30 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 924/1027/25
Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Бакуліної С. В., Кролевець О. А.,
за участю секретаря судового засідання Долгополової Ю. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго"
на рішення Господарського суду Хмельницької області
у складі судді Крамара С. І.
від 09 грудня 2025 року
та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Маціщук А. В., Філіпової Т. Л., Василишина А. Р.
від 10 лютого 2026 року
у справі за позовом Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго"
до ОСОБА_1
про визнання недійсними положень договору,
за участю представників:
від позивача: Соколовська В. О.
від відповідача: ОСОБА_1.
1. Короткий зміст позовних вимог.
У жовтні 2025 року Акціонерне товариство "Хмельницькобленерго" звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсними положень договору про обов'язковий викуп належних акціонеру простих іменних акцій, визнаного укладеним за рішенням суду у справі № 924/684/24 між Акціонерним товариством «Хмельницькобленерго» та ОСОБА_1 , а саме: пунктів 3.3., 3.4., 3.5. (у частині встановлення строків на виконання зобов'язання) та пунктів 4.2., 4.3., 4.4., 4.5. договору.
Як на підставу недійсності спірних підпунктів зазначеного договору позивач послався на частини першу та п'яту статті 203 Цивільного кодексу України та зазначив про те, що положення, закріплені у пунктах 3.3. - 3.5. договору, суперечать пункту 7.1. договору, статтям 3, 6, 11, 13, 14, 530, 631 Цивільного кодексу України та статті 187 Господарського кодексу України, оскільки передбачають строк виконання зобов'язань, який передує даті укладення та набуття чинності договору, тобто фактичному виникненню у сторін цивільних прав та обов'язків стосовно предмета договору, і не враховують вимог законодавства щодо реальних строків виникнення зобов'язань та строків фактичної можливості їх виконання сторонами. Також позивач зазначив про те, що спірні пункти 4.2. - 4.5. договору не є істотними для об'єкта договору, не були узгоджені сторонами та у сукупності з положеннями спірних пунктів 3.3. - 3.5. договору створюють ситуацію автоматичного прострочення покупцем за договором своїх зобов'язань, тобто створюють необґрунтоване навантаження на Акціонерне товариство «Хмельницькобленерго», порушують його законні права та інтереси, суперечать законодавству та принципам справедливості.
Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 14 жовтня 2025 року прийняв зазначену позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 924/1027/25 в порядку розгляду за правилами загального позовного провадження.
2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Господарський суд Хмельницької області рішенням від 10 жовтня 2024 року у справі № 924/684/24 позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" про визнання укладеними договорів купівлі-продажу цінних паперів задовольнив, зокрема: визнав укладеним між Акціонерним товариством «Хмельницькобленерго», як покупцем, та ОСОБА_1 , як продавцем, договір про обов'язковий викуп Акціонерним товариством "Хмельницькобленерго" належних акціонеру ОСОБА_1 простих іменних акцій АТ "Хмельницькобленерго" у редакції, вказаній в резолютивній частині рішення суду. Зазначене рішення Господарського суду Хмельницької області було залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16 січня 2025 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 червня 2025 року.
Відповідно до пункту 1.1. зазначеного договору згідно з чинним законодавством України цей договір визначає права і обов'язки сторін, що виникають з приводу обов'язкового викупу Покупцем у Продавця емітованих Покупцем цінних паперів. Підставою для виникнення у Покупця обов'язку викупу емітованих ним цінних паперів є прийняття загальними зборами акціонерів Покупця 17 листопада 2023 року рішення про зміну типу товариства.
Згідно з пунктом 2.1. договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити наступні цінні папери (далі ЦП): акції іменні прості Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго» у кількості 838 055 штук, ринкова вартість одного ЦП - 31,95 грн.
Загальна вартість ЦП, які є предметом договору, становить 26 775 857,25 грн (пункт 3.2. договору).
Відповідно до пункту 3.3. договору Продавець зобов'язаний до 25 січня 2024 року надати Депозитарній установі, в якій у Продавця відкрито рахунок в цінних паперах, на якому зберігаються ЦП, що є предметом цього договору, розпорядження на проведення облікової операції списання ЦП на рахунок Покупця, відкритий в ПАТ "НДУ" (10002400623001002).
Згідно з пунктом 3.4. договору Покупець зобов'язався до 25 січня 2024 року надати Центральному депозитарію розпорядження на виконання облікової операції переказу цінних паперів (додаток №10 до Регламенту провадження депозитарної діяльності Центрального депозитарію), що є предметом цього договору.
Відповідно до пункту 3.5. договору Покупець зобов'язався до 25 січня 2024 року сплатити (перерахувати) Продавцю загальну вартість ЦП, вказану в пункті 3.2. цього договору. Сплата за ЦП, що є предметом цього договору, здійснюється виключно в грошовій формі в національній валюті безготівковим перерахунком на банківський рахунок Продавця.
У розділі 4 договору визначена відповідальність сторін договору.
Відповідно до пункту 4.2. договору у разі прострочення виконання Продавцем умов пункту 3.3. цього договору Продавець зобов'язаний сплатити Покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості цінних паперів, зазначеної в пункті 3.2. цього договору, за кожний день прострочення без обмеження будь-яким строком нарахування пені.
Згідно з пунктом 4.3. договору у разі прострочення виконання Покупцем умов пункту 3.4. та / або пункту 3.5. цього договору (при умові виконання продавцем пункту 3.3. цього договору), Покупець зобов'язаний сплатити Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості цінних паперів, зазначеної в пункті 3.2. цього договору, за кожний день прострочення без обмеження будь-яким строком нарахування пені.
Згідно з пунктом 4.4. договору у разі прострочення виконання Покупцем умов пункту 3.4. та / або пункту 3.5. цього договору понад 10 днів, Покупець сплачує Продавцю додатково до пені штраф у розмірі 30% від загальної вартості цінних паперів, зазначеної в пункті 3.2. цього договору.
Неустойки (штрафи, пеня) за цим договором або у зв'язку з ним, підлягають сплаті за першою вимогою однієї зі сторін. Сплата неустойки по цьому договору не звільняє винну сторону від виконання зобов'язань за цим договором (пункт 4.5. договору).
Даний договір набуває чинності з дня набрання чинності рішення суду і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (пункт 7.1. договору).
Отже, договір про обов'язковий викуп Акціонерним товариством "Хмельницькобленерго" належних акціонеру простих іменних акцій АТ "Хмельницькобленерго", який визнаний укладеним відповідно до рішення Господарського суду Хмельницької області від 10 жовтня 2024 року у справі № 924/684/24, набув чинності з 16 січня 2025 року - з дати набрання чинності рішенням Господарського суду Хмельницької області від 10 жовтня 2024 року у справі № 924/684/24 після залишення його без змін судом апеляційної інстанції.
У жовтні 2025 року Акціонерне товариство "Хмельницькобленерго" звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсними положень договору про обов'язковий викуп належних акціонеру простих іменних акцій, визнаного укладеним за рішенням суду у справі № 924/684/24 між Акціонерним товариством «Хмельницькобленерго» та ОСОБА_1 , а саме: пунктів 3.3., 3.4., 3.5. (у частині встановлення строків на виконання зобов'язання) та пунктів 4.2., 4.3., 4.4., 4.5. договору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні пункти договору були вчинені з недодержанням вимог, встановлених частинами першою та п'ятою статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки суперечать пункту 7.1. договору, статтям 3, 6, 11, 13, 14, 530, 631 Цивільного кодексу України та статті 187 Господарського кодексу України, створюють ситуацію автоматичного прострочення покупцем за договором своїх зобов'язань.
3. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду, мотиви їх ухвалення.
Господарський суд Хмельницької області рішенням від 09 грудня 2025 року, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 лютого 2026 року, у позові відмовив.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що договір про обов'язковий викуп належних акціонеру простих іменних акцій був укладений між сторонами цієї справи за рішенням суду в іншій справі № 924/684/24, у межах якої суди оцінили умови цього договору, зокрема і спірні пункти договору, та встановили, що усі умови цього договору відповідають вимогам чинного законодавства, а заперечення позивача змісту спірних пунктів договору є спробою здійснити переоцінку встановлених судами у справі № 924/684/24 обставин в межах даної справи, що суперечить принципу res judicata, тобто принципу остаточності судового рішення. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що позовні вимоги у цій справі спрямовані на припинення існування спірних пунктів договору, що призведе до відсутності строку виконання зобов'язань за договором та ніяким чином не призведе до правової визначеності.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі позивач - Акціонерне товариство "Хмельницькобленерго" просить скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 09 грудня 2025 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 лютого 2026 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
Як на підстави касаційного оскарження судових рішень позивач послався на пункти 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій:
- дійшли помилкового висновку про порушення позивачем принципу res judicata (остаточності судового рішення), оскільки не врахували те, що позивач жодним чином не оскаржує юридичний факт укладення вказаних договорів, не має наміру переглянути рішення по справі № 924/684/24; навпаки саме укладення між ним та відповідачем в судовому порядку договору про обов'язковий викуп належних акціонеру простих іменних акцій стало правовою передумовою для позову про визнання недійсним окремих його положень, оскільки визнати недійсним можна тільки той правочин який є укладеним і після набрання чинності судовим рішенням цей договір має таку ж силу, як і підписаний сторонами; чинне законодавство не містить жодного виключення щодо можливості визнання недійсним правочину чи окремих його положень у зв'язку з тим, що він був укладений на підставі рішення суду. У зв'язку з цим позивач посилається на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання, чи може сторона звернутися до суду з позовом про визнання недійсними окремих умов договору, який був визнаний укладеним за рішенням суду;
- неправильно застосували положення статті 253, частини першої, третьої статті 254 та частини першої, другої статті 631 Цивільного кодексу України (щодо строків виконання зобов'язань, строку договору), не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладені у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 908/2637/20;
- неправильно застосували статті 3, 13 Цивільного кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права стосовно принципу добросовісності, викладені у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24 та від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20, з огляду на що помилково залишили спірні пункти 4.2. - 4.5. договору без змін;
- порушили та неправильно застосували положення статей 2, 7, 11, 13, 79, 86, 126 Господарського процесуального кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм процесуального права, викладені у постанові від 06 лютого 2025 року у справі № 910/13331/23, з огляду на що не надали належної правової оцінки доказам, наданим позивачем, не врахували доводи позивача, не здійснили належну правову оцінку його позиції, залишили без змін спірні умови договору, що суперечать чинному законодавству, створюють правову невизначеність, порушують баланс інтересів сторін, фактично допустили існування зобов'язань зі зворотною дією, що прямо не передбачено законом, та безпідставне накладення штрафних санкцій.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, а касаційна скарга - безпідставною. За твердженням відповідача факт відповідності усіх умов договору, у тому числі спірних умов договору, вимогам чинного законодавства, вже був встановлений судами у межах іншої судової справи № 924/684/24, а позов у цій справі має штучний характер, направлений на зупинення розгляду справи по стягненню грошових коштів на підставі договору; позивач цим позовом намагається переглянути рішення суду в іншій судовій справі, яке набрало законної сили. Крім того, відповідач зазначив про те, що позивач ініціював ще один судовий процес (справа № 924/1028/25) стосовно інших акціонерів про визнання недійсними таких же пунктів договору про обов'язковий викуп простих іменних акцій, що і у цій справі, у задоволенні якого суди також відмовили, однак не оскаржив судові рішення у справі № 924/1028/25 в касаційному порядку, що свідчить про непослідовність поведінки позивача, певну тенденційність та/або суб'єктивне упереджене відношення до відповідача у цій справі, а також звернувся до суду з позовом про надання офіційного тлумачення окремих умов договорів, за яким Господарський суд Хмельницької області відкрив провадження у справі № 924/119/26, а ухвалою від 10 березня 2026 року продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів і відклав підготовче засідання на 29 квітня 2026 року.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу наводить попередній (орієнтовний) розрахунок суми його витрат на професійну правничу допомогу, який він очікує понести у зв'язку касаційним розглядом цієї справи та який за його розрахунками становить 10 000,00 грн, зазначає про те, що документи, підтверджуючі факт наданої професійної правничої допомоги і її розмір в суді касаційної інстанції, він зможе надати Верховному Суду лише після судового розгляду справи № 924/1027/25.
7. Короткий зміст заявлених клопотань та їх розгляд.
30 квітня 2026 року в засіданні суду касаційної інстанції відповідач - ОСОБА_1 з посиланням на статтю 43 Господарського процесуального кодексу в усному порядку заявив клопотання про визнання дій позивача з подання касаційної скарги на рішення Господарського суду Хмельницької області від 09 грудня 2025 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 лютого 2026 року у цій справі зловживанням процесуальними правами та у зв'язку з цим просив залишити касаційну скаргу позивача без розгляду. В обґрунтування цього клопотання відповідач послався на те, що подання зазначеної касаційної скарги направлене на зупинення розгляду інших судових справ № 924/684/25 та № 924/119/26.
Згідно з частиною першою статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частини другої статті 43 Господарського процесуального кодексу України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
При цьому наведений у частині другій статті 43 Господарського процесуального кодексу України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер. Вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу. Подібні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 916/128/24.
Зловживання процесуальними правами - це процесуальне правопорушення, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників господарського процесу (їх представників), що призводять до порушення процесуальних прав інших учасників процесу, з метою перешкоджання господарському судочинству, що є підставою для застосування судом процесуальних санкцій (позбавлення права на процесуальну дію або застосування судом інших негативних юридичних наслідків, передбачених законом).
Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб. У разі ж коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним. Аналогічна позиція Верховного Суду висловлена у постановах від 16 жовтня 2019 року у справі № 906/936/18, від 06 травня 2021 року у справі № 910/6116/20 та інших.
Зловживання процесуальними правами зводиться до того, що особа реалізує свої процесуальні права і вчиняє передбачені процесуальним законодавством процесуальні, дії, але робить це на шкоду іншим особам, з метою, яка не співпадає з завданням господарського процесу, визначеним у статті 2 Господарського процесуального кодексу України (справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави).
Верховний Суд зазначає, що доволі важко провести межу між правомірною реалізацією власних прав і зловживанням правами, оскільки зовні вони виглядають однаково (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17).
Перевіривши доводи відповідача, наведені в обґрунтування клопотання про визнання дій позивача з подання касаційної скарги зловживанням процесуальними правами, Верховний Суд не встановив в діях Акціонерного товариства «Хмельницькобленерго» ознак зловживання процесуальними правами, з огляду на що підстави для задоволення зазначеного клопотання відповідача відсутні. При цьому, Верховний Суд зазначає про те, що звернення позивача до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою у даному випадку є реалізацією права на судовий захист та, зокрема права на касаційне оскарження судового рішення, сам лише факт звернення Акціонерного товариства «Хмельницькобленерго» до Верховного Суду з цією касаційною скаргою, яка не має ознак очевидно необґрунтованої, та подається на оскаржуване судове рішення вперше, не може бути достатнім для висновку про зловживання Акціонерним Товариством «Хмельницькобленерго» своїми процесуальними правами. Подібний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16 червня 2025 року у справі № 917/542/22.
Визнання дій позивача з подання касаційної скарги зловживанням процесуальними правами в розумінні пункту 3 частини другої статті 43 Господарського процесуального кодексу України та залишення з цих підстав касаційної скарги без розгляду є обмеженням доступу до правосуддя, порушенням принципів рівності і змагальності.
Крім того, Верховний Суд зазначає про те, що касаційна скарга позивача у цій справі була розглянута Верховним Судом протягом 30-ти днів з дня постановлення ухвали про відкриття касаційного провадження у справі, тобто у межах строку, встановленого статтею 306 Господарського процесуального кодексу України, що жодним чином не спричинило затягування розгляду інших судових справ, зокрема № 924/684/25 та № 924/119/26.
З огляду на викладене, Верховний Суд відхиляє клопотання відповідача про визнання дій позивача з подання касаційної скарги на рішення Господарського суду Хмельницької області від 09 грудня 2025 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 лютого 2026 року у цій справі зловживанням процесуальними правами.
Позиція Верховного Суду
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.
Верховний Суд, здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши доводи сторін, наведені у касаційній скарзі та у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Згідно з частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Предметом спору у цій справі є визнання недійсними окремих положень договору про обов'язковий викуп належних акціонеру простих іменних акцій, укладеного між Акціонерним товариством «Хмельницькобленерго» та ОСОБА_1 , а саме: пунктів 3.3., 3.4., 3.5. (у частині встановлення строків на виконання зобов'язання) та пунктів 4.2., 4.3., 4.4., 4.5. договору.
Як встановили суди попередніх інстанцій зазначений договір був укладений між Акціонерним товариством «Хмельницькобленерго» та ОСОБА_1 в судовому порядку за рішенням Господарського суду Хмельницької області від 10 жовтня 2024 року у справі № 924/684/24, яке за результатами перегляду в апеляційному та касаційному порядку було залишено без змін.
Отже, у межах судової справи № 924/684/24 розглядався спір, зокрема про визнання укладеним між громадянином України ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Хмельницькобленерго» договору про обов'язковий викуп Акціонерним товариством "Хмельницькобленерго" належних акціонеру простих іменних акцій Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" від 25 грудня 2023 року.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28 листопада 2023 року у справі № 922/1307/22, від 02 квітня 2024 року у справі № 910/4114/23, при розгляді справи про визнання договорів укладеними (спонукання до укладення договору) на суд покладається обов'язок оцінити умови договору на предмет наявності в ньому всіх істотних умов та всіх доводів сторін, а також вирішити по суті наявні розбіжності сторін і сформулювати умови договору відповідно до вимог законодавства.
Суди попередніх інстанцій у цій справі, що розглядається, встановили, що Господарський суд Хмельницької області за результатом розгляду справи № 924/684/24 оцінив умови спірного договору на предмет наявності в ньому всіх істотних умов з урахуванням доводів сторін та встановив, що сформульовані у спільній позовній заяві позивачів умови договорів про обов'язковий викуп Акціонерним товариством "Хмельницькобленерго" належних акціонеру простих іменних акцій Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" відповідають вимогам чинного законодавства України, з огляду на що дійшов висновку, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанції, про те, що позовна заява підлягає задоволенню з визначенням у пункті 7.1. договорів днем укладення останніх - день набрання чинності цим рішенням суду.
При цьому, Північно-західний апеляційний господарський суд у постанові від 16 січня 2025 року у справі № 924/684/24 визнав безпідставними доводи відповідача про те, що суд першої інстанції належним чином не оцінив зміст договорів, що визнав укладеними, а також включив умови, які не визначені законодавством істотними для цього виду правочинів, і вони не узгоджені сторонами, зокрема пункти 3.7., 4.2. - 4.5. договорів та зазначив про те, що ці доводи спростовуються встановленими судом обставинами та вищевказаними нормами чинного законодавства.
У свою чергу Верховний Суд у постанові від 17 червня 2025 року у справі № 924/684/24 відхилив як необґрунтовані доводи скаржника про заперечення ним інших умов спірного договору та не надання судами попередніх інстанцій обґрунтувань таких доводів, з посиланням на те, що відповідні доводи відповідача не містились у відзиві на позов, а тому в силу частини четвертої статті 165 Господарського процесуального кодексу України відповідач позбавляється права заперечувати проти відповідних обставин під час розгляду справи по суті.
Крім того, у справі № 924/684/24 господарські суди встановили обставини того, що Акціонерне товариство "Хмельницькобленерго" 25 грудня 2023 року отримало письмову вимогу ОСОБА_1 про обов'язковий викуп простих іменних акцій Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" по ціні, яка не може бути меншою за ринкову вартість акцій станом на 09 жовтня 2023 року, - 32,00 грн. Однак, Акціонерне товариство "Хмельницькобленерго" протягом 30 днів після отримання зазначеної вимоги ОСОБА_1 про обов'язковий викуп акцій (25 грудня 2023 року) не здійснило оплату вартості акцій за ціною викупу, зазначеною в повідомленні про право вимоги обов'язкового викупу акцій, що належать акціонеру.
Відповідно до абзацу 3 частини першої та частини четвертої статті 103 Закону України «Про акціонерні товариства» договір між акціонерним товариством та акціонером про обов'язковий викуп товариством належних йому акцій є укладеним з моменту отримання вимоги акціонера. Протягом 30 днів після отримання вимоги акціонера про обов'язковий викуп акцій товариство здійснює оплату вартості акцій за ціною викупу, зазначеною в повідомленні про право вимоги обов'язкового викупу акцій, що належать акціонеру, а відповідний акціонер повинен вчинити всі дії, необхідні для набуття товариством права власності на акції, обов'язкового викупу яких він вимагає.
Отже, зафіксована у пунктах 3.3., 3.4.та 3.5. договору дата 25 січня 2024 року була визначена у відповідності до норм статті 103 Закону України «Про акціонерні товариства», про що обґрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції у цій справі, що розглядається.
При цьому, Верховний Суд враховує те, що частина третя статті 631 Цивільного кодексу України передбачає можливість встановлення сторонами в договорі положень про застосування умов договору до відносин між ними, які виникли до його укладення, з огляду на що не бере до уваги доводи скаржника про те, що закон не передбачає можливості існування зобов'язань зі зворотною дією.
Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Принцип "юридичної визначеності" є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення "res judicata" (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Базове тлумачення принципу res judicata міститься в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09 листопада 2004 року у справі «Науменко проти України», від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися з метою домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. ЄСПЛ наголошує на тому, що згідно з принципом "юридичної визначеності", що є одним з основоположних аспектів верховенства права, у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.
З огляду на викладене суди попередніх інстанцій у цій справі № 924/1027/25, врахувавши те, що обставини відповідності усіх умов договору про обов'язковий викуп Акціонерним товариством "Хмельницькобленерго" належних акціонеру простих іменних акцій Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго", укладеного між сторонами у цій справі, вимогам чинного законодавства України, були встановлені судами у межах іншої судової справи № 924/684/24, дійшли обґрунтованого висновку про те, що висловлені позивачем у межах цієї справи заперечення щодо змісту пунктів 3.3., 3.4., 3.5., 4.2., 4.3., 4.4., 4.5. зазначеного договору є спробою позивача здійснити переоцінку встановлених у справі № 924/684/24 обставин в межах цієї справи № 924/1027/25, що суперечить принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення.
При цьому, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, позовні вимоги у цій справі про визнання недійсними пунктів 3.3., 3.4., 3.5. (у частині встановлення строків на виконання зобов'язання) та пунктів 4.2., 4.3., 4.4., 4.5. договору про обов'язковий викуп належних акціонеру простих іменних акцій, визнаного укладеним за рішенням суду у справі № 924/684/24 між Акціонерним товариством «Хмельницькобленерго» та ОСОБА_1 , спрямовані на припинення існування цих пунктів договору, що призведе до відсутності строку виконання зобов'язань за спірним договором, що ніяким чином не призведе до правової визначеності, як про це стверджує скаржник.
Отже, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про порушення позивачем принципу res judicata (остаточності судового рішення) та не вбачає неправильного застосування судами попередніх інстанцій цього принципу при вирішенні спору у цій справі. Зазначений висновок був зроблений судами з урахуванням обставин, встановлених судами у межах іншої справи № 924/684/24, зокрема обставин відповідності усіх умов договору про обов'язковий викуп Акціонерним товариством "Хмельницькобленерго" належних акціонеру простих іменних акцій Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" (зокрема і спірних умов договору) вимогам чинного законодавства України. Отже, доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій принципу res judicata не знайшли свого підтвердження та є необґрунтованими, з огляду на що Верховний Суд не вбачає підстав для формування у цій справі висновку, про який просить позивач у касаційній скарзі. Крім того, скаржник, посилаючись на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання, чи може сторона звернутися до суду з позовом про визнання недійсними окремих умов договору, який був визнаний укладеним за рішенням суду, не зазначає жодної норми права, щодо якої такий висновок Верховного Суду відсутній. З огляду на викладене суд касаційної інстанції зазначає про те, що порушене скаржником питання, щодо якого скаржник просить сформувати висновок, не є правовим висновком в розумінні пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на висновки Верховного Суду щодо застосування статті 253, частини першої, третьої статті 254 та частини першу, другу статті 631 Цивільного кодексу України, викладені у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 908/2637/20, оскільки предметом спору у справі № 908/2637/20 були вимоги про спонукання укласти договір про зміни до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності. Отже, спірні правовідносини у зазначеній справі не стосувалися визнання недійсним правочину, не стосувалися процедури реалізації акціонерами права вимоги обов'язкового викупу акціонерним товариством належних їм акцій, тобто є неподібними до цієї справи № 924/1027/25, що розглядається.
Безпідставними є і посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування статей 3, 13 Цивільного кодексу України, викладених у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24 та від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20. Як вбачається спірні правовідносини у зазначених справах № 449/1154/14, № 910/6654/24 та № 910/16579/20 хоч і стосувалися визнання недійсними правочинів, однак спірні у зазначених справах правочини були укладені між сторонами за їх домовленістю на основі їх вільного волевиявлення, а не в судовому порядку за рішенням суду. Крім того, за правовою природою спірних у зазначених справах правочинів спірні правовідносини у справі № 449/1154/14 стосувалися договору іпотеки, у справі № 910/6654/24 - договорів позики, застави транспортних засобів та договору припинення зобов'язання переданням відступного, у справі № 910/16579/20 - договору відступлення права вимоги. Спірні правовідносини у зазначених справах не стосувалися договору, укладеного між акціонерним товариством та його акціонером про обов'язковий викуп товариством в акціонера належних йому акцій, відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства». Отже, спірні правовідносини у зазначених справах за своїм змістовним критерієм є неподібними до правовідносин у цій справі, що розглядається, були побудовані на інших фактичних обставинах, ніж ті, що мають місце у цій справі.
Верховний Суд не бере до уваги доводи скаржника про порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій статей 2, 7, 11, 13, 79, 86, 126 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі правильно врахували те, що обставини відповідності усіх умов укладеного за рішенням суду між сторонами у цій справі договору про обов'язковий викуп належних акціонеру простих іменних акцій вимогам чинного законодавства України були встановлені судами в іншій судовій справі (№ 924/684/24), правильно та обґрунтовано відмовили у задоволенні позову у цій справі з посиланням порушення позивачем принципу res judicata (остаточності судового рішення), надавши при цьому оцінку доводам сторін, зокрема і доводам позивача. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій статей 2, 7, 11, 13, 79, 86, 126 Господарського процесуального кодексу України не знайшли свого підтвердження та є необґрунтованими, висновки судів в частині застосування цих норм процесуального права не суперечать висновками Верховного Суду щодо застосування цих норм, викладеним у постанові від 06 лютого 2025 року у справі № 910/13331/23, на неврахування яких судами попередніх інстанцій послався позивач у касаційній скарзі.
Верховний Суд зазначає про те, що доводи позивача, наведені у касаційній скарзі, про порушення судами попередніх інстанцій статей 2, 7, 11, 13, 79, 86, 126 Господарського процесуального кодексу України за своїм змістом фактично зводяться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою його доводів, до незгоди з оцінкою спірних умов договору, що була надана судами в межах іншої судової справи, до необхідності здійснення судом касаційної інстанції переоцінки спірних пунктів договору у межах цієї справи, що є неможливим з огляду як на принцип res judicata (остаточності судового рішення), так і на визначені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Верховний Суд зазначає про те, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
З огляду на викладене, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами як в цій, так і в іншій судовій справі (№ 924/684/24) фактичних обставин справи, та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість визначених позивачем у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних ним рішення Господарського суду Хмельницької області від 09 грудня 2025 року та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 лютого 2026 року у цій справі № 924/1027/25.
9. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг.
Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи те, що наведені скаржниками у касаційних скаргах підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження та є необґрунтованими, оскаржувані рішення Господарського суду Хмельницької області від 09 грудня 2025 року та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 лютого 2026 року у цій справі № 924/1027/25 ухвалені судами попередніх інстанцій з правильним застосуванням та з дотриманням норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд не вбачає підстав для її зміни чи скасування.
10. Судові витрати.
Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, cуд
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 09 грудня 2025 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 лютого 2026 року у цій справі № 924/1027/25 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді С. Бакуліна
О. Кролевець