Справа № 303/1673/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/1015/25 Доповідач: ОСОБА_2
21 квітня 2026 року м. Львів
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові, в режимі відеоконференції, кримінальне провадження № 12024078120000120 за апеляційними скаргами прокурора Мукачівської ОП Закарпатської області ОСОБА_6 , захисника - адвоката ОСОБА_7 на вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 09.09.2025,відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Лісарня Мукачівського району, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, не одруженого, раніше не судимого, пенсіонера, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України,
за участю:
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
встановила:
Захисник обвинуваченого та прокурор подали апеляційні скарги на вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 09.09.2025, яким визнано ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст. 115 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Строк відбування покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_8 рахується з дня його фактичного затримання.
Запобіжний захід, застосований відносно ОСОБА_8 у виді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 без застосування електронного засобу контролю в період часу з 18 годин до 08 години наступної доби до вступу вироку в законну силу - залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_8 в дохід держави процесуальні витрати, пов'язані з проведенням судових експертиз, в загальній сумі в розмірі 5 947 гривень 39 копійки.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.06.2024, на тимчасово вилучене майно скасовано.
Вирішено питання з речовими доказами в порядку ст. 100 КПК України.
Прокурор ОСОБА_6 в апеляційній скарзі просить скасувати вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 09.09.2025, яким ОСОБА_8 засуджено за ч.2 ст.15 - ч.1 ст. 115 КК України до покарання у виді 7 років позбавлення волі.
Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15 - ч.1 ст.115 КК України та призначити покарання у виді 8 років позбавлення волі.
Стягнути з ОСОБА_8 в дохід держави процесуальні витрати, пов'язані з проведенням судових експертиз в сумі 41 802 гривні 67 копійок.
Дослідити в якості доказів документи, які характеризують особу ОСОБА_8 та довідки про вартість проведених експертиз, які знаходяться у вказаному кримінальному провадженні.
Прокурор вважає, що вирок суду першої інстанції є незаконним та таким, що підлягає скасуванню з постановленням нового вироку у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_8 за ч. 2 ст.15 - ч.1 ст.115 КК України не оспорюються, так як вони знайшли своє підтвердження в судовому засіданні.
Свої вимоги апелянт мотивує тим, що з врахуванням ряду законодавчих норм та практики Верховного Суду, у зазначеному випадку призначене покарання є невідповідним за наступних підстав:
1) судом не взято до уваги при призначенні покарання такі обставини, які характеризують особу обвинуваченого та ступінь тяжкості кримінального правопорушення як:
а) суспільні риси обвинуваченого - незважаючи на позитивну характеристику селищного голови, обвинувачений ОСОБА_8 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, характеризується негативно, поводиться агресивно, скандалить, погрожує, що підтверджується показами потерпілого та свідків. Так, вказане кримінальне правопорушення вчинене саме з ініціативи обвинуваченого, який з ножем накинувся на потерпілого, нанісши останньому множинні ножові поранення в область грудної клітки;
б) відношення обвинуваченого до вчиненого кримінального правопорушення - зокрема, часткове визнання обвинуваченим ОСОБА_8 своєї вини, яке мотивоване тим, що він нічого не пам'ятає про подію, оскільки знаходився у стані сильного алкогольного сп'яніння і нічого не розумів. Разом з тим, вказане спростовується висновком судово-психіатричного експерта, відповідно до якого ОСОБА_8 інкриміноване йому діяння скоїв у стані простого звичайного алкогольного сп'яніння коли міг віддавати собі звіт у своїх діях та керувати ними. За вказаних обставин свідчення обвинуваченого є виключно нічим іншим, ніж виробленою лінією захисту від обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину з метою ухилитися від кримінальної відповідальності та прагненням понести менше покарання за вчинене;
г) ступінь тяжкості вчиненого злочину та санкцію статті кримінального закону за вчинене - суд першої інстанції в достатній мірі не врахував характеру та ступеня підвищеної суспільної небезпеки вчиненого злочину. Зокрема, що обвинувачений, діючи з прямим умислом, намагаючись заподіяти смерть потерпілому, неодноразово цілеспрямовано наносив удари лезом ножа в область грудей потерпілого, вчинив найнебезпечніший злочин проти життя та здоров'я особи, внаслідок чого спричинено значну шкоду здоров'ю потерпілого, тобто скоїв кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України віднесене до категорії особливо тяжкого злочину;
е) наявність обставини, яка обтяжує покарання - вчинення злочину особою, яка перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
2) неповнота дослідження зазначених вище обставин судом полягає у тому, що суд до уваги в повній мірі такі не взяв, не вказавши у вироку суду з яких причин.
Таким чином, апелянт вважає, що суд призначив ОСОБА_8 занадто м'яке покарання, яке є явно несправедливим через м'якість та не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Крім того, ухвалюючи вирок, суд безпідставно частково стягнув з обвинуваченого ОСОБА_8 розмір документально підтверджених процесуальних витрат, пов'язаних із проведенням судових експертиз, а решту процесуальних витрат віднесено на рахунок держави, мотивувавши вказане рішення майновим станом обвинуваченого. Разом з тим, в ході судового розгляду не досліджувалися матеріальний стан обвинуваченого та можливість сплати ним всього розміру процесуальних витрат, не встановлено, що у обвинуваченого складне матеріальне становище, яке унеможливлює сплату суми документально підтверджених процесуальних витрат.
Захисник - адвокат ОСОБА_7 в апеляційній скарзі просить змінити вирок суду першої інстанції та визнати ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення за ч.1 ст.121 КК України і призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі, якщо він протягом 1 року не вчинить нового злочину.
Згідно зі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_8 такі обов'язки:
не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу з питань пробації;
повідомляти органи з питань пробації про зміну місця проживання; періодично з'являтися для реєстрації в органи з питань пробації.
Апелянт вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає зміні при розгляді справи в суді апеляційної інстанції з підстав неправильного застосуванням законе України про кримінальну відповідальність.
Апелянт покликається, що дії ОСОБА_8 слід було кваліфікувати не як закінчений замах на умисне вбивство, тобто за ч.2 ст. 15 - ч.1 ст. 115 КК України, а саме за ч.1 ст. 121 КК України - нанесення тяжких тілесних ушкоджень. Дану позицію сторона захисту висловила в судових дебатах, однак вона залишена судом поза увагою.
Для кваліфікації дій за ч.1 ст. 115 КК України, в момент нанесення тілесних ушкоджень потерпілому у обвинуваченого повинен був бути умисел на спричинення смерті. Однак, у ОСОБА_8 умислу на заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_9 не було.
При цьому апелянт наголошує, що обвинувачений ОСОБА_8 нічого не пам'ятає. Можливо від стану сильного алкогольного сп'яніння, а можливо від того, що потерпілий бив його головою об землю і з урахуванням поважного віку, мозок заблокував згадку про подію (як інстинкт самозбереження). До події у потерпілого та обвинуваченого були нормальні добросусідські відносини, ніяких конфліктів чи невирішених питань. Конфлікт виник раптово, з причин, яких обвинувачений пояснити не може.
Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_9 , показав, що ніяких претензій до обвинуваченого не має. Знає обвинуваченого багато років, підтримували нормальні добросусідські відносини. Конфліктів раніше не було, ситуація виникла раптово. Матеріальна шкода йому відшкодована, не бажав призначення покарання у виді позбавлення волі.
Апелянт зазначає, що відповідно до Закону, вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння є обтяжуючою обставиною, однак в даному конкретному випадку, на його думку, це є пом'якшуюча обставина, позаяк обвинувачений нічого не пам'ятає про події, які стали підставою пред'явлення йому обвинувачення. Він душевно переживає цей випадок, пояснити нічого не може і дуже шкодує, що так сталося. Він є віруючою людиною і ні в якому разі не хотів настання тих наслідків, які мали місце.
Це все свідчить про відсутність у обвинуваченого ОСОБА_8 прямого умислу на здійснення замаху на вбивство.
При дослідженні доказів та винесенні рішення суд повинен виходити із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки (п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи»),
З огляду на вказане, апелянт вважає, що в діях обвинуваченого ОСОБА_8 відсутній склад злочину, передбаченого ч.2 ст. 15 ч.1 ст. 115 КК України, натомість наявний інший склад злочину передбачений ч.1 ст. 121 КК України.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_8 10 червня 2024 року близько 19 год., знаходячись в смт. Кольчино біля багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 в бесідці, де також перебували потерпілий ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідок ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та інші очевидці події, негативно відреагувавши на усне зауваження громадянки ОСОБА_10 , встав з-за столу та зі словами «я вас поріжу» пішов до себе додому. В подальшому, приблизно через 15 хвилин ОСОБА_8 вийшов зі свого під'їзду, тримаючи в правій руці ніж, нехтуючи статтею 3 Конституції України та визначеним поняттям, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю, всупереч ст.27 Конституції України, згідно якої ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, маючи прями умисел на умисне позбавлення життя потерпілого ОСОБА_9 , усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій та незворотність настання наслідків у вигляді смерті ОСОБА_9 та бажаючи їх настання, підбіг до потерпілого ОСОБА_9 та знаходячись навпроти нього, наніс не менше чотирьох ударів лезом ножа в область грудної клітки потерпілого ОСОБА_9 , спричинивши при цьому останньому тілесні ушкодження у вигляді: проникаючої колото-різаної рани передньої поверхні грудної клітки, травматичного гемопневмотораксу, перелому 6-го ребра справа, непроникаючих колото-різаних ран передньої поверхні грудної клітки справа.
Згідно висновку експерта Мукачівського районного відділення СМЕ № 246/2024, вказані вище тілесні ушкодження у вигляді проникаючої колото-різаної рани передньої поверхні грудної клітки, травматичного гемопневмотораксу, перелому 6-го ребра справа, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень згідно п. 2.1.3 «й» «Правил судово-медичного визначення ступені тяжкості тілесних ушкоджень», як такі, що небезпечні для життя в момент їх спричинення. Тілесні ушкодження у вигляді непроникаючих колото-різаних ран передньої поверхні грудної клітки справа відносяться до групи легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я, як такі, що потягли за собою розлад здоров'я на строк більше 6 але не більше як 21 день.
У подальшому, після спричинення тілесних ушкоджень, ОСОБА_8 не довів свій злочинний умисел до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки його протиправні дії були припинені самим потерпілим ОСОБА_9 та свідком ОСОБА_10 , а потерпілому ОСОБА_9 було вчасно надано медичну допомогу.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, міркування прокурора ОСОБА_6 про задоволення апеляційної скарги сторони обвинувачення та залишення без задоволення апеляційні вимоги сторони захисту, думку захисника - адвоката ОСОБА_7 , підтриману обвинуваченим ОСОБА_8 , які просили задовольнити апеляційну скаргу захисника в повному обсязі, а апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, вивчивши матеріали кримінального провадження, переглянувши судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У суді апеляційної інстанції встановлено, що судом першої інстанції були належним чином досліджені обставини справи, перевірені документи та докази, які знаходяться в матеріалах кримінального провадження, та, з врахуванням обставин вчиненого злочину, часткового визнання обвинуваченим вини у скоєному, судовий розгляд судом першої інстанції проведено повно та всебічно щодо всіх фактичних обставин справи та обрано обвинуваченому ОСОБА_8 покарання в межах санкції статті обвинувачення, метою якого є запобігання подальшого вчинення кримінальних правопорушень.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні зазначеного у вироку суду кримінального правопорушення відповідає фактичним обставинам справи та є обґрунтованим.
Суд першої інстанції вірно кваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_8 за ч.2 ст. 15 ч.1 ст. 115 КК України, оскільки він вчинив закінчений замах на умисне вбивство, Вина обвинуваченого доведена повністю.
Апеляційні вимоги як прокурора так і сторони захисту були прендметом розгляду в суді першої інстанції.
Зокрема у вироку чітко зазначено, що у судовому засіданні та у нарадчій кімнаті судом, на виконання вимог ч. 1 ст. 91 КПК України, ретельно, всебічно та об'єктивно проаналізовано всі вищенаведені, надані стороною обвинувачення докази у їх сукупності та взаємозв'язку, вони прямо вказують на те, що ОСОБА_8 під час вищезазначених подій мав прямий умисел на позбавлення життя - вбивства потерпілого ОСОБА_9 , якому обвинуваченим ОСОБА_8 було умисно нанесено не менше 4 ударів ножем у ділянку грудної клітини, де знаходяться життєво-важливі органи людини, що також підтверджується наявністю крові на даному ножі, яка властива групі крові організму потерпілого ОСОБА_9 .
Тому суд першої інстанції дійшов переконання в необґрунтованості, спростованими наявними доказами у кримінальному провадженні, твердження захисника щодо відсутності в обвинуваченого ОСОБА_8 умислу на умисне вбивство, що могло б дати підстави оцінити його дії по іншому та перекваліфікувати на ч. 1 ст. 121 КК України, оскільки, як вже зазначено вище, потерпілому було завдано не менше 4 ударів ножем у ділянку грудної клітини, де знаходяться життєво-важливі органи людини, що у свідомості осудної людини може вказувати лише як намір на позбавлення життя іншої людини.
Відповідно до закону (ст.ст. 24, 115 КК України) для обвинувачення в умисному вбивстві необхідно встановити, що винна особа, вчиняючи протиправні дії, передбачала настання смерті потерпілого і внаслідок цих дій бажала чи свідомо припускала настання такого наслідку.
Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду №2 від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» передбачено, що суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
За змістом кримінально-процесуального закону до предмета показань свідка належать обставини, що мають пряме чи опосередковане відношення до події кримінального правопорушення, форми вини, наслідків кримінального правопорушення, даних, що належать до показань інших свідків, експертів, їх висновків, понятих і інших учасників процесу, відомості про факти, що характеризують особу підозрюваного, обвинуваченого та взаємовідносини свідка з ними і з потерпілим. Знання характеру цих взаємовідносин (нормальні, дружні, родинні, ворожі, неприязні, відсутні будь-які відносини, оскільки бачив (чув) вперше, тощо) дозволить дати правильну оцінку відповідних показань, висновків і процесуальних дій вказаних осіб.
Зазначене судом першої інстанції було виконано в повному обсязі.
Покликання обвинуваченого ОСОБА_8 в суді першої інстанції, яким він мотивує часткове визнання своєї вини у вчиненні інкримінованого йому злочину, про те, що він нічого не пам'ятає про подію, яка мала місце 10 червня 2024 року близько 19 години, оскільки знаходився у стані сильного алкогольного сп'янінні і нічого не розумів - спростовані висновком судово-психіатричних експертів №06 від 09.01.2025, відповідно до якого ОСОБА_8 10 червня 2024 року, у період часу близько 19 год., виявляв ознаки простого звичайного алкогольного сп'яніння та міг віддати собі звіт у своїх діях і керувати ними та його дії носили цілеспрямований характер та вчинені ним з прямим умислом на вбивство людини, тобто потерпілого ОСОБА_9 .
Таким чином, в суді першої інстанції повністю доведено, що реалізуючи свій протиправний намір, ОСОБА_8 в цей же час, переслідуючи мотив, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті потерпілому, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх злочинних дій, передбачаючи та бажаючи настання тяжких наслідків у вигляді смерті людини, умисно наніс ОСОБА_9 не менше чотирьох ударів в ділянку грудної клітки, однак ОСОБА_8 не довів свій злочинний умисел до кінця, оскільки його протиправні дії були припинені самим потерпілим ОСОБА_9 та свідком ОСОБА_10 та наданням вчасної медичної допомоги потерпілому.
Колегія суддів вважає, що умисел в діях обвинуваченого ОСОБА_8 підтверджується і показами потерпілого ОСОБА_9 , який в судовому засіданні суду першої інстанції показав, що 10 червня 2024 року біля 19 години біля будинку сиділи в альтанці, яка знаходиться перед входом у магазин «АВС», що знаходиться в будинку по вул. Фрідяшівська в смт. Кольчино, з сестрою ОСОБА_11 , сусідкою ОСОБА_12 , прізвище якої не знає, та ще з чоловіком сестри. Сестра запропонувала їм випити алкоголю, вони розклалися за столиком, щоб їсти та пригоститися спиртним. ОСОБА_13 спочатку сидів на лавочці біля столику під зрізаним каштаном, а потім підсів до них за столик став там хазяйнувати, тобто брав їхню їжу, рушник тощо. Його сестра ОСОБА_14 зробила ОСОБА_13 зауваження, що він поводить себе невиховано. На це ОСОБА_13 сказав: «Я вас всіх поріжу» та пішов до себе додому на четвертий поверх будинку, після чого через невеликий проміжок часу повернувся вже з ножем, який тримав у руці. Після цього він наніс йому (потерпілому) один удар під праве ребро, один удар в ліве ребро, один удар в серце і один удар над серцем. Коли він побачив ніж у руках обвинуваченого ОСОБА_8 , який замахнувся на нього, він відбив руку обвинуваченого та став його бити, а обвинувачений в цей час його порізав, нанісши чотири удари у ділянку грудної клітини. Він вдарив обвинуваченого ОСОБА_8 , впав на нього і бив, поки не втратив свідомість - «відключився» на ньому. Коли ОСОБА_13 тверезий, то він нормальний, але коли п'яний скандалить і погрожує. У той день 10 червня 2024 року ОСОБА_13 був сильно п'яний, ледве сидів на лавочці під горіхом, а потім підсів до них. У даний час претензій до ОСОБА_13 не має, шкода йому відшкодована останнім, тому просить не позбавляти обвинуваченого волі.
Крім того умисел в діях обвинуваченого ОСОБА_8 підтверджується показами свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , які кожна окремо, зазначили про те, що ОСОБА_8 , якому зробили зауваження щодо неналежної поведінки за столом сказав: «я вас зараз поріжу» і побіг за ножем до себе додому, а вподальшому з ножем напав на потерпілого.
Отже умисел в діях обвинуваченого ОСОБА_8 на скоєння злочину був і він його скоїв, а наслідки його дій були кваліфіковані органом досудового розслідування, з врахування тяжкості нанесених обвинуваченому тяжких тілесних ушкоджень, за ч.2 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України.
Жодних належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження вимог сторони захисту для можливої перекваліфікації дій обвинуваченого на ч.1 ст. 121 КК України не надано суду першої інстанції та у судовому засіданні не здобуто.
Відтак суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для перекваліфікації дій обвинуваченого на ч.1 ст. 121 КК України, як цього просить сторона захисту.
Судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_8 було призначено покарання за ч.2 ст. 15 ч.1 ст. 115 КК України, в межах статті обвинувачення, у виді позбавлення волі, яке буде необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів.
При цьому судом першої інстанції було враховано характер і ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим ОСОБА_8 кримінального правопорушення, відомості про його особу, зокрема те, що він є особою похилого віку, пенсіонер, раніше не судимий, на обліку у психіатра, фтизіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, а також, що потерпілий не має відносно обвинуваченого жодних претензій ні матеріального, ні морального характеру.
Крім того було враховано, що у відповідності до ст.66 КК України, обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_8 , є щире каяття, а згідно ст.67 КК України, обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_8 суд визнав вчинення злочину особою, яка перебувала в стані алкогольного сп'яніння.
Отже в сукупності, з наявними в матеріалах кримінального провадження доказами вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України, у відповідності до вимог чинного законодавство суд першої інстанції підставно призначив ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі строком 7 років.
Вимоги дотримання справедливості при призначенні кримінального покарання закріплені у ст.10 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст.14 Міжнародного пакту про цивільні та політичні права 1966 року, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
На думку колегії суддів судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_8 призначене покарання у відповідності до вимог ст. 50, 65 КК України, не є надмірним за видом та розміром, а є виваженим, достатнім та необхідним для виправлення та перевиховання обвинуваченого, для попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, відповідає принципам призначення покарання, й відповідає меті покарання.
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Щодо апеляційних вимог прокурора про необхідність стягнення з обвинуваченого ОСОБА_8 більший розмір процесуальних витрат, пов'язаних із проведенням судових експертиз, а саме в сумі 41802 гривні 67 копійок, а не стягнуто по вироку суму в розмірі 5947 гривень 39 копійки, то такі не підлягають до задоволення з врахуванням наступного.
Згідно обвинувального акту витрати на залучення експерта у даному кримінальному провадженні зазначено в сумах 2897,45 грн, 2047,10 грн, 1002,84 грн., які підтверджені довідками про витрати експертів за проведені експертизи, в яких зазначені саме такі суми ( т.1 а.с. 145, 155,165).
Натомість вимоги прокурора про стягнення судових витрат з суми 41 802,67 грн. нічим не підтверджені.
Доводи апеляційних скарг сторони обвинувачення та захисту висновків суду не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства при розгляді даного кримінального провадження у суді першої інстанції, які б вплинули на правильність прийнятого судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Враховуючи зазначене вище, колегія суддів вважає, що оскаржуваний вирок є законним, обґрунтованим, а призначене покарання відповідає особі обвинуваченого, відтак підстав для скасування чи зміни судового рішення не вбачається.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407,419, 424 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційні скарги прокурора Мукачівської ОП Закарпатської області ОСОБА_6 та захисника-адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 09.09.2025,яким ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді: