Справа №521/4617/26
Номер провадження:1-кп/521/1492/26
22 квітня 2026 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні суду, кримінальне провадження №521/4617/26 відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Комінтернівське (нова назва смт. Доброслав) Одеської області, громадянина України, з середньо спеціальною освітою, одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-3 КК України, -
ОСОБА_4 , будучи суб?єктом декларування, вчинив кримінальне правопорушення, а саме: умисно не подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції» за наступних обставин.
Так, ОСОБА_4 , після звільнення 04.01.2024 року з посади молодшого інспектора взводу №2 роти реагування батальйону №2 Управління поліції охорони в Одеській області (юридична та фактична адреса: м. Одеса, вул. Академіка Філатова, 70-А), будучи суб?єктом декларування, відповідно до п.п. «з» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», будучи попереджений про недопущення корупційних та пов?язаних з корупцією правопорушень, передбачених Законом України «Про запобігання корупції» та достовірно знаючи про обов?язковість подання декларації, діючи з прямим умислом усвідомлюючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, у період часу з 00 години 00 хвилин 01.01.2025 року до 00 години 00 хвилин 01.04.2025 року, перебуваючи на території України та попереджений за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Філатова, 70-А, про вимоги фінансового контролю, маючи всі необхідні умови та технічну можливість, був зобов?язаний відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» у зазначений період подати до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування щорічну декларацію (після звільнення) особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування за 2024 рік, тобто за період із 01.01.2024 року по 31.12.2024 року.
Однак ОСОБА_4 не вчинив дій пов?язаних із заповненням декларації на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, де не відобразив власні доходи та належне йому майно за період 2024 року. При цьому, станом на 20.03.2026 року ОСОБА_4 не подав зазначену декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та не проходив етап реєстрації в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-3 КК України визнав повністю, підтвердив вищевикладені обставини та заявив про щире каяття у вчиненому. При цьому, обвинувачений надав пояснення, які повністю співвідносяться з обставинами, викладеними у обвинувальному акті.
Роз'яснивши учасникам процесу положення ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому судом встановлено, що учасники судового провадження, у тому числі і обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин, у суду відсутні будь - які сумніви у добровільності та істинності позиції обвинуваченого щодо визнання вини.
Умисне неподання ОСОБА_4 , який є суб'єктом декларування, декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», суд кваліфікує за ст. 366-3 КК України.
При призначенні покарання ОСОБА_4 суд керується загальними принципами призначення покарання, зазначеними в ст.ст. 50, 65 КК України, зокрема, враховує те, що призначене покарання за своїм видом та розміром повинно бути необхідним та достатнім для виправлення і попередження нових злочинів.
Суд визнає пом'якшуючою покарання обставиною щире каяття обвинуваченого у вчиненому кримінальному правопорушенні.
При цьому, визначаючи щире каяття обвинуваченого пом'якшуючою покарання обставиною, суд враховує, що окрім визнання ОСОБА_4 факту вчинення злочину, відбулося ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання ним своєї провини у вчинених діях, про що він, ОСОБА_4 , висловив щирий жаль та заявив про публічний осуд своєї поведінки в суді. Про щирість каяття, на думку суду, свідчить і факт надання обвинуваченим в суді правдивих показів, готовність нести покарання.
Відповідно до ст. 66 КК України, при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
Враховуючи що ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, перебуваючи на посаді, яка є однією з найнижчих посад в системі національної поліції та не пов'язана з високим рівнем корупційних ризиків, суд вважає можливим визнати цю обставиною такою, що пом'якшує покарання обвинуваченого.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 судом не встановлено.
Крім того, суд при призначенні покарання враховує, що обвинувачений ОСОБА_4 є інвалідом другої групи, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, враховує позитивні дані, які характеризують його за попереднім місцем роботи.
До кримінальної відповідальності ОСОБА_4 раніше не притягувався.
Суд також приймає до уваги, що обвинувачений ОСОБА_5 виявив бажання проходити службу у спеціальному воєнізованому підрозділі поліції, який створений для захисту суверенітету України.
Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Колегія суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своїй постанові від 03 лютого 2021 року №629/2739/18 зауважила про те, що частина 1 статті 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
За зазначених вище обставин, суд прийшов до висновку, що призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю в межах санкції ст. 366-3 КК України, явно не буде відповідати вимогам справедливості та меті покарання та негативно вплине на плани обвинуваченого продовжити службу у спеціальному підрозділі поліції задля захисту Батьківщини від російської агресії.
Отже, враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов до висновку, що призначаючи покарання ОСОБА_4 , можливо застосувати до обвинуваченого положення ст. 69 КК України, а саме не призначати додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, яке зазначене у санкції ст. 366-3 КК України як обов'язкове.
Враховуючи ступінь суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, наведених даних про особу обвинуваченого та інших обставин справи в їх сукупності, наявність обставини, що пом'якшує покарання, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд приходить до висновку, що виправлення ОСОБА_5 можливо без ізоляції від суспільства, у зв'язку із чим, вважає можливим застосувати до нього покарання у вигляді штрафу, без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
При цьому, враховуючи що на час ухвалення вироку ОСОБА_5 не має постійного заробітку, враховуючи перебування на його утриманні двох неповнолітніх дітей, з урахуванням положень ч. 4 ст. 53 КК України, суд вважає можливим призначити штраф із розстрочкою виплати дванадцяттю частинами протягом одного.
Долю речових доказів суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК України.
Процесуальні витрати по справі відсутні.
Керуючись ст.ст. 369 - 374 КПК України, суд -
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-3 КК України, на підставі якої, із застосуванням ст. 69 КК України, призначити йому покарання у вигляді штрафу у розмірі 2500 (двох тисяч п'ятсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 42 500 (сорок дві тисячі п'ятсот) гривень, із розстрочкою виплати дванадцяттю частинами протягом одного року, без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
Речові докази, які зазначені в постановах слідчих від 09.03.2026 року, від 19.03.2026 року, від 22.03.2026 року, від 23.03.2026 року, від 24.03.2026 року, - зберігати в матеріалах кримінального провадження.
На вирок може бути подана сторонами апеляція в Одеський апеляційний суд через Хаджибейський районний суд міста Одеси протягом тридцяти діб від дня його проголошення.
Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Копія вироку підлягає негайному врученню обвинуваченому та прокурору.
Головуючий: ОСОБА_6