Справа № 500/2210/26
04 травня 2026 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши в письмовому провадженні клопотання Головного управління ДСНС України в Тернопільській області про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
08 квітня 2026 року до Тернопільського окружного адміністративного суду через представника адвоката Дячук Сніжанну Ігорівну надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області, у якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як базового місяця;
зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січня 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за періоди з 01.03.2018 року по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 09.01.2026 індексації-різниці грошового забезпечення відповідно до вимог абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за періоди з 01.03.2018 року по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 27.11.2025 року індексацію ("індексацію-різницю") грошового забезпечення з розрахунку 3492,75 грн. (три тисячі чотириста дев'яносто дві грн. 75 коп.) щомісячно відповідно до вимог абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з виплатою компенсації суми податку з доходів фізичних осіб відповідно до вимог Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року.
Ухвалою суду від 14.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Цією ж ухвалою зобов'язано відповідача у строк для подання відзиву надати до суду всі матеріали, що стосуються предмета позову, в тому числі довідку про суми нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 (в розрізі щомісячних виплат), а також нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення за вказаний період, якщо така виплачувалась, з зазначенням базового місяця, а також пояснення чи виплачувалася індексація грошового забезпечення позивачу за періоди з 01.03.2018 року по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 09.01.2026 у вигляді різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2023 №1078, з урахуванням виплачених сум.
27.04.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву з додатками та клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду. В обґрунтування вказаного представник відповідача зазначає, що до спірних правовідносин слід застосовувати місячний строк звернення до суду, передбачений частиною п'ятою статті 122 КАС України для адміністративних спорів, пов'язаних з проходженням публічної служби. Звертає увагу, що виплата грошового забезпечення мала щомісячний характер, а тому позивач був обізнаний про його розмір та складові. Натомість пасивна поведінка позивача щодо захисту власних прав тривала впродовж 2016-2026 років. Крім того відповідач звертає увагу, що позивач звільнений зі служби та знятий з усіх видів забезпечення 09.01.2026, а з позовом звернувся до суду лише 08.04.2026, тому вважає строк на звернення до суду в спірних правовідносинах позивачем пропущений, а клопотання про його поновлення не заявлено. З огляду на наведене просить залишити позовну заяву без розгляду.
Суд зазначає, що розгляд клопотання представника відповідача здійснено з урахуванням строку перебування головуючого судді у відпустці, в порядку черговості у перший робочий день.
Надаючи правову оцінку вказаному клопотанню на предмет дотримання норм процесуального права, суд зазначає наступне.
Як слідує зі змісту прохальної частини позовної заяви, позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 27.11.2025 у належному розмірі під час проходження ним служби цивільного захисту, яка є різновидом публічної служби.
Відповідно до частин 1, 3 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
При цьому слід зазначити, що у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці осіб, які перебувають на публічній службі, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України мають перевагу у застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України, якою установлено місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та послідовною, та викладена, зокрема, у постановах від 27 грудня 2024 року у справі №420/15311/23, від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 тощо.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
З огляду на викладене суд вважає помилковим твердження представника відповідача щодо застосування до спірних правовідносин положень частини п'ятої статті 122 КАС України, якою передбачено місячний строк звернення до суду, оскільки застосуванню підлягає стаття 233 КЗпП України.
Так, за правилами частин першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) працівник міг звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ) запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення частини другої статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Закон України № 2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року. Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України як до, так і після змін, запроваджених Законом №2352-IX.
Так, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року по справі № 460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») ( пункт 65.1. Постанови).
Як встановлено судом, предметом оскарження у даній справі є незгода позивача з нарахованим йому грошовим забезпеченням за період з 01.01.2016 по 27.11.2025, тобто спірні правовідносини охоплюють період як до 19 липня 2022 року, які підлягають правовому регулюванню згідно з положеннями статті 233 КЗпП України, відповідно до якої право позивача на звернення до суду не обмежується будь-яким строком, так і після 19 липня 2022 року, які підлягають правовому регулюванню згідно з положеннями статті 233 КЗпП України у редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», згідно якої: у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник може звернутись у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Також, суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) від 11.12.2025 №1-р/2025 (справа № 1-7/2024(337/24) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
При цьому суд звертає увагу, що сам по собі факт ухвалення Конституційним Судом України рішення від 11.12.2025 №1-р/2025 не змінює правової оцінки дотримання позивачем процесуальних строків за період, коли відповідна норма закону була чинною, та не впливає на спірні правовідносини з огляду на їх виникнення до прийняття згаданого рішення.
З огляду на викладене суд зазначає, що спірні правовідносини за періоди з 01.01.2016 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 18.07.2022 виникли за попередньої редакції положень статті 233 КЗпП України, а тому не обмежуються будь-яким строком. Правовідносини з 19.07.2022 виникли за нової редакції положень статті 233 КЗпП України, а отже в даному випадку підлягає застосуванню тримісячний строк звернення до суду, який з урахуванням рішення Конституційного Суду від 11.12.2025 №1-р/2025 підлягав застосуванню до 11.12.2025.
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 наказом «Про кадрові питання» від 08.01.2026 №14-НК/64 звільнений від виконання обов'язків за відповідною посадою, виключений зі списків особового складу ГУ ДСНС України у Тернопільській області та знятий з усіх видів забезпечення 09 січня 2026 року. (а.с.8-9)
Згідно частин 1,3 статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку.
Таким чином, тримісячний строк звернення до суду з даним позовом в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 27.11.2025 розпочався 10.01.2026 (з наступного дня після настання події, з якою пов'язано його початок) та закінчився 10.04.2026 (у відповідне число останнього місяця цього строку).
Враховуючи, що позовна заява подана до суду через особистий електронний кабінет представника позивача 08.04.2026, тобто у межах наведеного вище тримісячного строку, тому відсутні підстави вважати такий строк пропущеним.
Надавши правову оцінку наведеним у клопотанні представника відповідача доводам та підставам для залишення позовної заяви без розгляду, та не встановивши їх правової та фактичної обґрунтованості, суд дійшов висновку про безпідставність вказаного клопотання та, як наслідок, відсутність підстав для його задоволення.
Керуючись статтями 122, 248, 256 КАС України, статтею 233 КЗпП України суд
У задоволенні клопотання представника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Оскарження ухвали окремо від рішення не допускається. Заперечення на ухвалу може бути включене до апеляційної скарги на рішення суду.
Повний текст ухвали виготовлено і підписано 04 травня 2026 року.
Головуючий суддя Мірінович У.А.