 продали свої частки громадянину Республіки Узбекистан ОСОБА_10 , а 14.05.2021 останній провів державну реєстрацію змін складу засновників.
17.05.2021 ОСОБА_11 провів реєстрацію змін назви та місця реєстрації 1-го відповідача, згідно з якими ТОВ «ПКФ «Інжен» перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіональний центр металопрокату», адресу місця реєстрації змінено з м. Ніжин, вул. Геологів, будинок 30, на м. Лисичанськ, пр. Перемоги, будинок 117.
20.07.2021 ОСОБА_4 відчужив нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , разом із земельною ділянкою площею 0,0601 га, кадастровий номер 7410400000:04:024:0011, на якій розташована вказана будівля, подарувавши своїй дочці ОСОБА_2 (3-й відповідач) шляхом укладення договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Ніжинського районного нотаріального округу Кузьменко О. В.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Спадщину після його смерті прийняла його дочка ОСОБА_2 . 02.09.2022 ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_4 набула право власності на 1/2 частку нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 785, виданого приватним нотаріусом Ніжинського районного нотаріального округу Костриця С. В.
Відповідно до інформації, отриманої приватним виконавцем під час примусового виконання наказу Господарського суду Чернігівської області в справі № 927/615/19 про стягнення з ТОВ «ПКФ «Інжен» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 2 101 640,00 грн - вартості частки, що підлягає виплаті учаснику, який вийшов з товариства, товариство на розрахункових рахунках не має грошових коштів, нерухоме майно за рахунок якого можливо було б виконати рішення суду, відсутнє.
Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.05.2021 у справі № 693/624/19 зазначено, що боржник (ТОВ «Автобастіон»), який відчужує майно (транспортні засоби) на підставі договорів купівлі- продажу на користь свого учасника (ОСОБА 2) після пред'явлення до нього позову про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки вчинив оспорювані договори купівлі-продажу, які порушують майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Справжність підписів на акті приймання-передачі майна або іншому документі, що підтверджує факт передачі такого майна, засвідчується відповідно до Закону України «Про нотаріат». Оскільки на підставі акта приймання-передачі майна здійснюється реєстрація переходу права власності на нерухоме майно від товариства до учасника який вибув, такий акт є правовстановлюючим документом, достатнім для підтвердження набуття права власності. Двосторонній акт у даних правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін даного двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов'язків, а тому у даних правовідносинах саме оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України), є належним способом захисту цивільних прав та обов'язків в розумінні ст. 16 Цивільного кодексу України і статті 20 Господарського кодексу України. Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16, від 12.06.2019 у справі № 927/352/18 та від 10.09.2019 у справі № 918/370/18.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та Додатковою відповідальністю» учасник товариства, частка якого у статутному капіталі товариства становить менше 50 відсотків, може вийти з товариства у будь-який час без згоди інших учасників. Учасник вважається таким, що вийшов з товариства, з дня державної реєстрації його виходу. Вихід учасника з товариства, внаслідок якого у товаристві не залишиться жодного учасника, забороняється. Не пізніше 30 днів з дня, коли товариство дізналося чи мало дізнатися про вихід учасника, воно зобов'язане повідомити такому колишньому учаснику вартість його частки, надати обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для розрахунку. Вартість частки учасника визначається станом на день, що передував дню подання учасником відповідної заяви у порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». Товариство зобов'язане протягом одного року з дня, коли воно дізналося чи мало (дізнатися про вихід учасника, виплатити такому колишньому учаснику вартість його частки. Статутом товариства, що діє на момент виходу учасника, може встановлюватися інший строк для здійснення такої виплати. Вартість частки учасника визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника. Товариство виплачує учаснику, який вийшов з товариства, вартість його частки або передає майно лише пропорційно до розміру оплаченої частини частки такого учасника.
Після прийняття рішення загальними зборами учасників від 20.06.2018 (протокол № 125), 1-й відповідач у силу наведених положень Законів протягом 12 місяців з (моменту виходу позивача з числа учасників товариства) був зобов'язаний виплати належну позивачу вартість частини майна товариства, пропорційно частці позивача у статутному капіталі. Після спливу вказаного строку в даному випадку після 19.06.2019 1-й відповідач вважався боржником відносно позивача, а позивач відносно 1-го відповідача вважався кредитором. 1-й відповідач діючи у законний та добросовісний спосіб, зобов'язаний був здійснювати свою діяльність у такий спосіб, який би дозволив йому провести повний розрахунок зі своїми кредиторами.
Натомість, достовірно знаючи про непроведення розрахунку з позивачем відповідно до закону, а також знаючи про розгляд Господарським судом Чернігівської області справи № 927/615/19 про стягнення коштів з 1-го відповідача в сумі 2 101 640,00 грн, останній відчужив усе належне йому нерухоме майно, при цьому не проводячи повного розрахунку. Поняття та процедура «вступу/приймання» нового учасника в товариство не була передбачена як положеннями Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» так і положеннями статуту 1-го відповідача в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Верховний Суд у складі судів Касаційного господарського суду у постановах від 13.11.2018 у справі № 910/605/18 від 24.01.2022 у справі № 912/3711/19 зазначив, що право власності на частку в статутному капіталі ТОВ або ТДВ у третьої особи виникає з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін (стаття 363 ЦК України). Набуття права власності на частку в статутному капіталі надає третій особі право на вступ до ТОВ.
Право участі у ТОВ або ТДВ є особистим немайновим правом, а отже, автоматичного набуття статусу учасника товариства у зв'язку з набуттям третьою особою права власності на частку в статутному капіталі не відбувається. Право безпосередньої участі у ТОВ або ТДВ третя особа набуває тільки з моменту вступу до товариства, що має бути підтверджено відповідним рішенням загальних зборів учасників товариства. Закон не пов'язує момент виникнення права участі у ТОВ або ТДВ з моментом державної реєстрації відповідних змін у складі учасників ТОВ або ТДВ.
У свою чергу Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 23.01.2018 у справі № 804/1395/13-а зробив правовий висновок про те, що здійснення платником податку грошового внеску до статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю як прямої інвестиції в обмін на корпоративні права є операцією купівлі-продажу корпоративних прав у емітента, і цей платник податку є покупцем корпоративних прав.
Рішення загальних зборів учасників 1-го відповідача, оформлене протоколом № 148 від 01.07.2020 у частині прийняття нових учасників ОСОБА_9 та ОСОБА_3 (2-й відповідач) та визначення розміру внесків до статутного капіталу, є рішенням про продаж корпоративних права (частки в статутному капіталі). Разом із цим 1-й відповідач не укладав ніяких договорів купівлі-продажу корпоративних прав (частки в статутному капіталі) з ОСОБА_9 та ОСОБА_3 (2-й відповідач), не підписував акти приймання-передачі таких часток, а останні в свою чергу не вносили грошових коштів за придбані частки. У зв'язку з цим ОСОБА_9 та ОСОБА_3 (2-й відповідач) не набули корпоративних прав (прав на частку в статутному капіталі) та не оплатили їх вартість. ОСОБА_4 також не провів внесення додаткових грошових коштів у сумі 484,80 грн на оплату вартості збільшеної частки, не підписав акт приймання-передачі частки у визначеному розмірі, в зв'язку з чим частка останнього в статутному капіталі не була збільшена до 49 %.
Оскільки положеннями ч. 10 ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що товариство виплачує учаснику, який вийшов з товариства, вартість його частки або передає майно лише пропорційно до розміру оплаченої частини частки такого учасника, 2-й та 3-й відповідачі взагалі не набули права на отримання компенсації за частку в статутному капіталі розміром 49 %.
У свою чергу 1-й відповідач не мав правових підстав проводити розрахунок з 2-м відповідачем шляхом передання майна взагалі, а з 3-м відповідачем не мав правових підстав приводити розрахунок за частку розміром 49 %.
Подавши заяви про вихід з товариства, 2-й відповідач і ОСОБА_4 одразу зазначили в цих заявах про те, що належна кожному з них часта в статутному капіталі розміром 49 %, а вартістю 494,90 грн, дорівнює вартості основних активів товариства наявних на момент виходу. 2-й відповідач і ОСОБА_4 самостійно без будь-яких обґрунтувань визначили перелік майна товариства, яке на їхню думку за своєю вартістю дорівнює вартості належних їм часток і яке вони бажають забрати повністю в натуральній формі.
Заяви про вихід 2-го відповідача і ОСОБА_4 розглядались на загальних зборах 1-го відповідача (протокол № 167 від 13.01.2021), де учасник ОСОБА_9 , який у свою чергу є пов'язаною особою з ОСОБА_4 , оскільки одружений на дочці останнього, зробив пропозицію про встановлення вартості активів товариства відносно до вартості часток 2-го відповідача і ОСОБА_4 з посиланням на п. 15.9 статуту товариства. За вказану пропозицію проголосували одноголосно, не зважаючи на те, що відповідно до п. 15.9 статуту товариства передбачалась можливість визначення розміру частки без проведення оцінки, лише за згодою між товариством та учасником, що вже вибув (аналогічне положення міститься в ч. 9 ст. 24 Закону України «Про товариства з (обмеженою та додатковою відповідальністю»). У голосуванні за вказану пропозицію також брали участь 2-й відповідач і ОСОБА_4 . Без будь-яких обґрунтувань загальні збори вирішили визначити, що вартість часток 2-го відповідача і ОСОБА_4 , які в сукупності складають 98 % статутного капіталу, відповідають вартості активів товариства, визначених в заявах про вихід.
ОСОБА_12 та ОСОБА_5 (на момент проведення зборів обіймав посаду директора 2-го відповідача) запропонували провести розрахунок з 2-м відповідачем і ОСОБА_4 за належні їм частки в статутному капіталі шляхом передання майна визначеного в заявах про вихід, що є пропорційним долі останніх в статутному капіталі товариства від вартості чистих активів, на підставі балансу, складеному на дату виходу. У голосуванні за вказану пропозицію також брали участь 2-й відповідач і ОСОБА_4
ОСОБА_5 , який є пов'язаною з 2-м відповідачем ( ОСОБА_3 ) особою, оскільки доводиться останньому батьком, не доповів на загальних зборах, під час голосування про наявність зобов'язань 1-го відповідача (ТОВ «ПКФ «Інжен») перед учасниками, які вибули раніше ( ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ) у сумі близько 6 500 000 грн. Така бездіяльність з боку ОСОБА_5 безпосередньо вплинула на правильність визначення чистих активів 1-го відповідача, у зв'язку з чим штучно збільшилась вартість часток 2-го відповідача і ОСОБА_4 .
Факт передачі майна 2-му відповідачу і ОСОБА_4 у рахунок належної їм частки в статутному капіталі був підтверджений не актом приймання-передачі майна, як того вимагає ч. 50 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, а актом приймання-передачі частки в статутному капіталі.
Підписуючи 13.01.2021 акти приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ ПКФ «Інжен», як на підставу передачі майна посилається на протокол загальних зборів № 167 від 30.12.2020, дата якого передує даті виходу 2-го відповідача і ОСОБА_4 зі складу учасників товариства, однак в матеріалах реєстраційної справи вказаний протокол відсутній взагалі.
Натомість у матеріалах реєстраційної справи наявний протокол загальних зборів № 167, який датований 13.01.2021, але нотаріально посвідчений 14.01.2021, тобто на момент підписання актів приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ ПКФ «Інжен» у 1-го відповідача взагалі було відсутнє волевиявлення вищого органу управління товариства щодо надання згоди на відчуження майна.
Також зазначені акти містять неправдиві відомості про те, що передане майно становить у сукупності 98 % від вартості чистих активів товариства.
Відповідно до приписів ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» зобов'язання зі сплати вартості частки, виникає у товариства з моменту виходу особи зі складу учасників. У свою чергу вказана корма передбачає, що учасник вважається таким, що вийшов з товариства, з дня державної реєстрації його виходу.
Оскільки заяви 2-го відповідача і ОСОБА_4 розглядались на загальних зборах 13.01.2021, а державна реєстрації їхнього виходу відбулась 15.01.2021, відповідно до поданої директором 1-го відповідача заяви, останні вважались членами товариства. У зв'язку з цим у 1-го відповідача ще не виникло зобов'язання зі сплати вартості часток вибулим учасником, а рівно була відсутня правова підстава для передання майна за актами приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ ПКФ «Інжен».
За викладених обставин слід вважати, що 13.01.2021 на момент проведення зборів і голосування, а також підписання актів приймання-передачі частки 1-й та 2-й відповідачі і ОСОБА_4 діяли недобросовісно, оскільки були обізнані про наявність майнового спору між позивачем та товариством, а також усвідомлювали про відсутність права претендувати на майно товариства за спільно визначеною та явно завищеною вартістю їхніх часток без врахування реальної вартості активів товариства (чистих активів).
Оскільки ОСОБА_4 набув право власності на зазначений вище об'єкт нерухомого майна у протиправний спосіб та не маючи законних прав на нього, у подальшому здійснив його відчуження задля приховування, зазначений договір дарування має бути визнаний недійсним на підставі ст. 203, 215 ЦК України.
Порушення у зв'язку із видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб є самостійною підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним (аналогічний правовий висновок міститься в постанові від 26.09.2022 № 387/379/17 Верховного Суду Касаційного цивільного суду).
Оскільки ОСОБА_4 набув право власності на зазначений вище об'єкт нерухомого майна у протиправний спосіб, вказаний об'єкт безпідставно був зареєстрований за останнім на праві власності і як наслідок, безпідставно був включений до складу спадщини та успадкований 3-м відповідачем на підставі свідоцтва про право на спадщину.
Відповідач 1 - ТОВ «Регіональний центр металопрокату» відзив на позовну заяву не подав.
У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_3 заперечив проти задоволення позову, посилаючись на його необґрунтованість, та зазначив, зокрема, що з 16.03.2021 - моменту виникнення у позивача ОСОБА_1 права вимоги на 1 868 460,00 грн (вартості частки, що підлягає виплаті учаснику товариства, який вийшов з товариства, та судових витрат) він вже не був учасником товариства і йому нічого не відомо про обставини, після його виходу із учасників товариства. Обставини членства ОСОБА_1 у товаристві йому невідомі, оскільки це відбувалося до моменту його вступу до товариства. За час його членства у товаристві позивач не оспорював свій вихід із товариства, участі в управлінні товариством не приймав та приймати права не мав, оскільки 15.06.2018 він подав заяву про вихід з числа учасників товариства. Позивач не звертався до суду щодо отримання частки майна товариства в рахунок належних йому виплат у якості компенсації частки вибулого учасника товариства.
04.03.2019 зі складу учасників товариства вийшов ОСОБА_8 , подавши заяву про вихід із учасників товариства та отримання своєї частки. 20.03.2019 зі складу учасників товариства вийшла ОСОБА_7 , подавши заяву про вихід із учасників товариства та отримання своєї частки. 01.07.2020 до складу учасників товариства увійшли ОСОБА_3 та ОСОБА_9 06.01.2021 зі складу учасників товариства вийшов ОСОБА_4 , подавши заяву про вихід із учасників товариства та отримання своєї частки. 13.01.2021 зі складу учасників товариства вийшов ОСОБА_3 , подавши заяву про вихід із учасників товариства та отримання своєї частки. 01.07.2020 ОСОБА_3 увійшов до складу учасників товариства. Уцей день відбулися загальні збори учасників ТОВ ПКФ «Інжен», де була розглянута його заява, його було прийнято учасником товариства, було визначено розмір його внеску до статутного капіталу - 494,90 грн на підставі протоколу загальних зборів учасників товариства № 148 від 01.07.2020. 16.07.2020 була внесена частка у статутному капіталі товариства, було сплачено грошовий внесок учасника товариства до статутного капіталу у розмірі 494,90 грн, про що свідчить квитанція банку про дану операцію, були внесені відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 13.01.2021 ОСОБА_3 вирішив припинити своє членство та подав до ТОВ ПКФ «Інжен» заяву про припинення участі у товаристві та вихід з числа учасників товариства, та вимогу про повернення повністю в натуральній формі внеску у статутному капіталі товариства. 13.01.2021 були проведені загальні збори учасників товариства, в яких брали участь чотири учасники товариства: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , на яких було прийнято рішення про встановлення часток вартості майна товариства, розгляд заяв ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про вихід із товариства, про визначення майна товариства, що передається вибулим учасникам товариства, про визначення повноважень на підписання актів прийому-передачі майна товариства.
Після отримання своєї частки у статутному капіталі товариства, право власності було зареєстровано належним чином у державному реєстрі. На час передачі ОСОБА_3 частки у майні товариства майно, що передавалося, під забороною чи арештом не перебувало. Позивач не надає суду жодних доказів неможливості стягнення із 1-го відповідача коштів, які ТОВ ПКФ «Інжен» винне за рішенням Господарського суду Чернігівської області у справі № 927/615/19 від 16.03.2021. Позовна заява не містить доказів того, що у ТОВ ПКФ «Інжен» чи у ТОВ «Регіональний центр металопрокату» відсутнє майно, чи припинена господарська діяльність, відсутні докази закриття виконавчого провадження. Ця обставина свідчить про недоведеність позивачем неможливості стягнення заборгованості із ТОВ «Регіональний центр металопрокату».
На користь позивача у виконавчому провадженні при виконанні рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.03.2021 у справі № 927/615/19 стягувалися певні кошти і тому покладати відповідальність та вину на ОСОБА_3 за неотримання стягнутих ним із ТОВ ПКФ «Інжен» коштів - протиправно та незаконно, так само як і вимагати позбавлення останнього майна (скасовуючи право власності останнього), яке він отримав на законних підставах.
У позовній заяві ОСОБА_1 не зазначив, яким чином саме ОСОБА_3 порушує права позивача, не визнає їх чи оспорює. Позивач помилково намагається вирішувати питання захисту свого корпоративного права (яке було припинено), яке вже було вирішено іншим судом і яке вже не може бути предметом розгляду у цій справі. На цей час ОСОБА_3 вже не є учасником ні ТОВ ПКФ «Інжен», ні ТОВ «Регіональний центр металопрокату» і тому вимога щодо захисту майнового права ОСОБА_1 на частку у майні товариства не може бути захищена судом за рахунок майна інших учасників товариства, які вибули із числа учасників товариства раніше. Обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, адже задоволення такої вимоги не призведе до відновлення його прав та інтересів, та порушуватиме права інших осіб, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 . Позовні вимоги про визнання недійсним в частині рішення загальних зборів ТОВ ПКФ «Інжен» є корпоративним спором, який підсудний господарським судам. Просив застосувати позовну давність до вимог про визнання недійсним у частині рішення загальних зборів ТОВ ПКФ «Інжен».
Відповідачка ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву проти вимог позивача заперечила, посилаючись, зокрема, на те, що протокол № 148 від 01.07.2020 і протокол № 149 від 15.07.2020 були посвідчені нотаріально 14.08.2020, підписи учасників у статуті товариства було посвідчено 18.07.2020, державну реєстрацію у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було здійснено 17.08.2020. ОСОБА_4 - її померлий батько, інтереси якого вона має представляти як офіційний спадкоємець і щодо майна якої зараз існує спір, 16.07.2020 здійснив внесок до статутного капіталу товариства у розмірі 484,80 грн (як передбачено протоколом № 148 від 01.07.2020), що підтверджується платіжною інструкцією № @2PL270533. Статут було посвідчено нотаріально після фактичного внесення учасником внеску до статутного капіталу. Державну реєстрацію результатів внесення додаткових вкладів учасником товариства було здійснено 17.08.2020. Державна реєстрація збільшення статутного капіталу товариства, вступ нових учасників до складу учасників та затвердження статуту у новій редакції було здійснені обґрунтовано внаслідок вчинених дій, передбачених законодавством України. А тому, вважає помилковими доводи позивача щодо безпідставності проведення державної реєстрації змін до відомостей про товариство.
Процедура купівлі-продажу частки у статутному капіталі, на основі якого укладається акт приймання-передачі частки, що є підставою для здійснення державної реєстрацію, не передбачає внеску покупців (осіб, які набувають частку у статутному капіталі) до статутного капіталу оплати за частку. Питання купівлі-продажу частки у статутному капіталі - це правовідносини виключно між продавцем і покупцем, якими є учасник, який має намір вийти зі складу учасників шляхом продажу своєї частки і особа, яка набуде статусу учасника товариства після купівлі такої частки. Таким чином, продавець відступає свою частку, відсотковий розмір і грошовий еквівалент якої не змінюється, іншій особі, яка набуває то частку у товаристві, при цьому кошти за придбання такої частки отримує безпосередньо учасник-продавець, а не товариство, як зазначає позивач.
Законодавством України, у тому числі ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено порядок збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових вкладів як учасників товариства, так і третіх осіб за рішенням загальних зборів учасників, що і було здійснено. Набуття частки у статутному капіталі товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю можливе не пише шляхом купівлі-продажу частки.
Учасниками ОСОБА_3 та ОСОБА_9 було здійснено свої внески до статутного капіталу товариства, що підтверджується платіжною інструкцією № @2РL270718 від 16.07.2020 на суму 494,90 грн і платіжною інструкцією № @2РL270546 від 16.07.2020 на суму 10,10 грн відповідно.
Щодо процедури виходу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зі складу учасників товариства шляхом подачі заяв на вихід і отримання належної кожному з них частки у статутному капіталі ТОВ "ПКФ "Інжен" за рахунок майна, позивач посилався на невнесення цими учасниками своїх додаткових вкладів і, відповідно, неможливість претендувати на отримання своєї частки під час виходу зі складу учасників товариства. Учасниками було в повному обсязі внесено додаткові вклади до статутного капіталу товариства, тому їх вихід зі складу учасників товариства не був протиправним.
Позивач посилався на те, що 1-й відповідач, тобто ТОВ «Регіональний центр металопрокату» в особі директора здійснив відчуження належного товариству майна на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , попри непроведення розрахунків з позивачем, який теж здійснив вихід зі складу учасників товариства 20.06.2018 і наявність судової справи № 927/615/19 про стягнення з товариства на користь ОСОБА_1 вартості частки у статутному капіталі товариства. Станом на дату здійснення виходу зі складу учасників товариства ОСОБА_4 , тобто 13.01.2021, рішення у справі № 927/615/19 не було прийнято і не набрало законної сили. Наявність тільки відкритого провадження у справі не може свідчити про однозначне прийняття рішення на користь однієї зі сторін. Обмеження прав інших учасників товариства є недопустимим, а гіпотетична відмова батькові ОСОБА_4 у виході зі складу учасників товариства була б передчасним застереженням по відношенню до ОСОБА_1 і порушенням прав самого ОСОБА_4 .
ОСОБА_4 мав право як учасник товариства на вихід зі складу учасників і його право не може бути обмеженим через особисте невдоволення ОСОБА_1 через грошовий еквівалент (розмір) частки у статутному капіталі, який йому було запропоновано.
Згідно з правовою позицією, висловленою у постанові ВП ВС від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, ефективність позовної вимоги про визнання рішень зборів недійсними необхідно оцінювати виходячи з обставин справи, залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
При зверненні з позовом до суду з вимогами про скасування індивідуального акта позивач повинен обґрунтувати, які його права чи законні інтереси безпосередньо порушені оскаржуваним актом, а суд, у свою чергу, повинен перевірити ці обставини та в разі встановлення порушеного права чи законного інтересу позивача - здійснити його захист, а в іншому випадку - відмовити у задоволенні позову.
Позовні вимоги позивача зосереджені на визнанні недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, визнанні недійсними актів приймання-передачі та скасуванні державної реєстрації задля повернення часток у статутному капіталі товариства, які дозволять повернути майно у власність товариства.
Колегією суддів КГС ВС у постанові від 28.09.2022 у справі № 910/17228/19 було зроблено висновок що у подібних спірних правовідносинах належним способом захисту є витребування власником майна із чужого незаконного володіння (віндикаційнии позов). Верховний Суд також звертав увагу, що у такому випадку недоцільно оскаржувати весь ланцюжок правочинів, які були укладені після вибуття майна із володіння власника. Велика Палата Верховного Суду неодноразово підкреслювала, що єдиний належний спосіб захисту у такій категорії справ міститься у статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин в грошовому або відсотковому виразі.
У пунктах 60-61 постанови Велика Палата Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) зробила висновок, що позовні вимоги про визнання рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю недійсним, визнання недійсним статуту чи недійсними змін до нього, визнання права власності на частку в статутному капіталі товариства не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесенні змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних, осіб - підприємців та громадських формувань.
Позивач у відповідях на відзиви 2-го та 3-го відповідачів проти доводів відповідачів заперечує, посилаючись на їх необґрунтованість та наполягає на своїх доводах, які викладені у позовній заяві.
Відповідачка ОСОБА_2 в запереченнях на відповідь на відзив проти доводів позивача заперечує, посилаючись на їх необґрунтованість та наполягає на своїх доводах, які викладені у відзиві на позовну заяву.
Ухвалою судді Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області Карпуся І. М. від 13 вересня 2023 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 31 жовтня 2023 року 09-00 год., яке в подальшому неодноразово відкладено.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 09 січня 2024 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 14 лютого 2024 року 14-00 год., яке в подальшому неодноразово відкладено, востаннє - на 30 травня 2024 року 15-00 год.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 30 травня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідачки ОСОБА_2 -адвоката Маслової К. В. про закриття в частині провадження у справі. У подальшому судові засідання в справі неодноразово відкладалися.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05 серпня 2024 року провадження в указаній цивільній справі закрито. Ухвалу мотивовано тим, що спір між учасником товариства, який вийшов з нього, і перед яким товариством у повній мірі не виконано зобов'язання з виплати грошових коштів вартості його частки, є корпоративним спором, при цьому позовні вимоги про визнання недійсним договору дарування і свідоцтва про право на спадщину та скасування державної реєстрації прав власності - є похідними від вищевказаних, а тому підлягають розгляду з основними вимогами у порядку господарського судочинства.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05 серпня 2024 року скасовано, справу направлено до того ж суду для продовження розгляду. Постанову мотивовано тим, що позивачу має бути забезпечений доступ до правосуддя навіть в іншому, ніж це передбачено законом судочинстві, оскільки перешкоди у розгляді у належному судочинстві виникли у зв'язку із процесуальною діяльністю суду, зокрема, ухвалою господарського суду Луганської області від 12.07.2023, якою позивачу ОСОБА_1 роз'яснено, що вказана справа за аналогічним позовом повинна розглядатися у порядку цивільного судочинства.
09 січня 2025 року до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області надійшла вказана цивільна справа, і згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу - передана головуючому судді Шевченко І. М.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13 січня 2025 року цивільну справу прийнято до провадження, судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 25 лютого 2025 року 14-00 год.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Васюк Д. Г. позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити повністю з наведених у позові підстав.
Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Литовченко Д. М., та представники відповідачки ОСОБА_2 - адвокати Чорнолуцький Р. В., Маслова К. В. заперечували проти задоволення позову з підстав, наведених у відзивах на позовну заяву.
Допитана в судовому засіданні за клопотанням позивача свідок ОСОБА_7 надала показання, що учасниками товариства ТОВ ПКФ «Інжен» були ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 ОСОБА_8 та вона. Всі мали по 20 % частки у статутному капіталі товариства. Дивідендів вона ніколи не отримувала. Першим з учасників товариства вийшов ОСОБА_1 . Зборами учасників вирішувалося питання про виплату йому вартості його частки у статутному капіталі товариства. Участі у проведенні розрахунку вартості його частки вона ніколи не брала. Незначна сума йому виплачена була. Наступним з учасників товариства вийшов ОСОБА_8 . Потім з учасників товариства вийшла у березні 2019 року вона, оскільки не бачила перспектив розвитку підприємства. На час її виходу з учасників товариства її частка в статутному капіталі становила 33,3 %. Через 1 місяць їй надали розрахунок, згідно з яким вартість її частки становила 1 118 000,00 грн. Вона з ним не погодилася, здійснили перерахунок, вартість була визначена в сумі 1 326 000,00 грн. Отримала від керівника лист про здійснення їй виплати вартості її частки упродовж року. Однак виплата вартості її частки товариством не проведена. ОСОБА_5 та ОСОБА_4 їй обіцяли, що буде здійснено виплату, якщо вона не буде звертатися до суду з метою стягнення. Пояснювали, що відсутні грошові кошти і фінансовий стан підприємства не дає можливості здійснити виплату. Звернулася до суду з позовом про стягнення частки. Судом позов задоволено. Надалі зверталася у державну виконавчу службу щодо виконання рішення суду. Однак вже три роки рішення суду не виконано. Державний виконавець пояснює, що на рахунку товариства немає коштів та відсутнє майно, на яке можливо звернути стягнення. Станом на липень 2020 року і січень 2021 року учасником товариства не була, які приймалися рішення і складалися документи учасниками товариства, яке було наявне у власності товариства майно, їй не відомо. У січні 2021 року, тобто у той час коли ОСОБА_5 та ОСОБА_4 їй обіцяли, що буде здійснено виплату вартості її частки, від ОСОБА_1 дізналася, що вартісне нерухоме майно, яке належало товариству, вже вибуло з його власності.
Заслухавши пояснення учасників справи, показання свідка, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази кожного окремо та в сукупності, керуючись законом і своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов таких висновків.
Судом установлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислово-комерційна фірма «Інжен» зареєстровано 16.03.1993 (дата державної реєстрації), ідентифікаційний код 14230198.
Станом на 15.06.2018 учасниками товариства були п'ять фізичних осіб: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , із часткою в статутному капіталі - 20 % кожний; статутний капітал товариства складав 50,50 грн, кожний з учасників вніс частку у розмірі 10,10 грн, що підтверджується статутом товариства в редакції, державна реєстрації якої здійснена 14.02.2013, номер запису 10631050022000303.
15.06.2018 позивач заявив про вихід з товариства та про проведення з ним розрахунків за належну частку в статутному капіталі.
20.06.2018 проведено загальні збори учасників товариства, оформлені протоколом № 125, на яких вирішено: вважати позивача таким, що вийшов зі складу засновників товариства з дня державної реєстрації його виходу; здійснити визначення вартості його частки та виплатити йому вартість його частки протягом одного року з дня, коли товариству стало відомо його вихід ОСОБА_1 зі складу засновників товариства.
20.06.2018 здійснено державну реєстрацію змін до установчих документів товариства, змін статутного капіталу, змін складу засновників (запис в ЄДР від 20.06.2018 №10631050027000303, що встановлено рішенням Господарського суду Чернігівської області від 16.03.2021 у справі № 927/615/19, яке набрало законної сили).
Товариством визначено вартість частки позивача у статутному капіталі в сумі 1 213 486,00 грн та у липні 2019 року частково сплачено в сумі 430 000,00 грн.
Не погодившись з визначеною твариством вартістю своєї частки в статутному капіталі, позивач у липні 2019 року звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовною заявою про стягнення вартості частки в сумі 2 101 640,00 грн.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 16.03.2021 у справі № 927/615/19, яке набрало законної сили 24.05.2021, позов частково задоволено та стягнуто з товариства на користь позивача 1 868 460,00 грн вартості частки, що підлягає виплаті учаснику, який вийшов з товариства.
У березні 2019 року зі складу учасників товариства вийшли ОСОБА_8 та ОСОБА_7 .
Рішеннями загальних зборів товариства від 01.07.2020, які оформлені протоколом № 148, збільшено частку ОСОБА_4 у статутному капіталі до 494,90 грн шляхом внесення додаткових грошових коштів у розмірі 484,80 грн; прийнято до складу товариства двох нових учасників - ОСОБА_3 та ОСОБА_9 ; визначено розмір внесків до статутного капіталу ОСОБА_3 у розмірі 494,90 грн, ОСОБА_9 в розмірі 10,10 грн; затверджено статут товариства в новій редакції.
Рішенням загальних зборів товариства від 15.07.2020, яке оформлене протоколом № 149, затверджено статут товариства в новій редакції.
Відповідно до статуту товариства (у редакції, затвердженій рішеннями загальних зборів товариства від 15.07.2020 (протокол № 149)) учасниками товариства є ОСОБА_4 (розмір внеску до статутного капіталу 494,90 грн, що становить 49 % статутного капіталу), ОСОБА_9 (розмір внеску до статутного капіталу 10,10 грн, що становить 1 % статутного капіталу), ОСОБА_3 (розмір внеску до статутного капіталу 494,90 грн, що становить 49 % статутного капіталу) та ОСОБА_5 (розмір внеску до статутного капіталу 10,10 грн, що становить 1 % статутного капіталу); розмір статутного капіталу складає 1010 грн.
06.01.2021 та 13.01.2021 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відповідно подали заяви про вихід зі складу учасників товариства та запропонували повернути належні їм частки в статутному капіталі (по 49 %) у натуральній формі, а саме: ОСОБА_4 - за рахунок нежитлової будівлі площею 261,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 516580) та земельної ділянки площею 0,0601 га, кадастровий номер 7410400000:04:024:0011, за адресою: АДРЕСА_1 , що на його думку, дорівнювало 24,5 % вартості активів ТОВ "ПКФ «Інжен»; за рахунок 1/2 частки у праві власності на нежитлову будівлю площею 1656,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 1946117274104), що на його думку, дорівнювало 24,5 % вартості активів ТОВ "ПКФ «Інжен»; ОСОБА_3 - за рахунок нежитлової будівлі площею 383,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна 516364; у подальшому - 1945389074104), що його на думку, дорівнювало 24,5 % вартості активів ТОВ "ПКФ «Інжен»; за рахунок 1/2 частки у праві власності на нежитлову будівлю площею 1656,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 1946117274104), що на його думку, дорівнювало 24,5 % вартості активів ТОВ "ПКФ «Інжен».
Рішенням загальних зборів товариства від 13.01.2021, яке оформлене протоколом № 167, крім іншого, надано згоду на вихід ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з товариства та задоволено прохання останніх здійснити з ними розрахунок за належні їм частки в статутному капіталі шляхом передачі їм запропонованого ними нерухомого майна.
13.01.2021 між товариством в особі директора ОСОБА_5 та вказаними учасниками, що вийшли з товариства ( ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ), підписані відповідні акти приймання-передачі (про передачу товариством відповідному учаснику, що вийшов, відповідної частки в статутному капіталі товариства в натуральній формі - вищевказаного нерухомого майна.
15.01.2021 1-й відповідач у державного реєстратора у Ріпкинській селищній раді провів державну реєстрацію виходу 2-го відповідача і ОСОБА_4 зі складу учасників товариства.
01.02.2021 та 20.02.2021 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відповідно зареєстрували за собою право власності на вищевказані об'єкти нерухомості.
12.05.2021 ОСОБА_9 та ОСОБА_5 (останні два учасники, які залишилися у товаристві) продали свої частки громадянину Республіки Узбекистан ОСОБА_10 , а 14.05.2021 останній провів державну реєстрацію змін складу засновників.
17.05.2021 ОСОБА_11 провів реєстрацію змін найменування та місцезнаходження товариства - ТОВ ПКФ «Інжен» перейменовано у ТОВ «Регіональний центр металопрокату», місцезнаходження змінено з м. Ніжин, вул. Геологів, будинок 30, на м. Лисичанськ, пр. Перемоги, будинок 117.
20.07.2021 ОСОБА_4 за договором дарування подарував нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , разом із земельною ділянкою площею 0,0601 га, кадастровий номер 7410400000:04:024:0011, на якій розташована вказана будівля, - своїй дочці ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.
Спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла його дочка ОСОБА_2 .
02.09.2022 ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_4 набула право власності на 1/2 частку нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 785, виданого приватним нотаріусом Ніжинського районного нотаріального округу Кострицею С. В.
11.06.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Палігіним О. П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 65783839 з виконання наказу № 927/615/19, виданого 01.06.2021 Господарським судом Чернігівської області, про стягнення з ТОВ «Промислово-комерційна фірма «Інжен» на користь ОСОБА_1 вартості частки у статутному капіталі у сумі 1 868 460,00 грн, витрат на оплату судової експертизи у сумі 64 900,54 грн, витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 003,60 грн, витрат зі сплати судового збору у сумі 28 027,26 грн. У виконавчому провадженні з арештованих рахунків боржника 14.06.2021 стягнуто 8875,57 грн. Від реалізації на електронному аукціоні арештованого майна боржника (овочесховище площею 30 кв м. по АДРЕСА_2 ) на депозитний рахунок приватного виконавця надійшли кошти. Встановлено, що за боржником зареєстровано автобус ГАЗ, 1999 року виготовлення, який оголошено у розшук, місце знаходження не встановлено. Винесено 18.09.2023 постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добросовістність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24), постанову Верховного Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина 2 статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина 3 статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина 3 статті 13, частина 3 статті 16 ЦК України не суперечать частині 2 статті 58 Конституції Українита вказано, що «оцінюючи домірність припису частини 3 статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини 1статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині 3 статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогамКонституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина 3 статті 13 та частина 3 статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).
Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.
Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбаченастаттею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини 1 та 2 статті 228 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що: «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред'явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3статті 13 ЦК України)».
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа).
Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.
До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20 (провадження № 61-1787св23)).
Касаційний суд вже зауважував, що: недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті3,13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред'явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщона виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікаціїфраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3,13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3,13 ЦК України) не допускається (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23)).
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (див. пункти 108, 115, 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 916/379/23 (провадження № 12-22гс24)).
Цей суд звертав увагу, що: відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3,13 ЦК України), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (поручителя) чи зменшення обсягу його майна (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2024 року в справі № 947/37261/21 (провадження № 61-7737св24)); мета позаконкурсного оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником. Очевидно, що коли кредитор вже звернув стягнення на майно для задоволення свого права вимоги і погашення боргу боржника, то конструкція фраудаторного правочину не може бути застосована(див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 504/112/22 (провадження № 61-1582св23)); застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. Очевидно, що для мотивування кваліфікації оплатного правочину як фраудаторного недостатньо ствердження про наявність зловживання правом і наявність права вимоги. Таке мотивування має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють кваліфікувати правочин як вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору (наприклад, після пред'явлення позову про стягнення коштів та повернення заяви про забезпечення позову); контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (пов'язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини чи навіть трудові); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (це, зокрема потребує з'ясування того чи відповідала ціна вказана в договорі ринковим цінам на момент вчинення договору, чи взагалі відбувався розрахунок між боржником і кредитором, яким чином відбувався розрахунок) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2025 року в справі № 757/52379/21-ц (провадження № 61-3339св24)); Тлумачення статті 220 ЦК України свідчить, що рішення суду про визнання договору дійсним при недодержанні сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору «зцілює» тільки таку ваду як відсутність нотаріального посвідчення договору. І, відповідно, не виключається визнання договору недійсним, який був визнаний дійсним внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення, як такого, що вчинений на шкоду кредитору (фраудаторний договір). Приватно-правовий інструментарій (зокрема, визнання договору дійсним внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі № 569/6427/16 (провадження № 61-39814 св18)).
Верховний суд неодноразово зауважував, що: зміст як договірного, так і недоговірного зобов'язання складають права та обов'язки його суб'єктів. Суб'єктивне право, що належить управненій стороні у зобов'язанні, йменується правом вимоги, а суб'єктивний обов'язок зобов'язаної сторони називається боргом; для застосування конструкції фраудаторного правочину важливо щоб кредитору належало суб'єктивне цивільне право (зокрема, право вимоги). Цей суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису. Тому необов'язково для застосування вказаної конструкції, щоб існувало судове рішення про стягнення зокрема, боргу чи був розпочатий судовий процес про стягнення боргу. Необхідно, щоб той чи інший правочин вчинявся на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) чи зменшення обсягу майна боржника.
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа). Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18, від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20).
Касаційний суд вже зауважував, що: недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред'явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, щона виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21).
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (пункти 108, 115, 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 916/379/23 (провадження № 12-22гс24)).
У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 757/52379/21-ц (провадження № 61-3339св24) зазначено. що: «касаційний суд зауважує, що:
- цей суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису;
- зміст як договірного, так і недоговірного зобов'язання складають права та обов'язки його суб'єктів. Суб'єктивне право, що належить управненій стороні у зобов'язанні, йменується правом вимоги, а суб'єктивний обов'язок зобов'язаної сторони називається боргом;
- недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Мета позаконкурсного оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником;
- застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. Очевидно, що для мотивування кваліфікації оплатного правочину як фраудаторного недостатньо ствердження про наявність зловживання правом і наявність права вимоги. Таке мотивування має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють кваліфікувати правочин як вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору (наприклад, після пред'явлення позову про стягнення коштів та повернення заяви про забезпечення позову); контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (пов'язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини чи навіть трудові); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (це, зокрема потребує з'ясування того чи відповідала ціна вказана в договорі ринковим цінам на момент вчинення договору, чи взагалі відбувався розрахунок між боржником і кредитором, яким чином відбувався розрахунок).»
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є за своєю суттю «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (постанови Верховного Суду від 10 липня 2024 року в справі № 201/3274/21, від 22 листопада 2023 року в справі № 128/1878/20).
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
За висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 26 вересня 2022 року в справі № 387/379/17 (провадження № 61-15626св21), згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Порушення у зв'язку із видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб є самостійною підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За положеннями ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України д оказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що н алежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Надані позивачем докази суд визнає належними і допустимими, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з обставинами у справі.
Так, на підставі досліджених судом доказів достовірно встановлено, що рішення загальних зборів ТОВ «ПКФ «Інжен» від 13.01.2021, оформлене протоколом № 167, щодо проведення розрахунків з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 по сплаті їм грошових коштів за належну вартість майна товариства, що підлягає виплаті грошовими коштами, шляхом заміни передачею їм нерухомого майна, а в подальшому складання актів приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ «ПКФ «Інжен» - є способом ухилення від виконання рішення господарського суду, оскільки нерухомість, яка належала ТОВ «ПКФ «Інжен», та на яку могло бути накладено стягнення в межах виконавчого провадження, вибула у власність інших осіб у період перебування у провадженні Господарського суду Чернігівської області справи № 927/615/19 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ПКФ «Інжен» про стягнення 2 101 640,00 грн вартості частки, що підлягає виплаті учаснику, який вийшов із товариства. Такі дії свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.
Докази того, що ТОВ «ПКФ «Інжен» (ТОВ «Регіональний центр металопрокату») виконано судове рішення та боржник має інші активи, за які можна задовольнити вимоги кредитора - відсутні.
Невжиття заходів забезпечення позову при розгляді справи про стягнення заборгованості не свідчить про правомірність оскаржуваних правочинів, вчинених із товариством. Відсутність обтяжень та боргових зобов'язань на час укладання цих правочинів не свідчить про їх правомірність, оскільки провадження про стягнення заборгованості було порушено у серпні 2019 року, тобто з цього часу боржник був обізнаний про наявність судових спорів та можливість ухвалення рішення про стягнення коштів.
Отже, слушними є доводи позивача про те, що достовірно знаючи про непроведення розрахунку з позивачем відповідно до закону, а також знаючи про розгляд Господарським судом Чернігівської області справи № 927/615/19 про стягнення коштів з 1-го відповідача в сумі 2 101 640,00 грн, останній відчужив усе належне йому нерухоме майно, при цьому не провів повного розрахунку.
13.01.2021 на момент проведення зборів і голосування, а також підписання актів приймання-передачі частки 1-й та 2-й відповідачі і ОСОБА_4 діяли недобросовісно, оскільки були обізнані про наявність майнового спору між позивачем і товариством.
Боржник не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Отже, ознаки фраудаторного правочину як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом, на шкоду позивача як кредитора для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу товариством - підтверджуються матеріалами справи.
Оскільки ОСОБА_4 незаконно набув право власності на зазначений вище об'єкт нерухомого майна, у подальшому здійснив його відчуження, то зазначений договір дарування слід визнати недійсним.
Як вже зазначалося вище, порушення у зв'язку із видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб є самостійною підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним.
Щодо доводів відповідача про обрання неналежного способу захисту, суд керується такими міркуваннями.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) зазначено, що: «очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони договору купівлі-продажу від 26 червня 2018 року частки у праві спільної часткової власності на квартиру) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу від 26 червня 2018 року) використовувався учасниками для унеможливлення звернення стягнення на частку ОСОБА_1 і зумовив для неї настання таких негативних наслідків.
За таких обставин суд вважає, що обраний спосіб захисту в частині оспорювання правочинів є належним та відповідає цивільному законодавству та усталеній судовій практиці.
Разом з цим слід зазначити таке.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини 1 статті 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.
Відповідно до пукнту 2 частини 3 статті 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Виходячи з положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вимоги позивача про скасування державної реєстрації права власності є похідними від визнання недійсними правочинів, на підставі яких відбулася реєстрація права власності.
У такому випадку рішення суду про визнання договору недійсним є таким рішенням щодо права власності, яке передбачено положеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» як підстава для державної реєстрації відповідного речового права, та поновлення права власності на спірне нерухоме майно, тому позовні вимоги про скасування державної реєстрації задоволенню не підлягають.
Щодо клопотання відповідача ОСОБА_3 про застосування позовної давності слід зазначити таке.
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (КОВІД-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (КОВІД-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Законом України від 15 березня 2022 № 2120-розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".
Отже, позовна давність за вказаними позовними вимогами в силу приписів пункту 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України не сплила, її перебіг був зупинений до кінця дії карантину 30 червня 2023 року. Після припинення дії карантину строк, що залишився до кінця спливу позовної давності, продовжується на строк дії воєнного стану в Україні.
З урахуванням вищевказаного суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме:
- визнати недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-комерційна фірма «Інжен» від 13.01.2021, оформлене протоколом № 167, у частині: проведення розрахунку з ОСОБА_4 по сплаті йому грошових коштів за належну вартість майна товариства, що підлягає виплаті грошовими коштами в розмірі 49 % від вартості чистих активів товариства, яка є пропорційною долі ОСОБА_4 в статутному капіталі товариства, на підставі балансу, складеному на дату його виходу з товариства, замінити передачею йому майна, а саме: нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , разом із земельною ділянкою площею 0,0601 га, кадастровий номер 7410400000:04:024:0011, на якій розташована вказана будівля та 1/2 частки у праві власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 ; проведення розрахунку з ОСОБА_3 по сплаті йому грошових коштів за належну вартість майна товариства, що підлягає виплаті грошовими коштами в розмірі 49 % від вартості чистих активів товариства, яка є пропорційною долі ОСОБА_3 в статутному капіталі товариства, на підставі балансу, складеному на дату його виходу з товариства, замінити передачею йому майна, а саме: нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , та 1/2 частки у праві власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним акт приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-комерційна фірма «Інжен» від 13.01.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислово-комерційна фірма «Інжен» та ОСОБА_4 щодо передачі майна, посвідчений приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Кузьменком О. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 33, 34;
- визнати недійсним акт приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-комерційна фірма «Інжен» від 13.01.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислово-комерційна фірма «Інжен» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Кузьменком О. В. та зареєстрований у реєстрі за № 35, 36;
- визнати недійсним договір дарування нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , від 20.07.2021 за номером 508, посвідчений приватним нотаріусом Ніжинського районного нотаріального округу Кузьменком О. В., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину № 785 від 02.09.2022, видане на ім'я ОСОБА_2 приватним нотаріусом Ніжинського районного нотаріального округу Кострицею С. В. на 1/2 частку нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності - слід відмовити з підстав, наведених вище.
Керуючись ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263 - 265, 272 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональний центр металопрокату», ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення загальних зборів, визнання недійсним актів приймання-передачі, договору дарування, свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації права власності - задовольнити частково.
Визнати недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-комерційна фірма «Інжен» від 13.01.2021, оформлене протоколом № 167, у частині: проведення розрахунку з ОСОБА_4 по сплаті йому грошових коштів за належну вартість майна товариства, що підлягає виплаті грошовими коштами в розмірі 49 % від вартості чистих активів товариства, яка є пропорційною долі ОСОБА_4 в статутному капіталі товариства, на підставі балансу, складеному на дату його виходу з товариства, замінити передачею йому майна, а саме: нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , разом із земельною ділянкою площею 0,0601 га, кадастровий номер 7410400000:04:024:0011, на якій розташована вказана будівля та 1/2 частки у праві власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 ; проведення розрахунку з ОСОБА_3 по сплаті йому грошових коштів за належну вартість майна товариства, що підлягає виплаті грошовими коштами в розмірі 49 % від вартості чистих активів товариства, яка є пропорційною долі ОСОБА_3 в статутному капіталі товариства, на підставі балансу, складеному на дату його виходу з товариства, замінити передачею йому майна, а саме: нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , та 1/2 частки у праві власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати недійсним акт приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-комерційна фірма «Інжен» від 13.01.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислово-комерційна фірма «Інжен» та ОСОБА_4 щодо передачі майна, посвідчений приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Кузьменком О. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 33, 34.
Визнати недійсним акт приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-комерційна фірма «Інжен» від 13.01.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислово-комерційна фірма «Інжен» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Кузьменком О. В. та зареєстрований у реєстрі за № 35, 36.
Визнати недійсним договір дарування нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , від 20.07.2021 за номером 508, посвідчений приватним нотаріусом Ніжинського районного нотаріального округу Кузьменком О. В., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину № 785 від 02.09.2022, видане на ім'я ОСОБА_2 приватним нотаріусом Ніжинського районного нотаріального округу Кострицею С. В. на 1/2 частку нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні позову в іншій частині вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_5 .
Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіональний центр металопрокату", код ЄДРПОУ 14230198, Луганська обл., м. Лисичанськ, пр. Перемоги, буд. 117.
Відповідач ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_6 .
Відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_7 .
Суддя І. М. Шевченко